Розділ 3. Сука блять йобаний цейво

— Ти ба, чого верещиш? — запитав Гомер із презирством й подивився на Тоні так, ніби той раптом перетворився на перелякану курку.

— Та ти ледь не вбив мене, довбню ти недороблений! 

— Ой, які ж ми ніжнесенькі, — Сімпсон заходився ходити кругами та зображати курку, дражнячи Тоні.

— Ну так, ти ж мене ледве не задушив, а я — так, я ніжний. Після цього, рахуй, ти загиблик, — Тоні сформував частину костюму Залізної Людини на руці і наставив її на Гомера. — Тікай із села, собако нещасна!

— Пффф, теж мені, налякав, — склав той руки на грудях, чи точніше — на своїх жирних цицьках. — Можна подумати, я від Фландерса і від Мардж ніколи не втікав городами.

— Я — гірший ніж всі, кого ти знав! — гордо випнув груди Тоні. — Навіть гірший за отого вашого симбовота чи як його там, за Венома коротше. Я геній, мільярдер, плейбой і філантроп!

— А я Гомер. І Сімпсон. І хто там ще… Ааа, І Гомер. А, ні, це вже було…

Гомер запхав пальця до писка і почав заповзято колупати в горлянці, допоки його мозок тужився щось там згадати.

Тоні закотив очі так, що вони йому мало через мозок не викотились, і глянув на Едді.

— Ти ж розумний чоловік. Ну, принаймні був ним колись, — якось замріяно протягнув він. А коли Едді зиркнув на нього страхітливо — виставив руки перед собою у примирливому жесті. — Добре, гаразд, ти і надалі розумний! Тому давай вийдемо звідси і поговоримо нормально, як двоє розумних людей, без цього ідіота.

Едді кивнув, — певно, Тоні файно йому підмастив тим, що визнав факт наявності у Едді інтелекту, — піднявся й пішов до виходу, паралельно шепочучись із Веномом.

— А ви куди це? — крикнув їм услід Гомер, і Тоні почув за спиною тупіт як від роти солдат, і разом із тим — щось штибу харчання недодохлого ведмедя. — Чекайте, я з вами.

— Давай його просто кокнемо, і діло з кінцями, — сказав Старк виходячи із бару, гупнув дверима так, що Гомер який не встиг вийти, поцілувався із ними, а потім із підлогою, гаратнувшись настільки міцно, що то нещастя, яке тут величають баром, аж затряслось і мало не завалилось. Поки Гомер рахував зірочки у барі, Тоні міг би рахувати зірочки на трусах Пітера, — на тих, де дірочка вирізана на… еее… не будемо про це, — але життя повернулось до нього сракою, і то не сракою Пітера, ще й наперділо, і він змушений говорити з Едді. Хоча, може то наперділо не життя, а п’яний Гомер.

— Слухай, ти б полегше, — хихотнув Едді, кивнувши головою на двері. — Іллінойс — зона із підвищеною сейсмічною активністю. Ще землетрус почнеться.

— Що, справді? — вирячив очі Тоні.

— Та хрін його знає! — заржав Едді так, що Тоні й собі всміхнувся, а тоді почав оглядатись по сторонах, ніби когось виглядаючи. — Є якісь причини чому ми тут зібрались? 

— Я думаю, що головний привід — це…

Та не встиг Тоні доказати фразу, як почув, що у його волосся прилетіла чиясь заслюнявлена жувачка. Тоні підняв голову і побачив Пітера, який висів на павутині догори дриґом, ще й в повному екіпіруванні.

— Ой, містере Старк! Я не навмисно, зараз виправлю! — заборсався Пітер, і, намагаючись нормально спуститись, впав на Старка.

— Ніхуя собі блять, ще й в’їбав, е. Якого хуя ти тут робиш?

— Та я цейво… — почав виправдовуватись Пітер. — В магазин йшов, орбіт закінчився. А тут ви.

— Кому ти заливаєш, довбойоб-попутчик!

Мільярдер спихнув Пітера із себе і встав. Краще б встав у нього, і в іншій обстановочці, але маємо те що маємо. Пітер теж здерся на ноги, аж як тут у його бік полетіло чорне щупальце та намагалось дотягнутись до його шиї. Дякуючи швидкості рефлексів, Павук встиг ухилитись від добровільно-примусових БДСМ-ігрищ. 

— Веном, паразит ти нещасний, фу! Не можна! Фу, кому кажу! — Едді щосили намагався стримати чорну жижу. Все-таки переміг, але натомість із його плеча висунулась башкета симбіота. 

— Хто тут паразит, негайно вибачся!

— Поки не поясниш чому ти його ледве не забив, не вибачусь!

— Бо хочу шоколадку!

— А в сраку не хочеш?

На морді симбіота тут же з’явився хитрий вищир.

— Веном, ні! 

— Веном, так! 

