Вона стояла в центрі великої, святково прикрашеної зали. Одягнена в білу сукню і опустивши голову, а її обличчя закривала фата. Ніхто не бачив як її трясло, та і вона не хотіла б щоб хтось це бачив. Особливо її майбутній чоловік Алекс. Найбільше за все вона боялась саме його. Вона ніколи його не бачила раніше, але чула про нього дуже багато…поганого. Його описували як жорстокого, безжального і холодного чоловіка. Ніколи ні до кого не наближається. Завжди сам і має власну імперію. Мафію. Без вагань може вбити людину. Йому абсолютно байдуже на емоції і людей. Про якесь там кохання навіть мова не йде. Він просто не визнає цього.
Думаю після цього не варто розповідати як почувалась Софі. Вона з жахом чекала початку церемонії, найбільше бажаючи провалитися крізь землю від страху. Її батьки віддали її за нього через бажання закрити власні борги. А так як її майбутній чоловік був страшенно багатий то цілком зрозуміло що в обмін на свою доньку вони отримають погашення всіх своїх боргів. Коли вона почула про те що її віддають заміж, то спочатку голосно розсміялась. Вона просто не могла повірити що її можуть віддати заміж за абсолютно незнайомого чоловіка. Та і що значить «віддати заміж»? Хіба вона не сама має вирішувати з ким хотіла б провести решту життя? Але її заперечень ніхто навіть не збирався слухати. Кинувши коротке «Все вже вирішено» батьки залишили її саму в кімнаті. І сміх змінився на ридання. Її серце розривалося від почуття болю і образи через своїх батьків. Як вони могли? Як можна проміняти свою власну доньку на гроші? Це і ще мільйони запитань крутилися в її голові поки вона сиділа на підлозі і ридала. Їй здавалося що її світ розколовся на знамените «до» і «після». З того часу пройшло 2 дні. Всього 2 дні і от вона вже стоїть в білій сукні намагаючись не плакати аби не змився дорогий макіяж. Нарешті церемонія почалася і Софі затамувала подих. Вона оглянула присутніх і побачила лише своїх батьків і ще чоловіка і жінку, ймовірно батьків її чоловіка. Священник ступив за кафедру і почав вступну промову. Раптом двері швидко відкрились і до зали увійшов високий чорнявий чоловік. Він був одягнений в чорний фрак і на його грудях красувалася бутоньєрка. Алекс рвучко смикнув рукою поправляючи фрак і швидким кроком підійшов до неї. Вона завмерла. Не знаючи чого очікувати Софі просто затамувавши подих чекала того що буде далі. Тоді чоловік заговорив:
- Давайте ви швидко покажете де я маю підписати документи і я піду.
Його голос був низьким і від нього йшла вібрація здавалося по всій залі.
Священника таке не влаштовувало і він вигукнув:
- Але так не можна! Це таїнство! Єднання двох душ! Це вам не контракт підписувати!
Алекс навіть не повів бровою на це. Натомість холодно сказав:
- Вам нагадати хто тут за вашу роботу платить? - його голос був вимогливим і злегка роздратованим.
Софі стояла там і боялась навіть повести очима в бік чоловіка. Вона гадала що якщо видасть хоча б звук то її тут таки вб’ють. Але чоловік навіть не дивився в її бік. Навіть не зрозуміло чи він взагалі знав про її присутність.
- Д…добре… - священник кашлянув і діставши папери передав їх Алексу. Той взяв їх і швидко підписавши не дивлячись дав мені. Мої руки тремтіли і я підписала папери не з першого разу. Після цього він мовчки глянув на мене і пішов. Я стояла там розгублена і зніяковіла. Невже йому аж настільки байдуже з ким він одружився? Здається він ще гірший ніж я думала…….
Наші батьки встали і сухо привітавши мене вийшли з зали. Священника теж вже не було. Мої думки ганялися наче шалені. Я не знала куди йти, що робити і як далі жити взагалі. Розпач і страх накрили мене з новою силою і я все ж таки не змогла стримати сліз. Раптом двері знову розчинились і голос молодого хлопця розрізав тишу.
- Міледі, прошу за мною, ваш чоловік прислав мене по вас аби я міг відвезти вас до вашого нового дому. Я обернулася і піднявши фату глянула на нього повними сліз очима. Його погляд виражав співчуття, хоча на губах грала стримана і ввічлива посмішка. Очевидно він знав що це шлюб за домовленістю. Кивнувши я дозволила йому взяти себе за руку і повести до машини. Коли він посадив мене в машину він сів за руль і поїхав. Я поняття не мала куди ми їдемо, але знала що з цього дня моя думка не має жодного значення. Як і те що моє життя тепер залежить від милості мого чоловіка. Боже як я до цього дійшла взагалі…..
Я пишу вперше, тому буду рада вислухати поради\критику)