Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Червона рідина в колбі спалахнула іскрами і випустила пурпурну хмаринку диму, яка одразу розсіялась. Валентино прискіпливо розглянув на світло багряну жижу, поколотав її злегка, спостерігаючи за іскорками, котрі замерехтіли наче глітер і включив диктофон:
- Тестовий екземпляр номер п’ять: нова формула вдосконаленого любовного зілля відрізняється стабільністю і більше не вибухає. Поки що не вдається відкоригувати колір - підмішувати можна тільки в криваву мері або полуничні коктейлі… Хоча Енджел любить полуничні коктейлі, але для масового виробництва, треба добитися прозорого кольору для максимальної універсальності, - Валентино виключив диктофон і задумливо почухав потилицю.
Лишивши колбу на столі, він дістав з холодильника горілку та томатний сік і намішав нашвидкоруч три криваві мері, після чого в кожний стакан підлив різну кількість зілля, ретельно відміряючи мілілітри. Дочекавшись поки іскри згаснуть, демон набрав піпеткою трохи коктейлю, і капнувши на скельце, вставив його у мікроскоп.
- Хм… так-так… - бурмотів він собі під ніс, розглядаючи хімічну реакцію. Потім повторив все те саме з іншими склянками. - Та щоб тебе… - Валентино облишив мікроскоп і знову взявся за диктофон. - Алкогольний градус досі нівелює левову частку зілля. Мінімальна доза п’ять мілілітрів. Судячи із стану водневих зв’язків тривалість дії не вдалося подовжити. В попередньому тесті ефект протримався три доби, навряд чи тут буде краще. Хоча, припускаю, що на кінцевий результат буде впливати маса тіла об’єкта.
Валентино знову відклав диктофон і злив в раковину два відбраковані коктейлі, які не підійшли за пропорційним співвідношенням. Останній стакан він постав на тацю і встромив у нього соломинку, плануючи напоїти цим одного зі своїх асистентів і потім спостерігати, реєструючи результати дії зілля.
В цей момент двері лабораторії розчахнулися, пропускаючи в середину в край роздратованого Вокса:
- Вал, курва, ти ігнориш мої повідомлення!
- Тому що я зайнятий!
- Але мені потрібно щоб ти узгодив розклад твоїх фільмів в етері. І це треба було ще на вчора!
- Мені насрати як ви їх там розставите, але не більше двох перерв на рекламу! Глядачі повинні насолодитися мистецтвом, а не тим мотлохом, що ти їм паралельно втюхуєш, - роздратовано відповів Валентино.
- Гаразд, дві реклами і розклад на мій розсуд. Хіба складно було просто написати мені це в повідомлені? Чому я повинен за тобою бігати?!
- Тому що, уяви, не тільки в тебе є справи!
Вокс засунув руки в кишені і глузливо примружився:
- Досі розробляєш любовне зілля для Енджела?
- Це не для Енджела! - розізлився Валентино, нависаючи над Воксом. - Це для всіх колишніх! Для людини з якою в тебе був міцний зв’язок і тепер його треба відновити! І не на одну ніч! Довготривалий ефект, який стає сходинкою для відновлення справжніх почуттів. Вельвет створила тупо віагру у флаконі, але я розробляю унікальний продукт. Це революція на ринку, і ти б це розумів, як би не був таким обмеженим! Ця розробка принесе нам мільйони.
- Так кому всрались ті колишні? Най би просто здохли, - Вокс полум’яну промову не оцінив і лише скептично закотив очі. - Краще рухатися далі, а не топтатися по тим самим граблям. Це що, коктейль? Все ясно, зілля він тут розробляє…
- Що… ні, стій! - Валентино не встиг змигнути оком, як Вокс сцапав склянку і засунув до рота соломинку.
- Не будь жадібним, зробиш собі інший, - сказав Вокс, смакуючи коктейль. - М… кривава мері, непогано.
- Бляха… - Валентино знервовано закусив нігті.
- Реально непогано, - Вокс помішав напій соломинкою із задоволенням зробив ще кілька ковтків. - Такий пікантний присмак. Що ти додав?
- Дрібку любові, любий, - Валентино саркастично посміхнувся.
- Ха-ха. От тільки гандона не включай. Любий, - фиркнув Вокс. - Гаразд, я пішов закінчувати той клятий розклад, а ти припини ігнорувати мої повідомлення.
Вокс розвернувся на підборах і, прихопивши скляну, вийшов з лабораторії.
Як тільки двері за ним зачинилися, Валентино поправив на носі рожеві окуляри і знову взявся за диктофон:
- Смакові якості задовільні. Відбулася заміна піддослідного, але ширша вибірка навіть на краще. Збір та аналіз відеоматеріалів з камер спостереження буде проведено після закінчення дії тестового зразка.
Він виключив диктофон і хиже посміхнувся. Можливо це буде навіть весело, а наразі йому треба було підготуватися до палкого вечора і спекотної ночі.
От тільки ані ввечері, ані вночі Вокс у нього так і не з’явився.
Аластор розпочав новий чудовий день зі смачного сніданку та кави прямо в радіорубці, звідки він провів ранкову трансляцію, і в готелі з’явився тільки вже перед обідом, аби забрати свіжу газету і, можливо, змусити Хаска приготувати ще одну каву. Тому коли він побачив фоє заставлене всіма можливими квітами, хижими і не дуже, та завалене подарунковими пакунками, стало зрозуміло, що за ранок він встиг пропустити щось важливе. Чарлі і Веґґі як раз намагалися розставити все це добро так, аби можна було ходити, а Ніффті підгодовувала якусь особливо зубату квіточку тарганами. На барі підозріло шепотілися Хаск та Енджел. Аластор обвів поглядом всю цю картину маслом і поцікавився:
- Енджел вчора в клубі підчепив чергового папіка?
Всі одночасно помітили його присутність і повисла ще більш підозріла тиша, яку перервала Ніффті, догодувавши останнього таргана.
- Це все тобі! - радісно сповістила покоївка. - Можна я лишу собі пекельну монстеру?
В Аластора сіпнулося око.
- З цим усім привезли листа і він адресований тобі, - пояснила Чарлі і дістала з-за пазухи синій конверт, віддала його Аластору.
Посмішка Аластора стала вкрай натягнутою, коли він побачив на конверті лого Вокстека.
- Це ж від Вокса, - озвучив очевидне Хаск.
- Що ж, - Аластор забрав конверт, наколовши його на кінчик мікрофона, і сховав в кишеню. - Здається цей плоскоголовий винайшов якийсь новий спосіб попсувати мені життя. Але я з цим розберусь.
- Ну принаймні він непогано поповнив наш бар, - сказав Енджел, заглядаючи в подарункові пакети. - Тут ціла купа елітного бухла.
- Я б не рекомендував це пити - вірогідно отруєне, - відповів Аластор.
Судячи з того, як Хаск та Енджел переглянулися і разом кинулися у сторону вбиральні, якусь пляшку вони вже встигли відкрити.
- Аласторе, нам є про що хвилюватися? - похмуро уточнила Веґґі.
- Я розберусь, - стримано повторив Аластор і пішов до себе.
