КАСЕТА 1 СТОРОНА А

Джеймс відчуває як його серце калатає, м’язи напружені, а від одного погляду на чорну коробку, що підпирала вхідні двері його будинку, тривога наростала сама собою. Хлопець бачить на упаковці написане акуратним почерком його ім’я: «Джеймс Поттер».

 

Що це може означати? Взявши коробку до рук він оглядається по сторонах від дому, але бачачи лише пусту вуличку без жодної живої душі, він заходить назад до свого дому і йде з коробкою прямо у свою кімнату. Адресанта не вказано, лише ім’я отримувача й більше нічого.

 

 

Поттер ставить коробку до себе на стіл і беручи до руки канцелярського ножа обережно проходить лезом від краю до краю пакунка та розгортає його. Юнак дивується, пару пронумерованих касет, з боку складена карта, але з її вигляду можна було сказати, що її дуже скоро намагались скласти.

 

«Що за…» — Джеймс бере в руки одну з касет, йде до стереосистеми та вмикає запис. Він чує спочатку нечітке шарудіння на записі. — «Добре, це вже дуже дивно…»

 

 

Аж потім, чується голос.

 

 

— Привіт, моє ім’я Реґулус Блек, як та сама зірка в сузір’ї лева. Також ви можете мене знати за ініціалами Р.А.Б або повним ім’ям. Сподіваюсь, ви готові це слухати.

 

 

Джеймс не може повірити власним очам на вухам, серце стискається.

 

— Вам напевно вже цікаво, що це за запис. Давайте про все по порядку. — знову шарудіння, чується як Реґулус важко зітхає, наче йому важко говорити. — Мені було 17, коли я помер…

 

Поттер ковтає слину.

 

«Ні… ні… ні… Реґулусе…» — думає він.

 

— Якщо ви отримали ці касети, вітаю. Ви одна з причин.

 

Юнак зупиняє запис, і намагається усвідомити почуте. Тільки що, він чув голос людини, яка пішла із життя більше місяця тому. І він каже, що Джеймс є однією з причин його самогубства.

 

Руки тремтіли, але хотілось дізнатись про те, що буде далі, тому, у наступну хвилину, у кімнаті знову звучить знайомий голос із запису.

 

— Я не скажу, яка із цих касет стосується саме вас, але не переживайте. Якщо ви отримали цей божевільний пакунок, ваше ім’я обов’язково з’явиться. Я обіцяю. Хіба може мертвий хлопець брехати? Іронічно звучить, правда ж? 

 

Поттер не може витримати, але й не може відірватись. Він сидить нерухомо та слухає.

 

— Думаю, краще для початку розповісти вам про правила, мої дорогі «причини». Правило перше — ти слухаєш, усі касети без винятку. З початку та до кінця. Друге — передаєш далі. Маю велику надію, що ніхто з вас не порушить це правило.

 

— Джеймсе, що це ти таке слухаєш? — лунає голос Юфемії Поттер, що зайшла занести синові чисті речі.

 

Юнак швидко зупиняє запис і вичавлює від себе посмішку.

 

— Ремус надіслав запис для нашого шкільного проекту, він уже прослухав це, тепер мені треба… — збрехав він.

 

Юфемія лише розуміюче киває, і потім залишаючи речі, вона цілує сина в макітру та йде з кімнати зачиняючи за собою двері. Джеймс видихає та дивиться довго на двері, а потім вмикає запис.

 

— Коли ти дослухаєш до кінця всі касети. 1 сторона касети — одна історія. Перемотай касети на початок, поклади їх назад у коробку, і відправ наступному за тобою в списку. Ха-ха-ха, якщо ти номер 9, то ти щасливчик. Забирай ті касети із собою в пекло. Хто знає, якщо дозволить релігія ми з тобою там зустрінемось. — Знову шарудіння. — Якщо хтось захоче порушити правила, знайте. Я зробив копії цих касет. І якщо ця посилка не обійде кожного з вас усіх, копії будуть оприлюднені. Я готувався, бо знаю, що серед вас є ті, хто точно вирішить порушити правила. Але, ми граємо за моїми правилами. Не треба мене ставити в ніщо, як ви це робили раніше. Знай, за тобою стежать!

