Осаму зітхнув, кинувши ручку, і втомлено поклав голову на стіл. Він усівся за домашнє завдання лише півгодини тому, але він вже відчував як в нього болить мозок від цих завдань. Не те, щоб він сумлінний учень, проте треба ж було вигадати якусь причину, щоб провести більше часу з цим рудим чортеням. Саме тому він зараз удома у Чюї.
Осаму перевів погляд на нього. Навіть зараз ця мала шкода не звертає на нього ніякої уваги. Сидить собі на ліжку, підібгавши ноги, і читає щось. Навіть не глипне на Осаму. Але так діло не піде.
Хлопець підводиться і підкрадається до рудоволосого. Сідає навпроти і невідривно вглядається в нього своїми карими очима. Той на це навіть бровою не повів, так само продовжуючи вглядатися у свою книжку.
«Ну що за вперте чортеня…», – сердито примружившись, подумав хлопець.
Тут потрібно щось більш дієвіше. Штурх в ребра. Знов ніякої реакції. Штурх у живіт. В плечі. Нуль результату.
– Дадзаю! - не витримав Чюя, коли той вже вщипнув за бік.
– Ну що ти, в біса, коїш?!
– Ну щоооо, якась книжка цікавіша за мене?? - заскиглив той у відповідь.
Чюя зітхнув.
– Тобі чесно сказати?
– Та, - відказав хлопець, кивнувши головою. - Скажи правду, наприклад як сильно ти мене любиш.
Рудоволосий закотив очі і влігся на ліжку, продовживши читати. Дадзай ображено стулив губи, але здаватися він аж ніяк не збирався, тому влігся поряд з рудоволосим.
Дадзай Чюю обожнював. І обожнював в ньому геть усе. Довге руде, неслухняне волосся. Витончені і виразні кисті рук. Його родимки на обличчі, які він би всі обцілував. Обожнює його відмінний смак у всьому. Його голос. Те, наскільки він добрий. Щирий. І те, що Чюя все-таки терпить його, теж неабиякий плюс.
– Ну розкажи хоч що читаєш, - знову заскиглив Осаму.
– Збірку хайку письменника Акутаґави Рюноске.
– М-м… - задумливо протянув Осаму. - Поезію значить любиш, так?
Чюя поглянув на нього з кам’яним обличчям.
– Навіть не смій писати і присвячувати мені вірші. Я вмру від кринджу.
Дазай тихо засміявся і міцно обійняв хлопця.
– Задушиш, Дадзаю, - невдоволено проказав Чюя.
– Ну мені не вистачааає твоєї увагиии, - проказав той, втуливсь обличчям у шию Чюї.
– І що мені зробити?
– Звернути на мене увагу?
Чюя знову зітхнув.
– Нам задали це прочитати до завтра, бевзю ти.
– Тоді прочитай і мені вголос? Щоб я теж знав що там.
Чюї ця ідея не надто подобалась. Але не вигадавши нічого що ж такого зробити, щоб заспокоїти цю липучку, почав читати вірші у голос.
Дадзай натомість, уважно вслухаючись, поклав голову йому на плече, все ще обіймаючи хлопця. Голос рудоволосого заспокоював. Осаму відчув себе так спокійно. Так добре… Такий душевний стан до нього рідко коли приходить. І заплющивши очі він незабаром заснув.
Чюя відчувши, що той надто притих, опустив погляд на нього. І непомітно для себе замилувався темноволосим.
«Ну, коли спить, то навіть він здається милим», – промайнуло в голові Чюї.