Вже закрившись в кімнаті, він в першу чергу перевірив конверт на наявність проклять, магічних пасток, вибухових чарів, телепортуючих чарів та взагалі будь-яких чарів, але скидалося, що це був звичайнісінький лист. Підозріло покрутивши його в пальцях, Аластор всівся на ліжку і, вскривши конверт кігтем, дістав сам папірець. Перше, що одразу дивувало, що лист був написаний від руки, гарним каліграфічним почерком. Дивним був не сам почерк. Хоча Вокс і був молодшим за Аластора, але Аластор знав, що на період його дитинства в школах ще не скасували каліграфію, тому теле-заноза-в-дупі вмів гарно писати. Дивним було те, що від руки, адже Вокс віддавав перевагу друкованому тексту, а ручкою користувався виключно аби поставити підписи на документах.
А друге, від чого в Аластора одразу заскреготали зуби, був початок листа: «Любий, Аласторе!».
Сучий син однозначно знущається!
«Любий, Аласторе!
Знаю, між нами було багато непорозумінь і безглуздих конфліктів, в яких переважно був винен я. Хочу за це щиро перепросити і сподіваюсь, що ти приймеш мої вибачення та даси мені другий шанс. На знак примирення надсилаю подарунки. Я пам’ятаю, що ти не любиш солодке, але цінуєш гарний коньяк та благородний віскі, тому особисто відбирав для тебе кожну пляшку. На жаль я ніколи не міг вгадати твої улюблені квіти, тому відправив все, що знайшов в квіткових магазинах цього міста. Також я зміг дістати декілька рідкісних колекційних джазових платівок – можливо у тебе таких ще нема. Буду щасливий, якщо щось із цього тобі сподобається.
Моє життя без тебе всі ці роки було лише порожнім жалюгідним існуванням. Я хочу виправити помилки минулого, тож якщо ти дозволиш, я доведу, що заслуговую на твою довіру.
На завжди твій
Вокс»
З кожним рядком очі Аластора ставали все більшими, а під кінець він вже навіть кліпати не міг.
Що це все, до холери, значить? В чому підступ? Що за навіжену гру затіяв Вокс?
Аластор декілька разів перечитав листа, просто щоб впевнитися, що йому все це не примарилось.
Що ж, якщо метою Вокса було ошелешити його і вибити з колії, то треба віддати належне в гівнюка вийшло.
Але Аластор не став би легендарним Радіо Демоном, як би не приймав виклики. Він знав чітко декілька речей. По-перше, Вокс сам би до такого не додумався, отже хтось йому допомагає, або консультує. По-друге, можливо якісь зачіпки вдасться знайти серед подарунків і особливу увагу треба приділити джазовим платівкам – там може бути приховане послання. Оскільки Вокс чудово знав, що Аластор не дивиться телек, він міг додуматися спробувати промити йому мізки через платівки. І по-третє, як тільки стане зрозуміло, що насправді відбувається, всі причетні до цього будуть помирати повільно і в муках.
Листа Аластор не став викидати, врешті-решт, це один з речових доказів, просто сховав його в кишеню і пішов назад, до інших, у фоє.
- Хтось знаходив серед цього мотлоху платівки? - спитав він, з’являючись одразу посеред кімнати.
- Я знайшла! - Ніффті срибнула в купу подарунків і через секунду витягнула звідти плаский квадратний пакунок в блискучому папері з бантиком. - Певне, це платівки.
- Чудово, люба, я їх візьму, - Аластор ніжно їй посміхнувся і забрав пакунок. - Веґґі, Чарлі та Енджеле, перевірте квіти на наявність будь-яких засобів стеження. Хаску, перевір пляшки на отруту і чарівні зілля. Якщо щось знайдете, дайте знати. Якщо все чисто – розбирайте кому що подобається.
- Я хочу пекельну монстеру! - нагадала Ніффті.
- Вона твоя, дорогенька, як тільки Веґґі впевниться, що вона безпечна.
- Але ж вона дуже небезпечна!
- В іншому сенсі, - заспокоїв крихітку Аластор.
- Ти вже прочитав листа? - спитала Чарлі. - Там є якесь пояснення тому, що відбувається?
- Просто у мене з’явився нав’язливий фанат, - чарівно посміхнувся Аластор. - Я буду у себе, якщо знадоблюся.
Всі присутні перезирнулися між собою, але було зрозуміло, що наразі Аластор більше нічого не розкаже.
Залишок дня Аластор присвятив платівкам. Він перевірив їх на всі види чар, заклять, проклять, програвав вперед і назад, з різною швидкістю, по черзі і навіть три одночасно. Але єдине, що він зміг з’ясувати, що це звичайнісінькі платівки. Ну, не зовсім звичайнісінькі, звісно, це були рідкісні колекційні екземпляри, які він не одноразово сам намагався дістати, але без результатів. І ось їх йому подарував Вокс! І навіть не прокляв!
Поки він грався з платівками, заходила Чарлі і доповіла, що в квітах нічого не знайшли і пляшки також не отруєні.
Аластор вже геть нічого не розумів, через що страшенно дратувався і почувався паскудно. Єдине, що спадало на думку, що можливо це відволікальний маневр, перш ніж Вокс нанесе справжній удар. Очікувати можна було чого завгодно і Аластор вирішив щоб не відбулося надалі, він буде до цього готовий.
Він не був готовий, коли раптом з вулиці гримнули електронні баси, заміксовані з брейкбітом, і роздався голос Вокса, явно підсилений мікрофоном:
- Але! Я знаю ти там і ти мене чуєш! Я бачу світло в твоїх вікнах, яке зігріває мою замерзлу в цьому пеклі, душу! І я хочу подарувати тобі цю пісню, яку написав спеціально для тебе!
Аластор кинувся до вікна і побачив перед готелем Вокса. Джерелом жахливого шуму, була купа аудіоапаратури разом з підсилювачами, яку той встанови у кузові здоровенного ленд ровера пікап, а сам Вокс стояв в тому ж кузові за мікшерним пультом з мікрофоном в руці і, побачивши у вікні Аластора, захопливо йому помахав.
Тортури недомузикою – це щось новеньке, але схоже працювало, бо Аластора буквально крючило від цих жахливих звуків. Вчепившись у вуха, він притис їх до голови, аби якось мінімізувати гучність, однак підсилювачі у Вокса були потужні і це не сильно допомогло.
- Візьми мене, їж мене, - заспівав Вокс, -
Катуй мене – роби що хочеш!
Я сам не свій коли ти поруч.
Я думаю про тебе щосекунди, щодня,
Я хочу на колінах відсмоктати твого прутня…
В ім’я всіх святих і проклятих, це був якийсь жахливий мікс хіп хопу і дабстепу – того, що Аластор буквально терпіти не міг.
Але перш ніж він вирве кишки цього покруча і розвішає їх по всім стовпам довкола, треба було впевнитися, що інші мешканці готелю в безпеці.
Аластор зник у тіні і з’явився у фоє, як раз коли Чарлі, Веґґі і Хаск забарикадовували двері, Енджел знімав все це неподобство у вікно на телефон, а поруч на підвіконні, в такт музиці, пританцьовувала Ніффті.
- Нехай заздрить пекло і здригається рай -
Ми перепишемо камасутру
І разом перейдемо за край… - доносилося з вулиці волання Вокса.
- Аласторе, ти обіцяв з цим розібратися! - рявкнула Веґґі, помітивши його появу.
- Я в процесі! - рявкнув у відповідь Аластор з максимально роздратованою посмішкою. - Сховайтеся всередині і, щоб не відбувалося зовні, не виходьте.
- Ти мій гріх, моє прокляття,
Моя залежність без каяття…
- Мені подобається, - Ніффті аж підстрибувала. - Не вбивай його, хай доспіває!
- Візьми мене, катуй мене -
Твоя посмішка наче лезо ножа.
