Ендрю і Ніл сиділи у вітальні будинку в Колумбії. З моменту смерті Ріко пройшов рік, і Ніл нарешті почав жити як нормальна людина. Зараз тривав період новорічних свят, яких усі з таким нетерпінням чекали. Десь у сусідній кімнаті Ніккі сперечався з Аароном, бо той не хотів вмикати новорічну музику.
– Дрю, – протягнув Ніл, дивлячись, як палахкотить вогонь у каміні.
– М? – у такій самій лінивій манері відгукнувся Міньярд.
– Що ти хочеш на Різдво? Мені б хотілося зробити тобі щось приємне, – Ніл сперся головою на плече Ендрю та присунувся до нього якомога ближче.
– Щоб ти перестав дратувати мене, – фиркнув Ендрю і закотив очі.
Ніл давно не зважав на ці його колючі зауваження та злісні фрази, адже знав, що Ендрю насправді його любить. Він щиро і безтурботно розсміявся.
У кімнаті панувала спокійна, умиротворена атмосфера. Було чути тріскіт дров у каміні, легкий запах аромасвічок, які так полюбив Ендрю, та сяйво жовтих гірлянд, що прикрашали всю вітальню. Їхнє м’яке світло надавало затишку напівтемній кімнаті.
Хлопці ще кілька хвилин сиділи у комфортній тиші, доки Ніл нарешті не заговорив знову:
– Я серйозно, Ендрю. Якщо ти так і не скажеш, що хочеш, я виберу щось на свій розсуд. А ти ж знаєш, що фантазія у мене багата.
– О, ти ж знаєш мою любов до сюрпризів, Джостен. Давай, думай сам. Мені аж цікаво стало, до чого додумається ця геніальна голова.
Не встиг Ніл відповісти, як у кімнату з криками забіг Ніккі, а за ним – розлючений Аарон.
– Ендрю, ти завжди був моїм улюбленим кузеном, врятуй мене, будь ласка, – швидко випалив Ніккі, ховаючись за спинку дивана.
Ендрю лише фиркнув:
– Ти кашу заварив, тепер і розхльобуй її.
– Ніл, хоч ти мене врятуй! Ти ж мій вірний друг, будь ласка, – простогнав Ніккі, дивлячись на Ніла.
Не встиг Ніл щось відповісти, як Ендрю прошипів:
– Не кажи цієї фрази. Ти ж знаєш, як я її ненавиджу.
Ендрю ненавидів слова «будь ласка» через усе те, що було з ними пов’язане. Ніл заспокійливо погладив його по нозі. Він не прибирав руку навіть тоді, коли Ендрю заспокоївся.
– А тепер, Аароне, Ніккі, поясніть, що тут відбувається? – запитав Ніл.
– Цей ідіот розлив на мене й Кевіна солодкий сироп, а потім почав жартувати, що ми були б прекрасною парочкою, – роздратовано прогарчав Аарон.
Ніл мало не розсміявся, але благорозумно промовчав. Ендрю ж додав:
– Дурдом «Веселка», а не сімейство.
Ніл обійняв Ендрю, щоб його заспокоїти, і звернувся до Аарона та Ніккі:
– Дитячий садок, їй-богу. Заспокойтеся, бо я одного разу не стримаю Ендрю, і вам перепаде. А тепер: Аароне, йди на кухню до Кевіна. Ніккі, ти йдеш у магазин і докуповуєш продукти.
Коли Ніл сказав Аарону йти до Кевіна, Ніккі вже хотів продовжити свої жарти про «прекрасну парочку», але заткнувся, побачивши погляд Ніла.
– А тепер ушивайтеся. Ми з Ендрю будемо прикрашати будинок. Поки ви тут шуміли, ми вже майже закінчили вітальню.
У кімнату зайшов Кевін. Він був у чистому одязі, мабуть, Ніккі добряче полив його сиропом, подумав Ніл.
– Кевіне, напиши Ніккі список продуктів, які треба купити, він іде в магазин. Аарона забери до себе на кухню — хай допомагає тобі готувати, – сказав Ніл.
Кевін хотів обуритися, що такий помічник, як Аарон, йому не потрібен і що краще б він упорався сам, але промовчав, лише глянувши на рудого.
