Ремус і Сіріус сидять на березі Чорного озера. Ремус впирається спиною до великого дерева, яке час від часу кидає листя на тиху воду. Сіріус лежить на траві біля нього, використовуючи стегно Ремуса замість подушки. Ремус обережно прочісує пальцями Сіріусоче шовковисте чорне волосся.
— Знаєш, твоє волосся просто розкішне, — зауважує Ремус.
— Мені говорили, — самовдоволено відповідає Сіріус.
— Хто? Скажи мені, щоб я міг залякувати їх у коридорах.
Ремус лише вдає, що ревнує Сіріуса до численних шанувальників. Насправді він у захваті щоразу, як помічає, що хтось витріщається на Сіріуса, і вважає всіх, кого той не приваблює, ідіотами.
Сіріус зітхає й тягнеться, щоби сплестити свої пальці з пальцями Муні.
— Якщо вже мова про коридори, то я думаю, нам треба почати триматися за руки дорогою до класу. Ми вже спробували все що можна. Хто б знав, що заявити про наші почуття публічно може бути настільки важко.
— Ммм, щоб ти знав, я б із радістю був твоїм таємним коханцем хоч цілу вічність. Інші хай котяться в сраку! — каже Ремус, нахиляючись і цілуючи Сіріуса просто у нахмуреного лоба.
— Так. Але давай більше нічого не приховувати.
У Ремуса виникає спокуса відповісти, що останні кілька днів вони насправді не дуже то й ховалися, хіба що як дрочили один одному під столом у їдальні, хоча це начебто елементарні манери, а не спроба якось замовчувати своє кохання. Вони навіть почали відверто цілуватися, коли їм доводиться розходитися в різні боки — Муні бере стародавні руни, а Сіріус досі наполегливо ходить на віщування разом із Джеймсом — це не справжній урок, всі ж в курсі, так? Але навіть тоді Джеймс просто засміявся і сказав: « Я захоплююся вашою відданістю цьому жарту, хлопці, але все одно не поведуся ».
Ремус бачить рішучість на обличчі Сіріуса, тож просто стискає його руку й киває на знак згоди.
— Добре, М’ятко.
— То що, ти хочеш трахнути мене тут, у траві, чи мені доведеться просити? — питає Сіріус, підводячись і одразу тягнучись до Ремусової краватки.
— Я збирався це зробити рано чи пізно, але мені подобається чути, як ти просиш, тож думаю, відмовлюся, — каже Ремус, допомагаючи скинути одяг і відчуваючи, що Сіріус надто неквапливий.
— Ти відмовляєшся?! Аякже, — каже Сіріус. — Ти ж сам знаєш, що не можеш мені відмовити.
— Вірно. Але ти все одно проситимеш? — скиглить Ремус.
— Заради тебе, мій Мунсе, я проситиму на колінах.
— О, це моє улюблене!
***
— Де ви були, народ? — допитується Пітер, щойно вони заходять до вітальні того вечора. — Ви забрали карту, тому ми не могли перевірити, і ми думали прокрастися до комірки Слизорога і взяти трохи вогневіскі, поки він веде два поспіль уроки настоянок в четвертого курсу, але заняття вже закінчилися, — невдоволено каже він. Останнім часом він дуже присів на вогневіскі.
— Ага, чого так довго? — запитує Джеймс, а потім примружує очі. — Хлопці, ви ж не планували витівку без мене, ні?
— Ні, — каже Сіріус. — Ми…
— Дай вгадаю, — каже Пітер, закочуючи очі, і його голос набуває саркастичного тону, — ви з Муні страшенно закохані, і ви, хлопці, швиденько перепихнулися під квідичними трибунами.
— Насправді це було неспішно і сталося на березі озера, але загалом так. — Сіріус усміхається, а потім звертається до Ремуса: — Гей, Мунсе, треба взяти до уваги на наступний раз. Під трибунами — чудова ідея.
— Під час наступної гри, М’ятко, — каже Ремус. — Подивимось, в кого буде більший рахунок — у нас чи в Гафлпафу.