Ріж мене, їж мене –
Це тільки наша смертельна гра…
- Вибач, люба, але ж він так просить! Не чемно відмовляти, - і залишивши Ніффті вкрай невдоволеною, Аластор зник в тінях.
Спочатку з тіні вирвалися мацаки, і тільки слідом вилізла величезна демонічна постать Аластора з розлогими рогами і палаючими очима.
- Бляха Аласторе, твоя демонічна форма такий секс! - Вокс настільки зрадів, його побачивши, що навіть перестав співати.
Аластор кинувся до нього на всіх чотирьох кінцівках, щупальця відправили в далекий політ все воксове музичне обладнання, а величезна пазуриста лапа згребла самого Вокса, котрий навіть не думав пручатися чи тікати.
- Я сподіваюсь це значить що тобі сподобалось? - з надією спитав Вокс. - Там ще другий куплет…
- Жити набридло, старий друже? - проревів голосом повним статичного шуму Аластор, піднявши Вокса на рівень своїх очей і добрячи струсивши.
- Я в курсі, що це не твій улюблений стиль, але мені здалося, що важливіше аби було від душі, - відповів Вокс, кліпаючи закоханими очима. - Ну, вибач, якщо що, але я не тямлю в джазі.
Аластор схилив рогату голову під неприроднім кутом – все що відбувалось не мало жодної логіки.
- Якщо хочеш погратися зі мною, - прогарчав Аластор крізь статичний шум, - давай пограємось! - і вгатив Вокса в найближче дерево.
Вокс переламав собою всі гілки і звалився на землю. По монітору через ліве око пішла тріщина.
Аластор чекав, що от нарешті суперник повитягає свої кабелі і перейде в атаку, або хоча б активний захист, але той тільки похитуючись піднявся і п’яно посміхнувся.
- Сподіваюсь це буде сексуальна гра, бо ти зараз достобіса гарячий і у мене вже встав.
Це не лізло в жодні ворота.
- Ти обдовбаний? - уточнив Аластор і навіть трохи розгубив бойовий запал.
А далі всі присутні в готелі спостерігали у вікна як гігантська химерна фігура Теле Демона нависла над Воксом і… обнюхала його.
- Та що в біса у них там відбувається? - не витримав Хаск.
А потім Алостор висунув довжелезного язика і мазнув ним по Воксу, ледь не збивши з ніг.
- Він його на смак пробує перш ніж жерти, чи що? - не зрозумів Енджел.
- Аластор відчув магію, - пояснила Ніффті і всі здивовано витріщились на неї. Яка б там у неї не була попайка, але скидалося, що покоївка знає про Аластора як ніхто багато.
Вокса тим часом від облизування геть поплавило:
- Бляха, просто трахни мене прямо в цій формі!
Але Аластор поховав всі свої тентаклі з рогами і повернувся до звичайного вигляду. Він відчував від Вокса тонкий солодкуватий аромат любовної магії. Демон нижчого рангу, або просто менш досвідчений, ніколи б не помітив, але не Аластор.
- Або в цій! - Вокс дивився на нього абсолютно мутним поглядом. - Власне, мені байдуже в якій.
Аластор наблизився до нього впритул і прибрав з чужого плеча маленький листочок – цілковито безглуздий жест, враховуючи, що Вокс весь був в дрібних гілочках, листі, а один рукав взагалі відірвався, поки він летів з того дерева.
- Мені потрібна твоя кров, - сказав Аластор, люб’язно посміхнувшись.
- Забирай всю, - зачаровано відповів Вокс.
- Не так багато, - Аластор притяг його до себе за лацкани смокінга і вчепився зубами у відкриту шию.
Вокс гортанно застогнав, підставляючись і обіймаючи Аластора у відповідь, але той відштовхнув його вже за кілька секунд.
Аластор виглядав вкрай здивованим. Язик колола магічна енергія Валентино, яку Аластор розпізнав одразу і безпомилково, адже постійно відчував її на Енджелові. Вокс в свою чергу виглядав вкрай розчарованим. А мешканці готелю Хазбін вже, не ховаючись, виглядали з вікон, трохи не вивалюючись, намагаючись почути про що говорять двоє під деревом.
- Навіщо це Валентино? - нічого не розуміючи пробурмотів Аластор.
- До чого тут Валентино? - спитав Вокс.
- То було риторичне питання. Я позичу машину, любий.
- Звісно, кохання моє. Але ж ти начебто не вмів кермувати…
- Розберусь, певен це не складно.
Аластор розвернувся і рішуче покрокував до автомобіля. Він планував витрусити з Валентино всю правду негайно.
Побачивши, що Аластор збирається звалити, Веґґі і Чарлі розкидали барикаду перед дверима і вибігли на подвір’я. Інші кинулися за ними, але Аластор на той момент вже сів за кермо і завів двигун.
Машина здала назад, потім рвонула вперед, наїхавши на клумбу, далі незграбно розвернулася і врізалась в ліхтар.
- Любий, не забудь пристебнути пасок безпеки! - крикнув йому в слід Вокс, коли Аластор нарешті вирулив на дорогу.
Всім іншим лишилося тільки спостерігати як, набираючи швидкість, Аластор вмазався в ще один стовп, переїхав якихось двох перехожих невдах на узбіччі, та вихляючи на рівній дорозі, понісся в сторону центра
- Привіт, народ, - сказав Вокс, помітивши нову компанію. - Можна я його у вас зачекаю? Сподіваюсь він скоро повернеться, а не як минулого разу…
Чарлі розгублено перезирнулася із Веґґі і невпевнено кивнула.
- Випити хочеш? - спитав Хаск. Він гадки не мав, що між цими двома щойно відбулося, але він дуже добре знав, як на людей може впливати Аластор.
- Так, залюбки, - широко посміхнувся Вокс.
Насправді, Аластору не потрібна була машина аби дістатися вежі Ві, але йому конче було потрібно щось розтрощити, бо вся ситуація доводила до сказу. Аластор ненавидів, коли він не розумів, що відбувається. Він ніколи не цікавився стосунками Вокса і молі, але точно знав, що вони як мінімум близькі поплічники. Тому факт, що Валентино отруїв Вокса і відправив до нього не мав жодної логіки.
Те, що доторохтіло до вежі Ві, вже ледь віддалено нагадувало машину, і коли Аластор вийшов з неї, гримнувши дверцятами, просто розвалилося на купу металобрухту. Демонічна тінь Аластора відростила роги і поповзла поперед нього до входу.
- Валентиииинооооо! - співучо покликав Аластор у мікрофон, так, що чув весь район.
В самій вежі Аластор не міг пересуватися тінями, бо Вокс, свого часу, доклав усіх можливих зусиль аби Радіо Демон не міг тут без дозволу шастать, але навіть у Вокса не було механізмів які б могли повністю блокувати сили Аластора. Тінь відчувала запах Валентино і впевнено вела Аластора на потрібний поверх.
Валентино спокійнісінько закінчував свою вечірню б’юті-рутину і збирався баіньки, коли від голосу Аластора затряслися вікна. Від несподіванки він підскочив, поперекидавши всі свої банки-склянки і навпомацки прийнявся шукати окуляри.
В кімнату без стуку влетіла Вельвет, теж вже в піжамі і халаті:
- Валентино, якого хуя? У що ти вляпався?!
- Це не я! Це Вокс! Це його колишній, - Вал врешті-решт намацав окуляри і начепив на очі.
