Запис перший
Сьогодні мандрівниця порадила мені записувати свої думки сюди. Як на мене це дурна ідея, я не маю потреби в тому аби ділитися ними з кимось. Мені не потрібен хтось поруч, я звик справлятися сам.
Сяо зітхнув, закриваючи записник, й знову думаючи, що то була дурна ідея. Але ж мандрівниця лише хоче допомогти, як вона сказала «йому не завадить відволікати себе чимось хочаб на десять хвилин». Та ж йому не потрібне «відволікання» аж ні скільки. Він має спостерігати за Болотами Діхва й обороняти Ліюе. Він має відплатити свій борг перед Джонлі. Сяо сховав блокнот й знову відправився на дах.
Запис п‘ятий
З мого першого запису минуло декілька тижнів. Нічого особливого не сталося, як зазвичай зачистив декілька нещодавно створених таборів хіллічурлів. Володар обіцяв навідатися через декілька днів.
Дні плинули один за одним, як і століття до цього. Мисливець на демонів стояв на сторожі Ліюе й це не мало змінюватися. Люди очікували цього від нього. Усе на що він здатен - це вбивати. Так він гадав.
Запис шостий
Він дозволив.
Він дозволив. І Сяо збирався скористатися цією можливістю. Він дізнається, що трапилося з Бозацієм. Він має вшанувати пам‘ять про всіх них.
Щоденник лишився лежати в схованці. Проходили дні, чи тижні? місяці? Та ніхто не рахував. Ніхто не знав де знаходиться схованка Адепта, ніхто не шукав. Ні дощ, ні вітер не сміли дістатися до неї, аби пошкодити рівну палітурку, полистати сторінки. Записник мирно очікував на свого господаря.
Запис сьомий
Я знайшов його. Він мертвий, як і всі інші. Крім мене. Я теж міг померти. Я намагався, якщо бути чесним. Померти заради того аби жили інші, не так вже й погано? Вони намагалися мене відмовити. Чому? Чому мандрівниця переживала? Чому помічниця Нінґван намагалася мене врятувати? Чому Володар зробив це?
Закінчивши записи, Сяо відклав щоденник назад. Притулений спиною до стіни, він сидів звівши коліна. Хотілося щось зробити. Він не заслуговував на це все. Будь хто, будь хто з інших Якш мав отримати це право на життя. Вони цього прагнули, в той час як Сяо вважав себе лише зброєю. Він склав руки на колінах та схилив до них голову. Він не має права цього відчувати.
Запис дванадцятий
Останнім часом в заїжджому дворі не спокійно, заїхало багато людей. Верр Голдет сказала, що має приїхати якись бард з Мондштадта. Невже місцевим так цікава культура сусіднього регіону?
Був вечір, коли Сяо вирішив перепочити й відволіктися на щоденник. Двір справді раптово «ожив», цим вечором він світився, як Ліюе на свято Морських Ліхтарів. Подвір‘я було сповнене гомону, а з кухні долинали приємні аромати. Не те щоб Сяо було цікаво, але з даху відкривався непоганий вид, тому він мін спостерігати й за болотами і за тим, що відбувалося, одночасно.
Коли несподівано все стихло, в повітрі полилася ніжна мелодія. Бард прибув і почав свій виступ. Сяо завмер… це була та сама пісня. Пісня, яка його колись врятувала. В тому самому виконанні, це безперечно був він.
Запис чотирнадцятий
Лорд Барбатос сказав, що зупиниться ще на декілька днів. З ним моя карма послаблює тиски… Я починаю думати різне. Те, що не маю. Я не певен, що…
Минулого дня Венті заглянув до нього. Його дуже зацікавив хлопець, що сидів на даху. От і зараз він вирішив несподівано його навідатися, закінчивши свій виступ. Сяо захлопнув щоденний, та ніщо не здатне сховатися від Архонта Вітрів. Навіть почуття потайного Адепта.
Запис сімнадцятий
Можливо… я теж заслуговую бути щасливим?