Ремус із насолодою спостерігає за роздумами Сіріуса. Це як оцінювати мистецькі витвори в музеї. Те, як він трохи наморщує лоба та хилить підборіддя вліво, робить його більше схожим на скульптуру, ніж на чаклуна, і Ремус досі не може повірити своєму щастю, що тепер може оцінювати це мистецтво не лише очима, а й руками.
Сіріус сидить у ліжку, жуючи кінчик пера. Ремус лягає поруч, насолоджуючись тим, що бачить. Він обіймає Сіріуса рукою за талію, і щойно в животі знову з’являється приємний лоскіт від тягучого бажання, як раптом Сіріус весь аж засвічується і повертається до нього:
— Придумав.
— Мм?
— Я знаю, як ми зробимо. Дозволимо нас зловити. Вони спіймають нас на гарячому і зрозуміють, що це не просто жарт.
— Добре, — просто каже Ремус.
Він радий, що проблему вирішено, бо тепер у нього є проблема іншого роду, з якою треба розібратися. І проблема ця стоїть ребром.
Сіріус починає писати щось на пергаменті. Ремус зводиться на лікті, стурбовано позираючи на аркуш та сподіваючись, що Сіріус не в тому своєму настрої, коли йому хочеться строчити маніфести.
— Це простий план, М’ятко. Що там писати?
Сіріус видає приємний муркотливий звук і нахиляється до Ремуса, проте, на жаль, продовжує шкрябати пером.
— Минулого разу ми помилилися з простотою. Треба трохи краще все пропрацювати.
— Це мене потрібно пропрацювати, — бурчить Ремус, забираючи у Сіріуса перо та кладучи його тепер порожню руку в набагато задовільніше місце.
Сіріус шкіриться й відсуває пергамент коліном. Вільною рукою він тягнеться до чарівної палички, щоб застосувати заклинання, яким вони за останні два місяці скористалися стільки разів, що тепер майже здатні робити це без слів. Ремус хапає його за зап’ясток та хитає головою.
— Згадай, ми маємо дозволити їм зловити нас.
— Але ти завжди такий гучний, — заперечує Сіріус.
— Тоді, здається, ти маєш запхати щось мені до рота, щоб приглушити звуки, — лукаво пропонує Ремус.
Сіріус так і робить.
***
— Тож… Як вам спалося минулої ночі? — питає Сіріус, підходячи до сніданкового столу й сідаючи навпроти Джеймса з Пітером, біля Ремуса.
— Мені всю ніч снився такий блять дивний сон, — каже Пітер, розрізаючи деруни на своїй тарілці. — Здається, я був на полі бою, і, певно, щойно відбулася якась битва, бо всі ті солдати стогнали й кричали. — На довершення Пітер береться імітувати передсмертні звуки солдатів.
Ремус впускає виделку й хапається під столом за Сіріусове коліно. Сіріус доволі граційно пирхає гарбузовим соком, який щойно надпив, а тоді сміється ще дужче, коли Джеймс каже:
— Дивно, але мені, здається, снився той самий сон.
— Думаю, ви, хлопці, просто чули, як ми з Сіріусом солодко кохалися, — спокійно мовить Ремус з ледь помітним рум’янцем.
— Ха-ха, Муні, ми більше на це не купимось, — каже Пітер, чарівною паличкою прибираючи гарбузовий сік та кидаючи на Сіріуса гидливий погляд. — Крім того, як ти можеш чекати, що я повірю, ніби хтось захоче трахнути Сіріуса? Він же навіть не може свій сік проковтнути.
— Та ні, він дуже добре ковтає, — каже Ремус, ніжно посміхаючись Сіріусу.
Ані Джеймс, ані Пітер, здається, не чують його, вже зайняті обговоренням майбутньої гри з квідичу.
— Я ж казав, що треба трохи краще все пропрацювати, — дорікає Сіріус.
— А я казав, що це мене потрібно пропрацювати.
— Ти ненаситний, — каже Сіріус, раптом бажаючи, щоби снідати голяка стало соціально прийнятним, і ковзає рукою під стіл.
— Як і ти, — заперечує Ремус, його власна рука також зникає з поля зору.
Сіріус і Ремус снідають лише однією рукою. Їхні інші руки залишаються під столом, сховані від очей.