– Ладно. Але не дивуйся, якщо я його вб’ю, – невдоволено пробурмотів Кевін.
– Ось і добре, що ти згоден, Ківі. А тепер усі марш по справах. Різдво через два дні.
Коли Ніккі, Аарон і Кевін пішли, Ендрю з Нілом узялися прикрашати ялинку.
– Ендрю, знеси, будь ласка, ялинкові іграшки з горища, доки я розкладаю штучну ялинку, – сказав Ніл.
Ендрю пробурмотів собі під ніс щось типу:
– Невже сам не можеш, Джостен? – але все одно пішов за іграшками.
Коли Ендрю прийшов із трьома запечатаними коробками, Ніл уже розклав ялинку. Побачивши його, Ніл усміхнувся, а тоді почав відкривати коробки. Перше, що потрапило до рук, була новорічна атрибутика: шапочки Санти, обручі зі сніжинками, сніговиками, рогами оленів тощо. Недовго думаючи, Ніл надів на Ендрю новорічну шапочку, а потім розсміявся, дивлячись на його вигляд.
– Це що таке, Джостен? Я не погоджувався це одягати! – незадоволено прогарчав Ендрю, хоча шапочки й не зняв.
На це Ніл тільки розсміявся:
– Ну а що? Святковий настрій треба ж якось створювати. А тобі, до речі, пасує.
– Ах так? – наіграно сказав Ендрю, а тоді вихопив із коробки обруч із ріжками оленя й надів на Ніла. – Ось, тепер ти на сто відсотків вжився у свій образ.
Ніл тільки сильніше розсміявся і продовжив відкривати ящики, дістаючи інші новорічні прикраси. Ендрю допомагав йому, не здригаючись, коли Ніл випадково торкався до нього. Ні, він довіряв йому. Довіряв.
Це здавалося неможливим: слова «Ендрю» і «довіра» не могли бути в одному реченні. Ще всього два роки тому, якби хтось сказав йому, що він буде комусь цілковито довіряти, він би подумав, що перед ним стоїть або псих, або безнадійний оптиміст. Але знову цей рудий біс став винятком із усіх можливих правил. Ендрю ненавидів його за це. Усією душею, якщо вона ще в нього була. Але він просто не міг без нього. Ніби без кисню.
Ніл побачив, як завмер Ендрю, але нічого не сказав. Він давно звик, що той міг замкнутись у власних думках .
Джостен мовчки взяв кілька кульок і почав їх розвішувати, час від часу кидаючи короткі погляди на Міньярда. Ендрю, зрештою, також приєднався до прикрашання, і Ніл трохи розслабився, але досих пір було видно що він неовується.
– Дрю, – покликав Ніл.
– М? – буркнув Ендрю, не відриваючи уваги від прикрас.
Ніл спостерігав за ним, але нічого не сказав.
– Не дивись на мене так, Джостен. Що ти хочеш? – трохи невдоволено пробурмотів Міньярд, хоча всередині в нього щось неприємно стиснулося. Він не усвідомлював цього повністю, але десь у глибині підсвідомості хвилювався, коли бачив Ніла таким.
– Так чи ні, Дрю? – несподівано запитав Ніл.
Ендрю підняв одну брову, але відповів:
– Так.
Не гаючи часу, Ніл нахилився і поцілував його. Поцілунок був коротким і м’яким, але в ньому відчувалася якась ніжність, яка, здавалося, зовсім не пасувала до Ендрю. І все ж він не відштовхнув Ніла.
Ніл відступив і тихо прошепотів:
– Вибач. Це було несподівано. Я просто… розгубився. Це перший раз, коли я святкую щось подібне, і…
– Замовкни, Джостен, – перебив його Ендрю. Голос був тихим, але твердим. – Якби я не хотів, я б не дозволив.
Ніл усміхнувся куточком губ і трохи відступив, його плечі були розслаблені, ніби він скинув якийсь невидимий тягар.
Ендрю подивився на нього ще кілька секунд, перш ніж знову взятися за прикраси.
– І досить витріщатися. Ще лишилося два ящики цих чортових кульок.
Ніл тихо розсміявс
я і повернувся до ялинки. Усе було добре. Занадто добре, і він ще не звик до цього хоч і старався.