Повернутись до головної сторінки фанфіку: Дві правди та брехня

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Анотація

Перш ніж зануритися в гру, я хочу особливо подякувати моєму дивовижному бета-вичитувачу, NoisyJunior, за неоціненну допомогу в покращенні цієї історії. Ваш відгук і підтримка дуже важливі для мене!

Тепер перейдімо до правил гри “Дві правди та брехня”:

  1. Перед грою складіть три твердження про себе: дві правди, одна брехня.
  2. Коли дійде ваша черга, скажіть свої твердження, не розголошуючи, що з них що.
  3. Усі інші сперечаються та вгадують, що з них вважають неправдою.
  4. Обманувши когось, ви отримаєте очко. Якщо вгадаєте брехню, ви також отримаєте бали.
  5. Продовжуйте, поки всі не спробують або не закінчиться час, а потім подивіться, хто найкращий.
Повний текст

Реджина ніколи не програвала. Але зараз Кейді Герон, її найсильніша опонентка, була неймовірна близька до перемоги.

Полум’я помсти розгорялося в її очах.

“Було легко глузувати з рахунком 5:1, чи не так?” Кейді схвильовано спитала. Азарт підганяв ритм биття її серця. 

Вона мусить провчити Реджину Джордж раз і назавжди. 

Тут і зараз. У її ж будинку, що більше нагадував надійну фортецю для їхніх таємних зустрічей.

Реджина хихикнула.

Вона ніколи не давала іншим перемогти.

“Те, що математика тепер на твоєму боці, не значить, що так буде завжди.” вона відповіла, нахиляючись ближче.

Кейді прикусила губи, марно намагаючись вгамувати нерви.

Тиша просторих кімнат завжди мимоволі підштовхувала їх до інтимної близькості. 

Раптом у вітальні задзвонив телефон.

“Мусить бути моя мама.” Кейді здригнулась й аж тепер помітила наскільки обличчя Реджини було близьким до неї. Жоден дзвінок у світі не міг відволікти її дівчину, коли вона грала.

Серце Кейді пропустило удар, але вона змусила себе зосередитися.

“Гра — все, що має значення зараз.” Кейді переконала себе й занурила руки у килим.

Вона посунулась на підлозі й криво усміхнулася.

“Математика завжди буде на моєму боці.” 

Після п’яти неминучих поразок за допомогою аналітичного мислення Кейді Герон все-таки роздобула ключ до цієї гри.

“6:7 це заслужена перемога здорового глузду над дешевими маніпуляціями.” вона гордо розправила плечі.

Крапля поту стікала по її чолу.

Ще жодна математична задача не потребувала від неї такої залученості та мозкового штурму.

“Можеш далі тішити себе мріями, люба,” Реджина усміхнулася, “Моя черга.” Захоплення межувало із глузуванням в її голосі.

Вона задоволено спостерігала за розгубленням на обличчі Кейді. 

Ніхто з Реджининих опонентів не заходив так далеко.

Можливо, бо вона рідко піддавалася їм. А коли піддавалася, то не могла стримати себе, щоб повністю не розбити його его. Багато хлопців порвали з Реджиною через це.

Кейді посунулась ближче й заправила волосся за вухо.

“Я трохи спрощу тобі завдання…” Реджина сказала, затримуючи погляд на губах своєї дівчини, до яких підступала краплина поту.

Мстивий погляд Кейді втихомирився. Проте руки продовжили стискати килим так сильно, ніби він був останнім джерелом раціональності у світі. Дівчина заплющила очі й видихнула.

“Нумо, Кейді, ти пам’ятаєш алгоритм. Просто вибери найдовше речення з перших двох.” вона подумала й витерла губи рукавом сорочки. “Мама може зачекати.”

Реджина уважно спостерігала за мінімедитацією. Кейді дуже личила така залученість. Коли вона розплющила очі, хвиля ентузіазму змусила Реджину відчути мурашки.

“Слухай уважно.” лагідність у голосі Реджини змінила конкурентність.

