Двері різко відчинилися, розвіявши гнітючу тишу. В кімнату без стуку увірвався Канкуро.
— Ти все-таки прийшов. Значить, Ґаара тобі все розповів…
Голос лунав з краю кімнати, там на недбало застеленому ліжку сиділа не менш пом’ята на вигляд дівчина з трохи припухлим обличчям, ледь почервонілими очима, в яких почали виднітися капіляри, що говорили про прийдешню втому, та покусаними, майже понівеченими губами.
— Як ти могла приховувати це від мене? — в душі лялькаря вирувало обурення і образа.
— Ти вже дав зрозуміти своє ставлення до мене. Я знаю, що тобі це не потрібно…, — промовила дівчина спокійним голосом, від неї віяло змиренням.
— Звідки тобі знати!? Як ти можеш знати, що мені потрібно!? — в розпачі кричав хлопець. На його обличчі біль та смуток змішалися з злістю та безпорадністю, які він вже не мав сил стримувати.
— Не хочу, щоб ти був зі мною тільки через відчуття обов’язку, — відвертаючи голову, тихо додала Ері.
— Від твого бажання нічого не залежить! — жорстко і безапеляційно сказав хлопець. Та, дивлячись на дівчину, на свою кохану, почуття шукали шлях назовні. Канкуро підійшов трохи ближче. — Я далі дбатиму про тебе, ти матимеш все необхідне…
— Ні, — обірвала Ері, — не треба, я хочу добра для тебе, а не щоб ти мучив себе з ненависною тобі людиною.
— Ненависною?… — ледь чутно повторив хлопець, опустивши голову. Звучить це ще гірше. Він не хотів, щоб хтось бачив його емоції, він завжди тримав їх при собі, показувати їх дівчині Канкуро не бажав й досі. Хоч би як він хотів їй пробачити, відчайдушно намагався знайти в собі сили, переступити через себе. Та всі його старання та бажання вже були розтоптані нею.
«Як мені пробачити її?», тільки одна думка про те, що вона віддалася незнайомцю ось так просто, так палко, в перші хвилини зустрічі, не давала йому спокою. В той час, коли він не міг розраховувати навіть на секундну близькість. Кожна спроба поцілунку була відкинута. Та якби хоча б на мить вона не відвернулася і доторкнулася до його вуст, то все б зрозуміла. Одні думки про це розпалювали вихор люті та розчарування в серці Канкуро.
— Знаю, моєму вчинку немає виправдання. Я довго думала про все, що сталося… Але все-таки я…, — запнувшись, Ері продовжила. — Я покохала тебе. Обрала тебе тоді, хоч і не так, як ти хотів. Я не знала тебе справжнього… — Ері говорила, не піднімаючи погляд, їй було важко поглянути в очі Канкуро. Бо ці очі зараз стали одними і тими ж з людиною, яку вона покохала, та близькості з якою уникала. Вони не стикалися поглядами ще з тієї ночі, як все з’ясувалося. Відчуття провини її нещадно гризло, від цього було важко говорити, кожен вдих давався складно, затримуючи сльози, які рвалися назовні.
— Як мені це розуміти!? — будучи не в силі збагнути цього, він зовсім не почував Ері. — Чому ти так легковажно віддалася спокусі!? Так просто, так легко в чужі руки… Але нехтувала мною увесь інший час, — відчайдушно з надривом у голосі питав Канкуро. — Як ти могла…, — не договоривши, лялькар опустив руки. Безвихідь та відчай охоплювали його і залишали все менше сил.
— Не питай мене цього, Канкуро, — дівчина важко видихнула. — Відповіді я ще сама не знайшла…, — кинувши легкий погляд у бік хлопця, вона продовжила. — Я настільки звикла до тебе попереднього. Той твій образ так закарбувався в моїй голові, що навіть всі схожості, які були перед моїм носом, я не помітила.
Він підійшов ближче до неї та знесилено впав колінами на підлогу. Їх обличчя майже вирівнялися на рівні один перед одним. Вона глянула на Канкуро, роздивляючись кожен сантиметр його щільно оповитого одягом тіла, кожну до найменшої частинки рису на його розфарбованому обличчі, як вперше. Вона повільно потягнула свою руку та кінчиками пальців провела по щоці.
Канкуро завмер, зовсім неочікуючи такого. Він не звик, що вона сама торкається його в їх повсякденному житті. Так ніжно, так чутливо. Йому було боляче чути все, що вона б не говорила. Він почувався обманутим та визнаним, покинутим та бажаним, коханим та відкинутим. Усі ці почуття змішалися в ньому таким щільним вузлом, що він не знав, що зараз відчуває. Та Ері продовжила говорити, не давши Канкуро прийти до тями, лишивши його часу на роздуми.
— Ці вилиці, які я одаровувала поцілунками, — вона неспішно спустила каптур з його голови, відкривши повністю його розфарбоване гримом обличчя та неслухняне каштанове волосся. — Цей розпис, який таїть риси твого обличчя від неуважного ока. Це волосся, — Ері пірнула пальцями поміж його пасмами. — Ці губи, якими я не могла насолодитися, — спустившись долонею до рівня підборіддя, вказівним пальцем Ері ніжно провела по нижній губі Канкуро.
Мурашки пробігли по його тілу, з його вуст вирвався видих, на межі ледь чутного стогону. Йому було важко це переживати. Таке він відчував тільки вночі, тоді коли світ завмирав, і все було тільки для них, вона була тільки для нього.
— Ці очі, які дивилися на мене кожного дня, — вона нарешті, набравшись сміливості, твердо глянула в них, глибоко, з сумом та каяттям. — Ці руки…, — промовляючи це, дівчина повільно та обережно знімала з його рук гловелетти. — Які так ніжно та палко мене обіймали…, — вона огорнула долоні Канкуро своїми. — Вони обіймали мене завжди однаково, — тихо сказала Ері, і очі не могли більше стримувати сліз, дівчина опустила голову до рук хлопця, які стискала все сильніше. — Як я допустила таку тупість, щоб цього не помічати…
Канкуро переповнювали емоції. Він так хотів ненавидіти її, гордо піти, не давши розсіяти залишки свого самолюбства. Але так само він хотів бути коханим для неї, тим, з ким вона була готова піти на край світу.
Він перевіряв її почуття, та натомість, що він зробив зі своїми.
Та зараз це все вже не важливо, він мусить дбати не про себе, не про свої почуття та образи, а тільки про неї, її стан та щоб в неї було все необхідне, хоче вона того від нього чи ні.
Пісня до розділу Akeboshi — Meltwater.