- Але він шукає тебе і схоже, не для того аби побажати на добраніч. Крім того сучий син заблокував охоронну систему! - Вельвет вперла руки в боки і їй було пофіг, що грізно дивитися на Валентино доводиться знизу вверх. - Тому я ще раз питаю: що ти зробив?
- Припускаю, він якимось чином дізнався, що Вокс наглитався саме мого любовного зілля, через яке тепер його дістає…
- Ти дав Воксу любовне зілля?! Та нащо?!
- Я не давав! Придурок сам випив! Хто взагалі ковтає невідомі рідини в лабораторії навіть не спитавши що це? - Валентино кинувся до шафи із зброєю, хапаючи два перші ліпші револьвери.
- Але чому ти його не спинив?!
- А ти спробуй спини Вокса, розумнице! Крім того я не думав, що він досі… я був певен, що він прийде до мене! Сучий син! Так і знав, що він мене просто використовує…
- Ну, ти його теж використовуєш, - знизила плечима Вельвет.
- Ти не тямиш, це наша фішка!
- От будеш це зараз пояснювати скаженому оленю.
Саме в цей момент двері злетіли з петель і в кімнату зайшов «скажений олень» власною персоною. Тіні оповили Валентино по рукам і ногам перш, ніж той встиг хоча б прицілитися.
- Bon soir, - ввічливо привітався Аластор, кровожерливо вищирившись від вуха до вуха і піднімаючи Валентино під стелю.
- Негайно постав його на… - договорити Вельвет не змогла, бо її теж скрутили чорні мацаки, закриваючи рота і ігноруючи обурене мичання.
Аластор не мав бажання витрачати час на дрібну грубіянку, яку дуже добре запам’ятав ще зі зборів повелителів, тож просто утримував її осторонь.
- Тож, Валентино, думаю, ти чудово знаєш чому я тут, - Аластор наблизився до Вала.
На відміну від Вельвет, Валентино значно краще розумів з ким має справу: самотужки проти Аластора вони не мали шансів навіть вдвох. Тому він не намагався пручатися і з готовністю прийняв позицію перемовин.
- Я все можу пояснити, - чарівно посміхнувся Валентино, намагаючись тримати обличчя. - Це взагалі одна прикра помилка.
- Продовжуй, - статично проскрипів Аластор, повільно стискаючи щупальця.
- Зілля було не для Вокса. Він випив випадково. Чесне демонічне слово, тут ніхто не винен.
- Не бреши! - розізлився Аластор розростаючись і заповнюючи рогами і тентаклями майже всю кімнату. - Потрібна магічна прив’язка на людину. Тож маєш десять секунд сказати правду, або я відгризу тобі голову.
В кутку сильніше забилася Вельвет, але щупальця тримали надійно.
- Клянусь, це правда! - заверещав Валентино, відчуваючи як почали тріщати кості. - Нова експериментальна розробка - працює з вже існуючою прив’язкою! Посилює справжні почуття, які колись були, але згасли або подавлені! Це чиста правда! Він випив тестовий зразок!
Аластор примружив очі, уважно розглядаючи його і запевняючись, що той не бреше, а потім неочікувано зареготав так, що затряслись стіни:
- Аахаха оце ви невдахи!
Валентино похмуро посміхнувся у відповідь і продемонстрував Аластору середній палець єдиною частково вільною рукою.
- Гаразд, - зрештою сказав Радіо Демон, відсміявшись і трохи заспокоївшись. - Давай антидот.
- Нема антидоту, - відповів Валентино.
- Тобто? - очі Аластора спалахнули з новою силою і мацаки стислись ще сильніше. - Ти створив зілля, але не подбав про антидот?
- Він не потрібний… - задушено прохрипів Валентино. - Саме минає за пару днів…
- Ти певний?
- Мамою клянусь…
- Якщо не мине, краще тобі бути якомога далі звідси, - порадив Аластор і нарешті відпустив обох, ховаючи роги і тентаклі.
- Якщо ти зашкодиш Воксу… - почала Вельвет.
- Що ти зробиш? Кинеш в мене мобілкою? - глузливо поцікавився Аластор.
- Вельвет, не треба, - із засторогою, спинив її Валентино, піднімаючись з підлоги.
- Ти не знаєш на що я здатна, - зло прошипіла Вельвет.
- Та мені байдуже. Ваш Вокс цілий і неушкоджений… ну, майже. Думаю, сам повернеться, як тільки зілля відпустить. - Аластор поправив монокль і заклавши руки з мікрофоном за спину пішов на вихід. - Бувайте, невдахи.
- Чекай, але ж як ти дізнався, що зілля саме моє? - не втримав цікавості Валентино.
Аластор розвернувся на порозі:
- Серйозно? Твій магічний слід, ідіоте.
Валентино, зробив подумки нотатку обов’язково допрацювати цей косяк, а Вельвет закотила очі - ось що буває коли за справу береться аматор.
Охоронна система спрацювала, заволавши сигналізацією на всю вулицю, як тільки Аластор спустився ліфтом і покинув вежу.
Вельвет, вилаявшись, пішла виключати сигналізацію, яку очевидно, треба було міняти к бісовій матері. А Валентино задумливо дивився у вікно, як Радіо Демон без поспіху крокує геть по тротуару.
Вельвет приєдналася до їхньої з Воксом команди останньою, тому майже нічого не знала про Аластора, але у Валентино складалася певна картина із скупих і неохочих розповідей Вокса. І те, що зараз Аластор їх навіть не скалічив, не вписувалося в те, що про нього чув Валентино. Дуже цікаво. Що ж насправді відбувалося між цими двома раніше?
Аластор дозволив собі прогулятися пару кварталів і провітрити голову. Все виявилось до смішного банально. Він намагався не думати про те, що Валентино сказав, що зілля спрямоване на підсилення наявних почуттів, але очевидним було, що позбутися Вокса найближчим часом все рівно не вийде. Шкодити йому Аластор також не мав наміру – не цікаво коли здобич сама падає тобі до ніг. Доведеться просто потерпіти його присутність доки не скінчиться дія зілля.
В готель Аластор повернувся крізь тіні і навіть не здивувався, коли знайшов всіх у вітальні.
Компанія, очевидно, непогано проводила час, розпиваючи витриманий бренді з тих пляшок, що подарував Вокс. Самого Вокса встигли трохи привести до ладу, хтось навіть наклеїв йому пластир на тріщину, приблизно в тому місці монітора, де мав би бути лоб. Ніффті як раз закінчували пришивати відірваний рукав смугастого смокінга.
- Аласторе, темряво серця мого, ти повернувся! - засяяв Вокс, як тільки Аластор зайшов в кімнату. Буквально засяяв - блакитне люмінесцентне сяйво екрана посилилось.
Звично посміхнувшись у відповідь, Аластор взяв на барі для себе стакан.
- Де ти був? - спитала Веґґі.
- Вдалося щось з’ясувати? - уточнила Чарлі.
Аластор всівся на дивані біля Вокса і дозволив тому налити собі випити. Треба було визнати, він дещо втомився за цей скажений день.
- Навідав інших Ві, - Аластор кивнув на Вокса і потріпав його по колінці, від чого той одразу зашарівся. - Вони дуже переживають за тебе, дорогий.
- Ми можемо його залишити? - спитала Ніффті, чіпляючись за Вокса, - Він доспівав нам ту класну пісню!
- Хочеш для тебе ще раз заспіваю? - з готовністю запропонував Вокс.
- Так! - зраділа Ніффті.
- Ні! - відсахнувся Аластор. - Будь ласка, не треба… вже пізно.
- Авжеж, ти правий, любий - погодився Вокс. - Як завжди.