 

Джеймс не витримує, і зупиняючи вже вкотре запис, він прямує до вбиральні. Весь його сніданок виходить назовні, шлунок зводить від нудоти.

 

Юнак думав, що вони були близькими з Регулусом, тому не міг зрозуміти, чого він став однією з причин його смерті. Цей факт зводив з розуму. Знати, що ти вже заплямлений у крові — відчуття не з приємних.

 

Хлопець вертається через декілька хвилин до своєї кімнати й оглядає знову коробку, з надією, що це просто якийсь тупий жарт від когось зі школи.

 

Але, нічого. Було пусто. Лише його ім’я.

 

 

«Якесь Безглуздя.» — міркує він.

 

Поттер знову вмикає запис і кусає свої губи.

 

 

— Я мало не забув, у коробці ще має бути карта. Це для повного занурення в історії з касет.

 

Юнак узяв до рук карту й розгорнув її, він побачив як певні місця міста були позначені зірочками. Збоку карти була написана червоним маркером якась цитата. Судячи з почерку, це той самий що й на коробці, а це означає, — почерк Реґулуса.

 

«Ні життя, ні смерть не мають кінця. Вони лише етапи вічності

— Пауло Коельо.»

 

 

Джеймс роздивляється карту під голос Реґулуса, наче той поряд із ним. Він відчуває фантомне дотик на плечі. Немов хтось торкається його. Звичайно, це було більше самонавіювання. Йому просто хотілось, щоб Рег був зараз тут.

 

 

— Коли я буду розповідати, то буду згадувати декілька місць у нашому милому містечку — я хотів би щоб ви їх відвідали. Я не можу вас змусити це зробити, на жаль. Але якщо вам цікаво, то можете це зробити. Хочете, можете викинути мапу геть, я вже про це не дізнаюсь. Або дізнаюсь. Вибачте, я не дуже розбираюся в «житті» після смерті. Хто знає, може я зараз знаходжусь із вами в одній кімнаті. Зовсім поряд.

 

 

Поттер одразу жахається, бо його самонавіювання зараз зіграло з ним поганий жарт.

 

 

— Вибачте, я напевно когось налякав із вас. Намагатимусь більше так не робити. Але нічого не обіцяю.

 

 

«О, ти не уявляєш як ти мене налякав…» — подумки відповідає той.

 

— Що ж, готовий Сіріусе?

 

 

Джеймс дивується. Це означає, що Сіріус також слухав ці касети. Але як це могло залишитись непоміченим? Вони жили в одному домі, їх кімнати знаходяться навпроти один одного. Через смерть свого брата Сіріус був розбитим, тому напевно й питань не виникало. Хлопець навіть не міг уявити, як це… Відчувати тяжкий біль від втрати рідного брата, аж потім дізнатись, що ти є однією з причин.

 

 

— О, так. Мій любий братику, перша касета присвячена тобі. Напевно, ти задаєшся питання м. «Що я такого зробив». І я відповім. У цьому й була твоя проблема. Ти нічого не зробив. Повернемося на самий початок, коли я прийшов тільки до старшої школи, я так сильно радів у той день, бо знав, що ти також будеш там. Я буду частіше бачити тебе. Буде якась братська підтримка. Але, моїм, схоже дитячим мріям не судилося збутись.

 

Хлопець замислився.

 

«А де ж я в цьому списку, Реджі… Що я міг такого зробити? Можливо я другий? Третій? Четвертий? А може… Я той самий дев’ятий, якого ти хочеш відправити з касетами до пекла?»

 

— Напевно, ти хотів виглядати дуже крутим серед своїх друзів. Тому, навіть не звертав на мене уваги, або ж робив вигляд , що не знаєш мене. Дійсно, кому потрібно возитися з молодшими.

