Ліниві ранки

Крізь вікно проникало сонячне світло, падаючи на обличчя Едді збоку. Бак усміхнувся й простягнув руку, щоб злегка провести нею  по щелепі свого хлопця. Едді тихо зітхнув, і його повіки затремтіли, починаючи прокидатися від дотику.

— Доброго ранку, — прошепотів Бак.

Розплющивши очі, Едді подивився на Бака, і на його обличчі розтягнулася усмішка.

— Доброго ранку, Баку.

— Як тобі спалося? — запитав Бак, його пальці пестили  все нижче і нижче від шиї Едді просуваючись до його грудей.

— Мм, — відповів Едді, знову заплющивши очі, насолоджуючись пестощами Бака.  — Як вбитий. Котра година?

— Трохи за восьма, — відповів Бак, ліниво проводячи кола пальцями на грудях.

— Суботи — це найкраще, — пробурмотів Едді.

— Так, — погодився Бак. — Але знаєш,  що робить їх ще кращими?

Едді знову відкрив очі посміхаючись, а Бак повільно нахилився ближче, поки їхні губи не зіткнулись у легенький поцілунок.

— Це, — сказав Бак, лишаючи ще один поцілунок на губах Едді.

Едді знов заплющив очі, коли вони цілувалися, і з його вуст вирвався тихий стогін, яке швидко поглинув інший чоловік. Бак штовхнув його на спину і осідлав, а руки поповзли ще нижче, починаючи пестити його пояс. 

Перш ніж вони встигли піти далі, до їхніх вух долинув безпомилковий звук кроків, що долинали коридором, і Бак скотився з Едді, лігши поруч, дивлячись на стелю.

Едді засміявся й стиснув руку Бака в своїй.

— Вибач, — прошепотів він.

— Не вибачайся, — миттєво сказав Бак, повертаючись на бік, щоб подивитися на Едді й усміхнутися. — Коли я сказав, що хочу всього тебе, я мав на увазі і Кріса. 

Едді шукав слова, щоб висловити, як сильно він обожнював Бака за те, що він любив його сина, але він усе ще лише ніжно дивився на нього. Коли Крістофер постукав у їхні двері, а потім продовжив їх відчиняти.

— Доброго ранку! — проспівав одинадцятирічний хлопчик, широко посміхаючись.

— Доброго, Супермен! — сказав Бак, сідаючи й пропонуючи Крісу приєднатися до них на ліжку.

Едді допоміг Крісу піднятися на ліжко, і хлопець негайно влаштувався між ними, хихикаючи.

— Як ти спав? — запитав Едді, цілуючи голову Кріса.

— Я спав, — загадково відповів Кріс.

Едді зустрівся поглядами з Баком над головою хлопчика, розділивши запитальний погляд і посмішку.

— Ну, ми з твоїм татом сподівалися провести сьогодні справді ліниву суботу, — сказав Бак, тицяючи в одного з динозаврів на верхній частині піжами Кріса. 

— То як ти ставишся до того, щоб приготувати нам сніданок?

— Я вмію готувати млинці, — задумливо сказав Кріс. 

— Звучить добре?

— Це звучить дивовижно, — сказав Бак, — від цієї думки аж потекла слина.

Крістофер поворухнувся, наче хотів знову піднятися з ліжка, але Едді обійняв його рукою й притиснув до ліжка.

— Ні, ще ні, — сказав Едді, притуливши голову до грудей сина. — Мені ще недостатньо часу з Крісом.

Обійнявши їх обох, Бак приєднався до обіймів, щоб переконатися, що Кріс не зможе вислизнути.

— Татусі! — Кріс заскиглив. — Ви буквально бачили мене позавчора.

— Що ти сказав? — різко спитав Бак, трохи відійшовши, щоб подивитись на Кріса наляканими очима.  — Ти щойно назвав мене «татом»?

Едді також підняв голову, він виглядав здивовано.

