В тихій кімнаті приємну тишу розбавляє в котрий раз настирлива мелодія того самого айфоновського радару. Він точно хоче вбитись. З напіввідкритого вікна лунають машини, що проїжджають повз, вітерець з вікна потрапляє у відкриті щілини ковдри. Невдоволений стогін нашого героя, який долонею шукає джерело звуку по ліжку та нарешті вимкнувши знову занурюється в заспокійливу тишу.
Проте тиша не триває довго. Через декілька хвилин, в кімнату уривається жіноча статура.
– Чімін!
Та за що…
Жінка одягнута в робочу одежу: піджак синього кольору, спідниця-олівець такого ж самого, відчувається запах дорогих духів та лак, який використовувався для укладання зачіски. Нафарбовані блиском губи, були підібгані в незадоволеній гримасі. Побачивши сина ще не зібраним, жінка зле каже:
– Скільки раз проси, лягай раніше, ні, він і далі буде пів ночі лазити! – помітивши ще відчинене на мікро вікно, вона знову кислим голос відповіла, – та ще й вікно відчинене, ну що за дитя!
А далі хлопець й не хотів слухати, його бажання було лише одне, зі всією повагою до мами, стулити їй рота. Ні, він маму дуже любить, проте прагнення опинитись знову у приємному сні було більшим. Відкривши очі, погляд вдаряється в стелю. Він несвідомо розглядає візерунки на дерев‘яній стелі з надією уповільнити час. Чімін пускає стогін невдоволення.
– Через десять хвилин, чекаю тебе зібраним за столом і поквапся.
За закритими дверима чується метушня та стукіт ніг вниз по сходах. Чімін зітхає… Нічого не змінюється, все одне й теж саме, кожен день.
***
Зійшовши на кухню та зробивши всі справи в ніс вдаряє приємний запах сніданку, проте їсти зовсім не хочеться. За столом сидить голова сім‘ї, читаючи газету та водночас попиваючи з горнятка ароматну каву. Вдягнений він був в чорний костюм, пустий погляд, який бігає по рядкам нових подій цього тижня. Вбивства, політика, гроші та бізнес. Мама щось клопочеться біля плити, а його менша сестра Сойон вже сидить за столом, підперши тяжку голову, яка бореться зі сном ніби ось-ось неначе впаде.
– О, вже зібрався, – обертаючись каже вона, – сідай за стіл і снідай.
Мама не часто робить сніданки чесно кажучи. Загалом, вона просто дає гроші щоб щось купити (які він насправді відкладає) або робить ланчі з собою, що буває чисто по її настрою.
Тарілка накладена піджареними грінками з яйцем, а біля тарілки стояла чашка гарячого зеленого чаю. Виглядало це апетитно, проте від самого запаху у Чіміна скоро підступить до горла нудота.
– Я не хочу їсти, я одразу в школу піду.
– Чімін! Сніданок це дуже важливо! – обурившись говорить мати.
– Сонхва, – чоловік поклав газету перед собою та перевів погляд на дружину, – якщо він не хоче їсти, то хай йде, він і так спізнюється на навчання.
Жінка з насупленими бровами проводить сина поглядом, який йде в коридор.
– Синку одягайся тепліше, зима надворі.
– Мені тепло, все добре, бувайте, - по дорозі забравши сендвічі загорнуті у фольгу які він підготував з вечора.
***
З чим асоціювалася у вас школа? Напевно в більшості це щось негативне, те, що забирає багато часу та енергії. Чи не так? Вчителі які теж не сильно мають бажання приходити туди, можливо маючи надію справді навчити дітей чогось, на початку втратили цю надію, усвідомивши що в більшості старання марні, і згодом звалюючи на учнях свій негатив. І учні, які як живі мерці приходять туди, тому що так вимагають, так потрібно, без цього ніяк, змушені зазубрювати по декілька параграфів для контрольної, терпіти один одного, можливо навіть булінг зі сторони однокласників. Для Чіміна це місце також було суцільним Пеклом. Ні, його не б’ють та не знущаються з нього, він мав нормальні відносини з однокласниками, середні оцінки, вчителі до нього ніякого діла не мають, як і класна керівничка. Ще я думаю вам відомо що у кожному класі або в більшості, усім дають ярлики. Хтось є ”відмінником”, ”фіфою”, ”задири” й т.д. Що на рахунок Чіміна? Він був нічим не примітним. Простим, мав декількох знайомих в класі, з якими час від часу знаходив якісь теми для розмови. Так, школу загалом він відсиджував та й все.
