Учні заповнювали Велику Залу, весело перемовляючись між собою: після довгих літніх канікул усім хотілося поділитися новинами не через сову. Шум голосів оживляв замок і змушував всіх його неживих жителів здригнутися і посміхнутися: вечірній бенкет пророкував початок навчального року.
Азирафаїл, тримаючи під пахвою товстенький том з Історії Магії, пробирався до свого столу через натовп, подумки нарікаючи на те, що не можна пропустити весь цей захід з першокурсниками та їжею, і почитати в тиші в кімнаті гуртожитку, наприклад. Йому залишилося всього пара розділів, він би якраз впорався за цей вечір і завтра вже зміг би взятися за Травологію, а потім за Настоянки та інші предмети в міру інтересу, але доведеться сидіти, їсти і дивитися як маленькі перелякані першорічки тупцюють перед табуретом з капелюхом. Ніби це так необхідно.
― Азирафаїлу!
На його плече важко опустилася долоня, власника якої не можна було ні з ким сплутати.
― Габріель, ― пробурмотів Азирафаїл, намагаючись виглядати здивованим і хоч трохи радісним від зустрічі. У поїзді він ховався від однокласника по всіх кутах вагона, намагаючись якомога довше відтягувати момент їх зустрічі і разом з ним – розповідь Габріеля про проведене літо та його плани на новий навчальний рік. Так починався кожен навчальний рік із ним і Азирафаїл, м’яко кажучи, втомився бути єдиним слухачем. Але й його година настала. Його явно натягнута посмішка не злякала Габріеля і той одразу ж потяг його за стіл, посадивши поряд із собою і збираючись вивалити на нього потік непотрібної інформації. Про можливість почитати, поки капелюх розподілятиме першочік, можна було забути.
― Ти це бачив? ― Габріель гордо тицьнув себе в груди, вказуючи на невеликий значок, прикріплений до мантії. Азирафаїл спочатку його не помітив, тому що на величезних грудях Габріеля маленький значок просто губився, але тепер зміг придивитися і тихо свиснути.
— То ти тепер староста? Цього варто було очікувати, ― обізвався Азирафаїл чемно. Це справді вражало. Хоча б тим, що Габріель тепер буде вдвічі більше нудіти. – А хто другий староста від факультету?
― Міхі, вона якраз проводить другий курс у зал, а то знаєш їх, загубляться ще, ― Габріель весело розсміявся, ніби щойно видав найсмішніший жарт у світі. Азирафаїл на це лише кисло посміхнувся. Здається, їхньому факультету загрожувала залізна рука дисципліни, якщо цих двох зробили старостами. Міхаель, звичайно, стриманіше буде, але й навіть не подумає покривати першачків, що нашкодили. З іншого боку, може цього року вони все ж таки виграють кубок школи?
Габріель завів свою звичну пісню про плани на цей рік і те, що вони тепер під його чуйним керівництвом точно всі стануть відмінниками та зразковими по поведінці студентами, а також що ніхто після цього року не зможе сказати, що на Хафлпафі навчаються ті, кого просто не прийняли на інші факультети, але Азирафаїл вже розсудливо пропускав його слова повз вуха. Його мізерні дружні почуття до Габріеля не давали йому прямо сказати, що ця розмова його дістала, але й совість не гризла за те, що він нічого зі сказаного не запам’ятає. Тітонька надто вже часто говорила йому, що ніякі знайомства не бувають зайвими, навіть у школі, навіть якщо ця людина тебе дратує, і після того як Габріель став старостою її порада була дуже актуальною.
Так би тривало весь вечір, якби Азирафаїл не помітив, як до Зали зайшла Вона. Пропустити таке міг лише сліпий. Довге руде волосся, яке виглядало так, ніби його власниця щойно зробила хімзавивку, привртало увагу першим, але відразу після нього приходило усвідомлення, що дівчина майже на півголови вища за своїх однокурсників. Азирафаїл спробував роздивитись обличчя дівчини, але та розмовляла з кимось і постійно відверталася.
― …ми точно візьмемо цього року нормального воротаря і тому …
― Габріелю, ― перебив він монолог старости, забувши про ввічливість. – А хто ця дівчина? Висока яка я її не пам’ятаю.
― А? ― Габріель закрутив головою і здивовано дивився на незнайомку, яка разом з одногрупниками пройшла за стіл Слізерина. Щойно вона сіла, то майже одразу зникла з поля зору за головами решти учнів. Тільки руда маківка все ще виднілася. Добре, що дівчина сіла не спиною до столу Хафлпафа тож вставши зі свого місця, Азирафаїл зміг нарешті розглянути її обличчя: очі були закриті сонцезахисними окулярами якоїсь відомої магглівської марки, високі вилиці явно підкреслені косметикою, а губи нафарбовані так яскраво, що герб Ґрифіндора на їх тлі здавався зовсім тьмяним. Окуляри наводили на певні думки, але Азирафаїл відмовлявся приймати очевидне.
― Ух ти… Та ні, бути не може… ― промимрив Габріель, також підводячись з місця і здивовано розглядаючи цю дівчину. Хлопці за іншими столами з не меншою цікавістю витягували шиї в її бік, явно вражені таким зовнішнім виглядом і забули, що зараз входитимуть першокурсники. Азирафаїл незадоволено зазначив, що чоловіча частина столу Слізерина різко опинилася навколо цієї дивної дівчини. Щоб привернути увагу студентів, директорові довелося голосно ляснути в долоні: тільки після цього всі сіли і замовкли. Габріель посунувся ближче до Азирафаїла і прошепотів йому майже на вухо: ― Не могла вона так змінитися за літо. Так просто не буває.