 

Джеймс намагався пригадати. Він згадав той день, коли побачив Реґулуса вперше.

 

— Тоді, ти обідав разом із Джеймсом, Ремусом та Пітером. Я був дуже розгублений, у мене не було друзів, всі місця вже зайняті, було відчуття, що я якийсь не такий. Наче всі на мене дивляться. Я взяв собі поїсти й підійшов до вашого столику. Я бачив, що ти вже був незадоволений моєю присутністю, а твої друзі явно були здивовані.

 

«Я не знав як реагувати, Реджі…» — знову Поттер відповідає подумки.

 

— Я тоді спитався тебе, чи можна мені сісти з вами, місця вже всі зайняті, а я тут крім тебе Сіріус, нікого не знаю… А ти, мені відповів: «Реґулус, я тут із друзями сиджу… Може, знайдеш якесь інше місце?». Мене це сильно зачепило. Ми наче рідні з тобою брати, але ти поводився так, наче я взагалі тобі ніхто. Можливо, і звати мене тоді було «Ніяк»?

 

Джеймс слухав уважно й щось кивав своїм же думкам.

 

 

— І тоді, до мене звернувся твій ліпший друг, Джеймс. (Привіт, Джеймс!). Він сказав: «Сідай разом із нами, якщо хочеш. Не слухай Сіріуса.» і мило посміхнувся. Я впевнений що мої очі тоді засяяли. Пам’ятаю як радів у той день думаючи… О, вау, на мене звернули увагу! Та й ще друзі Сіріуса. — Реґулус різко замовк. Джеймс намагався зрозуміти що сталось, і вже навіть почав перевіряти стереосистему. Може ц е вона зламалась. Він не міг зрозуміти, чому запис різко зупинився. Аж потім, пролунав тремтячий голос: — Ти почав сваритись із Джеймсом. Я вже думав піти, проте мене посадив поряд із собою Ремус і посміхнувся мені. Знаєш Сіріусе, я тоді такий був злий, як і зараз, коли згадую це. Тому, скажу прямо. Ти явно не заслуговуєш на таких друзів.

 

Джеймс здійняв брови в здивуванні, він не міг навіть уявити, що Регулус таке скаже до свого рідного брата.

 

— Пам’ятаєш вечірку в домі Марлен? Скоріше за все, ти мало, що пам’ятаєш із неї, бо так напився, що ліз цілуватись до всіх кого бачив. — Регулус сміється, а в Джеймса стискається серце, сміх Регулуса діє на нього дивовижним чином, якийсь спокій. Поки мозок не починає приводити до тями зі словами «Він мертвий». — До речі, рекомендую відправитись у першу нашу з тобою поїздку. Не бійся, до Марлен йти в гості не потрібно. Ну, звичайно якщо ти сам не хочеш. На карті, будинок позначени й як зірочка A1. 

 

 

Джеймса наче током вдарило, він швидко піднявся з із місця і зупинив касету, той вискочив зі своєї кімнати й почав стукати у двері Сіріуса. Блек відкрив йому, на вигляд той ще був сонний.

 

— Джеймс, що таке? — Сіріус здивувався, коли Джеймс влетів у його кімнату, той почав, щось шукати. У кімнаті було доволі темно, Сіріус зачиняв собі вікна темними жалюзями, щоб світло не просковзувало всередину. — Зараз десята ранку, а ти вже риєшся в кімнаті, якого чорта?

 

 

— У тебе має бути касетний плеєр. — Джеймс став дивиться навіть під ліжком.

 

Сіріус позіхнув.

 

— На столі, але нащо він тобі? — питає Сіріус схрещуючи руки, він згинає одну брову.

 

Джеймс зупиняється біля столу, і думає як відповісти. Чи сказати йому про касети? Він же чув уже їх, це точно.

 

— Джеймс щось сталось? — знову питає Сіріус.

 

Хлопець повертається і криво усміхається йому.