Годинник показує 7:50. Кепсько.
”Знову спізнюсь… ну не вперше”.
В навушник грає заспокійлива мелодія. Він придивляється в темну дорогу серед клаптиків падаючого снігу, з надією побачити світло фарів сільської тарахтійки. Його сім’я живе у невеличкій сільській місцевості під Сеулом. І добиратись доволі проблематично, наприклад до школи. Особливо вранці, де маршрутка сто відсотків забитий бабусями, понурими лицями та такими ж як він школярами яким теж не пощастило жити у такому забутому для всіх селищі. На відмінно від нього, його молодшій сестрі Сойон, пощастило більше ніж йому, так як її садочок знаходиться у їхньому селищі. До речі у них є школа в цьому забутому поселені, в якому він вчився коли вони тільки оселились тут, проте вона не сильно славиться хорошою репутацією та ефективністю навчання, тому батьки згодом вирішили його відправити в Сеульську школу.
Пройшовшись поглядом по всій зупинці, в око одразу кидаються три постаті. Бабуся яка риється у своїй сумочці, намагаючись щось знайти. Чоловік, який теж придивляється в пітьму дороги, щоб побачити чи не їде маршрутка. Також нова постать у вигляді хлопця, приблизно його віку, якого він вперше бачить. Перше що кидається в очі це сумка на плечі (які стали доволі популярні зараз у підлітків) прикріплена різними значками персонажів аніме у яких він впізнає одне з його улюблених, ”Волейбол”, наліпками та підвісками персонажів. Виглядає креативно, нічого не скажеш. А сам хлопець являється власником навушників Marshall… про які Чімін мріє саме з того моменту коли народився. Думки про хлопця одразу ж відкидаються коли вухо починає різати гучний звук мотора.
Школа зустрічає його тісною юрбою. На диво, він якраз встигає на перший урок, маючи при запасі ще 15 хвилин. В цей час він перевзувається у шкільні кросівки з емблемою їхньої школи та вже збирається підійматись, проте боковий зір ловить знайому постать того хлопця з зупинки. Він ненадовго затримує на ньому погляд та одразу ж відводить, тому що на його плече кладеться рука.
– Невже наш любий Чімін став пунктуальним? – каже дівочий голос біля нього.
Він підіймає погляд і бачить перед собою Чанмі, яка йому привітно усміхається.
Ця дівчина його однокласниця, краща подруга, і єдина особа з якою він найшов спільну хвилю. Перший раз вони заговорили у середніх класах, коли почали ходити на легку атлетику у їхній школі. Пробігши перший раз п’ять кругів стадіону, Чімін скрутився і вивалював сніданок у кущі, а Чанмі вирішила йому допомогти. Так і почалась дружба яка триває дотепер. Вони двоє мають багато спільних інтересів, на кшталт атлетики та книг, їхні погляди часто збігались на рахунок тих чи інших соціальних тем, чи обставин. Чанмі не є відмінницею і не є в списках найкращих учнів їхнього класу. Проте вона сама по собі розумна людина, проста та відверта. Вона розбирається у конкретних речах чи предметах, наприклад англійська або математика. Ну а інші предмети готує, але виходить щось типу цього ”як буде, так і буде, головне здоров’я”. У Чіміна багато разів прокрадалося думка що йому пощастило найти у своєму класі таку подругу. Так як кандидатів на його друга не було сильно багато. Їм було добре двоє. Однозначно ходять чутки що вони типу ”зустрічаються”, кажучи щось на кшталт ”Дружби між хлопцем і дівчиною – не існують!”. Проте вони з цим не погоджуються.