Азирафаїл здригнувся від огидного вологого дихання друга і обернувся до нього, хмурячи брови.
― Хто вона? Новенька?
― Не кажи дурниць, у Гоґвортсі не буває новеньких, всі маги Британії навчаються тут з першого курсу, ― відмахнувся Габріель, продовжуючи шепотіти. Не вони одні явно були зацікавлені новою «яскравою особистістю» школи: навіть за столом вчителів перешіптувалися, незважаючи на те, що директор зараз штовхав важливу промову. ― Я просто вирахував кого не вистачає серед їхнього курсу. Це ж Кроулі.
― Цього… Цього просто не може бути, ― Азирафаїл відклав на лавку поруч із собою «Історію магії для п’ятого курсу», щоб випадково її не впустити. Руки тремтіли, але не від шоку, а від гніву, що ледве стримував. Звичайно, звичайно він з першого моменту зрозумів, що це Кроулі: на їхньому курсі вона була єдиною рудою слізеринкою і єдина носила темні окуляри практично постійно. Але наприкінці четвертого курсу вона була зовсім іншою!
― Та буде тобі, ви ж дружите, ― Габріель штовхнув його в бік. ― Я пам’ятаю, як ви разом у бібліотеці зависали минулого року, і на уроках травології завжди у пару ставали. Познайомиш нас? Не думав, що вона стане такою красунею лише за одне літо.
― Красунею? ― Азирафаїл ледве стримався, щоб не вигукнути це слово, але навіть сказавши його пошепки, привернув дуже багато уваги: Міхаель на них роздратовано цикнула. Тим часом вступна промова закінчилася і до зали увійшли першокурсники. Почався розподіл. Азирафаїл знову глянув на Кроулі, точніше, на її яскравий макіяж, який привертав стільки уваги серед учнів. Так, Кроулі була його найближчою подругою в Гоґвортсі і від того було ще образливіше, що вона навіть не розповіла йому про зміну стилю… Не порадилася. ― Це не гарно, ― промимрив Азирафаїл, коли перший першокурсник під аплодисменти пройшов до столу Ґрифіндора. ― Це вульгарно.
***
Перший день навчання порадував Азирафаїла розкладом занять, у якому першою ж стояла Історія Магії зі Слізерином. Це означало, що він нарешті зможе поговорити з Кроулі, не пробираючись крізь натовп хлопців, які пускають на неї слину. Точніше не на неї, а на її ноги, затягнуті в темні панчохи і візуально подовжені спеціально укороченою спідницею і туфлями на підборах. Азирафаїл не міг зрозуміти, що його бісить більше: те, що всі навколо з глузду з’їхали через такі прості прийоми або цокіт цих каблучків-шпильок по кам’яних коридорах. Останній розносився луною по замку, переслідував Азирафаїла куди б той не пішов і навіть у чоловічому туалеті продовжував мерехтіти в воді, що капає з крана.
Тому, коли студенти увійшли в аудиторію професора-примари і почалося закономірне чоловіче стовпотворіння у парти, де сіла Кроулі, доведений до стану майже нервового зриву Азирафаїл не став навіть намагатися конкурувати з однокурсниками у проханнях зайняти місце поряд з новою королевою потоку.
― Я тут сяду, ― відрізав він і впав на стілець, ігноруючи обурення інших. Можливо, у нього й були б проблеми через таке нахабство та й репутація спокійного і розсудливого хлопця тепер була підпсована, але всі ще пам’ятали хто був чемпіоном дуельного клубу минулого року і якщо й висловлювали невдоволення, то лише словами і тільки собі під ніс. Як тільки обурені студенти розсілися по своїх місцях і почався урок, Азирафаїл нарешті глянув на Кроулі. Та вже обернулася до нього веселою усмішкою, виділеною на обличчі яскраво-червоною помадою, тільки сьогодні вже іншого відтінку. Її окуляри лежали поруч, не приховуючи тонко підведених очей. Якби в класі було не так темно, вона навряд чи їх зняла б: чутливість Кроулі до світла завжди була її слабкістю.
Азирафаїл вже майже відчув, як роздратування, що збиралося весь ранок, відступає при вигляді таких знайомих зміїних очей, але тут його погляд випадково впав нижче, на сорочку Кроулі, розстібнуту аж до третього гудзика і тим самим вона утворювала глибоке декольте.
― Треба поговорити, ― буркнув він тихо, щоб не заважати лекції професора. Тому, правда, міг завадити хіба що кінець світу, та й то навряд, адже профессор уже був мертвий. ― Мені не подобається твоя зміна іміджу. Не знаю чому іншим подобається, але я думав, що в тебе кращий смак. Здивований, що ти не обмовилася і словом про те, що не просто відростила волосся, а й повністю змінила стиль.
Говорячи це, Азирафаїл намагався не дивитись ні в очі, ні на декольте Кроулі. Руки теж були не варіантом: пальці прикрашав яскраво-червоний манікюр і Азирафаїл через нього почував себе биком на кориді.