Аластор подивився на нього з якимось співчуттям, і притис до скроні стакан з бренді, котрий приємно холодив шкіру. Здається у нього вже почала боліти голова. Або це фантомні болі, тому що мігрені у Аластора не бувало навіть за життя.
- То що з ним таке? - поцікавився Енджел. Він єдиний з присутніх знав Вокса особисто, бо декілька разів бачив з Валентино, і розумів, що така поведінка цьому демону зовсім не властива.
- Так, Вокс впорядку…
- В повному, - підтвердив Вокс.
- Принаймні буде за день-два. І він тут не лишиться…
- Авжеж, я планую купити нам окремий будинок, - Вокс підсунув Аластору під ніс мобільник. - Ось вже є кілька варіантів. Подивимось разом?
- Короче, він просто випадково налигався якось недоробленого любовного зілля… - Аластор забрав у нього мобільник і кинув на стіл.
- Що? - не зрозумів Вокс.
- Кажу, ти під любовним зіллям, Воксе.
- Так і є – напився з твоїх прекрасних очей, - Вокс спробував облапати Аластора, але отримав по рукам і, невдоволено насупившись, всівся назад.
- Бачите? Безнадійно, - підсумував Аластор і випив залпом все, що було в його склянці.
Головний біль був не фантомний - він однозначно посилився.
Хаск хохотнув:
- Оце попадалово!
- Ем… То що тепер робити? - уточнила Чарлі.
- Нічого, - Аластор налив собі ще бренді. - Чекати доки його відпустить.
- Тоді, думаю, можна закруглятися і йти спати, - зробила висновки Веґґі.
- Гаразд, - погодилася Чарлі.
- Чудово, - оживився Вокс, хтиво дивлячись на Аластора.
- Господи, це все реально відбувається, - посміхнувся Енджел.
- Ні-ні! Ні за що! - Аластор підхопився з дивану і потягнув Вокса слідом. - Все, тобі час додому. Тебе там дуже чекають. Кажи всім до побачення і пішли.
- Але я хочу лишитись з тобою… - запротестував Вокс.
Однак Аластор вже сунув йому в руки смокінг і випхав з кімнати.
- Бувай і приходь ще! - помахала їм в слід Ніффті.
- Я мріяв про тебе цілий день, Ал, будь ласка, дозволь лишитися, - вмовляв Вокс, доки Аластор тягнув його до виходу. - Я зроблю що хочеш. І як хочеш. Я буду дуже слухняним.
- Не будеш.
- Мабуть все таки не буду… не втримаюсь. Але тільки тому, що ти пиздець який гарячий!
- Ні! - Аластор вже відкрив вхідні двері і спробував випхати Вокса на вулицю.
- Ну, чому? - Вокс намертво вчепився в одвірок і категорично не випихувався.
- Бо я дав обітницю, - не змигнувши оком збрехав Аластор.
Аластор чудово знав, що не можна було сперечатися зараз з Воксом. Отримавши відмову, люди під любовною магією ставали вкрай агресивними і це могло погано скінчитися, в тому числі для мешканців готелю. А цього Аластор допустити не міг. Позбутися Вокса мирним шляхом було вкрай важливо, тому він ляпнув перше, що спало на думку:
- Ніякого сексу до шлюбу.
- Оо-о! - Вокс здивовано витріщився на нього. - Нащо ти таке обіцяв?
- Так вийшло. Обставини. Але обітниця є обітниця – нічого не поробиш.
- То ось чому ти мене френдзонив весь час, - осяяла здогадка Вокса. - Не тому що ти мене не хочеш, а через обітницю.
- Точно, - закивав Аластор і поплескав його по плечу. - Саме так. Тепер ти знаєш, тож іди додому і приведи себе до ладу.
- Стривай, а ти хочеш бути в білому чи чорному? - уточнив Вокс.
- В чорному, звісно. Білий мені не пасує.
- Добре, я зрозумів. Солодких снів, кохання моє.
- Навзаєм. - Аластор нарешті зміг випхати Вокса за поріг і ляснув дверима перед самісеньким його носом, перш ніж той, встиг ще щось бовкнути.
Що ж, Аластор не сумнівався, що в такому стані Вокс піде планувати весілля, але це займе його на якийсь час і, якщо пані Фортуна, буде на боці Аластора, цього вистачить поки не скінчиться дія зілля. Тому цілком задоволений собою Аластор пішов спати.
Фортуна не просто відвернулась від Аластора, вона буквально продемонструвала йому середній палець і нагнула раком.
- Прокидайся, сонько, - до болю знайомий голос пробився крізь сон, і Аластор був цілком певний, що це йому мариться, допоки не привідкрив одне око і не побачив біля ліжка Вокса, вже без тріщини на голові, який замріяно спостерігав за ним.
- Якого сраного прутня?!
В наступну секунду Вокс вже висів розтятий під стелею тентаклями, а Аластор вчепившись в мікрофон, іскрився зеленими зарядами магії, поки кімнату стрімку заповнювала темрява його сили.
- Так, спокійно, золотце, все гаразд, це я… всього-на-всього я, - спробував заспокоїти його Вокс.
- Я чудово бачу, що це ти, - прошипів із статичним тріском Аластор. – Якого хріна ти тут? Хто тебе впустив?
- Ніффті впустила.
- Мала зрадниця!
- Любове моя, постав мене на місце, будь ласка, я просто хотів зробити сюрприз.
- Який курва сюрприз?!
- Наше весілля, - захопливо дивлячись на нього, відповів Вокс. – Пам’ятаєш, ти вчора розповів про обітницю? Так от, все готово. Я приніс обручки, твій костюм і священика.
- Священика? – уточнив Аластор, і тільки тепер звернув увагу, що Вокс в білому смокінгу, а біля дверей сидить біс в рясі церкви Сатани, обмотаний кабелями.
- До-по-мо-жіть, - самими губами взмолився біс, з надією дивлячись на Аластора.
- Саме так. Можемо одружитися ще до сніданку, - радісно сказав Вокс.
Аластор відчув як закипає. Ну, все! Бог і Диявол свідки він намагався тримати себе в руках, намагався бути джентльменом і не користуватися дезорієнтованим станом свого ворога. Але до біса все! Якщо Вокс хоче весілля, він влаштує йому весілля. Щоб аж пекло гуло! Щоб коли дія сраного зілля скінчиться, Вокс пожалкував, що Аластор його не вбив!
Щупальця різко відпустили горе-жениха, так що Вокс звалився на підлогу, а потім ривком кинули його на ліжко до Аластора.
- Авжеж, весілля, - медово протягнув Аластор, сідлаючи його стегна і впираючи гострий кінчик мікрофона у шию Вокса. – Ми одружимось, любове моя. І будемо навіки разом. Ти ж цього хочеш?
На екрані Вокса блимнули кольорові смуги – від близькості Аластора він почав стрімко перегріватися і злегка глючити.
- Хочу… - крізь білий шум видав Вокс.
- Але спочатку я маю декілька маленьких прохань, - промурликав Аластор Воксу в обличчя, повільно проводячи кігтями від шиї, спускаючись до низу живота. – Ти ж не відмовиш своєму майбутньому чоловікові?
Вокс вже трохи димився і іскрився, а в штанях випирав кам’яний стояк. Аластор розцінив це як згоду, бо нічого зв’язного відповісти Вокс в такому стані не міг.