Перш ніж заговорити, він знову кидає погляд на спину хлопця який вже чимчикує геть.
– Я завжди пунктуальний, – з сарказмом каже він підіймаючись.
– Помічаю кожний день. – Сміючись каже вона, – до речі хлопець який пішов щойно, наш новий однокласник, Кім Техьон.
– А ти я бачу все взнаєш перша, – каже він незацікавлено та позіхає не втримавшись, – ходімо до класу.
– В сенсі? Його просто в шкільну групу додали, це всі знають, і всі привітали його, – хмикає вона, – окрім тебе, якби хтось хоч раз глянув, то був би теж в курсі.
– Та навіщо воно мені… – втомлено видихає Чімін. Він справді не бачить сенсу туди заходити, окрім того, щоб подивитись чи не буде там випадково карантин на тиждень через різку захворюваність яка відбувається кожної зими, ну і спитати, що задано з того чи іншого предмету. Єдине бажання хлопця зараз, це закутатись в улюблену ковдру з ноутбуком на колінах, дивлячись якесь аніме та гладити гладку шерсть свого кота, а не взнавати що якийсь ноунейм перейшов в їхній клас.
Прходячи по коридорам школи, вони вітаються з вчителями які йдуть повз. Чімін щоб чимось себе зайняти роздивляється стіни навчального закладу які вже за одинадцять років встигли йому осточортіти. Настрою немає зовсім, як і бажання заходити у свій клас. Вони з Чанмі нічим не перемовляються так як настрій в обох на нулю. Він переводить погляд на подругу, Чанмі теж з нудьги щось листає в телефоні не цікавившись нічим, що знаходиться навколо неї.
Схоже вони разом сьогодні розтечуться калюжею під назвою ”нудьга”.
Поклавши в кишеню худі телефон, який накинутий поверх шкільної форми, дівчина обертається до нього і дивлячись нечитабельним погляд. Він робить вигляд ніби не помічає. І викидає такі слова:
– Мені настільки нудно, що листаючи соц-мережі я з них виходила тому що там теж нудно. Навіть вийшла з Тік Току.
О. А це вже серйозно. У неї бувають три стани: говорити про рандомну хрінь, говорити з ним про серіал в якому розповідається про серійного вбивцю гомосексуаліста Джеффрі Дамера, до того що було б непогано завести пацюка та навчити її всяким командам(хоча знаючи сім’ю Чанмі вони навіть не погодяться на рибу) та дивитись едіти в Тік Ток з Цукішимой з ”Волейболу”, з цим він до речі теж гарно справляється.
Він на неї дивиться секунд десять. Згодом обертається не найшовши відповіді, тому що по Чіміну видно, що він повністю з нею солідарний. Хлопець навіть на мить захотів запропонувати кудись піти в туман, поки їх не побачила їхня класна керівничка, проте згадав, що надворі не літо і вони швидше перетворяться на борульки. Впадуть, розіб’ються і помруть. Хоча якби він сказав би це вголос, Чанмі з радістю погодилась і сама би в спину його штовхала кажучи йому який він геній.
– В тебе екзистенціальна криза? – Все ж виривається з нього, тому що дивлячись на її лице, в нього саме це перше проходить в голову.
– Все можливо, – все-таки каже вона. Вона обертається оглядаючись чи немає ненароком вчителів неподалік і пропонує те що він якщо чесно і очікував, – підемо покурим після школи за гаражами? В діда Марвел з вишньою з’явився я купила його.
Чесно кажучи, вони не часто курять. Загалом це відбувається після канікул. Так скажем, траур за вільним часом, сном до обіду і далі по списку. Ця ситуація виняток, тому що їм просто нудно, таке теж трапляється. Тому він мугикнув у відповідь, таким чином погоджуючись. Чи не гріх скористатись дідом який продає цигарки неповнолітнім та безтурботною подругою якій не кріпово купувати у нього цигарки. Чімін визнає, що не був би таким впевненим якби не Чанмі.