― Та ну? Невже тебе більше приваблював мій старий стиль? Азирафаїлу, ти впевнений, що ти не по хлопчиках? ― Кроулі примружила очі і присунулася ближче до нього, так що тепер у Азирафаїла був зовсім скромний вибір з того, на яку її частину тіла дивитися: або обличчя, або декольте. І краще було б дивитися в обличчя. ― Я просто хотіла зробити тобі сюрприз, тож і не сказала.
― Упевнений, що хлопці мене не цікавлять, ― різко огризнувся Азирафаїл, підводячи погляд на її очі. ― Просто мені подобаються натуральні дівчата, а не намальовані.
― Не мали нісенітниці, ― фиркнула вона, відразу стаючи тією самою скептичною Кроулі, готовою висміяти будь-яку фразу. ― Ми з тобою дружимо вже п’ятий рік, але ти навіть жодного разу не дивився на мене, як на дівчину. Ти взагалі ні на кого не дивився, як на дівчину, якщо на те вже пішло. Спробуй із хлопцями, серйозно.
У Азирафаїла в горлі наче грудка застрягла. Так, звичайно, не дивився. І від покарань цю дурненьку він, звичайно ж, не покривав, і вночі з нею замком не ходив і взагалі нічого такого не було, це все йому наснилося вночі, після розподілу на першому курсі. А для Кроулі нічого з його героїчних вчинків просто не існувало.
― Бо ти мій друг, Кроулі. У друзів немає статі.
Вона відсторонилася. Посмішка різко зникла з її обличчя, змушуючи Азирафаїла відчути дискомфорт. Так, він вважав Кроулі саме другом насамперед, тому що для нього вона стала саме другом. Смішна, підстрижена під хлопчика, вона влетіла в його купе в Гоґвортс-експресі, коли вони вперше їхали до школи магії та чарівництва, пригостила шоколадною жабою, при ньому кривилася, коли з’їла драже Берті-Ботс і на відріз відмовлялася говорити з чим воно було. Азирафаїлу здавалося, що в тому купе вони провели цілу вічність, встигли дізнатися одне про одного все і присягнути один одному в тому, що навіть якщо вони потраплять на різні факультети, то обов’язково продовжать спілкуватися. Так і сталося.
Азирафаїл чудово пам’ятав, як сильно засмутився, коли капелюх на його голові вигукнув «Хафлпаф», а не «Слізерин», як для Кроулі. З тих пір він не любив частину святкового бенкету з розподілом першокурсників. На першому курсі йому здавалося, що тепер їхня клятва втратить силу, адже учні з різних факультетів дуже рідко дружили до кінця навчання.
Але наступні чотири курси вони були, як брат з сестрою: разом робили уроки в бібліотеці, пробиралися у вітальні факультетів один одного, разом намагалися потрапити до факультетних команд з квідичу. Кроулі не змогла грати, тому що окуляри при польоті раз у раз злітали з носа і сонце її сліпило, а Азирафаїл вдав, що погано літає, щоб не засмучувати подругу. Він покривав Кроулі, коли вона вирішила, що стати анімагом на третьому курсі ― легка справа. Точніше, він попросив її дати йому час на перевірку всіх відомостей про цей процес і вивчив питання буквально з усіх боків, щоб Кроулі стала анімагом правильно і не зашкодивши собі. Вона змогла перетворюватися на змію напередодні Різдва на четвертому курсі. Вже до Великодня вона могла робити це не втрачаючи одягу.
Вони мали довгу спільну історію, зав’язану саме на дружбі, в якій просто не було місця закоханості Азирафаїла. Він багато разів уявляв, як скаже Кроулі про свої почуття і в кожному варіанті розвитку подій вони або сварилися, або Кроулі його висміювала, або, дивлячись зі співчуттям, говорила, що Азирафаїл для неї просто друг. Тому він став найкращим другом, який взагалі може бути, а тепер його дружбою теж знехтували.
― Знаєш, Азирафаїл, у мене для тебе є с-сюрприз, ― прошипіла Кроулі і ця розтягнута «с» не віщувала нічого доброго. ― Я – дівчина. І в мене є стать. Якщо я через це перестаю бути твоїм другом, то так тому і бути.
З цими словами Кроулі закрила підручник, змусивши всіх обернутися на звук і різко скочивши із-за парти, вилетіла за двері. Її проводжали кілька десятків пар очей, крім примарних очей професора ― той продовжував читати свою лекцію, як і завжди.
***
Перші дні навчання пронеслися по Азирафаїлу, як стадо носорогів по лісовій пожежі. Всі викладачі як з ланцюга зірвалися і раз у раз нагадували йому і всьому потоку про майбутні екзамени СОВи. До початку перших вихідних, Азирафаїл якось навіть не помітив, що з Кроулі вони практично тепер не спілкувалися. Так, перетиналися кілька разів на спільних уроках, один раз виконували групове завдання, але в групі були й інші студенти. Домашнє Азирафаїл продовжував робити в бібліотеці, а ось Кроулі, мабуть, вирішила займатися у своїй вітальні. Зустрічаючись у коридорах замку, вони намагалися не дивитись один на одного, а імітувати активне соціальне життя з іншими студентами свого факультету. У всякому разі, Азирафаїл точно імітував, а от сказати точно про Кроулі він не міг.
Насправді він був упевнений, що Кроулі скоро набридне відігравати роль королеви і вона поверне свою коротку стрижку та звичний одяг. Він навіть прокручував в уяві, як вона прийде до нього з вибаченнями, як завжди було у випадках, коли вони сварилися. Нехай це було трохи не по-чоловічому, але Азирафаїл наполягав на своєму тільки коли це було дійсно важливо і Кроулі приймала його думку, коли відходила від злості та образи, в які впадала так само легко, як і в сон на уроках з історії Магії.
