Кріс, здається, щиро шкодує про засідку, в котру вони втрапили, отож весь наступний тиждень тільки те й робить, що тиняється офісом, намагаючись спіймати Марка й попросити у нього вибачення. Марк цього чути не має ані найменшого бажання. А оскільки Кріс знає, що краще не заважати Марку, коли той пише код у своєму кабінеті, то уникати його не надто складно. Та, зрештою, необхідність постійно бути трохи назирці починає незле так дратувати — він повинен керувати своєю компанією. Отож якось вночі він виходить у кімнату відпочинку, де й дозволяє Крісу загнати його у кут.
— Марку! — голос Кріса звучить так, ніби вони не бачились декілька довгих місяців.
Марк тягне за язичок бляшанки, котру щойно витяг із холодильника, а тоді зводить погляд на Кріса. Той невпевнено переступає з ноги на ногу.
— Мені треба працювати, Крісе, — нагадує він хвилину потому — увесь цей час Кріс просто стояв і спостерігав за тим, як Марк п’є содову.
Кріс просвердлює його поглядом, перш ніж, очевидно, згадує, що узагалі-то він намагається попросити вибачення.
— Марку… щодо вечері «Переможемо голод»… я мав розповісти тобі, що Вар… ееее, нуууу…. я мав розповісти тобі.
Кріс знову пепеступає з ноги на ногу, дивиться спершу обнадіяно, а коли мовчанка затягується — розчаровано. Марк не впевнений, що саме той хоче від нього почути.
— Так, — нарешті визначається з відповіддю він. Викидає порожню банку й розвертається до холодильника, аби взяти ще одну, а коли знову повертається обличчям до Кріса, той усе ще стоїть на місці, витріщаючись на нього. — Крісе. Надворі ніч. Йди додому.
Кріс мовчки розтуляє та стуляє рота. А тоді йде геть.
…
Наступні дві зустрічі Марк втискає голову у плечі, знервований та дратівливий навіть сильніше, ніж зазвичай.
Перед кожною з двох Кріс стоїть з ним на сходах, поправляє йому піджак. А опісля — кладе руки йому на плечі та, ніби промову проголошує, обіцяє:
— Марку, його тут нема, добре? Чесне слово.
Першого разу він поняття зеленого не має, що відповісти. Отож відмахується від Кріса, та, не мовивши ні слова, рішуче вривається в будівлю зі щирим бажанням відбути там обов’язковий мінімум та якнайшвидше повернутись додому. Другого разу йому вдається витиснути з себе:
— Навіть не уявляю, про кого ти.
Він знає, що йому не вдалося б ошукати навіть портьє, котрий притримує для них двері. А Кріса, Дастіна, чи, прости господи, Шона, котрий останньої миті вирішив собі, що він будь що має піти — й поготів.
Та обидва заходи проходять гладенько — для Марка це означає, що вони тривають не надто довго, і що Кріс змушує його поговорити лише з декількома людьми. А всього за місяць після другого у виписці по MasterCard Едурдо перестають відображатись платежі з обох узбереж США. Бостон, Нью-Йорк, Кембридж, Маямі, Лос-Анджелес, Кембридж, Сан-Франциско, Сан-Карлос, Сан-Франциско — звідусіль вони зникають й тепер відображаються виключно з Азії.
Токіо, Осака, Пусан, Шанхай, Гонконг, Маніла, Сінгапур, Сінгапур, Сінгапур.
Наступна вечеря проходить пречудово.
…
Найжахливіше те, що до сьогодні Марк прекрасно давав собі раду й ні хвилі про усе це не задумувався.
Від самої вечірки на честь Дня Мільйонного Користувача Марк ніколи не сидів без діла. Управління таким веб-сайтом, як Фейсбук, вимагав багато зусиль, і навіть Марк ледве встигав за темпами, з котрими той розростався. Тоді він міг писати код чотири чи навіть п’ять днів поспіль, начхавши на сон та майже не торкаючись їжі. Ніщо інше просто не важило для нього хоч приблизно стільки ж.
А тоді була судова тяганина. Зустрічі з адвокатами одна за іншою, одні й ті самі дурнуваті питання — знову й знову. Ніби усі чи то чекали, чи то сподівались, що його відповіді бодай трохи зміняться. Поки нарешті вони не обговорили все востаннє, Марк не підписав стос паперів й не повернувся до Пало-Альто, втративши півмільярда доларів, п’ять відсотків компанії та найкращого друга. Повернувся, щоби знову безвилазно засісти за комп’ютер і писати код.
Та навіть попри усе, що з ним відбувалося, Марк примудрився про це не думати.
Марк вчинив так, як було краще для Фейсбука. Едуардо цього не зрозумів. Едуардо поїхав до Нью-Йорка, тоді коли мав залишитись в Пало-Альто. Едуардо занадто захопився Крісті, тоді як мусив зосередитись на їх компанії. Едуардо був просто жахливим фінансовим директором для тієї компанії, якою судилось стати Фейсбуку. Марк діяв на благо Фейсбука.
Проте він ніколи навіть не припускав, що Едуардо буде таким… таким…
Марк вчинив так, як було краще для Фейсбука. Він гадав, що Едуардо зрозуміє.
Марку іноді справді починає здаватись, ніби він щось проґавив.