Їм тоді було 15 років.
Він неподалік стояв і спостерігав здалеку за цим всім. А під час цього всього з нього капав піт, руки тряслись ніби це він купує, і бере цю кляту пачку. А все почалось просто з випадково кинутої фрази. Йому треба було навчитись не слухати свою подругу після того як вона з ніфіга починає фразу ”А давай…”. І все. На цьому кінець. You Died. Хоча вона із вигляду виглядає доволі непримітно, проте її легковажність інколи лякає.
Чанмі тримала на той момент запальничку біля кінчика цигарки, намагаючись зробити затяжку. Але у неї не виходило і вона постійно кашляла стукаючи себе по грудях і невдоволено лаялась собі під ніс. Чімін в той момент дивився на цю всю картину, ніздрями нюхаючи цей їдкий дим, думаючи, що все. Докотився. Ганьба сім’ї. Дитячий притулок. Але водночас був і легкій адреналін від всієї ситуації. Як от наприклад в 12 перший раз вночі мастурбуєш і боїшся, що комусь з батьків закортить просто перевірити як ти там. Серце билось. Очі часто бігають по місцевості де практично немає людей, і кожен шелест чи стукіт змушував нервуватись і втискатись в бетонну стіну за спиною.
– А що як зненацька наша математичка пройде…– ковтнувши слину, виговорив він, – вона тут здається неподалік живе..
На секунду відволікшись від свого діла вона подивилась на нього, а в очах читається ”Ти серйозно?”. І згодом мовила обурено, практично крикнувши:
– Що? Ця карга стара одного разу проігнорувала мене хоча я їй сказала голосно ”Добрий день” та навіть помахала! Я думаю, що навіть побачивши нас, вона подумає що ми якісь дерева, зрозумів?
Чіміна це все рівно ніяк не заспокоїло. Тому він продовжував нервово оглядатись. Дівчині набридло спостерігати за цим усім тому вона йому запропонувала зробити затяг розділивши одну сигарету на двох. Проте у нього також нічого не виходило і щоразу він починав бухикати. З секунду подумавши дівчина дістає телефон зі своєї вітрівки та зайшовши в ютуб почала щось набирати в пошуку.
– У мене з’явилась ідея.
Хлопець якийсь час спостерігає за її пошуками потім відводить погляд роздивляючись краєвиди їхнього ”сховища”. Надворі тоді була осінь і дощовий період. Повсюди то тут то там були калюжі, грязь та пляшки з-під пива, недокурені бичкі та ще якесь сміття. Розписані графіті стіни. Якісь викинуті старі меблі. Два прищавих школярика пішли за гаражі курить одну цигарку на двох. І то Чанмі цю цигарку вночі вкрала з куртки свого батька. Естетикою аж перло. До вуха долинає лаяння його супияки.
– Що ти шукаєш? – Не витримавши все-таки каже він.
– Да одного чувака позитивного шукаю, який зробить нам майстер клас, як в майбутньому померти від нікотину, – деякий час ще щось тикаючи в старенькій Ксяомі вона нарешті говорить ”Єс” і вмикає відео, – слухай уважно, – з посмішкою каже.
О да. Він буде уважно слухати.
Дослухавши хлопця з відео. Вони нарешті стали практикуватись, намагаючись скопіювати те як правильно вдихати, для цього треба ніби ”виділити свої скули” та вдихнути. В них не виходило, тому вони лаялись, але сміялись через те що хлопець вкінці відео сказав. ”Куріть з любов’ю, куріть на здоров’я”. На це Чанмі через сміх вимовила:
– Коли хтось захоче стрельнути в мене сігу то після ”дякую”, скажу ”на здоров’я”.
Чанмі на це весело регоче своїм ”ніжним” голосом йому на вухо.