 

«Ой, ну як тобі сказали. Усе добре, окрім того, що мені надійшла посилка від твого мертвого брата який вкоротив собі віку. Знаєш, я зараз слухаю касету про тебе!» — відповідає він подумки.

 

— Все в порядку, я просто хочу музику послухати, і маю їхати по справах, а систему із собою не хочеться тащити.

 

Сіріус киває, і дивиться кудись у сторону, наче замислюється над словами Поттера. Махнувши рукою той йде до свого ліжка і знову лягає накрившись ковдрою.

 

— Закриєш двері за собою і скажеш Юфі, що я потім поснідаю. — бурмоче він.

 

Джеймс бере плеєр з навушниками та лише киваючи в знак згоди — покидає кімнату. Юнак спішить до виходу, він лише встигає крикнути батькам про те, що він їде до Пітера дещо забрати. Нагло бреше, але так буде краще.

 

Хапаючи свій велосипед, той сідає і виїжджає на головну дорогу повертаючи вправо. Марлен живе в зовсім іншому районі. Джеймс на хвилинку зупиняється і вмикає першу касету, він промотує його до потрібного моменту, там же він і закінчив, та починає їхати далі.

 

— Я тоді був дуже схвильований, бо це була моя перша вечірка в старшій школі. Що цікаво, Джеймс тоді підбадьорював мене на вечірці. Я дуже сильно хотів тоді втекти. Якимось дивом він помітив це, і запропонував мені випити. Ні, якщо ти Сіріус думаєш, що твій друг хотів мене споїти, то ти вже помиляєшься. Він навіть алкоголю мені не дав! Сказав, що якось іншим разом спробую. 

 

Поттер їхав і невільно посміхнувся словам Регулуса, бо згадав як у той вечір, він думав з ким би то поговорити. Й ось, видалась така можливість — Реґулус Блек, який явно відчував себе не у своїй тарілці.

 

***

Гучна музика в колонках, багато народу, було навіть якось тісно. Джеймс узяв собі трохи випити вина, але щоб сильно не напиватися змішував її з колою. Тоді грала одна з його улюблених пісень «Soft Call — Tainted Love». Він шукав поглядом знайоме обличчя, ось Марлен яка танцювала зі своєю дівчиною — Доркас. На кухні була Лілі, що розмовляла з Мері та Ремусом, скоріше ті вели якусь дискусію. Сіріуса ніде не було видно, а Пітер спілкувався з доволі похмурим типом. Джеймс не наважувався підійти до них, тому став далі шукати. Аж ось, він бачить розгубленого Реґулуса, який бігає поглядом по кімнаті.

 

«Він уперше на вечірці…» — здогадується юнак, і йде в його сторону пробираючись через толпу інших людей. Коли він підходить до нього то яскраво усміхається молодшому Блеку, від чого той ніяковіє.

 

— Не знав, що зустріну тебе тут. — промовляє Джеймс.

 

— А я не знав, що прийду сюди. — Реґулус дивиться прямо в очі Поттера, від чого той не витримує і відводить погляд. Стало якось жарко, від чого юнак робить великий ковток напою, чому дивується Блек.

 

— Може, підемо на вулицю, тут спекотно й дуже галосно. — Джеймс трохи нахиляється до вуха Реґулуса, щоб той краще його почув.

 

Той киває, і вони обидва прямують на вулицю, але не на задній двір, бо там також дуже багато народу. Перед цим, старший бере із собою стаканчик соку і простягає його молодшому Блеку, той дивується, але бере його. Джеймс сідає на крильці будинку Марлен і жестом вказує дев’ятикласнику сідати поруч, що він успішно виконує.

 

Спочатку вони сидять мовчки, навіть не дивлячись один на одного. Реґулус оглядає вуличку, а Джеймс дивиться лише прямо на будинок навпроти, але потім, його погляд сковзнув на співрозмовника поряд.

 

— Що ж, Реджі, як тобі перший день у старшій школі? — питає Поттер, це дурне питання яке перше спало йому на дому, але це ліпше ніж нічого.

 

З вуст хлопця виривається дзвінкий сміх.