“Перше. Я була в Берліні на модному показі.” вона впевнено розпочала, дивлячись просто Кейді у вічі. У них розгоралося бажання реваншу.

“Друге…” Реджина задумалась, грайливим поглядом вивчаючи опонентку. Кейді навіть не здригнулися, поки по її напруженому чолу котилася наступна крапля поту.

Уперше сили були рівними так довго.

Гнітюча тиша просторих кімнат давила на плечі Кейді, не даючи їй відволіктись. Ритмічне цокання годинника прискорювало її серце. Пів години тому вона мусила бути вдома. Вона зобов’язана переграти Реджину якомога швидше.

“У мене біляве волосся.” Реджина сказала.

Кейді розгублено кліпнула, її пальці розслабились.

Блондинка хихикнула. Якщо вона програє, то Кейді не виграє теж.

“Що це? Чергове глузування чи блеф?” думки безконтрольно влітали Кейді в голову. Вона важко видихнула, стискаючи руками килим.

“Перше мусить бути брехнею.” Кейді зробила висновок подумки. 

Проігнорувати другий грайливий погляд на собі було в рази важче.

“Перше мусить бути брехнею.”

Реджина усміхнулася, помітивши, як розгублення опонентки змінилося ентузіазмом. Боже, їй так личило бути такою захопленою.

“Третє,” Реджина сказала, замилувано заглядаючи в очі Кейді. Гіпнотичний погляд змусив її остаточно забути за килим.

“Я одразу помітила тебе з натовпу, а після нашої першої розмови подумала, “Я маю тримати її якомога ближче до себе, бо вона переверне моє життя з голови до ніг.” Реджина швидко розповіла. Її голос жодного разу не здригнувся.

Здригнулася Кейді.

“Бляха.” вона пробурмотіла, відчуваючи, як залишки раціональності покинули її тіло. “Я вже не знаю чому вірити.” сказала вона знічено. Її серце пропустило удар, відчуваючи неминучу поразку.

Реджина розплилася в усмішці.

Кейді відчула дивний холод, коли Реджина усміхнулася. Це було через гру, чи через щось інше? Вона вже не могла бути певною.

Дівчина нервово сковтнула, кинувши короткий погляд на Реджину.

“Третє?” Кейді зробила ставку.

Блондинка переможно підвелася.

“Ні, перше,” вона пояснила, “Нічия.”

“Перше?” голос Кейді звучав зраджено й засоромлено водночас.

Реджина кивнула.

“Забула, який у мене колір волосся?” вона глузливо спитала, подаючи Кейді руку.

“Ні… Просто не вірю в кохання з першого погляду.” Кейді сказала, ніби доводила якусь теорему, “Це суперечить логіці.”

Підвівшись, вона стала поправляти спідницю.

“Я й не думала, що ти зміниш моє життя на краще,” Реджина усміхнулася. “Але ти перевершила мої очікування.”

Кейді сумно усміхнулася у відповідь, невпевнено мнучи рожеву тканину у руках. Її думки продовжували блукати, і вона не могла уявити, як довго їй доведеться вдавати, що між ними з Реджиною нічого не змінилося.

Протяжне скрип-скрип під їхніми ногами пригнічувало її ще більше. Їй не хотілося покидати цю фортецю.

“Усе добре?” Реджина запитала.

Кейді розгублено закрила рот, почувши гудіння телефону біля себе. Вона взяла трубку, наперед знаючи, чий схвильований голос вона зараз почує.

“Так… Так… Усе добре.” Кейді сказала.

“Твоя мама?” Реджина запитала самими губами.

Кейді кивнула, тупцяючи на місці з трубкою в руках, “Я просто не почула дзвінок!” вигукнула вона різко.

Реджина здригнулась. Вона ніколи не чула розгніваного голосу її дівчини. Хоча слова не були спрямовані до Реджини, вона якось відчувала себе причетною до конфлікту.

“Ну ма-ам… Добре, добре… І я тебе люблю.” дзвінок завершено.

“Що там?” Реджина збентежилась.

Кейді не довірливо на неї подивилась.

“Просто мама хоче, щоб я раніше приходила додому.”