Після ще декількох намагань вони все-таки змогли це зробити. Нарешті. Алілуя. В той момент були відчуття ніби навколо нього все крутилось. Ще ефект робився гострішим через те що вміст нікотину зіставляв 0,9%. А це ну м’яко кажучи багато для 15-річних геніїв. Ті хвилини були найкращими. Вони сміялись і говорили про непотрібні речі і що треба обов’язково повторити. Чанмі хиталась та інколи на мить чуть не падала на сиру землю. Хлопець спостерігавши сміявся з подруги яка намагалась втримувати рівновагу. Слава богу поряд були ті самі старі нікому не потрібні меблі, тому вони гарно згодом вмостились і просто мовчали чекаючи коли ефект зійде на ні.
В вуха вдаряється ненависна всім мелодія яка закликає поквапитись на початок уроку. Проте вони не поспішають. Вони ніколи не спішили. Йдучи вони перемовляються за буденні речі, щось на кшталт:
”– Ти зробив дз з англ?
– Ага.
– Даси списати?
– Без проблем”.
От і все.
В далині видніється їхній клас. З нього лунають голоси їхніх однокласників. Отже, вчителька ще не прийшла. От і добре. Вони не отримують сильного прочухана.
У класі панує повна тиша. Яка доволі дивна для них чесно кажучи, причина цієї тиші самостійна робота з англійської мови. Вчитель літніх років проходить поміж рядами пильно наглядаючи чи не халтурить хто-небудь з учнів. Старигань доволі суворий та вимогливий до своїх учнів. Загалом це добре, проте в ситуації в якій Чімін знаходиться зараз не доречно. Думаю бувають такі моменти на кшталт: ”Не хочу не буду” ну, а якщо одним словом описуючи то це – лінь. Насправді з англійської мови Чімін старається, відповідає на уроках та стабільно виконує домашнє завдання. Проте все-таки інколи бувають вийнятки от як зараз. Виправдовувати він себе не хоче, ну не кінець світу ж настав. Прийме поразку в лиця поганої оцінки. Більше він такого старатиметься не допускати. Він пильно слідкує за повільної ходьбою Чхве сонсенніма, сподіваючись, що він нарешті всядеться своєю дупою на вчительський стілець. Чімін несвідомо затримує дихання коли вчитель все-таки несподівано прямує в сторону вчительського куточка, проте театрально закочує очі коли він знову обертається проходячи між другим та третім рядом. Коли вчитель(алілуя) звертає увагу на іншого учня який не зрозумів щось в тесті він переводить погляд на сидячу спереду Чанмі, яка 100% готова до цього тесту, тому що А вона шарить в англійській більше чим він, Б вона буде здавати англійську на підсумкових екзаменах. Він нахиляється трохи ближче щоб тикнути пальцем їй у спину привертаючи увагу. Почувши, дівчина випросталась та нахилилась трохи назад обертаючи голову наполовину щоб чути.
– Що? – Пошепки каже вона.
– Підкажи будь ласка, що у тебе в тестових будь ласка, схоже я аут, – жалібним голосом мовляє Чімін.
Дівчина невдоволено зітхає.
– Зачекай секунду, – вона знову нахиляється над столом щоб вирвати клаптик паперу з чернетки і починає виписувати відповіді до тестових завдань.
Хлопець переможно видихає. Треба буде потім відплатити їй теплою булочкою з заварним кремом у їдальні. Чекаючи він переводить погляд знову на вчителя який пояснивши відходить від парти його однокласника. Старигань зненацька переводить погляд саме на нього. З секунди вони дивляться один на одного. Чімін випав. Блять. А ось це вже недобре. Він різко нахиляється до листка що-небудь пишучи роблячи вигляд ніби щось обдумує, вчитується в завдання, максимально виводячи з себе підозри. Вчитель на помітивши нічого дивного нарешті прямує саме до вчительського столу, сідаючи з насолодою. Біль у ногах в його роки не дивна.
