.
Яскраве сонце сьогодні, не на жарт, розігралося в такому ж ясному небі. Шум води, хвиль які билися один об одного, колись супроводжувалися прохолодними бризками. В самотній синяві безкрайнього океану виднілася невелика каное, на якій за своїми зручностями розташувалися двоє, ну можна сказати двоє без половини, мореплавців. Поки високорослий, масивної статури, чоловік натягував троси для вітрила, юна дівчина з кучерявим волоссям займалася своїми корисними справами.
— Навчи в’язати трос! — Перед обличчям напівбога з’явилася, наче з пустоти, образ дівчини. Моана з усіх сил намагалася просити супутника навчити її мореплавству. — А як ти кермуєш? — наполягала дочка вождя на своїй ідеї.
— Принцеса… Не кажи чоловікові під руку. Відгодуй краще свого півника, а то він худий якийсь. Якийсь не м’ясистий супець буде. — Мауї не підтримував ідею брюнетки стати досвідченим мореплавцем.
— Ахах. Ну, по-перше… Я не.
— Не принцеса, ну вибачте. Міс дочка вождя. — Награно вимовив колишній герой, продовжуючи натягувати троси.
— Так. А по-друге. Ми не їстимемо Хей-хей.
— Що, шкода подругу? — Мауї залився дзвінким сміхом, періодично звертаючись до свого «набитого» клону, фразочками на кшталт: «ну ти зрозумів? так?»
— Арх, припини! Адже це я повинна.
— Переправити мене через океан, щоб я повернув серце Ті Фіті, так-так, я пам’ятаю, адже ти лише раз мільйон це повторила… — Все ще награно говорив хлопець, а також додав: — До того ж, я вже намагався… Ти не піддаєшся вченню.
—Гей!
—Ну не турбуйся ти так. Не всі ідеальні … Не всі крім.
— Тебе, так?
- В точку. — Підморгнув брюнет.
- Значить так. Мауї… — Моана бере в руки весло і спирається на нього, — Або ти вчиш мене мореплавству… Або. — Поряд із дівчиною хвилькою встав Океан, що тримав маленький дротик з рожевим пір’їнцем на кінчику.
- Ні ні! Навіть не думай! Тільки не в мої пампушки, тільки не знову!
— Чудово! Що ж… Я готова! — Розпливлася обраниця в посмішці.
***
Над океаном повисла біла куля, єдине світло, яке освітлювало дорогу двом товаришам. Поки Мауї копався у відсіку для їжі, Моана, крутячи долонею в різні боки, намагалася вирахувати шлях по зірках. Напівбог глянув на дівчину, затримуючи на ній погляд, і мимоволі посміхнувся з побаченої картини.
— Дитина… — Чоловік сказав це зовсім тихо, тож і сам ледве почув. Тим часом десь у районі грудей брюнет відчув рух. Міні-Мауї обперся на стіну, і дивлячись то на Моану, то на господаря, підморгував бровою. На що сам Мауї тільки закочував очі. Нарешті, відволікшись, хлопець встає на ноги і підходить до дівчини.
- Моана. Перестань махати небу. Тобі з нього ніхто не відповість.
— Арх, та гаразд! Навчи чогось легше, водити, наприклад!
Мауї важко зітхає, підходячи до своєї горе-учениці, обіймаючи її за талію, а вільною рукою охоплює чужу.
— Водити і без знань можна, адже ти до мене якось допливла… А ось шлях знайти, куди важливіше… — Чоловік спрямовує долоню супутниці у бік трьох, розташованих вертикально, яскравих зірок, так, щоб ці три яскраві точки опинилися між стиками кінчиків вказівного та середнє пальця. Моана примружилася глянула на покладений курс і яскраво посміхнулася.
- Дякую! — Принцеса обернулася до свого наставника, і першим, що звернуло увагу на себе, це маленька копія Мауї, набита на його тілі. Міні-Мауї продовжував підморгувати бровами скоса на Моану. Остання тільки зігнула брову, але наступне, що звернуло на себе увагу це раптова близькість з брюнетом, яка явно збентежила дівчину. Колишній герой знову закочував очі і цього разу не став терпіти дурниць свого клону, Мауї невеликим клацанням середнього пальця штовхнув дружка за спину, відсторонюючись від дівчини і повертаючись до весла. Моану все ще охоплювало маленьке замішання, з якого її допоміг вивести Океан, оббризкуючи свою обранку холодною водою.
- Що не так? Посварилися з дружком?
— Ні.
Дівчина мовчки підійшла до Мауї і присіла поряд, спостерігаючи за тим, як спритно хлопець в’яже трос.
— Куди ми прямуємо? —Моана підняла погляд на супутника, останній опустив чужу голову, змушуючи знову дивитися на мотузки, і на те, як напівбог показово повторює свої дії.
— Як куди… За моїм гаком. Ми ж домовились…
— Так, я пам’ятаю… Але ти хоч знаєш де твій гачок цей?
—Я можу припустити, що він у… Таматоа…
— Хто такий цей твій Тамате?
— Таматоа… Гіганське чудовисько схоже на краба… Впевнений, що цей барахольщик не втратив свого шансу, коли я втратив свій гак, і напевно загреб його собі.
—Ну й де нам шукати цього краба? — Мауї вже допомагав дівчині з практикою зав’язування вузла і, у свою чергу, відповідав Моані, поки вона уважно стежила то за своїми, то за чужими руками.
— Там де й усі подібні чудовиськи живуть… у сам Лалотай.
— У світ монстрів?! —Дівчина буквально підстрибнула з переляку та здивування.
— Що, принцеса, злякалася? А як же «повернути серце Ті Фіті»?
— Я дочка великого вождя. Я нічого не боюся. — Гордо заявила Моана, а Мауї просто вдав, що не чув, як здригнувся дівочий голос супутниці.
Далі буде