 

— З усіх питань які ти міг би задати мені, Поттере. Ти задав найбанальніше. Мені подобається.

 

— Тобі подобається? Справді?

 

— Так, приємно знати, що це хоча б не питання на кшталт «який у тебе улюблений колір?».

 

— Окей, тоді я задам його пізніше! — сміється той у відповідь.

 

Реґулус робить ковток соку й посміхається.

 

 — Зелений. — промовляє той бадьоро.

 

— Що? — Джеймс здіймає брови.

 

— Улюблений колір. Зелений, але не просто зелений, а… лісовий. — Реґ задумується, не знаючи як правильно висловитись, але Поттер розуміє його й киває.

 

— Червоний. — Старшокласник вдоволено посміхається і відкидається трохи назад, дивлячись на Блека.

 

— Чомусь я так і думав. — Реґулус із посмішкою закочує очі.

 

— Я дуже передбачуваний для тебе? — Джеймс роздивляється його, поки сам Блек дивиться в сторону вікна, де бачить як танцюють інші, під голосну музику, яку чути навіть у них.

 

— Хтозна. — відповідає той.

 

***

 

Джеймс під’їзджає до будинку Марлен, з тої вечірки пройшло майже три роки. На диво, тут не так багато чого змінилось, лише в саду поставили садового гнома з візочком у якому ростуть квіти. Хлопець дивиться на крильце. Спогади допомагають йому відтворити картину зі сторони, те, як він сидів із Реґулусом говорячи тоді на різні теми.

У навушниках звучав голос молодшого Блека.

 

 

— Я тоді був такий щасливий після розмови з Джеймсом… Але ти, Сіріу с напевно м усив зіпсувати все. Таке твоє зобов’язанн я як старшого брата… Коли я повернувся в будинок із вулиці, ти зустрів мене зі словами щоб я йшов додому. Малечі треба спати. Як жалюгідно, добре тобі було присоромити мене? До речі, якщо згадати всі вечірки коли ми були разом, ти завжди так робив. 

 

Джеймс став пригадувати, як Сіріус уже силоміць тягнув Реґулуса до виходу, але добре, що за нього заступився один хлопець. Який також був дев’ятикласником.

 

— Ти мене тоді штовхнув на вулицю, очевидно ти був п’яний. Але на диво, мені прийшла підмога у вигляді Евана.

 

Поттер уважно слухав і все таки, він довго стояв біля дому Марлен, аж уже потім поїхав. Реґулус розповідав про те, що навіть у дома, поки Сіріус не пішов, він завжди вислуховував скарги у свою сторону. Різні дорікання та критику, і не лише від брата, а і від своїх батьків.

 

Юнак завжди знав, що в Блеків доволі складні відносини в родині. Після смерті Реґулуса, їх батьки все таки розлучилися, Сіріус втік задовго до цього, але не здивувався цій новині. Було занадто очевидно.

 

Він їхав дивлячись лише вперед, від свого району він був у двадцяти хвилинах їздити, і з кожною хвилиною він віддаляється все більше. Реґулус почав розказувати про місце куди він часто йшов після сварок у домі. Ні, він не тікав із дому. Це було не так далеко від дому Блеків. Джеймс затамував подих, коли доїхав до будинку в якому жив і помер той, хто при житті дарував йому лише посмішку.

 

«Як же ти зважився на це, Реджі…» — задумався Джеймс. Він чув про те, як це сталось, лише за словами поліції.

 

***

 

То був звичайний сонячний день серпня. Лунає стукіт у двері. Першим хто їх відчиняє був Флімонт, який із подивом на обличчі зустрічає поліцейських. Джеймс проходив поряд, тому коли побачив офіцера, то злякався.

 

 

— Щось трапилось? — питає він.

 

— Ми чули, що Сіріус Блек проживає у вас. — Каже один із поліцейських. Після чого батько Джеймса Поттера став кликати його. Коли Сіріус спустився то невпевнено підійшов, наче боячись, що його заберуть у частину.