— Ви про що говорите, хлопці?! — запитує Лілі, котра стояла позаду них останні декілька хвилин. Вона прямувала туди, де сидять Мері та Марлен, але зупинилася, щойно почула Пітера, і тепер виглядає приголомшеною.
— Та не звертай на них уваги, — каже Пітер. — Ці двоє намагаються змусити нас повірити, ніби вони закохані й таємно зустрічаються.
— У цьому й суть! Ми більше не хочемо, щоб це було таємницею! — каже Сіріус, його голос стає небезпечно схожим на роздратований. Ремус, знає, що коли той сердиться, то потім його завжди болить голова, тому простягає руку й заспокійливо гладить Сіріуса по спині.
— Ви двоє разом? — скептично запитує Лілі.
— Так! — в один голос відповідають Ремус і Сіріус.
— Дуже схоже на Сіріуса — вважати такі жарти смішними, але я не розумію, чому ти, Ремусе, на це погоджуєшся, — каже Лілі, впершись рукою у своє стегно.
Тепер дратуватися починає Ремус.
— Я ні на що не погоджуюся. Я кохаю його. Він геніальний, у нього безбожне почуття гумору, він справді мене розуміє, і, Мерліне, ви тільки гляньте на нього! У нього не лише тіло розкішне, він весь їбать який ідеальний, з якого боку не глянь. — Ремус кладе руку на плечі Сіріуса. — І їбатись він теж вміє ідеально, з якого боку не глянь, — додає він в кінці.
— Авв. Дякую, крихітко, — каже Сіріус невимушено, потираючись носом до Ремусової шиї.
Лілі просто повертається до Пітера й каже:
— Так. Вони просто намагаються нас розіграти. Гадаю, я маю бути вражена, що вони нарешті виросли з какобомб.
— Та якого хуя?! Чому ніхто нам не вірить? — гиркає Ремус.
— Чекаєш, що ми повіримо, ніби ти, сам пан Незворушність власною персоною, Ремус Люпин, будеш казати таке, не жартуючи? Ти зустрічався з Марлен два роки і ніколи не говорив про неї стільки хорошого, скільки щойно сказав про Сіріуса. Та ти навіть ніколи не проявляв ніжності на людях.
— Тільки тому, що до Сіріуса я взагалі не проявляв ніжності. Мені ніколи не подобалося щоб мене торкалися, але з ним все навпаки. Мені не подобається, коли він мене не торкається.
— Як скажеш, — зневажливо кидає Лілі й вже збирається йти. Як раптом вона зупиняється, повертається і вказує на Сіріуса, що задоволено вмостився у Ремуса під боком: — Ти що, справді думаєш, ми всі повіримо, ніби знаменитий донжуан з Грифіндорської вежі нарешті вгамувався? З Ремусом?
— Я просто використовував їх усіх, щоб змусити Муні ревнувати. Він зводив мене з розуму роками. Просто, бляха, дражнив мене, — похмуро зізнається Сіріус.
— Ти зустрічався з половиною школи! — каже Лілі.
Джеймс і Пітер просто стоять осторонь та спостерігають за цією розмовою, задоволено шкірячись. Лілі вміло висловлює все те, над чим вони міркували, але що не годні були вдумливо озвучити.
— Так, і зауваж, я майже завжди поривав з усіма, з ким би не був, щойно вони хотіли близькості. Насправді мене завжди відлякувала сама ідея… — починає Сіріус, але Ремус його цілує, змушуючи замовкнути.
— Знаєш що, М’ятко? Нам не треба перед ними виправдовуватись. Давай, ходімо обніматися. Я помасажую тобі плечі.
— Вони такі дивні, — буркає Лілі собі під носа, йдучи геть.
— Я точно знаю, що вони планують розіграш без мене, — хитає головою Джеймс, спостерігаючи, як двоє його друзів зникають на сходах до гуртожитку.
— Тоді ми маємо спланувати розіграш для них, — каже Пітер з підступним блиском в очах.
— Однозначно, — потирає руки Джеймс.