- Отже слухай уважно, сонце…
Це було наче нечувано страшне похмілля після п’янки з бійкою, блекджеком і шлюхами. Боліло все, що могло боліти. Сигнали про ушкодження надходили з усіх частин тіла, але особливо з голови. Вокс спробував відкрити очі і зрозумів, що бачити може тільки в один окуляр і то з шумами. Він спробував поворушитися і роззирнутися. Довкола було ледь щось видно і пахло сирістю.
- О, ти вже опритомнів? - роздався збоку знайомий голос із статичним шумом.
- Ал-асторе? - довелося докласти зусиль аби підтягнути налаштування звукового апарату, бо горло боліло, наче його душили. - Де я, блять?
- То тебе ще й відпустило! Яке полегшення! - Аластор нарешті з’явився в полі його зору і допоміг сісти рівніше. - Не думав, що колись скажу це, але дуже радий бачити старого тебе!
- Що відбувається? Чому я бачу тільки одним оком? - в голові у Вокса стояв туман, спогади не в’язались.
- Бо я розвалив тобі кабіну. Вибачай, але ти не лишав вибору.
- У що ти мене втягнув?
- Я цього разу ні до чого! Я б сказав, я теж жертва. Але я хоча б отримав свою моральну компенсацію, - Аластор помахав у Вокса перед обличчям. - Скільки пальців я показую?
- Пішов на хуй… Я нічого не пам’ятаю… - Вокс намагався зібратись до купи і на максиму запустив процеси відновлення. - Чому ми так дивно одягнуті?
Зір нарешті підлаштувався під слабке освітлення – вони знаходилися в якійсь просторій печері, єдиними джерелом світла в котрій були дивні люмінесцентні гриби. Аластор, в чорному фраку і з тріснутим моноклем, сидів поруч, брудний і подраний, зі шматками тих самих грибів, які місцями поналипали на чорну тканину і досі слабенько світилися. На собі Вокс із здивуванням розгледів білий смокінг – такий самий брудний і подраний, ще й заюшений кров’ю. Певне, відбулося щось геть паскудне і Вокса порядком лякало, що він нічого не міг згадати.
- Стривай, ти нічого не пам’ятаєш? Ахахахаха! - зареготав Аластор, тримаючись за боки. Було видно що сміятися йому боляче, але він не міг спинитися. - Оце тобі пощастило! Ахахаха! А може ні! Не певен. З якої сторони дивитися…
- Та поясни ти по-людські, сучий сину! - Вокс струсив його за плече, бо Аластор ніяк не міг заспокоїтися.
- Ну що ж, думаю тобі краще про все дізнатися від мене, - витираючи сльози сказав Аластор. - Вчора ми одружилися!
І потім його порвало від сміху вдруге, очевидно, тепер від виразу обличчя Вокса.
- Не хвилюйся ти так – шлюб не дійсний, бо ти був під любовним зіллям, - відсміявшись сказав Аластор. - Напишеш заяву, що ти був не при тямі, і він автоматично анулюється. На відміну від підписаних паперів.
- Яких паперів? - загальмовано спитав Вокс, намагаючись усвідомити все почуте.
- Який же ти нудний прагматик – одразу про папери питаєш! А я б спитав спочатку про зілля.
- Ти накачав мене любовним зіллям?!
- Та нахрін ти мені треба! Кажу ж – це не я.
- А хто? - розізлився Вокс і одразу в пам’яті згадалася розробка Валентино. Здається останнє, що він більш менш нормально пам’ятав це була розмова з Валентино в лабораторії. І склянка кривавої мері. - О, курва…
Аластор з цікавістю спостерігав за ним:
- Щось пригадується?
- Пиздець… - видохнув Вокс. - Дай мені хвилинку.
- Та хоч дві, - Аластор шкірився в усю зубату пащеку.
Вони просиділи мовчки трохи довше. Вокс намагався відновити хоч якісь спогади, і ті шматки, які вдавалося витягнути з пошкоджених секторів пам’яті, не тішили. Згадалось як він записував якісь вірші, як падав крізь дерево, і укус в шию, від якого навіть зараз стало жарко.
Аластор підозріло принишк і уважно слідкував за Воксом.
- Я якусь пісню тобі співав? - розгублено спитав Вокс.
- О, так. Це було жахливо, позбав мене цього в майбутньому, будь ласка.
- Що ще я робив?
- Так нічого особливого, - Аластор ще не достатньо набрався сил для цієї розмови, тому на всяк випадок відсунувся трохи подалі від Вокса.
- А оце з тобою я зробив?
- Ага. Ти став дещо агресивним, коли почався відкат. Тобто спочатку ти був дуже милим, і я вже думав, що якось воно обійдеться, але зілля працює з подавленими почуттями, тож потім з тебе полізло все можливе лайно.
Вокс ще трохи помовчав, намагаючись пригадати щось із цього. Згадалося, як надягав Аластору на палець обручку, але вже почувався обманутим. Здається, Аластор намагався його заспокоїти і в чомусь запевнити. Потім з’явився Люцифер. В пам’яті спливло жагуче почуття ревності і злості. Точно, там був Люцифер.
- Стривай… я напав на Люцифера Морнінґстара? - ошелешено спитав він.
- Ну, ти намагався, - хохотнувши, відповів Аластор.
- Але чому?!
- От і я не знаю чому ти вирішив, що я з ним сплю, - знизив плечима Аластор.
- Його що, було запрошено на весілля?
- Та ні, він сам приперся, бо Чарлі йому написала про нашу ситуацію з тобою. То було дуже невчасно, тебе на той момент вже нормально так штирило.
- То це ти нас сюди переніс?
- Треба було тебе забрати кудись подалі, доки ти не зробив все ще гірше. - закотив очі Аластор. - Але ти вирішив, що я захищаю Люца, бо кохаю його, і спробував мене вбити за зраду. Тож тепер мені треба набратися сил, аби відкрити портал назад. Сюди не так просто потрапити і ще складніше вибратися.
- Це ти тут сидів сім років? - уточнив Вокс.
- Що? Ні, звісно, - Аластор фиркнув. - Це просто одна з моїх схованок.
Вокс знову замовк ненадовго. Згадалися уривки бійки. Аластор біля його ніг, притиснутий до землі, в конвульсіях від електророзрядів. Сліпуча ревність. Удар в голову. Чимось важким, здається банально каменюкою. Навіжений сміх Аластора, зелені та блакитні сполохи їхньої сили.
- Здається мені слід вибачитись, - тихо сказав він з рештою.
- О, не варто, - відмахнувся Аластор, - У мене давно не було такої добрячої бійки.
- Ну, припустимо… Але ж це ще не все. - Вокс не питав, а констатував.
- Не все, - погодився Аластор.
- То що ще?
- Ти виступив на моєму радіо в прямому етері, визнавши телебачення зомбі-ящиком для розумово відсталих, а мене - найкращим радіоведучим всіх часів, - самовдоволено сказав Аластор.
- Серйозно, блять? - скептично глянув на нього Вокса - Це все до чого ти додумався? Публічне визнання тебе кращим за мене!
Аластор промовчав, загадково посміхаючись, і прийнявся розглядати свої нігті.
- Це теж ще не все, - дійшло до Вокса. - Що ще ти змусив мене зробити?
Аластор схилився до нього, обіймаючи долонями понівечену голову і дуже серйозно, майже не посміхаючись сказав:
- В-першу чергу, я хочу щоб ти, мій друже, чітко усвідомив, що був повністю у моїй владі. Повністю. - Аластор говорив повільно і чітко. - Я міг спокійно знищити тебе і всю твою шобла-йобла шайку. І повір, враховуючи, який безлад ви влаштували і як ви попсували мені нерви, я хотів це зробити. Дуже хотів! Ледь втримався, бляха. Я два срані дні, тільки і робив, що справлявся з наслідками вашого ідіотизму, і зверни увагу - нікого не вбив. Ти оцінив моє терпіння?