“Але зараз літо!” Реджина обурилась. “О дев’ятій світло, як удень.”

Це був беззаперечний аргумент.

Кейді похитнула головою й повернулася тілом до виходу натомість.

“Поясни…” Реджина попросила, хапаючи дівчину за руку.

Що тут пояснювати? Те, що якщо так продовжиться надалі, то Кейді буде змушена піти назавжди, попри її бажання залишитись? Або те, що Кейді вже знайшла найраціональніше рішення самотужки, і воно полягало в тому, щоб поступово перестати бачитись із Реджиною Джордж, щоб розставання не здавалося таким болючим?

Кейді повернулася обличчям до Реджини.

“Моя мама думає, що я маю хлопця і насправді ходжу до нього.” вона пояснила.

Реджина пирснула сміхом, “Наприклад?”

Кейді не довірливо похитнула плечима.

“Я не мала на увазі, що у тебе не може бути хлопця…” Реджина почала виправдовуватись. “Просто, об’єктивно тобі нема слушної пари.”

“Окрім тебе, звісно?” Кейді сказала глузливо.

“Я такого не казала.” Реджина відвела очі. “А що, є хтось гідний уваги?” вона спитала з викликом, стискаючи долоню Кейді у своїй.

“Гм…” Кейді трималася стійко. Ось їхні губи вже були на відстані поцілунку.

“Ерон Семюелс, наприклад.” Кейді згадала.

Реджина скривилася, “Отой що весь такий добрий і переймається сім’єю?” Вона відступила, усвідомлюючи серйозний тон розмови.

“Хіба це погано?” голос Кейді похитнувся.

“Ні, але…” Реджина завагалась.

Невже Кейді дійсно розглядала можливість проміняти її на Ерона, заради батьківського схвалення? Чи на це у неї з’явилися особисті причини, які Реджина упустила?

Помітна пауза гнітила її.

“Вибач.” Кейді сказала, нарешті притягуючи Реджину до себе, “Просто мої батьки дещо… гомофобні.”

Реджина співчутливо дивилася на неї. Неприємний спазм стиснув їй горло. Понад усе на світі вона не хотіла бачити Кейді настільки сумною у своїх обіймах. Вона відступила, несподівано для себе.

“То й що?” Реджина запитала з викликом. Під гнітом туги й розчарування у її голові зародився новий план. “Батьки хибно думають, що знають усе про тебе. Будь розумнішою, Кейді, і дозволь їм помилятися.”

Кейді недовірливо поглянула на свою дівчину.

“Що мені це дасть?”

“А те, що твоя мати перестане переживати за тебе. Де ти, з ким ти, коли ти повернешся додому — все це відійде на задній план, коли вона зрозуміє, що ти в хорошій компанії.” Реджина пояснила й додала, виступаючи вперед, “Дозволь мені бути твоїм Ероном.”

Кейді засоромлено дивилася вниз. Як би сильно їй не хотілося брехати, ця ідея їй сподобалась.

Можливо, об’єктивно, краще було б діяти за її персональним планом. Віддалятися поступово, вступити в різні університети й забути про їхню маленьку пригоду раз і назавжди.

Можливо, краще було б не закохуватись у Реджину Джордж до втрати раціонального мислення. 

Її мозок кричав про невідворотний провал цього плану, але рука механічно потягнулася до Реджини, ледь торкаючись її.

“Добре.” Кейді прошепотіла.

“Добрасно.” Реджина відповіла й поцілувала її у чоло.

Чайна ложка помірно крутилася у чашці. Там не було цукру, натомість там Кейді перемішувала свої думки.

Хоча Реджина підштовхнула її вдатися до брехні, переступити через себе виявилося не так просто. Батьки були найближчими людьми для Кейді. І навіть, коли вона пізнала всі блага соціалізації, Кейді однаково не хотілося втрачати з ними зв’язок.

Вона усміхнулася, мимоволі уявивши Реджину тоді з ними на експедиції в Африці. Існувала мізерна ймовірність того, що такий хід подій можливий, враховуючи консервативні погляди своїх батьків. Але вона гріла душу Кейді сильніше за чай в горлі.

