Наступні кількох днів Джеймс та Пітер вперто списують будь-яку прихильність між Сіріусом і Ремусом на затяжний ефект їх надсильного зілля. Їхнє спільне наполягання на тому, що вони зілля й пальцем не торкнулись, так само ігнорується, як і будь-яка інша спроба зізнатися.
Це перестає турбувати Сіріуса, а отже і Ремуса теж. Та вони однаково час від часу дивуються тривожній тупості своїх друзів.
— Ми чесно намагалися, — каже Ремус якось увечері під душем, намилюючи шампунь на Сіріусове волосся. — По правді, здається, вони витрачають забагато зусиль на придумування причин та виправдань, чому ми з тобою разом приймаємо душ, ділимо ліжко і влаштовуємо побачення щосереди. Зрештою, вони дійдуть найпростішого і найочевиднішого висновку. Нахили голову, час для полоскання.
— Мабуть, – погоджується Сіріус, проводячи пальцями по блискучому від мила пресу Ремуса і дивуючись, наскільки добре він тепер знає кожен вигин, кожну грань Ремусового тіла, наче воно є продовженням його власного, і все ж кожен маленький дотик досі має силу вабити та збуджувати його знову й знову.
— Вони ж навіть не вважають дивним, коли двоє хлопців зустрічаються. Джеймс сам зрештою допоміг переконати Коліна запросити Роула на побачення, — розмірковує Ремус, ретельно стежачи, щоб піна не потрапила Сіріусу в очі, а потім цілує його, перш ніж взятись наносити кондиціонер.
— Хоч вбий не розумію, нащо комусь зустрічатися з Роулом, — бурмоче Сіріус.
— Ти сам казав, що він один із найкращих ловців з усіх, що ти коли-небудь бачив.
— Так, і це робить його чудовим гравцем у квідич. Але ж це Роул!
— Ну, Колін завжди любив амбітних спортсменів, — багатозначно каже Ремус, і вони обоє починають хихотіти, згадуючи про веселу, але недовгу інтрижку Коліна з Гідом, якого він вважав Фабом, доки вони не почали разом літати на мітлах.
— Ммм, я б хотів, щоб ти мав свого повного двійника, — каже Сіріус, усміхаючись від відчуття Ремусових рук у його волоссі, та твердіючи при думці про двох Муні.
— Справді? І нащо ж? — запитує Ремус, його голос стає глибшим і звучить дещо хрипко.
— Бо миття голови займає надто багато часу, і Другий Муні міг би займатися іншими справами.
— Кондиціонер треба залишити на п’ять хвилин, — каже Ремус, обережно штовхаючи Сіріуса до стіни, подалі від струменів води. Опускаючись, він каже: — А поки я хочу пройти прослуховування на роль Другого Муні.
***
Першою їх вітає Мері. Вона підходить до них у вітальні й просто каже:
— Гадаю, ви двоє — чудова пара. Ви просто ідеально один одному підходите. Це дивно. Раніше я цього не бачила, але тепер не можу розбачити. Розумієте про що я?
— Саме так воно й відчувалося, — каже Ремус.
— Відчувається, — автоматично виправляє Сіріус. — Не роби з нас минулого, крихітно.
У відповідь Ремус цілує Сіріуса у скроню. Мері мило до них усміхається. Після цього вона проводить з ними двома набагато більше часу .
Це, мабуть, підтверджує нову теорію Пітера про те, що Ремус і Муні інсценують свої стосунки для покращення репутації серед жінок. Здається, він не помічає зяючої діри цієї логіки, проте всі знають, що Пітер може бути трохи короткозорим, коли йдеться про Мері.
***
Наступною їхні стосунки визнає мадам Помфрі.
Ця повня минає легко, як і кожна, відколи Гультяй, Золоторіг та Червохвіст почали складати Муні компанію. Але Ремус усе одно йде на звичний огляд і після цього весь ранок відсипається у лікарняному крилі. «Трансформація забирає багато сил», — щомісяця пояснює він Пітеру, який завжди нарікає, що втомився від того, що не спав усю ніч і що йому не дозволяють спати на зручних лікарняних ліжках.
Однак цього разу мадам Помфрі застеляє два ліжка одне біля другого і пропонує одне з них Сіріусу.
— Можу собі лишень уявити, як ти не спав усю ніч, бо хвилювався за свого чоловіка, — каже вона, підморгуючи йому. — Я вважаю, це чудово, що ви двоє нарешті разом. Довго ж ви з цим тягнули!
Пітер і Джеймс тільки вражено дивляться, як Помфрі обіймає Ремуса та Сіріуса, а тоді розвертається й виганяє цих двох з палати.
***
Зрештою, Джеймса з Пітером переконує не складний план чи щира розмова. А дрібниця. Просто маленька дрібниця.
Поріз від паперу.
Усі вони вмощуються за їхнім улюбленим столом у вітальні й працюють над своїми есе по трансфігурації. Ремус та Сіріус сидять поруч один з одним навпроти Пітера і Джеймса.
Чути лише дряпання пера, Джеймс дивиться у вікно, намагаючись згадати, що казала Макґонеґел, як раптом Сіріус скрикує й починає трясти правою рукою.
Ремус інстинктивно тягнеться до Сіріусової руки з виразом занепокоєння на обличчі.
Сіріус бурмоче «блядський поріз від паперу» якраз тоді, коли Ремус цілує йому палець.
— Ох, будь обережнішим, М’ятко, це моя улюблена рука.
Сіріус тільки м’яко всміхається Ремусу, і вони обидва повертаються до своїх есе.
Це маленький момент. Буденний.
Проте для Джеймса цього достатньо, аби зупинити обертання Землі. Він дивиться на них ще цілу довгу хвилину, а тоді нарешті шепоче:
— Я був таким сраним ідіотом.
Пітер, Ремус і Сіріус зводять на нього очі.
Пітер виглядає збентеженим, але Сіріус і Ремус усміхаються.
— Нарешті дійшло, так? — каже Сіріус.
Джеймс навіть не завдає собі клопоту відповісти словами. Він надто щасливий. Він зістрибує зі стільця і кидається довкруж столу. Йому навіть доводиться витерти сльозинку-дві, коли він обіймає Сіріуса та Ремуса.
— Я такий радий за вас, хлопці, — хрипить носом Джеймс.
Здається, це нарешті переконує Пітера — той ляпає рукою по лобі й стогне:
— Всі ті рази, коли ви двоє казали, що трахалися, ви… ви справді трахались.
— Давно було пора кінчати з цим, Пітере, чесно, це ж найкраще що тільки може бути, — запевняє Ремус, посміюючись.
— Кінчати з цим, — тихо регоче Сіріус. — Влучно сказано, Місяцю мій.