 

— Ви Сіріус Блек?

 

— Так, а що трапилось?

 

Поліцейські тоді переглянулись, вони не знали як правильно доповісти про новину. Це не перший раз для них — це їх робота, але люди реагують по-різному.

 

— Співчуваємо, але вашого брата — Реґулуса Блека, знайшли мертвого у ванній кімнаті. Скоріше за все, це самогубство…

 

— Це… це напевно якийсь жарт…– Сіріус видає нервовий сміх, а голос його тремтить, він спочатку дивиться на Флімонта, потім на Джеймса, а вже пізніше погляд повертається на поліцейських. — Благаю, скажіть, що це жарт! Моя мати спеціально підіслала вас із надією, що я так повернусь додому.

 

— Сіріус…– Флімонт кладе руку тому на плече, але Блек відсахнувся від того як від вогню.

 

— Ні-ні-ні, Реґулус не міг цього зробити. Я не вірю вам. Жодному блять слову!! — кричить Сіріус, і йде до гаражу.

 

Джеймс також йде за ним. Обидва не знаю як реагувати на цю новину. У середині наче все ламається, вибухає. Голова сильно болить. Сіріус відчуває ком у горлі, і хапаючи велосипед він сідає на сидіння та повертає голову в сторону Поттера, що робить те саме.

 

— Він же не міг цього зробити, так? Він не настільки дурний! — говорить Блек і їде, усе набираючи швидкості, що Джеймс навіть не може встигнути за ним.

 

Вони їдуть близько двадцяти хвилин, коли старший брат Реґулуса зіскакує з велосипеду, то відкидає його в сторону прямуючи в сторону поліцейських машин та швидкої, зібралося багато сусідів. Були навіть з інших районів. Тоді, майже все місто дізналось про смерть одного з Блеків.

 

— Де він? Де Регулус? — питає голосно Сіріус і оглядається на поліцейських та батька, який стояв на вулиці та розмовляв з одним із поліцейських. Матері поряд не було, скоріше за все, вона в будинку.

 

Джеймс тоді тільки но доїхав до будинку Блеків, він розгублено оглядав людей на вулиці, поліцію, сам будинок. Він відчував, що щось усе таки дійсно трапилось, і скоріше за все, новина про смерть Реґулуса — достовірна.

 

Обидва хлопці бачать, як із будинку виносять тіло загорнуте в чорний мішок. Сіріус зривається з місця та підбігає до лікарів, які тримають ношу. Руки тремтять і він довго возиться із замком, він розстібає трохи зверху. Йому цього достатньо щоб впевнитись у тому, що це саме його брат. Бліде тіло Реґулуса, на обличчі лише спокій, видно те, що хлопець наплакався перед смертю вдосталь.

 

— Ні… ні… ні… Регулусе, будь ласка…– Старший Блек не може стримати сліз, він відчуває ком у горлі, нудоту та легке запаморочення. Він не може змиритися з такою жорстокою реальністю.Джеймс теж бачить це, але не витримує і відводить погляд, він не може дивитись.

***

 

— Кожного дня, у школі, ти часто говорив мені не вештатись поряд. Навіть казав мені, що я набридаю не лише тобі, але і Джеймсу.

 

«Ти ніколи не набридав мені, Регулусе…»– відповідає Поттер.

 

 

— Я тоді почав уникати зустрічі з ним, через твої слова. Але, Джеймс схоже думав, що все має бути інакше. Його дурнувата посмішка зустрічала мене кожного ранку біля школи, коли я приїжджав на своєму новенькому скейтборді. У такі моменти я запитував себе, чи дійсно я набридаю Джеймсу, якщо він сам починає розмову? Але, я великий дурень, який послухав тебе. Ти мій старший брат, ти знаєш краще. Тим більше він твій ліпший друг, ти його розумієш, і можливо він говорив тобі те, чого не міг сказати мені…

 

Джеймс прикриває очі, а потім він усе таки вирішує їхали далі, та доїхати до того місця. Сховок Реґулуса позначений на карті як A2, виявився звичайною лавкою біля невеликого урвища, з якого відкривався вид на більшу половину міста. У тому числі й на будинок Джеймса.