Але цього разу все було інакше. Настала субота, а Кроулі так і не позбулася свого кошмарного макіяжу. Азирафаїл з жахом усвідомив, що починав до нього звикати.
У навчальні дні йому ще вдавалося ігнорувати поступові зміни свого погляду і виносити захопленого Габріеля з його «ну нарешті ми справді почали вчитися!», нудного Сандалфона з «ну скільки можна домашнього, Азирафаїлу, ти зробив цю доповідь?» і Уріель, яка виїдала йому ложечкою мозок, змушуючи ще раз спробуватися в команду по квідичу, то у вихідні, без перерв на заняття, Азирафаїл не витримав і втік від них і себе самого в Гогсмід. Йому життєво необхідно було поговорити з кимось розумним, тому він вирішив відвідати тітоньку і відверто поговорити з нею про Кроулі. Бо ж має бути хоч одна людина, яка розуміє його! За будь-якої спроби обговорити з Габріелем або Сандальфоном зовнішність Кроулі, Азирафаїл отримував лише захоплені зітхання та фрази на кшталт «багато ти в дівчатах розумієш». А ось мадам Трейсі, незмінна власниця пабу «Три мітли» і найкраща тітонька у світі, мала все зрозуміти і підтримати Азирафаїла.
― Які дурниці, хлопче мій, ― спокійно заявила вона, після того, як він вилив на неї свою тираду про вульгарність нового образу своєї подруги. Це відчувалося, як удар ножем у спину.
― Але тітонько!
― Вислухай мене мій дорогий, ― суворо заявила мадам Трейсі, відставляючи пляшку з вершковим пивом на тумбочку поряд зі своїм розкішним кріслом. Вони сиділи в кімнатці над залом пабу, з вікон якої було чудово видно головну вулицю Гогсміда, зате не було чутно навіть натяків на шум унизу. ― Будь-яка дівчина хоче себе прикрашати і робить це на свій смак. Те, що твій смак та смак Кроулі не збігаються ― це нормально. Але я здивована, що ви посварилися через таку нісенітницю, ти ж її любив стільки років! Мені здавалося просто з першого курсу любив.
― Це не дурниця, ― пробурчав Азирафаїл невдоволено і зробив ще ковток пива. Тітонька була єдиною людиною, яка знала про його ставлення до Кроулі просто тому, що приховати від неї справи сердешні було неможливо. Але зараз Азирафаїлу було не до того: відчуття зради не залишало його з того самого уроку Історії Магії. ― Мене дратує все це, розумієш? Стук її височенних шпильок, жахливо коротка спідниця, цей червоний колір у косметиці та одязі! Вона ніби спеціально дражнить усіх хлопців навколо, провокує їх. Уяви, як мені дивитися на те, як Сандальфон пускає на неї слини уві сні!
― Азирафаель, хлопчику, ти не думаєш, що в Кроулі просто прокинулася жінка? ― мадам уважно подивилася на нього своїми хитрими очима. ― Будь-яка людина хоче комусь подобатися, ти не думав про це? Це підвищує самооцінку.
― Але в чому підвищення самооцінки за рахунок захоплення ідіотів? ― ображено вигукнув Азирафаїл. ― Вони ж ведуться не на неї саму, а на її коротку спідницю!
― Дурень! ― мадам Трейсі нахилилася у своєму кріслі і клацнула Азирафаїла по носі. ― Не в спідниці справа. Якби ти одягнув спідницю, думаєш тобою б теж зацікавилися?
― Тітонько!
― Не тітонькай тут мені, ― мадам добродушно посміхнулася і повернулася в крісло. ― Кроулі потрібна чоловіча увага. Вона розумна дівчинка і чудово усвідомлює, що гарна собою, але не так, як люди звикли бачити, тому вона вирішила підкреслити свої переваги косметикою та одягом. У неї завжди були довгі ноги, на підборах і з довгою спідницею це помітніше, а червоний колір дуже рідко добре поєднується з рудим волоссям, але вона підібрала саме ті тони, які пасують їй. У неї хороший смак, насправді ти не можеш цього заперечувати. І як жінка, кажу тобі, що постійно ходити на шпильках не так легко, як тобі здається ― це багато тренувань та біль у ногах щовечора.
― Тоді навіщо їх взагалі носити? ― пробурчав Азирафаїл невдоволено, розуміючи, що тітонька по суті має рацію. Якщо відкинути той факт, що всі його однокласники мріяли помацати Кроулі за зад, її образ був привабливим і для Азирафаїла. Вже точно краще, ніж чоловічі штани та голену потилицю.
— Щоб подобається тому, хто їй подобається, — відповіла мадам просто.
Азирафаїл здивовано розплющив очі і різко випростався в кріслі. Притихлі було в грудях ревнощі завивали знову пожежною сиреною.
― Тобто… Кроулі закохалася? І в кого ж?
― Звідки мені знати, мій любий? ― мадам глянула на Азирафаїла глузливо і поблажливо водночас. ― З’ясуй сам, ти ж розумний хлопчик.
― Кроулі так не вважає, ― Азирафаїл опустив погляд у свою пляшку і насупився ще більше. ― «Такий розумний і такий ідіот», ― перекривляв він одну із заяв Кроулі, якою вона охарактеризувала його при останній розмові на четвертому курсі.