Вокс відчув як в середині все холоне, а по спині побігли сироти.
- І що ти забрав натомість? - ледь чутно спитав він, бо горло стисло спазмом і перестало вистачати кисню. - Які папери я підписав?
- Ти зовсім не пам’ятаєш? - перепитав Аластор.
- Мою душу, чи не так? - самими губами прошепотів Вокс, з жахом дивлячись на Радіо Демона.
- Що? - Аластор раптом розгублено кліпнув і, розсміявшись, відпустив Вокса, - Ні-ні, не душу, дурнику! Всього-на-всього контрольний пакет акцій Вокстек.
- Брешеш! Я б на таке не погодився навіть під зіллям! - не повірив Вокс.
- Та ні, ти був готовий абсолютно на все, аби начепити на мене ось це, - і Аластор ткнув йому під ніс пальця, на якому блиснула золота обручка. - Ти сам вибирав. У тебе, он, така сама.
В очах потемніло і Вокс відчув як його накриває спопеляючою хвилею ненависті і люті. В голові закоротило, почувся тріск розрядів, але він проігнорував всі попередження про пошкодження.
- Воксе, не варто, з тебе вже вистачить, - спробував попередити його Аластор, але Вокс вже іскрився електроенергією і Аластор ледь встиг відскочити в сторону, перш ніж в нього прилетіло оголеним кабелем, але інший дріт встиг вибити з руки мікрофон.
- Я ТЕБЕ ВБЬЮ! - проревів Вокс і так спіймав одним дротом Аластора, котрий зараз був значно повільніший. Перед поглядом миготіли сповіщення про перевантаження і критичну напругу, але Вокс їх всі проігнорував, і вдарив Аластора зарядом.
Той скорчився від болю і спробував дотягнутися до мікрофона, але Вокс відтягнув його дротами і з останніх сил вгатив з розмаху в скелю. Аластор обмяк, по скроні заюшила кров, заливаючи око - схоже Вокс вдало приклав його об якийсь гострий виступ.
- Вбий мене і ніколи звідси не виберешся, - почув Вокс крізь статичний шум. Сил було замало, ноги не тримали, він впав на одне коліно, але продовжував утримувати Аластора притиснутим до скелі і почав повільно стискати кабелі.
- А якщо навіть виберешся, то твоя компанія відійде Чарлі Морнінґстар… - прохрипів Аластор, відчуваючи що от-от кабелі розтрощать йому ребра і зламають хребта.
Вокс не виглядав наче може його почути – він так і застиг спираючись на одне коліно, з тріснутої голови сипались іскри, по розбитому екрану йшли шуми і блимали попередження про критичний заряд. Здавалося, Вокса остаточно закоротило і він готовий був угробити їх обох.
Але, зрештою, дроти перестали стискатися. Вокс ворохнувся і на вцілілій стороні екрана знову з’явилося червоне око.
- Що? - спитав він тріскучим голосом.
- Я прописав в договорі, що у випадку моєї смерті, зникнення без вісти, або не дієздатності контрольний пакет акцій переходить поплавленій принцесі, - прохрипів Аластор, дуже стараючись, аби Вокс розчув кожне слово. - А вона геть не при тямі, повір, ти не хочеш мати з нею справу. Вона в усіх шукає щось хороше – і знаходить! Ви будете цілими днями співати, робити вправи на довіру і познімаєте з виробництва всі потенційно небезпечні продукти. Вона розорить Вокстек буквально за тиждень. Тому, друже, ти тепер, як ніхто в пеклі, зацікавлений, аби я лишався цілим і неушкодженим.
Воксу знадобилося чимало зусиль аби усвідомити все почуте. Одне око смішно кліпало, наче підморгувало Аластору, тільки кривої зухвалої посмішки не вистачало.
- Сука ти, Аласторе… - проскрипів Вокс. - Мразь якої пекло ще не бачило. Висрана наволоч… Ти просто найгірший, кого я знаю.
- О, дуже дякую.
- Хворе мудило.
Вокс важко всівся, спираючись спиною на скелю і відпустив Аластора, котрий гепнувся з висоти поруч.
- Я ж пропонував тобі партнерство. Це все і так могло бути твоїм. Але ні, тобі треба було витріпати мені нерви, а коли я навчився жити без тебе – повернутися і забрати все, - у Вокса вже не лишилося сил ані на злість, ані супротив, було просто гірко і боляче.
- Ой, я тебе прошу, - Аластор витер рукавом, закривавлене лице, поправив монокль, і всівся поруч, втомлено поклавши голову Воксу на плече. - Ти ніколи не хотів щоб ми були партнерами. Ти хотів, щоб я працював на тебе. Ти егоїстичний меркантильний козляра з манією контролю. Ти навіть з Валентино не розділив контрольний пакет акцій. Що, хіба не так?
Вокс промовчав. Все так. Сучий син був знову правий. І якби не ця жадібність, якби він віддав Валентино частину впливу, то зараз цієї ситуації взагалі могло не бути.
- А що Вал? Він в курсі? - спитав Вокс.
- Так. Треба віддати твоїм друзям належне, вони навіть намагалися зупинити нас, коли ми заскочили у вежу забрати з сейфу документи. Але, звісно, у них не вийшло. І тепер ти працюєш на мене, - Аластор широко посміхнувся і накрив його руку з обручкою своєю, переплітаючи пальці.
Вокс навіть не пручався. Його завжди вражав цей витончений садизм, на який був спроможний тільки Аластор. Певне, Аластор був його персональною пекельною карою. Пекельна кара лоскотала рудим вухом шию і гладила тонкими, перемазаними кров’ю, пальчиками його долоню.
- Та ти не хвилюйся. Я не збираюся взагалі лізти в твої справи, я навіть прибутки не чіпатиму без нагальної потреби, - продовжував Аластор. - Ти лишаєшся на чолі компанії, сам прийматимеш всі рішення. Ти чудовий керівник, кращого не знайти. А я все рівно не зацікавлений в усій твоїй теле- медіа- веб- хєрні. Нічого, окрім квартальних звітів, мені від тебе не треба.
- Тоді на біса це все?! - не витримав Вокс, в надламаному голосі з’явились істеричні нотки, знову посипались попередження про перенавантаження. - Просто щоб розважитися і познущатися з мене?! Якщо тобі так насрати, нащо ти це робиш зі мною?!
- Заспокойся, ти знову іскришся, - пхнув його ліктем Аластор. - Світ не крутиться довкола тебе. Мені потрібна страховка, ясно? Я побачив можливість і скористався нею. Ти б зробив те саме. Тепер ти - моя страховка. Будеш з мене порошинки здувати, а не встромляти мені палки в колеса, бо я тримаю тебе за яйця. Зрозуміло?
- Страховка? - тупо перепитав Вокс.
- Так.
- Це від тебе треба всіх страхувати…
- Дякую.
- Це не комплімент.
- Пішов ти.
- Я б залюбки, але нема сил.
- Знаю… Як би ти менше єбашив мене струмом, я б вже витяг нас звідси, але ж ні, тобі, курва, треба характер показати.
- Пішов ти.