 

— Напевно, ти пам’ятаєш, як ми посварились через це. Бо я напряму тебе запитав, чому ти думаєш, що я набридаю Джеймсу. Ти сказав мені про те, що ніхто не хоче водитися з дитиною… Мене тоді це образило сильно. Я ображався не лише на тебе, але й на самого Джеймса. Тоді, я почав шукати собі місце, де я можу бути один на один зі своїми думками. Якщо тобі цікаво, то я знаходжусь прямо тут, сиджу на лавці, дивлюсь на знайомі мені вже вулички…

 

Якось так вийшло, що одразу ж із цими словами, Джеймс сідає на пусту лавку. Серце знов стискає, а очі блищать від нахлинувших сліз.

 

«Ні, ти не можеш заплакати…» — каже собі той.

 

Це так дивно, сидіти там, де раніше сиділа людина, яка померла. Також як і вона роздивлятися з висоти кожну вуличку, впізнавати місця. Вони милуються видом у різних часових проміжках. Хіба це не смішно? Ні, це дуже боляче, від цього юнак відчуває якесь спустошення всередині. Він розуміє, що зараз він міг би сидіти тут разом із Реґулусом. Живим Регулусом. Якщо би він міг допомогти йому… Опинитися в той момент поряд…

 

— Якщо ти вже приїхав туди, то сподіваюсь, ти так само як і я, дивишься на все це місто і проклинаєш його. Кляте місце.

 

Саме це й думає Поттер.

 

— Напевно, моєю останньою краплиною стає те, коли ти тікаєш з дому, залишаючи мене сам на сам із батьками. Пам’ятаєш як я намагався зупинити тебе? Пам’ ятаєш що ти сказав мені тоді? «Чого ти завжди маєш усе зіпсувати? Дай мені спокійно піти, не будь таким егоїстом, Реґулусе! Терпіти не можу ні тебе, ні батьків. Як тільки ти з’явився на світ, то одразу вся увага була прикута до тебе. Батькам було вже плювати на мене. Ненавиджу тебе, краще б ти не народжувався. Може б і життя було краще!»

 

Джеймс не вірить тому, що чує. Він ніколи не міг уявити того, що Сіріус може таке сказати своєму рідному брату. Не кажучи вже про інших. Юнак чує, як на записі шморгають носом, він відразу ж уявляє те, як Регулус сидить заплаканий після цієї розповіді.

 

— Я не тримав тебе більше, і почав, можна сказати зникати з твого життя після того, як ти пішов. Хоча, ти напевно й сам це помітив. Я намагався навіть у школі не попадатись тобі на очі, а якщо це і відбувалось, то я йшов мимо. Наче ми зовсім не знайомі з тобою. Тобі не потрібен уже був брат… Як і ти йому … Напевно, це й було початком того самого снігового кому. Не розумієш? Все почалось лише з твого ставлення до мене. Навіть дозволяючи в школі собі критику в мою сторону, ти робив усе так, щоб я заробив собі певну репутацію. І ось, так з’ явилась напевно всім відома:  «блекбан»(привіт, Пітере!), «груша для биття», «тюхтій рег»… Це було лише початком… Переверни касету, щоби почути далі. І… Сіріусе, ти навіть не можеш уявити де твоє ім’я спливе далі.

 

Джеймс дивується, він тримає палець над кнопкою «стоп», слухає м’яке шипіння динаміків, скрип шпинделів, коли плівка скінчилась. Він чекає на голос Реджі, але його немає. Історія перша — добігла кінця.

Поттер встає з місця, і прямує до залишеного велосипеда, сідаючи на сидіння він обертається назад, ще раз дивиться на лавку та рушає. Порожнеча. У душі повна порожнеча. Джеймс нічого зараз не відчуває окрім виснаження. Юнак прямує до свого дому.