― Цікаво, чому ж в неї склалася така думка?
***
Питання про закоханість Кроулі змусило Азирафаїла сильно задуматися. До кінця вихідних він думав то в бібліотеці, то в башті де тримали сов, то в коридорах, то на подвір’ї школи, при цьому стежачи за пересуваннями Кроулі по замку і відзначаючи всіх з ким вона спілкується і як часто. При цьому найскладнішим було стежити на вибором одягу. У вихідні учням дозволялося ходити не в шкільній формі і це порадувало багатьох хлопців, тому що користуючись останніми теплими днями, Кроулі вбралася в дуже короткі шорти і максимально відкриту майку. Азирафаїл зламав чотири пера, намагаючись записати ім’я хлопця, який при розмові дивився не на її обличчя, а на соски, що випирали з-під тканини. Під кінець Азирафаїл все ж таки не витримав і застосував на хлопці Конфундус, тим самим закінчивши їхню розмову.
Увечері неділі Азирафаїл підбив підсумки своїх записів і з’ясував, що якщо Кроулі і закохана в когось, то не спілкується з ним безпосередньо. А якщо не спілкується, значить повинна хоча б подавати предмету свого обожнювання хоч якісь знаки, але які? Щоб із цим розібратися, Азирафаїл пішов, звичайно ж, у бібліотеку.
Усю ніч із неділі на понеділок він провів за читанням під ковдрою, підсвічуючи собі паличкою. Навіть тест із Настоянок він вивчав не так ретельно, як ті кілька книг, що йому вдалося знайти в бібліотеці на тему любові в суспільстві магів.
До ранку понеділка Азирафаїл був страшенно втомленим, зате озброєним до зубів знаннями про таємні знаки, що подають закохані один одному. Тепер він стежив за Кроулі з подвійною старанністю. Починаючи зі сніданку і майже весь день, Азирафаїл слідкував за нею в коридорах, у Великій Залі, на уроках і навіть мало не зайшов за нею в жіночий туалет. Добре, що від останнього його зупинила волаюча картина поруч із входом. Тільки от результатів це стеження практично не дало: Кроулі не носила з собою віяло, щоб дивитися з-під нього на свій предмет обожнювання, не носила шкарпеток, які можна було б «забути надіти» на знак уваги коханому, як і не носила книг у руках, на відміну від Азирафаїла, щоб їх можна було перегорнути і тим самим привернути увагу будь-кого. Надвечір Азирафаїл починав підозрювати, що дані з його талмуду початку дев’ятнадцятого століття трохи застаріли.
― Щось ти сьогодні блідо виглядаєш, ― штовхнув його ліктем у бік Габріель. ― Та ще й погляду не відводиш від нашої примадонни. Чи не захворіло на неї твоє серце?
― На відміну від вас, у мене ще є смак, ― пробурчав Азирафаїл невдоволено і опустив погляд у свою тарілку. Бажання доїдати яблучний пиріг, що йшов до десерту на вечерю, він не мав.
― Та буде тобі, ― зітхнув Гаврило. ― Я ж пожартував. Усі знають, що ви просто друзі, хоч і посварилися. До речі, вже пройшов майже тиждень, і досі не помирились? Це на вас не схоже.
― Не помирилися, ― Азирафаїл відпив з чашки охололий чай і важко зітхнув. – Це питання часу, я певен.
― Не знаю, що там у вас сталося, але може тобі варто перепросити? ― Габріель обернувся до нього, зовсім забувши про їжу.
― З чого це я маю вибачатися? ― похмуро поцікавився Азирафаїл. ― Завжди ж…
― Завжди винна Кроулі? ― уточнив Габріель, коли Азирафаїл замовк посеред речення. ― Будь чоловіком! Навіть якщо Кроулі винна, йди і вибачся. І квітів, бажано принеси, дівчата люблять це.
― Але ж вона мій друг, а не дівчина!
― Ні, вона дівчина, це факт, ― Габріель глянув на Азирафаїла, ледь не нависаючи над ним. ― Прийми його, інакше мені доведеться зняти очки з нашого факультету.
― Ти занадто захопився своїми новими обов’язками.
― Я серйозно.
Азирафаїл закотив очі і відставив напівпорожню чашку.
― Добре, добре. Я перепрошую, але завтра. Сьогодні я занадто втомився для цього і швидше випадково перетворю її на василіска, ніж зможу нормально перепросити, ― сказав він і піднявся на ноги. ― А зараз я піду спати, бо надто втомився від цих любовних історій.
― Як скажеш, ― знизав плечима Габріель, повертаючись до своєї вечері. – Але пам’ятай. Я зніму очки з факультету, якщо не вибачишся.
― Так-так, ― пробурмотів Азирафаїл тихо. Тільки цього йому ще не вистачало.
Виходячи з Великої зали, він краєм ока помітив, що цього разу Кроулі сидить не в оточенні хлопців, а з якоюсь дівчиною з жахливим безладом на голові. Вельзевул, здається… З нею ж вона більшу частину часу гуляла на вихідних. Невже Кроулі знайшла собі нового друга? З іншого боку всім потрібні друзі своєї статі, хіба ні? Всякі там жіночі секрети тощо.
Крокуючи сходами у свій гуртожиток, Азирафаїл уже знав, що зробить завтра, щоб хоч щось прояснити для себе в тому, що відбувається.
