Я завжди був цілком звичайним демоном, і невдахою не назвеш, але й до Змія-спокусника дуже далеко. А ось мій сусід Сульфус то зовсім інша справа. Ще з дитинства йому пророкували величне майбутнє.
Бешкетувати він почав ще в колисці. І кожна наступна витівка була вдвічі підступнішою і хитрішою за попередню.
До того моменту, коли настав його час вирушати до Золотої школи, Сульфус уже встиг домогтися поваги не лише однолітків і малишви, а й старших демонів. Деякі навіть жартома говорили, що йому не треба нікуди їхати, він і так все вміє. Але так чи інакше, у призначений термін Сульфус відбув на Землю, щоб продовжити своє навчання. І всі, хто хоч трохи його знав, чекали від нього великих звершень.
Час минав, дні змінялися тижнями. Новина про те, що Сульфус найкращий у класі демонів, усі сприйняли як само собою зрозуміле. А звістка про появу у нього гідного супротивника, розбурхала азарт.
І раптом, як грім серед ясного неба, містом промайнула чутка, наче як він зробив страшне святотатство, і не в хорошому сенсі, поцілував янгола. Більшість демонів цьому не повірили й сприйняли все як жарт, мовляв: «Лизатися з пернатими, це навіть для Сульфуса занадто». Але я знав його з пелюшок і розумів, що слова «надто» для нього не існує. Тільки за для чого він пішов на такий рішучий крок, ніяк не міг зрозуміти. Залишалося тільки сподіватися, що його приїзд додому на канікули хоч щось прояснить.
***
На жаль, повернення Сульфуса нічого не пояснило, тільки викликало додаткову купу запитань і підбадьорило мою цікавість. Безперечно, за весь цей час він став досвідченішим і сильнішим, що просто неможливо не помітити, але в ньому щось змінилось, щось чого я не можу зрозуміти. І ще ці переміни, у його поведінці, викликають у мене каламутні підозри.
Сульфус завжди вважав за краще, мов кіт, тримати всіх на поважній відстані від себе. Але зараз він взагалі нікого до себе не підпускає, крім хіба що своїх однокласників, та й на них дивиться так, наче вони йому відро святої води притягли. Визнаю, у нього завжди була важка вдача, і регулярні погроми в його кімнаті, найкраще тому підтвердження. Але раніше це траплялося не частіше, ніж раз на кілька днів, а тепер я маю задоволення чути, як б’ється скло і тріск зламаних меблів, до п’яти разів на день. А найдивовижніше те, як змінилися його стосунки з дівчатами. Раніше Сульфус був знатним бабієм, не пропускав жодної, хоч трохи симпатичної, спідниці. А зараз він максимум зиркне так, уважно, мов вивчає, хмикне собі щось під ніс, розвернеться на сто вісімдесят градусів і полетить у невідомому напрямку.
Я так і губився б у здогадах, якби випадково не перетнувся з Мішель, демоном-охоронцем. Вона у свій час наглядала за Сульфусом. Поговоривши з нею про те, про се, я нарешті зважився поставити те саме питання, що не давало мені спокою.
- То що там за історія про поцілунок ангела та демона? Ти ж на той час була в Золотій школі, маєш знати деталі.
Спочатку вона розгубилася. Потім якось дивно посміхнулася і поставила зустрічне запитання.
- Нащо тобі це? Більшість вважає цю історію просто безглуздою чуткою.
- Я знайомий із цим хлопцем дуже давно, знаю, що він міг і не таке вбрикнути. Просто не можу зрозуміти, нащо йому це треба.
Її посмішка стала грайливою, але відповідь збила мене з пантелику.
- Він просто закохався та поцілував янгола.
Припустимо те, що він закохався в якусь красуню, а вона його відшила, пояснює роздратований настрій мляву реакцію та жіноча стать. Але до того ж тут поцілунки з пернатими.
- Так і ліз би цілуватися до своєї коханої. Який святий смикнув його лизатись з ангелом?
Схоже, моя відповідь її розвеселила. Тому що, цього разу посмішка трансформувалася в глузливу і навіть трохи гордовиту.
- Дурнику, він закоханий у того янгола, з якою цілувався.
У той момент на мене зійшло осяяння. Я зрозумів, що Сульфус великий демон, бо тільки хтось справді величний може так масштабно лоханутися.