— Ну, ви мої тата, чи не так? — спитав Кріс, скориставшись їхнім здивуванням, щоб вирватись і зістрибнути з ліжка, вхопившись за тумбочку, щоб утриматися.

— Так, я маю на увазі… — Едді подивився на Бака, і його миттєво відволікли очі повні слізьми. — Бак? Ти в порядку? — Він підійшов ближче, поклавши руку на щоку цього чоловіка.

— Я… — Бак важко ковтнув і спробував стримати сльози. — Кріс, ти… ти вважаєш мене своїм батьком?

Поглянувши через плече на двері, Крістофер нахмурився. 

— Ти не хочеш бути моїм татом?

— Що? — Бак ахнув. — Ні, звичайно! Звичайно, я хочу бути… Але… Кріс, у тебе вже є тато. — Його очі скоса зиркнули на Едді, який усе ще обережно притискав його обличчя. — Я не… я не хочу…

— У Стеф у моєму класі дві мами, — безтурботно сказав Кріс.

— Так, Баку, — сказав Едді, не в змозі стримати посмішку, що розтягнулася на його обличчі. — Ти хочеш сказати, що у Стеф не може бути двох мам?

— Звичайно, я цього не кажу,  — випалив Бак, його голос злегка тріснув. — Я просто … Я не знаю, що я кажу.

— Ти плачеш? — запитав Кріс.

— Іди починай готувати млинці, Крісе, — наказав Едді, і Кріс мовчки вислизнув із кімнати.

— Я завжди хотів бути татом, — пробурмотів Бак, проводячи по очах тильною стороною долоні. — Вибач, я не знаю, чому я плачу.

— Усе гаразд, — сказав Едді, притискаючи його до грудей. — Ти зі мною.

Відкинувши голову назад і спершись на плече Едді, Бак задивився в стелю й зробив кілька глибоких повільних вдихів, щоб заспокоїтися. Руки Едді заспокоювали його, повільно потираючи його долоні.

— Ти хочеш поговорити про це? — запитав Едді після кількох хвилин затишної тиші.

— Ти не сердишся? — запитав Бак, нахиляючи голову, щоб бачити Едді. — Я маю на увазі, що минулого разу, коли хтось взяв друге батьківство на себе, у тебе був напад паніки…

«Це було інакше», — негайно сказав Едді, і Бак відійшов від нього, щоб поглянути йому в обличчя.

«Як це інакше?» запитав він.

— Це був не ти, — просто сказав Едді, знизуючи плечима.

— Едді… — Губи Бака затремтіли, а очі знову сльозилися. «Ви дійсно це маєте на увазі?»

— Я кохаю тебе, Еване, — сказав Едді, ковзаючи рукою в Бакове волосся. — Я хочу, щоб ти назавжди став частиною нашого життя.

— Я теж кохаю тебе,  — зізнався Бак. — А я хочу… все це. Ти, Кріс, млинці на сніданок…

— Ти знаєш, що ми вже розмовляли про це, так? — передражнив Едді.

— Так, але минулого разу Кріс не називав мене «татом»! — заперечив Бак. — Я просто… Ти впевнений, що згодний з цим?

— Еван Баклі, — сказав Едді, обхопивши обличчя чоловіка обома руками. — Ти будеш другим батьком для мого сина?

— Якщо ти хочеш, — сказав Бак із розчуленою усмішкою.

— Ідіот, — ніжно сказав Едді, наближаючи обличчя Бака, щоб поцілувати його, повільно й мляво.

— Я твій ідіот, — сказав Бак в уста Едді, заплющивши очі від блаженства.

Коли вони нарешті відліпились один від одного, соромлячись знову піти далі, Едді пустотливо всміхнувся.

— Давай, тату , — сказав він. — Нам краще піти, щоб наш син не спалив кухню.

Все обличчя Бака радісно засяяло, і він ледь не впав з ліжка.