Канікули підбігали до кінця, залишився останній день відпочинку. Звісно, нічні тренування ніхто не відміняв. Ніл з Кевіном кожного вечора (крім п’ятниці) зустрічалися на корті. Якби хлопець не хотів це признавати, він виснажився. Навчання — тренування — навчання — тренування. Ніл усвідомлював, що від ексі залежить його життя, але він втомився, просто втомився. Раніше цей спорт був єдиним світилом у темряві, проблиском надії. Зараз ця свічка повільно згасала. Ендрю бачив стан рудого, проте сподівався, що той набрався розуму й попросить про допомогу. Даремно сподівався. Зрозумівши, що цей віслюк буде стверджувати «Я в порядку», допоки не звалиться від перевтоми, Міньярд взяв ситуацію в свої руки й зателефонував людині, яка постійно збирала Ніла по шматочках — Жану Моро.
— Жан, це Ендрю.
— Що тобі треба, Міньярд? — трохи роздратовано запитав Жан, ще не прокинувшись.
— Відвези Ніла кудись на день. Йому треба розвіятись.
— А ти йому нащо, Міньярд? — з’язвив француз.
— Багет горілий, не виводь мене.
— Ну добре, добре. Коли мені приїжджати?
— Сьогодні.
— Сьогодні?! Міньярд, ти… — не встиг пообурюватися, як слід Моро, як той кинув слухавку.
«Хм, куди ж нам піти?» Побудувавши план на день, хлопець пішов купувати квиток до Південної Кароліни.
Ніл лежав на ліжку, заплющивши очі. Пари закінчилися, тренування починається через годину. Сил вже не було, з самого ранку день пішов шкереберть. На парах до нього причепився викладач, на тренуванні він був повільним, через що Кевін на нього постійно тиснув, потім він облився кавою. Тишу зіпсував дзвінок у двері.
«Ну хто там приперся?» — подумав Джостен, відчиняючи двері.
— Жан?!
— Привіт, Ніл. У тебе є 15 хвилин на збори.
— Що? — не зрозумів хлопець. — Які збори?
— Будемо піднімати тобі натрій. Все, давай, у темпі вальсу.
— У мене все добре з настроєм, я в порядку, — пробурмотів Ніл, піднімаючись до своєї кімнати.
Змінивши одяг на більш зручний, вони вийшли на вулицю.
— І куди ми йдемо?
— Дізнаєшся, — усміхнувся Жан. Джостену має сподобатись його сюрприз.
Коли вони дійшли до місця призначення, настали сутінки.
Ніл Джостен ніколи не слухав музику, в бігах у нього не було такої можливості. Але життя з Лисами дало свої плоди. Дивлячись, як вони сидять в навушниках, він і сам, мимоволі, почав цим цікавитись. Спочатку він просто прислуховувався до тексту пісні, коли хтось сидів поруч із ним, надалі почав шукати музику в своєму телефоні. Такими темпами у нього з’явився улюблений гурт — 5 Seconds of Summer. Про це Жан дізнався випадково, коли розмовляючи з Нілом по телефону, Метт увімкнув їхню пісню. Ніл тоді вигукнув: «О, це мій улюблений гурт». Француз тоді не звернув на цей факт уваги, але коли його розбудив Ендрю й сказав розвіяти цю проблему, він вирішив, що хорошою ідеєю буде піти з Джостеном на їхній концерт. На жаль, білети були майже розпродані, тому вони будуть далеченько від сцени, але все ж таки.
— Це те, що я думаю? — повільно усміхаючись, спитав Ніл.
— Ніхто не знає, що в твоїй голові, дьяволе.
Дивлячись, як у того піднімається настрій, він відчув значне полегшення.
Концерт розпочався. Ніл був просто у захваті. Через свій зріст він погано бачив солістів, тому нахилившись до друга, заверещав йому на вухо:
— Жан.
— Що?
— Нахились трохи, будь ласка.
У цей момент Ніл застрибнув на бідолаху.
— Ти що, з глузду з’їхав? — сердито викрикнув той, ледве зберігши рівновагу та втримавши хлопця.
— Таак. Тепер набагато краще, — задоволено усміхаючись, протягнув рудий. — Не дивись на мене так, я не Ейфелева вежа, як дехто.
Жан щось пробурмотів у відповідь, але його слова потонули в натовпі.
Після закінчення концерту Жан провів хлопця до гуртожитку.
— Дякую тобі. Давно я так не відпочивав.
Не треба придивлятися, щоб побачити, як знову сяють його очі.
— Радий, що тобі стало краще.
Попрощавшись, хлопець пішов до будівлі.
Наступного дня Ніл Джостен сяяв на полі. Свічка засвітилася.