В товаристві лісорубів королівства бродячих вже котрий день лунають жарти про лісоруба невдаху, який за тиждень не зрубав жодного дерева. І здавалося б, що тут такого якби не його професія і те, що це за товариство. Всі хто входив в це товариство були майстрами своєї справи і виготовляли деревину для самого короля Бана і тому така ситуація з одним з найкращих (та певно це вже в минулому) лісорубів була просто з розділу небачених раніше випадків. Коли запитували в самого Біна, що ж власне сталося зрозумілої відповіді не лунало, ба більше що разу вона змінювалась, тому що ж стало причиною таємниця для всіх хто знає про лісоруба і його дилему. А Чанбін, ну що Чанбін, він просто (не хотів) не міг говорити, що стало причиною, можливо, тому що він і сам до кінця не вірить в те, що це усе реальність, а не мара його втомленого щоденними турботами і самотністю мозку.
*спогади*
- *насвистує* - треба ще кілька дерев зрубати, і моя місячна норма буде повністю виконана, о, а ось це деревце нічого таке, напевно його і зрубаю
- Стій - почувся грубий голос, який змусив Чанбіна згадати, чи він точно нічого і нікого не проґавив, можливо це дерево уже обрав хтось інший, але він нікого не бачив, тому здивовано поглянувши вправо і вліво Бін вирішив все ж поглянути назад хто ж заважає його роботі
На його здивування перед ним стояв наймиліший юнак якого він тільки міг побачити тільки одне дивувало Біна його вуха, вони були трішки довші і гостріші ніж його власні
- Чи не хотіли б Ви сказати мені чому Ви мене зупинили ? - все ж запитав Бін
- Як це чому, ти ж хотів убити це дерево - сказав юнак таким же низьким голосом наповненим праведним гнівом
- Ну так, а чому я не можу цього зробити ? - все ще не розумів Чанбін
- Ти не можеш зрубати це дерево, воно слугує будинком для багатьох тваринок, а ти хочеш його просто знищити ? - намагався пояснити усе як малій дитині незнайомець
- Але це моя робота, я не можу не рубати дерева
- А моя робота їх захищати - одразу відповів незнайомець
- А .. а ти до речі хто? - нарешті запитав Чанбін, він вже давно ходить в цей ліс і знає всіх хто ходить сюди рубати дерева й тих хто тут просто живе і цього юнака він точно бачить вперше
- Я Фелікс - захисник цього лісу - сказав Фелікс і насторожено поглянув в очі Біна наче очікуючи від нього якоїсь підлої реакції на слова
- Приємно познайомитися Фелікс я Чанбін - протягнув Чанбін руку для рукостискання з милою посмішкою
- *спочатку Фелікс здивовано дивився на простягнуту руку, але потім доволі обережно поклав свою ніжну руку у величезну (у порівнянні з його рукою) мозолисту руку * - Навіть не думай, що таким чином зможеш загладити свою вину перед лісом - сказав почервонілий Фелікс
- Ем - раптом замовчав Чанбін - а ти, прямо справжній захисник лісу ? Той що фейрі? - здивована поглянув він ще раз на свого співрозмовника
- Ну, так - червона фарба все ще не сходила з щік фейрі - я думав це і так зрозуміло з моїх вух, все ж старші говорили, що ви люди одразу це зрозумієте і …
- І що, Фелікс? Невже з вами роблять щось погане? - сильно здивувався Чанбін тому, що є люди готові скривдити цих чарівних істот. - І чому ти тоді підійшов до мене ? - раптом запитав Чанбін дивлячись в очі Фелікса - Що як я теж заподію шкоду ? - здається Бін щиро не розумів причини такої поведінки цього чарівного хлопця
- Ти не заподієш - все ж сказав Фелікс після хвилини мовчання, за час якої він став ще багрянішим - я давно за тобою слідкую, і єдине зло що ти робиш, це знищення дерев
- Ти слідкував за мною ? Навіщо? - вихопив для себе лісоруб
- Просто мені стало цікаво - було видно, що Фелікс від ніяковості намагався здатися меншим ніж він є – старші часто говорили про злих людей і я захотів поглянути на вас, і ти був першим кого я побачив, але ти не був зовсім злим, я б навіть сказав, що ти добрий, тому я і вийшов до тебе, щоб зупинити
- Але я не можу перестати це робити, це ж моя робота
- Що ж у вас людей за робота така, якщо ви вбиваєте хороші дерева? – запитав Фелікс настрій якого моментально змінив полюс на гнів
- Така вже робота – зітхнув Чанбін – і я не можу просто її покинути, мені ж потрібно якось жити, хоча … Фелікс ти сказав, що я вбиваю хороші дерева, а давай так, ти скажеш чи є якесь сухе дерево, яке потрібно зрубати, а я спробую більше не рубати хороші
- Чесно? – недовірливо протягнув Фелікс, який фактично ріс на історіях про злих людей, що тільки нищать та плюндрують ліс
- Звісно – протягнув Чанбін, який подумав, що заради цього чуда готовий спробувати змінити свою роботу і свій стиль життя
- Ну добре людино, цього разу я тобі повірю, але тільки цього – і як тільки Чанбін почав помічати, щось схоже на рум’янець на щоках Фелікса як той зник, наче його тут не було секунду назад – знайшов, іди за мною і візьми своє приладдя для тортур – юнак так само неочікувано виник як і до цього зник
- Яке приладдя? А, ти про сокиру – зрозумів Чанбін і легко підняв інструмент з землі – ну веди мене
- То ти точно не будеш більше ? – запитав Фелікс після того, як вони вирушили до дерева
- Я тримаю своє слово маленький фейрі, особливо перед такою милою істотою як ти – сказав Чанбін з милою посмішкою
- Не треба мені мед у вуха лити, я все ще спостерігаю за тобою – і здається Біну чи ні, але кінчики вух фейрі все ж почервоніли – ось це дерево … - він замовчав і дивився кудись в лісову гущу – і пам’ятай людино я слідкую за тобою – і раптово зник
Чанбін ще походив навколо, поглянув біля кожного кущика і за кожним деревом, але все ж змирився з тим, що його новий знайомий зник, тому щоб не марнувати час вирішив все ж зрубати це сухе дерево. Уважно оглянувши саме дерево і місцевість навколо Чанбін переконався, що нікому не зашкодить і почав рубати дерево, абсолютно не помічаючи два пильних погляди з самої гущі лісу
(Десь неподалік у зовсім не підозрілих кущах)
- Бачиш, я ж говорив тобі, він не такий як інші
- Але він людина, ми не можемо бути певні Фелікс, ти ж знаєш, більшість з тих хто контактував з людьми вже ніколи не повертався
- Але ж більшість, це не всі. Є люди, яким можна довіряти
- Фелікс, я не хочу втрати близького друга, тому давай ще поспостерігаємо
- Добре Хані