– Харлі, я чекаю пояснень, – Діана вимогливо дивилася на співрозмовницю. Та опустила келих з текілою, яку збиралася випити.
– Йой, Діаночко, ти вже знаєш? – Квін округлила блакитні очі. На обличчі з’явився винуватий вираз. Але Диво-жінка не купилася. – Копи доповіли?
– Брюс, ти пограбувала магазин коло «Вейн Ентерпрайз».
Діана навіть не знала – сваритися на Харлі чи разом посміятися, настільки зухвале пограбування здійснила злодійка. Та треба було відреагувати. Зрештою, це амазонка зголосилася наглядати за колишньою злодійкою (чи не колишньою?). Та варто відлучитись - як Харлі поверталася в Ґотем, аби подражнити Бетмена так, як вона вміла - роблячи дрібні пакості.
– Я не знала, – злочиниця опустила очі й почала роздивлятися стильне вбрання Діани - шовкову блузку бордового кольору з декольте, що демонструвало витончену шию, і чорних штанах чоловічого крою. На відміну від амазонки, строкату одіж Харлі та її незмінні куці хвостики було помітно здалеку. – Мені захотілося бургера. І вівсяних пластівців. А ще молока, коли, льодяників…
– У тебе є гроші, – не витримала Прінс, – навіщо красти такі дрібниці, якщо можна купити?
Харлі миттю підняла голову й широко, трохи моторошно посміхнулася. Її божевілля, та темна частина, яку пробудив колись Джокер, інколи давала про себе знати.
– Бо вкрасти цікавіше, – вона підморгнула співрозмовниці. Діана на її репліку лиш важко зітхнула.
– Чуже авто навіщо викрала?
Харлі наблизила яскраво нафарбоване обличчя до Диво-жінки. Від білявки пахло текілою і чимось терпкувато-свіжим. Діана затримала погляд на татуюванні, що прикрашало ключицю Квін. Ці татуювання робили Харлі особливою, бо вона так і не видалила ні одне з них.
– Це для тебе. Подарунок, – голос злодійки став м’якшим і тихішим. Вона поклала голову на барну стійку і дивилася на амазонку знизу вгору. Бачачи, що Діана вже не сердиться, швиденько додала: – Та воно ж розкішне. Для такої красуні, як ти.
Прінс мовчала. Такими-от словами Квін збивала героїню з пантелику. Харлі по-своєму піклувалася про кохану. З особливим стилем і специфічним гумором. Діана досі вчилася приймати її такою, як є.
“Я пообіцяла Харлі, що не кину її”, – подумала Диво-жінка і промовила незворушно:
– Завтра занесеш гроші до магазину і повернеш автівку.
– А поцілуєш мене? – Харлі випила текілу й замовила ще, а сама милувалася, як розкішно виглядає амазонка серед яскравих кольорових вогнів.
– Харлі, навіщо на публіку?.. – Діана досі не звикла проявляти до когось почуття привселюдно. Для амазонки почуття були надто цінними, аби ділитися ними з ким попало.
– До біса їх! – крикнула Квін у натовп, хоча навряд чи її хтось почув через гучну музику. Злодійка обережно поклала руку на плече Діани й пригорнула до себе. Поцілувала у щоку, лишаючи чіткий слід темної помади. Тоді – у теплі повні губи. Цілунками ламала неприступну броню Диво-жінки, показуючи, що теж приймає її такою, яка вона є.