Перша сторона…
Очі вже були засипані «піском» безсонної ночі і втоми від постійного напруження під час робочої зміни. Хотілось аби швидше пролетіли ці 4 години і можна буде повернутись туди де є ліжко, душ і хоч і примарна, але можливість трохи поспати і відпочити…
Повідомлення, що надійшло в telegram, викликало живий інтерес з ноткою маленької радості, адже є привід трохи відпочити від набридлого ритуалу робочого часу…
… «Ну і де цей «співробітник року»?»
Це було повідомлення від Нього…
Тієї ж миті в голові і десь в низу живота утворилось відчуття паніки і радості… Точніше навпаки, спочатку радості, а потім трохи паніки - що робити? де він? я ж на роботі!
Але все це швидко прийшло в норму, а очі почали шукати Його обрис навколо…
Друга сторона …
Боротьба янголів і демонів не припинялась ані на мить… Після вчорашньої, вже не першої, тяжкої розмови, перевага знову була на боці демонів… Підігрівалась вона комплексами та гірким життєвим досвідом, що було сильніше надій і сподівань, бажань і фантазій сторони янголів…
Протягом дня, не зважаючи на зайнятість мозку аналізом дорожньої ситуації та інших поточних подій, час від часу, десь з глибин душі підіймались і поставали спогади і картини за Його участю… Посмішка… Погляд… Рух тіла… Але більше за все чіпляли слова, твердження і вислови… Мозок наче й розумів їх не важливість, але голодний хробак сумніву і страху виплеканий все тими ж демонами, не давав розслабитись…
Частіше за все Він поставав перед очима коли грала якась романтична пісня, через яку, червоною стрічкою проходила лінія розставання… І ось знову з приймача лунає: «…коли нема тебе - не треба мені небес…» і очі самі наповнюються вологою, а в гортані утворюється спазм, що перетікає до носу…
Бажання бути поруч, розділяти все в житті, з одного боку та жахіття можливої майбутньої розлуки і болю самотності, які вже колись пережив, ледь-ледь пережив, ведуть кривавий бій в душі… Але перемогу здебільшого отримує прагматичний мозок: «Нема причини - нема проблеми! Не лізь в це знову - не буде страждань!»…
Але ще є серце… Йому не накажеш… Інакше як пояснити постійне бажання бачити, відчувати, бути поруч…?
Не дивлячись на недобре закінчену вчорашню розмову, бажання побачити Його було сильнішим… Виявилось, що Він працює в нічну зміну… Можна заїхати хоч на пару хвилин і знову отримати дозу цього наркотику: споглядання Його ходи, легких та невеликих кроків… Рухи тіла… Почути голос… Відчути його запах… І продовжити цю війну ще на якийсь час…
І ось ця мить… Погляди зустрілись і птах, руйнуючи пути, летить на волю… Все просто перестає існувати… Є тільки Він…