Побачивши дивну усмішку на обличчі своєї доньки місис Герон вирішила спитати, що сталося.

“Про кого думаєш, Кейді?”

Її донька подавилась чаєм.

“Та ні… Ні про кого!” Кейді вигукнула крізь кашель.

Мати недовірливо прибрала руку зі спини дівчини, коли вона заспокоїлась.

Щось у виразі її обличчя підказувало Кейді загрозливе, “Я скорочу час твоїх гулянь ще на годину.”

“Ой, мам… Знаєш, є одна хороша людина, яка мені дуже подобається,” Кейді знічено зізналася.

Місис Герон задоволено усміхнулася.

“Хто він?”

“Ну…” Кейді пересохло горло. Язик просто не повертався сказати “він.”

“Головне ж душа, чи не так?” Кейді криво усміхнулася. “Все інше не важливо…”

Наприклад, те, що вона закохалася в дівчину, попри те, що завжди розповідала батькам про милих хлопців по типу Ерона Семюелса.

Мати запитально звела брови.

“Мабуть… Але я не хочу, щоб хлопці відволікали тебе від навчання, Кейді!” 

Невже її донька впадає за якимось загадковим блакитнооким блондином? Або п’яничкою чи гірше — мотоциклістом і боїться про це розповісти? Або ж у неї з’явилися якісь проблеми?…

“Ні, ні, ти що! Хлопці не будуть…” Кейді обурювала мамина недовіра. “Він не такий! Він порядний та розумний!” вона пояснила й для точного опису додала правди, “У деяких речах…”

Наприклад, у маніпулюванні людьми.

Цей опис зворушив місис Герон до глибини душі. Вона так і знала, що її донька за кимось впадає!

“Чудово! Як його звати?”

“Е… Ерон Семюелс.” ім’я зіскочило з язика, ніби щось непристойне.

Мати розплилася в усмішці.

Кейді було фізично боляче бачити свою матір такою щасливою через таку дрібницю. Відчуття провини переповнювало її.

“Давно про нього не чула.” мама сказала.

“Ви багато часу проводили разом потайки?”

Слова уразили Кейді в саме серце, “Кхм! Маам…”

Місис Герон обійняла доньку.

“Познайом його з нами, коли захочеш.”

Була ще одна людина, з якою батьки Кейді знайомі не були, попри те, що їхня донька про неї говорила. Ця людина конкурувала з Ероном Семюелсом за місце в захоплених розповідях кейді Герон за сімейним столом. Вона витіснила Ерона Семюелса цілком, а тепер стала причиною його повернення.

“Мамо, тато, знайомтесь, це Ер-р-Реджина Джордж.” Кейді проторохтіла, запускаючи дівчину всередину.

Реджина осяйно усміхнулася й потиснула містеру Герону руку.

“Почувайся як вдома.” сказала місис Герон, прямуючи до кухні. “Хочете перекусити?” вона запитала з надією й відчинили духовку з випічкою. Через непомітний діалог за чашкою чаю можна було б дізнатися, ким подруга Кейді є насправді.

“Ні, ми не голодні,” Кейді ухилилася, відтягуючи дівчину в бік, “Ми зразу підемо робити уроки, якщо ти не заперечуєш.”

Кейді хотілося уникнути незручних питань якомога швидше. Раптом Реджина спинилась, відчуваючи розчарований погляд на спині.

“Дуже дякую вам, місис Герон!” Реджина вибачально усміхнулася, “Але у мене дійсно серйозні проблеми з алгеброю. Втім, коли Кейді все пояснить, ми обов’язково оцінимо ваші старання.” вона попрямувала за дівчиною нагору.

“Не зачиняй,” Реджина попросила, коли Кейді з сумнівом дивилася на двері. А що якщо їх помітять разом?… Від самої думки по спині пробігли мурашки.

“Не бійся. Ми ж нічого нелегального робити не будемо,” блондинка сказала, запрошуючи жестом сісти поруч.