***
Завдяки тому, що він раніше пішов спати, Азирафаїл і прокинувся раніше за інших своїх сусідів по кімнаті. Ця перевага дозволила йому хоча б почати писати той конспект з Захисту від темних мистецтв, який їм задали вчора. Роботи було вагон і невеличкий возик, а наступний урок вже завтра, варто було хоча б половину зробити вранці, щоб добити решту після уроків.
Засидівшись за писаниною, Азирафаїл ледь не забув про свій вчорашній план. Кинувши підручник прямо на столі у вітальні, він бігцем рвонув до входу до Великої Зали. Ні, він не хотів першим дізнатися що ж сьогодні на сніданок: апетит, який залишив його ще вчора, так і не повернувся. Азирафаїл хотів вистежити серед учнів Вельзевул і поговорити з нею про Кроулі. Адже якщо хтось і міг знати в кого закохана Кроулі, то це її подруга!
Пригальмував Азирафаїл тільки біля величезних дверей у зал. За столами Вельзевул ще не було, зате була Кроулі, яка жувала тост і водночас читала щось у книзі: хороший знак, отже, не доведеться відривати їх один від одного. Нехай Азирафаїлу вже й п’ятнадцять, але він досі не відчував себе впевнено побачивши більш ніж одну дівчину. Якби зараз він мав битися з богартом, той став би перед ним у вигляді зграйки симпатичних леді його віку, що тихенько сміялись у долоньки.
Довелося тупцювати біля входу біля майже півгодини. Надії не запізнитись на Догляд за магічними істотами провалилися з тріском: і поїсти, і сходити за підручниками, він не встигне. Хіба що можна схопити тост із найближчої тарілки та з’їсти його на бігу. Ну чому Вельзевул така некваплива? Вона хоч збирається сьогодні снідати?
Однак вона все ж таки з’явилася. Як завжди, єдина дівчина з рюкзаком на всю школу і з уже звичним безлдом на голові. Азирафаїл одразу ж кинувся до неї.
― Доброго ранку, мені дуже-дуже треба з тобою поговорити, приділи хвилинку, будь ласка!
― Тебе що, Габріель підіслав? – обличчя дівчини відразу скривилося в гримасі огиди. – Відвали.
― До чого тут Габріель? – здивовано спитав Азирафаїл, дивлячись на те, як дівчина просто обходить його і йде далі до зали. ― Це щодо Кроулі …
Вельзевул встала, як укопана, а потім різко розвернулася на підборах до Азирафаїла.
― Ну, і що тобі треба, ідіот?
― Чого це я одразу ідіот? ― розгублено спитав він, підходячи ближче, щоб можна було говорити тихіше і їхню розмову не було чути всій школі.
― З того. Що тобі потрібно? ― Вельзевул усім виглядом висловлювала, що з великим задоволенням пішла б звідси скоріше. Азирафаїл вирішив не тягнути химеру за хвоста, а відразу почати з єдиного питання, що його хвилює.
― У кого закохалася Кроулі? ― Вельзевул кліпнула очима. Вираз її обличчя з зневажливого повільно змінювалося на здивоване. Азирафаїл вирішив, що варто все ж таки хоч трохи пояснити: ― Просто я вирішив, що всі ці її зміни неспроста, люди так кардинально не змінюються і це було найлогічне пояснення всього цього. Я маю на увазі, що вона хоче комусь сподобається, але кому саме я так і не зрозумів, тому що, схоже, вона з ним не спілкується і … ― Азирафаїл міг би белькотіти ще хвилин десять без перерви, але Вельзевул його перебила.
― Знаєш, Кроулі казала, що ти дуже розумний ідіот, але я не розуміла. Тепер, здається, зрозуміла. Ти справді дуже розумний ідіот, Фелле.
― Ти ж сама хотіла швидше, а мені треба знати! ― Азирафаїл переминався з ноги на ногу, боячись і водночас бажаючи почути відповідь.
― Та хто б сумнівався, що треба, ― пробурмотіла Вельзевул. ― У тебе вона закохана, у тебе, довбню. А тепер відвали і не з’являйся на очах більше, Кроулі тебе ненавидить.
― Але ж ти щойно сказала, що вона мене любить… ― здивовано пробурмотів Азирафаїл, все ще не до кінця розуміючи, що саме щойно почув.
― Любити та ненавидіти можна одночасно. Все, звались, бо я запізнюся на урок.
Вельз пішла снідати, а Азирафаїл так і залишився стояти в коридорі біля дверей Великої зали, здивовано кліпаючи очима. Сказані слова повільно доходили до нього, як пісок у годиннику, поступово заповнюючи голову усвідомленням. Тільки ось що робити з цим усвідомленням Азирафаїл ще не розумів. Щоправда, із цим йому допомогла заява директора. Як тільки Азирафаїл вирішив, що йому варто повернутися за підручниками і все ж таки запізнитися на урок не на п’ятнадцять хвилин, а хоча б на п’ять, як із Зали долинув гучний директорський голос:
― Адміністрація школи прийняла рішення влаштувати цього року святковий бал окремо від Турніру Трьох Чаклунів. Для всіх бажаючих цього тижня працюють танцкласи для репетицій.
Це було те, що потрібно.
