Розділ 1

Марк терпіти не може людей, офіційні заходи, костюми, краватки, нове взуття і цю тусовку. Те, що її проводять з благодійними намірами, йому якось до лампочки. Він хотів би піти, проте Кріс стискає його лікоть, не відпускає ні на мить. А тому, замість того, аби спробувати вислизнути, Марк намагається всміхатись парі, що саме дріботить до них. Направду кажучи, жінка спершу помітно опирається, за потім збирає себе докупи й останні декілька футів уже вона тягне чоловіка за собою. Марк здогадується, що з тріском провалився, але, знову ж таки — йому начхати. Ті двоє однаково підходять, отож, ймовірно, всім все одно, привітний він чи ні. Марк абстрагується від розмови, тільки-но Кріс починає свої звичні пусті балачки про те, яке то щастя для Фейсбука внести свій вклад, наскільке гарне діло вони роблять і бла-бла-бла.

Він не спав дві доби. Не те щоб таке було для нього чимось незвичним, але й помочі від того жодної. Його б тут взагалі не було, коли б не Кріс — той погрожував відтяти йому доступ до Ред Булла, якщо Марк відмовиться завітати. Був би то хтось інший, далі рівня пустих дурнуватих погроз воно б не зайшло. Та Кріс і Маркова асистентка, Анджела, уклали якусь демонічну угоду. Отож минулого разу, коли Марк звалив, Кріс дійсно змусив Анжелу цілих п’ятнадцять годин не приносити йому нічого, крім води. Тому…

Проблема у тому, що Дастін теж швендяється десь поблизу, в той час, коли заледве половина співробітників намагаються дати раду якомусь дурнуватому багу. А це означає, що у штаб-квартирі Фейсбука працює лиш мінімально необхідна команда. Кріс може скільки завгодно розпинатися про роботу на публіку, але якщо Фейсбук ляже, то від того, що Марк в цей час розводив пустопорожні теревені — нібито про благодійність, а насправді про розміри гаманців кожного з присутніх — краще нікому не буде. Його пальці смикаються від цієї думки, і він починає прочісувати поглядом натовп у пошуках Дастіна. Кріс його не відпустить, але ж у нього є Дастін — його найкращий програміст, котрий, якщо захоче, може бути надзвичайно тямущим керівником. Отож, ймовірно, Дастін міг би якось вислизнути, а тоді… 

В іншому кінці кімнати згуртувались люди. Навіть звідси Марк добре бачить усю їх веселість та невимушеність. Частина з них, немов рослини, що вигинаються, тягнучись до сонця, ловлячи його промені, розвернуті до центру групи. Їх увага, уся, до останньої краплі, зосереджена на стрункій постаті з келихом шампанського у розслабленій руці. Марку доводиться кліпнути декілька разів, але так, очевидно, Кріс притягнув його на святкування, на котрому присутній Едуардо. Якусь мить він роздумує, чи знав про це сам Кріс. Але ні, звісно ж, той не знав.

І раптом відмова Кріса відходити від Марка більш ніж на два кроки набуває сенсу.

Марк подумки визнає, що Едуардо виглядає… добре. Вони не бачились від останнього дня дачі показів. З тих самих пір Марк нечасто про нього згадував. Проте Едуардо виглядає дуже добре. Просто пречудово, якщо бути відвертим. Марк супиться.

Едуардо тримається вільно, трохи недбало. Одна його рука, певна річ, усе ще зайнята шампанським, отож широкий витончений жест він робить іншою. Його глядачі захоплено нахиляються, слідкуючи за помахом долоні, а тоді знову випрямляються, коли він опускає її. Вони сміються. Едуардо чарівливо всміхається. Марк їх не чує, але й так ясно, що Едуардо розповідає жарт, а публіка, що обсіла його зі всіх сторін, цим насолоджується. Марк спостерігає, як якась жінка тягнеться до нього, легко кладе руку йому на плече. Едуардо, помічаючи, відгукуючись, ледь повертається до неї. Марк звужує очі.

— Крісе! — Марк різко перемикає увагу на ту частину кімнати, де стоїть він сам і де Кріс стискає його руку майже що до болю.

Поряд із ним раптово з’являється Дастін, котрий, очевидячки, намагається про щось терміново повідомити Крісу семафором*.

«Е.Д.У.А.Р…» — рухає він губами, незграбно махаючи руками: «Геть з корабля! Геть з корабля!». А потім, коли розуміє, що Марк усе бачить, стає мов укопаний.

«Отже, ніхто із цих двох , — думає Марк, — не знав, що сьогодні ввечері тут буде Едуардо».

— Дастіне, якого… — Кріс відвертається від тепер уже ображеної пари, Марк знову їх ігнорує. 

В іншому кінці кімнати Едуардо продовжує розважати свій свій свій гарем із еліти та їх відвертого обожнювання. А тоді, ніби настає раптова хвиля затишшя у галасливій кімнаті, натовп навколо Едуардо розступається, і на мить, одну коротку мить, Марк зустрічається із ним поглядом. Едуардо завмирає, широко розплющивши очі — невимушеність покидає його за якусь частку секунди. А вже на наступному вдиху натовп знову змикається, і замість свого колишнього найкращого друга Марк впирається поглядом у чиїсь широкі, затягнуті у смокінг, плечі.

— Ми йдемо, — оголошує він мить потому, вириває лікоть із ослаблених Крісових пальців та прямує до дверей.

…

Марк повертається до роботи, проте ніяк не може викинути все це з голови. Не може позбутися образу Едуардо, котрий одягнений в костюм й котрий ось так от легко посміхається всім тим людям.  

Штука в тім, що Марк знає, звісно ж він знає, що в Гарварді Едуардо проводив час не лише з ним. Едуардо мав заняття, гуртки та студентські організації, в яких брали участь усі ті, хто явно не був Марком. А ще Марк знає, що навіть у ті час Едуардо, певно, був улюбленцем публіки — кількість людей, котрі щодня зупиняли його в коридорах просто щоб поговорити, з легкістю затьмарювала кількість тих, хто міг заговорити з Марком за цілий місяць.

Проте йому ніколи не доводилось бачити Едуардо ні з ким з усіх цих людей. Хоча ні, це не зовсім так. Більшість часу вони проводили в гуртожитку або на вечірках. Просто куди в вони не заявились — якщо Марк кудись і йшов, то й дурному ясно що йшов він туди з Едуардо, а той ніколи не був настільки грубим, щоби на вечірці кинути Марка й звалити зависати з кимось іншим.

А ще Марка завжди дивувало те, як Едуардо — котрий дивився пильним поглядом, стояв трошки заблизько, завжди говорив занадто схвильовано, часом затинаючись через бажання швидше виговоритись, і кути котрого загалом були не надто добре згладжені — як оцей Едуардо був обраний віце-президентом, а тоді й президентом Гарвардської інвестиційної асоціації? І, раз вже на то пішло, як узагалі він міг дати себе побити задля вступу у Фенікс?

До Марка якось занадто запізніло доходить, що, ймовірно, через то, що він ніколи насправді не бачив, як Едуардо спілкується з людьми, він щось пропустив. Щось надзвичайно важливе.