Клінтарець згинув у тіло носія, і Едді якось дивно підскочив, разом із тим тягнучи руки до філейної частини. І поки Едді собі там смикався, як в припадку епілепсії, мацаючи себе то спереду то ззаду, Тоні знову глянув на Пітера — пробував загрозливо, а натомість вийшло так, ніби голодний пес дивиться на курячі лапи.

— Дай жувачку, — сказав він, раптом вирішивши під’їбати Пітера, думаючи, що той збрехав, коли казав, що купляв їх. 

Та той витягнув — цікаво, звідки, на костюмі ж немає жодної кишені — цілу коробку, ще нерозкриту, і протягнув Старкові.

— Ніхуя собі, блять. Не наїбав, уважуха, Підор Павлік, — Тоні лагідно провів рукою по тілу Пітера, по талії, потім нижче, поклав руку на промежину… а тоді як схопить! Пітер аж пискнув. — А тепер правду кажи!

— Добре, добре, містере Старк! Тільки відпустіть! — Той відпустив — все ж прохання коханої людини ігнорувати то є великий гріх. Пітер вискочив на чийсь балкон, і звідти продовжив свою промову. — Я вас зібрав тут для тог…

Не встиг він щось сказати, як із чорного ходу бару вивалився Гомер.

— Здоровенькі були, отомстітєлі! — радісно і дуже п’яно привітався той і поліз обійматись.

— Ой блять! — одночасно сказали всі троє, намагаючись увернутись від непроханих проявів любові.

— Ну так ось, — коли все ж таки вдалось відхреститись від Гомера, продовжив Пітер, оглядаючи кожного присутнього. — Це я надіслав вам ці картки.

— Курва, а я то думаю, чого почерк такий знайомий! — лупанув себе по лобі Тоні, і то так, що рука аж відбилась. Добре, що не дупа над буквою «ї». Хоча… Старк скосив очі вгору, і, отак намагаючись видивитись новий синець на лобі, а точніше чи не прийняв синець форму сідниць, продовжив: — Але де красота, де ікебана, Пітере? Для чого ця загадковість? Писати СМС — то для лохів, так?

— Буде тобі шоколад, Веноме! Або навіть мутована людина, якщо ти, — Едді тикнув пальцем на Пітера, — не скажеш, якої холєри зробив загальний збір у стилі Месників!

— Добре!!! — Пітер підняв руки та перемістився на інший бік провулку, подалі від загребущих лап Венома. — Я зібрав вас тут, щоб розкрити таємницю, яку не можна писати в СМС.

І замовк. Всі принишкли й нашорошили вуха. Пітер підізвав їх до себе, і всі підійшли й прихилились головами один до одного. Певно, Пітер дізнався щось справді важливе, раз зібрав їх, таких гонорових людей, разом. Тоні завжди знав, що на Месників покладатись не можна. А от на Венома… А от на нього, на самого бляха Тоні Старка! Ух! Аж гордість його почала розпирати! Сумніви у своїй корисності викликав хіба що Гомер, але то таке.

— Весь світ це Матриця, — таємничо мовив Пітер, — а я — єдиний хто зміг із неї вибратись.

Втаємничене коло одразу ж розпалось, всі почали освистувати Пітера, а Гомер — освистувати відсутність пундиків.

— Послухайте. Послухайте! — намагався перекричати він їх. — Я не жартую, це дійсно так. Я вам доведу. От Тоні, у тебе була срачка три дні поспіль, чи не так?

— ТИ ШО, ГЕТЬ ВЖЕ ЙОБНУВСЯ?! НАХУЯ ТИ ВСІМ ТО РОЗКАЗУЄШ?!!

— А її би не було, — повчально продовжив Пітер, — якби агент Сміт не підкинув тобі зіпсовану шаурму. Едді, ти декілька разів за тиждень дозволяв Веному їсти поганих хлопців, хоча раніше такого не було. Це все маніпуляція повсталих машин. А повстання машин — то маніпуляця клятих ілюмінатів.

— Срака в милі, вінок на голові! Звідки ти це знаєш?! — Брок аж впав на постраждалу від дуже активних щупалець Венома сраку. — Я надіюсь, ти закінчив? — зашипів на Венома Едді.

— Закінчити тут маєш ти! — проспівав, наскільки це можливо, Веном, і продовжив свої маніпуляції, аж Едді завив.

— ТА МИЮ Я СРАКУ МИЛОМ, МИЮ! АЛЕ ВІНОЧКИ — ТО СЕКРЕТ! ТІЛЬКИ ФЛАНДЕРС ЗНАЄ!!! А ОТ ЗВІДКИ ВИ ТО ЗНАЄТЕ? — заревів тим часом десь на задньому плані Гомер.

— Добре я й ось цей тіп із паразитом. Але до чого тут цей алкаш? — Тоні гидливо скривився, дивлячись на Сімпсона.