***
Дочекатися години, коли почнуться уроки танців, виявилося не так уже й легко. Для початку до нього треба було дожити і не померти, наприклад, від вибухопотаму, що збожеволів через надто галасливих ґрифіндорців, і якого не міг заспокоїти навіть учитель. Або від похмурого Габріеля, який після уроку виловив Азирафаїла в коридорі, затягнув у туалет і притискаючи до стіни, незвичайного грізно для себе повідомив, що якщо Азирафаїл ще хоч раз підійде до Вельзевул, то пошкодує, що взагалі опинився на Хафлпафі. Від чого у Габріеля такий спалах агресії, Азирафаїл зрозумів далеко не відразу. Тільки в обід, коли той чомусь пішов до столу Слізерина, Міхаель на здивоване запитання Азирафаїл спокійно відповіла:
― Він же закоханий у Вельзевул із другого курсу. Тобі варто іноді дивитися не тільки в книги, а й довкола себе, Фелле. На Кроулі, наприклад. І не морочити голову дівчині, якщо вона не тобі подобається.
Її слова змусили Азирафаїла задуматися: мабуть, він недооцінював Габріеля та його смак у дівчатах. Але й питання з Кроулі залишалося відкритим. Для нього було відкриттям те, що Кроулі любить його, він сприймав її почуття за дружбу і насолоджувався нею саме як дружбою. Але якщо Кроулі хотіла не просто проводити час разом, а чогось іншого… Чи взагалі він був готовий до такого? Якщо відкласти думки про те, наскільки він був сліпий щодо Кроулі, чи готовий був цілуватися з нею і робити інші штучки, які роблять парочки? Триматися за руки, обійматися, скрізь ходити разом… Якщо виключити поцілунки, то все це вони робили й раніше. Ну майже. А це означало, що Азирафаїл справді той ще ідіот. Вони вдвох були ідіотами.
Після обіду Азирафаїл ходив особливо задумливий і навіть не зміг відповісти на запитання на уроці з Настоянок, від чого і втратив п’ять очок факультету. Прихильності Габріеля це йому не додало. Здається, що їх і без того не дуже міцна дружба сьогодні розвалилася остаточно.
Опритомніти від своїх думок Азирафаїла змусив лише безпосередньо урок танців. Кроулі теж була тут, Азирафаїл не сумнівався, що вона прийде: колись давно, ще на другому курсі вони разом вивчали вальс. Він уже не пам’ятав навіщо, але пам’ятав, що Кроулі страшенно подобалося танцювати, хоч вона й відтоптала йому тоді ноги так, що він ще тиждень шкутильгав. Тому Кроулі пала прийти і зараз.
Звичайно, забрати її на перший танець Азирафаїлу не вдалося: і без нього було достатньо охочих потанцювати з такою красивою дівчиною, при чому бажаючих більшого зросту. Як би сумно це не звучало, але тепер Азирафаїл був на півголови нижче за свою подругу. Але була в цьому і своя перевага: ніхто не міг відтанцювати з нею більше одного танцю. Все ж таки шпильки в ноги – це дуже боляче.
Музика лилася зі старого патефону, пари повільно кружляли за класом. Навіть незважаючи на обличчя, Азирафаїл міг знайти Кроулі по її взуттю: її яскраво-червоні туфлі виділялися у натовпі сірих черевиків інших танцюристів. Напевно, страшенно незручні для танцю туфлі, але вона продовжувала кружляти в них зі своїм високим худорлявим партнером.
Може, якби Азирафаїл із Кроулі частіше танцювали, то він би раніше помітив у ній пробудження цієї самої дівчини і їй не довелося б фарбувати губи в яскраво-червоний і носити не менш червону спідницю або блузку у вихідні. Якби Азирафаїл справді дивився не лише у свої книги, а на всі боки, він би помітив, що у Кроулі виросли груди, з’явилася талія і що тепер її ноги не виглядають такими жахливо худорлявими, як було на другому курсі, в той єдиний день, коли вона прийшла на уроки у спідниці. Азирафаїл тоді намагався впхнути в неї на обіді подвійну порцію пирога, нарікаючи на те, що організму, що росте, потрібно краще харчуватися. От ідіот…
Коли Кроулі залишилася зовсім без партнера, тому що всі хлопці її зросту були виведені з ладу, Азирафаїл нарешті наважився.
― Дозвольте запросити вас на танець, міледі, ― сказав він, простягаючи їй долоню і схиляючись у поклоні. Все по етикету, як вони вчили майже три роки тому.
― А в сера ноги не відваляться від танцю зі мною? ― скептично поцікавилася Кроулі, не поспішаючи приймати запрошення. Схоже, Азирафаїл сильно її образив тоді… Ох, як же він не любив вибачатися! Але якщо Кроулі хотіла, якщо їй це потрібно, він просто зобов’язаний це зробити.
― Навіть якщо відваляться, я продовжу танцювати з вами, міледі, ― чинно відповів Азирафаїл і обережно підняв голову, щоб подивитись їй в обличчя. На ньому не було огиди і це було непогано для початку. ― Зробіть ласку хоча б на один танець.
Між ними на мить повисла мовчанка. За цей час серце Азирафаїла встигло завмерти, як натягнута струна, що чекає на звук. Лише одного слова.
― Гаразд.
Вузька холодна долоня лягла в його руку, і з грудей Азирафаїла вирвалося полегшене зітхання. Вони стали в стійку і з першими нотами нової мелодії пішли у танець. Азирафаїл старанно не думав про те, що відчуває крізь сорочки мереживо на ліфчику Кроулі. Перший крок уперед, другий з розвороту вліво, третім приставляєш ногу до ноги. Один помах палички і туфлі Кроулі злегка змінюють форму: тепер шпилька не така тонка, але висота залишається такою, як і провокативний колір.