Поки вчитель протирає окуляри, Чанмі якраз закінчивши писати передає йому через плече згорнутий клаптик паперу. Чімін уже беручи в руки папір з радістю його відкриває і починає переписувати відповіді. Проте до вух різко доходить доволі невдоволений голос вчителя.
– Пак Чімін, що вам передала Кім Чанмі?
Хлопець підіймає погляд на вчителя. Декілька очей одразу з цікавістю обернулись на них, чекаючи, що вони скажуть. Чімін хоче стати невидимим чесно кажучи. Він не та людина яка любить привертати до себе увагу таким чином. Проте ситуацію одразу під контроль бере Чанмі.
– Вчителю! Я просто написала Чіміну, що хочу страшенно їсти! Прошу вибачити мене. – Весело мовляє дівчина.
Молодець Чанмі, відволікаючий маневр працює гарно, він якраз встигає пообводити правильні відповіді.
– Надалі попрошу будь ласка так не робити на моїх уроках, – стаючи до класу говорить вчитель, – а зараз будь ласка… – зненацька говір вчителя перериває стукіт у двері. – Так так, заходьте будь ласка.
У дверях видніється три постаті у лиці завуча, класного керівника та хлопця. Того самого хлопця з зупинки, якого він ще бачив коли перевзувався. Клас одразу ж піднімається. Завуч з посмішкою на лиці махає рукою таким чином кажучи щоб вони сідали. Класний керівник, Кім сонсеннім лагідно штовхає хлопця у спину, щоб той вийшов до середини класу.
– Ми вас не сильно відволікаємо? – З посмішкою питає завуч.
– Що ви, ні, я якраз хотів збирати їхні тестові завдання. Я бачу у вас нова новина для класу, – дивлячись на новачка каже вчитель Чхве.
– Так, ви правильно кажете, дітки доброго ранку! – Клас одразу ж хором відповідає у відповідь, – сьогодні у вашого класного керівника є невеличка новина для вас.
Кім сонсеннім встає біля завуча поклавши руку на плече хлопця.
– Добрий ранок, сподіваюсь ви старанно вчитесь і не відволікаєтесь, як наш любий Пак Чімін, – жартуючи мовляє класний керівник дивлячись на учня який дописує щось у тесті.
Чімін підіймає погляд крутячи голову у різні боки зустрічаючись очима з трьома парами очей які дивляться на нього. Деякі учні хіхікають з нього на пару з ними і Чанмі яка обертається до нього кажучи пошепки який він старанний учень. Він ніякого підводиться з місця.
– Перепрошую що завдав клопоту, – каже нахиляючись.
– Ну все все, сідай, я пожартувала, – сміється вона, – ну що ж повертаємось до основних новин, до нашої сім’ї переходить новий учень з міста Тегу, представся будь ласка.
Хлопець спокійним тоном відповідає:
– Мене звати Кім Техьон, мені 17 років, приємно познайомитись, попіклуйтесь про мене будь ласка. – Вклонившись каже Техьон.
– Куди б нам тебе посадити Техьон… – роздумує вголос розглядаючи клас на наявність вільних парт.
У них в класі було всього лиш два вільних місця. Чімін сидить на третій парті першого ряду, бизько до нього якраз вільна парта другого ряду і ще одна вільна остання парта на четвертому ряді. Кім сонсеннім споглядає на дві вільні парти, але спершу ніж щось спитати вона обертається до Техьона питаючи:
– Скажи будь ласка Техьон, як у тебе з зором? – каже запитально переводячи на нього погляд.
– Я одягаю періодично окуляри, – каже він.
Вчителька знову дивиться на дві парти і вирішивши мовляє:
– Добре, тоді сідай на третю парту другого ряду.
