Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
З тими самими вікнами у Старка була окрема розмова. Розмова довга й нудна, як поклони в церкві. Нє, ну а чого вони на його Пітера нападають? Про те, що Пітер сам був винен, Тоні якось навіть не задумався — а Пітер давно вже не пацан, аби шило в дупі тримати. Просто Тоні був впевнений, що ніякого шила нема, принаймні сам він нічого такого там не намацав. Звичайна собі дупа. А тут на тобі, Галю, праздник.
Ну але то таке. Загалом діло було ось як.
День видався сонячний. Аж занадто сонячний. І, певно, то сонце засліпило Пітера, заліпило йому межі очі, як Володя Кличко ліпить своїм опонентам. А чи може все сталось через те, що Старк був лише в самій футболці — в якій, до речі, спав, і в якій була дірка на пупку. Добре, що то не була та майка, де дірка на лівому соску. Бо це було б трохи занадто відверто — такі майки в нього лише для гарячої нічки з Пітером Паркером.
Та що б там не було, Пітер залетів до Старк Індастріс так швидко, ніби його мандавошка в піструнчика вгризла. Хлопака на ресепшені, як завжди, тріпався по телефону з Наташою, паралельно клацаючи по клавіатурі своїми коротенькими нігтиками, отож повідомити Тоні, що прийшов Паркер, він не те що не міг, а скоріше навіть просто не хотів.
Чого той прийшов, для Тоні таємницею не було. Вони ще зранку, коли Тоні засмердів всю хату спаленими яйцями, — а краще би яйця у нього самого димілись від дечого іншого, — домовилися, що підуть разом пообідати, бо інакше передохнуть обоє з голодухи. Але ніхто з них не взяв до уваги, що Пітер був у офісі Старка лише раз. Вночі. З зав’язаними очима. Та й тоді йому було явно не до офісу. Отож коли він зайшов на потрібний поверх і привітно помахав Старку рукою, той побачив його та помахав у відповідь. Підступу, яким тхнуло, мов старим обісраним памперсом, ніхто з них обох не занюхав.
Працівники, котрі сиділи за своїми робочими столами, лише тихенько собі милувалися, який то у Старка хороший хлопець і надіялись, що нарешті той хлопець витягне його кудись пообідати. Ясно, що ті думки не були безкорисливими — грати у Майнкрафт, коли начальник не втикає, хотілося всім. Вони, ясна річ, грали навіть коли він втикав. Але то вже інша історія.
Пітер тим часом вийшов собі поміж столів, як на спацері, вітаючись з кожним працівником так, ніби вони всі разом хляли самогонку в сауні на Новий рік. Старк милувався Пітером, як ортодонт милується ідеальними зубами чи гінекологом — ідеальним клітором, підперши підборіддя та мрійливо зітхаючи.
Пітер, звісна річ, помітив, що Тоні дивиться на нього. Він завжди таке помічав. Бо як не помітити, колись хтось палить на тебе, не кліпаючи, не рухаючись і певно навіть не дихаючи? Та й вирячені очі і посиніла шкіра трохи додають атмосферу херової хоррор-туси. Не те щоб Пітеру під тим поглядом колись було дуже комфортно, ну але що скажеш Тоні Старку?
Отож він, як завжди, ледве втримався, аби не закотити очі, подихав трохи, заспокоївся. Хотілось ще порухати травичку, але її близько не було… Отож він без задньої думки пришвидшився на зустріч палкому та пристрасному коханню. Та не так сталося, як гадалося, і Пітер замість того, щоб увійти в кабінет, ледве не увійшов на той світ. Скляні двері, чи, радше сказати, скляна стіна, добре йому в цьому посприяли.
Ті йобані скляні двері там ніхто не ставив, чесно — вони прийшли самі й встали там самі, й усе для того, аби завадити воз’єднанню закоханих пташечок. Сила зіткнення із капосною перегородкою була така, що Пітер відлетів на кілька кроків назад і гепнувся на сраку. Від його викрику усі працівники перестали не те що вдавати, що працюють, а й грати в Майнкрафт. Навіщо гра, коли такий двіж-паріж робиться перед їхнім носом?
— Kurwa mać, ja pierdole! — Пітер від несподіванки аж перейшов на польську.
Тоні на кілька секунд завмер, а потім зірвавшись з місця, як зриваються таргани, коли світло на кухні вмикається, побіг до Паркера. Серце калатало, як дурне, голова дурна була без «як». З того всього він спершу навіть призабув, де у нього двері: довелося шарити поглядом по склі — чисто вимитому й блискучому, як псячі яйця. А коли він нарешті їх знайшов… все покотилось, як бочка гімна з гори.
Тоні смикав за клямку і так і сяк, штовхав двері від себе, мало не копаючи їх ногами. Якої холєри він забув, що вони відкривалися до себе — одна з найбільших загадок тисячоліття. може, мозок зсохся, а, може, то інопланетяни його вкрали і через анальний зонд сіру речовину висмоктали. У будь-якому разі йому, схоже, прийшла пора давати інтерв’ю не для Forbes, а для передачі «Неймовірно, але факт» на телеканалі СТБ. Прихильники теорії змови з різними конспіраторами аж плачуть за ним.
Отож він смикав двері на себе, як у припадку, аж скло дрижало. Певно, якби він не був начальником, то у припадку вже давним-давно дрижав би весь офіс. Але всі поки-що стримувались, ледве-ледве, й спостерігали за виставою. І коли Старк перевів було погляд на офіс, аби скомандувати, щоб ті нероби верталися до діла — от тоді він, майже так само, як і Пітер, влетів у двері, розваливши собі носа й лоба. Щоправда Старк зумів утримати рівновагу. А Пітер так і сидів, тримаючись за дупу й бідкаючись, як бідкаються люди, допоки влада розводить руками.
Тоні випрямився, подумав одну коротесеньку мить, як мала дитина — треба починати ревіти чи можна обійтись. У ту саму мить його наздогнав біль. Тоні одразу ж вхопився за лоба. І тоді на весь поверх прогриміло:
— Йоб твою мать блять з тими вікнами нахуй блять!
Ще коли Пітер огріб від такого небезпечного противника, як скло, відділ ледве стримував сміх, але коли їх вельмишановний начальник, що кілька разів врятував світ, забув в якусь сторону відчиняються двері, їх прорвало, як іржаві труби.
Під аплодисменти, свист і дикий ржач Старк раптом згадав усе. Тут уже йому і двері відкрилися, і згадалося, як сходами ходять і як ліфтом люди користуються. Отож він схопив Пітера за шкварки, підняв на ноги й потягнув до виходу.
А поки вийшов, то тихо, під ойкання Пітера, бурмотів собі під носа:
— Йоб твою мать блять з тими вікнами нахуй блять!