― Ти що там чаклуєш у мене за спиною? ― підозріло поцікавилася Кроулі зверху, але Азирафаїл був майже на сто відсотків упевнений, що це лише заради іміджу. Як і підбори в принципі: їй самій напевно незвично танцювати з партнером нижче за неї.
― Лише хочу, щоб ти змогла танцювати зі мною не один танець, а набагато більше, тому трохи змінив форму твоїх туфель. Так зручніше? ― він трохи повернув голову і подивився їй у вічі. Кроулі лише тихо хмикнула, залишивши його без відповіді, але якщо не кинула танцювати, значить не так вже й погано. ― Взагалі, я хотів вибачитися перед тобою. Ти готова?
― До цього історичного моменту? Запитуєш, все життя на нього чекала! ― Кроулі весело посміхнулася, відразу забуваючи про те, що ніби ігнорувала його слова. ― Давай, починай швидше, мені кортить почути.
Азирафаїл міг тільки посміхнутися. Мабуть, Вельзевул все розбалакала Кроулі, і та заочно його вибачила, але це явно не було приводом не казати потрібних слів. Зрештою Азирафаїл повинен звітувати Габріелю про виконану роботу.
― Я дуже тебе образив, мені шкода, і я перепрошую, ― почав він. ― На своє виправдання можу сказати тільки те, що моя реакція була викликана ревнощами. Твій новий образ зробив тебе … центром уваги для всіх хлопців школи і, чесно кажучи, я готовий винести все, крім Сандальфона, що бурмотить з посмішкою твоє ім’я уві сні.
― Який жах… Не думала, що він такий вразливий, ― посміхнулася Кроулі, але Азирафаїл був абсолютно впевнений, що вона задоволена створеним ефектом. ― Знаєш, я навіть рада, що твої дружні почуття так сильно постраждали, тепер я дійсно почуваюся, що помстилась.
― А ось це друга річ, про яку я хотів поговорити, ― пробурмотів Азирафаїл тихо, відчуваючи, як сміливість покидає його. І де той хлопець, який так спритно вигравав усі дуелі минулого року, вивчивши від сили десяток бойових заклинань? – Мої почуття до тебе не лише дружні.
― Що?
― Ох!
Їм довелося перервати танець: Азирафаїл так захопився розмовою, що зовсім забув дивитися на всі боки. Знову. Тільки тепер він вів не тільки себе, а й партнерку і тому зіткнення спиною з шафою було вдвічі неприємніше.
― Пробач, ― пробурмотів він, підтримуючи Кроулі, що завалилася на нього. – Мені варто було уважніше стежити за тим, що довкола… І за тобою теж. І в танці, й у принципі. Просто, мені здавалося, що ти мене висмієш, і наша дружба не буде колишньою і таке інше, розумієш? ― Він уже не поспішав повернутися до танцю, а просто стояв біля тієї шафи, тримаючи Кроулі за руку і намагаючись говорити не дуже швидко, щоб не видати того, як сильно нервує.
― Не зовсім, але… Стривай, ти мені зараз у почуттях зізнаєшся? ― очі Кроулі округлилися так, що їх майже можна було побачити над оправою окулярів. Якби в її голос у цей момент була хоч одна глузлива нота, це вбило б Азирафаїла, але глузування не було й близько. Значить, Вельзевул не збрехала.
― Ну, так. Я люблю тебе, Кроулі, ― Азирафаїл постарався, щоб це прозвучало якнайпростіше. Він вкладав у ці слова дуже багато, але манірні інтонації Кроулі навряд чи оцінить. – Я люблю тебе такою, якою ти є насправді, розумієш? Тобі не потрібно так яскраво фарбуватися і носити одяг, щоб привернути мою увагу. Я люблю ту, що всередині тебе… Уже чотири роки люблю. Тому прошу, давай ти припиниш цю клоунаду з одягом і станеш тією Кроулі, якою насправді є.
Азирафаїл нарешті підняв погляд на Кроулі, сподіваючись побачити посмішку розуміння, сподіваючись, що тепер зможе її обійняти і вони нарешті помиряться. Тільки ось обличчя Кроулі після його тиради не віщувало нічого доброго.
― Значить, я виглядаю, як клоун? ― тихо, дуже тихо запитала вона. Азирафаїл нервово ковтнув слину і втиснувся в шафу. Кроулі нависала над ним і очі за темним склом окулярів напевно зараз були примружені. – Тоді я маю для тебе новину. Мені подобається те, як я виглядаю, а ти можеш взяти свою думку і засунути її у свою прекрасну гейську дупу!
На цьому Кроулі розвернулась і вилетіла з класу, грюкнувши дверима наостанок. Усі присутні проводжали її поглядом, а потім подивилися на Азирафаїла. Той не знав чого зараз хоче більше: провалитися крізь землю до самого підземелля або ляснути себе по лобі. Тільки він розгріб одну проблему, як у нього виникла нова.
Шедвелл, попутно заводячи патефон для ще одного заходу вальсу, вишкірився, демонструючи класу всі свої криві зуби.
― Ох, хлопче, тобі з дівчатами поводитися ще вчитися і вчитися треба! Особливо із рудими.
Азирафаїл не міг не погодитися. Йому ще багато чому доведеться навчиться, перш ніж у них з Кроулі трапиться хоча б перший поцілунок.