Новенький не вагаючись спокійно з нейтральним виразом обличчям сідає поряд з Чіміном. Сам хлопець з цікавістю спостерігає як Техьон всідається на нове місце. Чімін і ще багато пар очей уважно спостерігають за новеньким розглядаючи з ніг до голови. Відчуваючи на собі всі погляди, Техьон ніяково впивається поглядом у поверхню парти. Класний керівник порушує тишу:
– Що ж ви так його розглядаєте! Йому он як ніяково, – з посмішкою каже жінка, – будьте привітні з Техьоном, помагайте йому будь ласка звикнути до нового місця! А нам вже треба йти, гарного дня.
Вчитель з англійської перемовляється деякими репліками і підходить до свого столу, завуч і класний керівник виходять за двері.
– Що ж, – видихає вчитель, – так як ми сьогодні писали тест, додому я вам нічого давати не буду. Підходьте і здавайте тести.
По класу розходяться схвалені відгуки. Кожен учень по черзі починає здавати свої тести і одночасно з цим деяка купка учнів вже оточили новенького задаючи питання різного характеру. На кшталт ”Чому перевівся?”, ”В який клуб хочеш вступити? Може з фотографії?”, ”Вау! В тебе така чудова сумка, ти дивився це аніме?”. Ну і ще багато. Чімін кидаючи малі погляди на цю всю картину, стає трохи шкода хлопця, який з вигляду спокійно на це все відповідає.
Здавши тест Чімін сідає за парту та починає складати речі, разом з тим готуючись до наступного уроку, проте від його заняття перериває Чанмі з термосом в руках. Хіба вони не на великій перерві дістають чай? Хлопець про це і запитує.
– Ну я хочу змочити горло. – Вона відкриває термос, приємний запах малинового чаю одразу ж відчувається в ніздрях, пар гарно злітає і розсіюється у повітрі. – Будеш?
– Ні, не хочу зараз, – відповідає Пак і переводить погляд на похмуру погоду у вікні.
Якось вони домовились щоб не сильно запихувати багато їжі в рюкзаки, носити щось по черзі з вечора домовляючись. Наприклад вона сьогодні приносить чай з чимось солодким, а він сендвічі. Або навпаки, він чай з чимось солодким, а вона сендвічі. Тому що те як кормлять в їдальні… ну дворова собака навіть не їла навіть. Згодом вони через це і домовились так робити. Їх все влаштовує.
– Ну як хочеш, – каже дівчина і наливаючи чай обережно починає його сьорбати.
Чімін вдивляється у вікно. Розглядає дерева, дивиться на могутні сірі хмари, вслухається в розмову Чанмі з новим однокласником. Стоп що? Хлопець переводить погляд. Він звісно знає, що Чанмі доволі привітна дівчина, але щоб одразу знайти контакт… ця риса його дедалі більше дивує в його подрузі так як сам він доволі сором’язливий по характеру.
– Ти справді не хочеш? У мене є ще одна чашечка! – Чанмі показує на чай з ентузіазмом.
– Ні, ні, дякую я просто відчув гарний запах, – трохи ніяково каже Техьон.
– Ну як хочеш, – вона знизила плечима і продовжила сьорбати.
– Ей це моя чашечка, – нахиляючись до неї пошепки мовляє Чімін.
Чанмі підіймає на нього погляд з питанням.
– Відколи ти став жадною людиною?
– Ти ж знаєш, що я химерна людина, то чому питаєш?
– Я би її для тебе помила, не переживай, – з посмішкою каже вона.
Чімін нічого на це не відповідаючи обертається до новачка, вдивляючись в його профіль. На столі лежить щось схоже на скетчбук, сам власник невимушено виводить лінії дуже загостреним олівцем якого, схоже, стругали канцелярським ножем. Новенький зосереджено щось там виводить нахмуривши брови. Пак намагається вдивитись і зрозуміти що в майбутньому має вийти, проте в нього нічого не виходить. Техьон напевно відчувши погляд, він обертається та з питанням в очах дивиться на нього у відповідь. Хлопець обертається до подруги, роблячи вигляд ніби нічого не сталося.
По школі лунає дзвінок. Закликавши учнів сісти за стіл та чекати вчителя.