Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
У нашому світі не існує магії. Люди не можуть кидатись один в одного вогняними кулями. Вони не можуть танцювати з вітром, поміж хмар. Не можуть змусити море розійтись. Не розмовляють з деревами, не розуміють мови тварин. Ми прагнемо «Високої Єдності», не розуміючи значення цього поняття. Намагаємось розвиватись. Забуваємо, ким ми є, насправді. Ми – не лише оболонка для виконання роботи.
Чи може?
Який тоді сенс нашого існування?
Люди втратили суть. Втратили істину.
Ми ж навіть не намагаємось зрозуміти світ. Хоча б, наш внутрішній. Ми втратили наше минуле, залишивши його глибоко на забутому дні нашої пам’яті. Майже прирекли на розруху наше майбутнє.
Чи є ще шанс врятуватись?
«Часом, щоб змогти впустити щось нове у своє життя, щось набагато краще, потрібно позбутись старого. Інколи, це «нове» потребує повної очистки.»
Чи справді воно так? І так, і ні. Старе повинно відмерти, щоб дати дорогу новому, та тільки ми повинні розуміти, що ми відпускаємо, чого позбуваємось. Ми повинні навчитись з того, що йде, щоб змогти залишити це в минулому.
У нашому світі не існує магії. А усі випадковості – випадкові. Люди – випадковість. Немає нічого вищого, як немає і нічого нижчого. Немає потойбіччя, інших планів, паралельних вимірів. Не існує душі. Усе, навколо нас, як і ми самі, це лише суцільний великий складний механізм, який давно потребує ремонту. Але ніхто його не ремонтує. Цікаво, який кінець його чекає?
Ми поглиблюємо свої знання в науковій сфері. Ми створюємо нові машини, досліджуємо космос. Ми бачимо, що відбувається в нашому світі.
Бачимо, але не помічаємо.
Нам варто було б роззирнутись краще навколо. Але ми цього не робимо.
Ми постійно поспішаємо жити, забуваючи насолоджуватись життям.
Якби ж ми тільки допетрали, що, насправді важливо. Ми створюємо неймовірні витвори про те, що активно заперечуємо. Ми губимось у власних думках. Ми ненавидимо нашу реальність.
І любимо її, одночасно…
У нашому світі не існує магії. Бо ми не хочемо її помічати. Ми усі сидимо лише у своїх інформаційних бульбашках і сприймаємо світ лише через свою призму реальності. Ми не приймаємо інших. Часто, не приймаємо навіть себе.
Ми прагнемо свободи, але самі ж замикаємо свої кайдани. Самі перетворюємось на рабів.
Ми вдаємо, що розвиваємось. Обманюємо інших. Брешемо собі ж. Плюємо на навколишніх, на своє «я», на життя. Не цінуємо, виражаємо байдужість. Втомлюємось і забороняємо собі відновлення. З’їдаємо себе зсередини.
Ми не відрізняємося від довкілля. Ми не вищі. Ми й не нижчі. Ми – це ми. Але любимо відкидати себе та ігнорувати своє єство, насолоджуючись ілюзією щастя.
У нашому світі не існує магії…