Аластор тихо розсміявся і зручніше вмостився у нього під боком, приємно гріючи. Вокс не сумнівався, що оленяче поріддя чудово знає, як впливає на нього і робить це спеціально. Він ніколи не розумів, чого хоче більше: вбити чи трахнути Аластора. Інколи хотілося все одночасно, при чому, не важливо в якій послідовності. Але були моменти, як зараз, коли Аластор, спокійний і розслаблений, притулявся до нього, і тоді більше не хотілося руйнувати, паплюжити і нищити – хотілося сидіти так вічність, розділяючи на двох цю тендітну і крихку близькість.
- Можеш поки відключитись, - не відлипаючи від Вокса, Аластор підттягнув до себе чорним щупальцем мікрофон. - Думаю мені треба ще пара годин на відновлення і тоді стане сил відкрити портал. Відпочивай, я подбаю про все.
- Подбає він… - пробурмотів Вокс, похилившись на нього. - Вже подбав, блять.
Крізь в’язку темряву знову почувся тихий сміх Радіо Демона, а потім Вокс провалився в стазіс.
Повністю відновити пам’ять Вокс зміг як тільки отримав доступ до хмарного сховища, куди автоматично копіювались всі спогади. Можливо, Аластор був правий і краще було б цього всього не пам’ятати, але Вокс, із мазохістським завзяттям, передивився все раз десять. Поки передивлявся, двічі розніс кабінет і один раз лабораторію, знищивши всі розробки Валентино. Декілька разів викидав обручку, а потім ліз витягати її зі смітника. Зрештою, заховав її подалі від самого себе, бо викинути так і не зміг.
Двері лабораторії для Вала тепер були заблоковані пожиттєво. Фінансування розробки того клятого зілля Вокс скасував і постановив, що надалі подібними проектами буде займатися тільки Вельвет. У неї це однозначно виходило краще.
З Валентино вони не розмовляли тиждень. Той і сам намагався не траплятися Воксу на очі і буквально переїхав у порностудію де постійно, зривався на підлеглих. Невідомо скільки ще це могло тривати, але зрештою їх помирила Вельвет.
Найбільшим болем Вокса була, звісно, втрата акціонерних прав. Він навіть серйозно роздумував навмисно розорити компанію, аби клятий олень лишився ні з чим, але Валентино і Вельвет, чиї бренди також були підв’язані до Вокстек, вмовили його не пороти гарячку, а подивитися спочатку, як воно взагалі буде, працювати з Аластором. Якщо Радіо Демон втримає слово і не буде лізти в їх справи, то і хрін з ним. Аби не заважав.
От тільки для Вокса це була справа принципу. Юридичний відділ дослідив новий договір буквально під мікроскопом, і їм таки вдалося знайти шпарини, якими за певних обставин можна було б скористатися. Розкинувши мізками, Вокс вирішив, що програна битва – це не програна війна, і за своє він ще побореться.
І все наче почало налагоджуватися, але потім якась мразь злила в мережу відео зіркового виступу Вокса під готелем Хазбін. Вокс звісно одразу знайшов і прикінчив нещасного, котрий запостив відео, а сам пост видалив. Але те, що одного разу опинилося в мережі, лишається в мережі назавжди. Кляте відео все рівно завірусилося і всіх вже було не перебити. Вокс навіть не зміг з’ясувати хто саме це зняв. З відео було чітко видно, що знімали з вікон готелю, але це міг бути будь хто з мешканців, починаючи від принцеси, закінчуючи навіженою покоївкою. Власне саме Ніффті очолювала список підозрюваних, бо на відео було дуже добре чутно її захопливе: «Мені подобається! Не вбивай його, хай доспіває!». Сама ж фраза «Не вбивай його, хай доспіває» стала джерелом нескінченних мемів.
Єдиним полегшенням в цій ситуації було те, що відео обривалося рівно на появі Аластора в кадрі, котрий, очевидно, заглушив сигнал і не дав дознімати все те неподобство.
Однак все рівно було зрозуміло для кого саме Вокс співав. Плітки почали ширитися як чума, і вже на наступний день в Новинах 666 Кетті Кіллджой мусолила їх відносини з Аластором, не забувши згадати принизливу заяву Вокса в радіоетері.
Звісно, після цього журналісти взяли в облогу вежу Ві, вимагаючи від Вокса офіційних коментарів, адже всі до цього знали їх як заклятих ворогів.
Це було перше в житті, коли Вокс гадки не мав, що казати пресі. Тому він просто загіпнотизував той натовп і звелів їм стрибнути з найвищого хмарочоса.
Що стосується відчайдухів, котрі наважилися прийти за коментарями до радіорубки Аластора, то їх шматки потім збирали в радіусі милі. Це було захопливе видовище – Вокс завжди вважав неймовірно сексуальним те, що Аластор не боїться забруднитись. Так, авжеж він, як одержимий, стежив весь час за кожним кроком Радіо Демона, використовуючи всі можливі засоби. І не тому, що відчайдушно хотів його бачити, а тому, що готував помсту і реванш! Але було приємно дізнатися, що в своїх офіційних коментарях, стосовно злитого відео, вони були одностайні.
Плітки, звісно, це не зупинило, але з дурними питаннями до них більше не чіплялися.
Сам же Аластор, здавалося, повернувся до звичайного життя, і тільки у вечірніх радіоетерах почали звучати композиції з подарованих Воксом платівок. Над нічним Пентаграм Сіті линув то легковажний реґтайм, то запальний свінг, то душевний блюз, а грішники і демони мали унікальну нагоду бухати, кохатися, вбивати та грабувати під акомпанементи фортепіано, струнних і саксофону.
Сцена після титрів
Валентино розвалився на дивані, закинувши на Вокса свої довжелезні ноги і скролив в телефоні, з якого вже в третє за вечір почало волати:
«Ти мій гріх, моє прокляття,
Моя залежність без каяття…
Візьми мене, катуй мене…»
- Вал, ти знущаєшся? - не витримав Вокс. - Ще раз я почую цю срану пісню і, клянусь, виєбу тебе твоїм же телефоном.
- Оу, знову ці твої техно-збочення, - грайливо посміхнувся Вал і вперся ногою з гострим підбором йому в плече. - Ти бачив кількість переглядів?
- Бачив. І саме відео бачив. Дуже хочу розбачити назад, - похмуро відповів Вокс.
- А коментарі читав?
- Не хочу я нічого читати, з мене достатньо!
- А дарма! Всі кип’ятком сцуть від захвату, багато користувачів побиваються, що ти не доспівав. Ти талановитий сучий син, пупсику, і ти створив хіт. Ти б зрозумів це, якби не був емоційно упереджений.
Вокс із сумнівом подивився на Валентино:
- Ти зараз серйозно?
- Авжеж! І от що я думаю, - Вал відклав телефон, хижо шкірячи зуби, і всівся, обіймаючи його за шию. - Ти ж напевне зберіг десь повний текст і музику. Треба записати пісню в студії, відзняти кліп і пустити в етер та на музичні платформи.
- Ну, не знаю, - скептично відповів Вокс. - Половина пекла і так вже думає, що я трахаюсь з Аластором.
- То підіграймо їм. Нехай так думає все пекло! На скільки я зрозумів, єдиний кого це реально бісить - твоє рогате нафталінове опудало. А тепер уяви його писок, коли цей хіт лунатиме з кожної гнилої діри цього паскудного міста! І подумай ще раз.
І Вокс уявив, і подумав. В червоних очах спалахнув азарт і на обличчі розквітла широка кровожерлива посмішка:
- Зробімо це. Доведемо сучого сина до сказу!