Повернутись до головної сторінки фанфіку: Wolfstar tries to get caught

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

— Я розумію, це прекрасно, що двоє наших найкращих друзів знайшли справжнє кохання, і все таке, — буркає Пітер. — Але хіба тобі аж так треба було позичати їм свій плащ-невидимку?

Вони з Джеймсом сидять разом з рештою Ґрифіндорців та з усіх сил намагалися зосередитися на грі Рейвенклову проти Гафлпафу, навіть попри те, що їх увагу постійно відвертають звуки, що видають Сіріус і Ремус, забиваючи власні голи.

Джеймс лише кривиться. 

— Мерліне, я справді не подумав про це як слід, правда?

— Здається, останнім часом ми обидва були досить тупі, — каже Пітер і втішно плескає Джеймса по плечу.

— Хто виграв? — запитує Сіріус після гри, виходячи з-під трибун саме тоді, коли Джеймс і Пітер проходять повз, повертаючись до замку. 

Його волосся розпатлане, а на обличчі сяє широченна посмішка. Ремус стоїть просто за ним, почервонілий та задиханий, наче щойно пробіг марафон. Пітер щосили намагається не звертати уваги на пляму на передній частині Сіріусової мантії

— Рейвенкловці, звісно ж, — каже Джеймс. Він знову посміхається — хоч би як він не дратувався протягом гри через гігієнічність свого плаща, тепер усе забуто. — Я сподівався, хтось вийде з гри, щоби у нас було більше шансів у фіналі. — Він знизує плечима, а потім його обличчям розпливається лукава посмішка: — А ви що там, хлопці? Хто виграв?

Сіріус і Ремус обмінюються поглядами, сповненими захоплення та приємних спогадів.

— Нічия, — каже Сіріус.

— У нас завжди нічия, — каже Ремус, простягаючи руку і беручи долоню Сіріуса у свою. — І у нас точно більший рахунок, ніж у Гафлпафу.

— Добре, що Мінні так сильно тебе любить, Ремусе, — каже Пітер, досі намагаючись не опускати погляд. — Після особливо гучного вигуку з-під трибуни їй довелося накласти кілька глушилято, щоб ми усі могли зосередитися на грі.

— Оо, це так зворушливо, — щиро каже Ремус.

— Так, рухались ми чимало, — іронізує Сіріус.

 

***

Професорка Макґонеґел — не єдина, хто підтримує їхні стосунки. Лілі зрештою доходить до висновку, що Сіріус і Ремус насправді шалено закохані один в одного, а потім розуміє, що вони обоє подобаються їй набагато більше тепер, коли вони більше не містер Незворушність і містер Донжуан.

Виявляється, у неї багато спільних інтересів із Ремусом, а Сіріус може розсмішити її так сильно, що вона аж хрюкає. На превелику радість Джеймса, вона навіть погоджується піти пройтися з ними трьома — тільки за умови, що вони не називатимуть цю прогулянку подвійним побаченням. Їм вчотирьох так весело разом, що це починає відбуватися регулярно, і зрештою вона навіть відмовляється від своєї умови.

Під час однієї з таких прогулянок, а саме пікніка на узліссі Забороненого лісу, вона запитує, звідки взялося прізвисько М’ятка.

— Чи, може, я не хочу знати, що ви там один одному м’яти любите? — жартує вона, простягаючи руку і щипаючи Сіріуса за сосок. 

Той сміється, а Ремус грайливо ляскає її по руці.

— Мені його завжди мало, — пояснює Ремус, обіймаючи Сіріуса за талію. — Він як котяча м’ята.

— Оуууу, — захопленно тягне Лілі й усміхається Джеймсу.

— Котяча м’ята для вовків, — легковажно додає Ремус.

Джеймс і Сіріус враз повертаються й витріщаються на нього, пороззявлявши роти.

— Чому до вовків? — запитує Лілі, зацікавлено вигинаючи руду брову.

— Ну, знаєш, я перевертень, — заявляє Ремус із широкою посмішкою.

На деякий час западає тиша, а потім Лілі простягає руку й штовхає Ремуса в плече. 

— Гарна спроба, Ремусе, але я на це не куплюсь.

Ремус тільки сміється. 

— Варто було спробувати, — каже він, знизуючи плечима.

Сіріус цілує його, і Ремус думає, що це правда — він ніколи не зможе насититись Сіріусом Блеком. Коли він знову розплющує очі, Лілі та Джеймс стоять, тримаючись за руки. Ремус уперше бачить їх такими. Щоки в обох яскраво-рожеві, і Джеймс бурмоче:

— Гадаю, ми підемо прогулятись.

Сіріус підморгує своєму другові та каже:

— Маю кращу ідею. Чому б вам двом не залишитися тут і не довести пікнік до логічного кінця? Накладіть трохи пом’якшувальних заклинань, — каже Сіріус. Тоді він розвертається до Ремуса: — Я щойно згадав, що не скінчив завдання з гербології. Не хочеш піти в гуртожиток і допомогти мені з цим?

— М’ятко, я завжди готовий допомогти тобі з цим.

І він це робить.

Завжди.

    Ставлення автора до критики: Негативне