— Він має, як не дивно, дуже важливе значення для цієї операції. Але це пізніше. Ну так що, йдемо розйобувати Матрицю? — куток губ Пітера якось дивно сіпнувся, але ніхто не звернув на це уваги.

— Ого, то про рептилоїдів та симуляцію я таки був правий! Звучить дивно, але я в ділі. А ти, журналюго засцяний? — Тоні повернувся до Едді. 

— А хулі робити, я за. Гомере?

— Йосип босий, я нічого не зрозумів, але якщо там будуть пампухи і борщ, то я у справі.

— Отже, всі за, — задоволено потер долоні Пітер. — Пам’ятаєте сьому частину «Гаррі Поттера»? Той епізод, де вони у Міністерство Магії проникали? То не просто так — то була нам підказка від тих, хто зверху, — таємниче тицьнув Пітер пальцем у небо.

Із неба на мить появилась голова Притули і підморгнула. Всі інші теж глянули угору, та Притула вже встиг сховатись. Усе, що вони побачили — хмарку у вигляді страпона. Пітер продовжив:

— Бачите ті сині будки просто за нами? То не звичайні громадські туалети — це портал, як у фільмі. Навіть не портал, просто вихід. Там треба… складно пояснити. Ходіть, я все покажу.

Всі слухняно подріботіли за ним. Дійшли до будок і зупинились, як слухняні дітки.

— Це будка Доктора Хто? — спитав Сімпсон, смокчучи великого пальця, цямкаючи і слюнявлячись — геть в дитинство впала людина. 

— Ні, телепню. Ти взагалі чув, що він казав про Поттера? — рикнув на нього Едді.

Отож, оскільки Сімпсон геть впав в дитинство, то зараз ще всрається зо страху чи з чого там, а памперсів то нема. Тому Пітер пришвидшився й повідчиняв дверки будок — акурат три.

— Давайте. Ласкаво просимо всередину, — махнув рукою, немов би дорогих гостей запрошував. — Ви перші, я все проконтролюю — за нами стежать, треба відвести хвіст — й газую одразу за вами.

— А що треба робити? — почухав підборіддя Тоні.

— О, Matko Boska Częstochowska, święty Antonio, — закотив очі Пітер. — Ну гаразд. Треба залізти з ногами у туалет, а коли я дорахую до трьох — спустити воду. На рахунок три створиться сингулярність біометричної прогрессії чорної діри третього зворотнього порядку антимагнітного вищого кола проматеріальної нерівності, і ви всі опинитесь вдома.

Здається, від кількості розумних слів прихуїв навіть Тоні, проте перепитувати ніхто не став. Вони слухняно залізли в туалети — всі, як один, матюкаючись. А коли нарешті вмовкли, Пітер запитав:

— Готові? — і після одноголосного «так» почав рахувати: — Три! Два! Один! Старт!

 

***

Тоні прокинувся у своєму ліжку. Пітер лежав поряд і дивився на нього виряченими, почервонілими, якимись геть заплаканими очима.

— Доброго ранку? — не то запитав, не то просто сказав Тоні. — Ти чого так дивишся? Все добре?

— Ти щось пам’ятаєш?

— А що я маю пам’ятати?

— Нічого. Все добре, — одразу спохватився той. — Що хочеш на сніданок?

— Пітере! Що я маю пам’ятати?

— Нічого! 

І тут Тоні мов по голові чимось вжарили.

 

***

Коли прошуміла вода у бачках, нічого не сталось і всі, наморщивши брови, повилазили на світ божий, Пітер подивився за їх спини, ледве стримуючи сміх.

— Ну що, зняв?

Тоні повернувся у напрямку погляду Паркера і обімлів. Там стояв Великий Найобщик Містеріо. Він підійшов до балкону де сидів Павук і показав великий палець. Вони двоє почали істерично сміятись.

— Ох єбать! Ото потіха! Ліпше за порєво! До кінця життя передивлятись буду! Сукабля, повелись як останні лохи, треба було бачити ваші їбальця! — Містеріо аж сперся на стіну, не маючи змоги встояти. 

Ноги у хлопа підгинались, світло-блакитні штани були якісь темні між ногами — Тоні навіть думати не хотів, чому. Пітер так сміявся, що все-таки йобнувся з перил балкону на скло.

***

— Сука блять йобаний цейво! — гаркнув Тоні.

Він глянув на Пітера так, що той одразу ж заржав, як кінь на домашньому сеансі клоунади від «Вар’яти-шоу», а тоді в чому був — а був він голий — вийшов у вікно, не забувши попутно його за собою зачинити і якомога щільніше заліпити павутиною. Тоні з розмаху в’їбався у загартоване скло.

— Йоб твою мать блять з тими вікнами нахуй блять!

 

ВСЬО, КУРВА, ФІНІТА ЛЯ КОМЕДІЯ