“Так, ти права.” Кейді важко видихнула, відчуваючи, як їхні коліна торкаються. 

Жест був простий і невинний. Але те, що батьки можуть зазирнути до кімнати в будь-яку мить, робило цей дружній дотик чимось небезпечним.

“Краще я б поділила число на нуль.” Кейді сказала.

Реджина хихикнула, кладучи зошит на стіл.

“Ніколи не чула, щоб ти лаялась.” блондинка сказала, “Я на тебе так сильно вплинула?”

Кейді засоромлено відвела погляд, відчуваючи руку на своєму стегні.

“Я б залюбки передала тобі свої знання натомість.” вона сказала, соваючи ручку Реджині до рук.

“Отже, логарифми…”

Реджина скривилася, записавши тему. Прийти додому її дівчини під приводом підготовки до екзаменів було геніальною ідеєю. Вона з цікавістю розглядала постери у кімнаті та фотографії, на яких Кейді була ще маленькою.

Кейді все ще була достатньо наївною для того, щоб сприйняти фразу “Мені дуже потрібна допомога з алгеброю” буквально.

Хоча Реджині й було приємно чути захоплене математичне торохкотіння біля себе, вона б воліла трохи змінити вектор їхньої діяльності.

“Ти гаєш багато часу на піднесення числа до степеня.” Кейді зауважила, нахиляючись ближче.

Реджина розгублено кліпнула.

“Я не можу так швидко помножити число 2 саме на себе 6 разів.” вона прошипіла. “Не всім дано блискавично рахувати, Кейді.”

Її бісив і одночасно заворожував розумний погляд її дівчини. У ньому могла міститися ніжність та розуміння всього світу. Найбільше Реджину дратувала відсутність образи чи докору в ньому.

“Дивись,” Кейді промовила кладучи руку на стіл.

Це було просто нестерпно. Реджина почувала себе дурнуватою першокласницею.

“Номер пальця — це степінь, починаємо з першого,” Кейді сказала, випнувши великий палець. “Два в першому степені — два.”

Реджина роздратовано видихнула, але продовжила слухати.

“Помножимо на два — чотири.” Кейді випнула другий палець.

“Ще 8, ще 16 і ще 32…” Кейді продовжила множити числа на два, поки у неї не закінчилися пальці на руці.

“64 це вже буде 6 палець, розумієш?” Кейді глянула на Реджину, “Тож 2 в 6 степені це 64. Таким способом ти зможеш значно швидше визначати степінь.”

Реджина повільно кивнула. Тільки зараз вона помітила, наскільки тонкі й ніжні руки в її дівчини.

“Добре, тоді скажи мені…” Кейді зловила зосереджений погляд на собі. “625 це 5 в якому степені?”

Реджина почала щось не задоволено бурмотіти, загинаючи пальці на руці Кейді. Вона б могла випробувати цей метод на собі, але рука Кейді безсумнівно слугувала значно кращим екземпляром. 

Її дівчина не була проти.

“25… 125,” Реджина рахувала, “125 додати… Я б краще мала ці руки на своїй шиї, аніж… 625.” Вона не помітила, як її міркування стали достатньо гучними, щоб їх почути.

“Що ти сказала?” Кейді спитала.

“625?” Реджина криво усміхнулась.

“Це я почула…” Кейді сказала, закриваючи обличчя руками. Вона почула ще дещо, що змусило її почервоніти, але Кейді не мусила відволікати свою дівчину цим. Вони зібралися у неї вдома тільки заради алгебри.

“Тож який це буде степінь?” вона запитала.

“Аа, степінь! 4.” Реджина вигукнула, знічено поворухнувшись. На мить Кейді завмерла так, ніби могла почути її думки. Реджині було досі соромно. Хоча виявилося, що її дівчина просто тоді чекала на відповідь.

Кейді задоволено усміхнулася. Вона кинула швидкий погляд на двері, а потім — на губи Реджини.

“Я думаю, коротка перерва нам не завадить…” вона сказала, підводячись.

“Повністю згодна,” Реджина прошепотіла, відчуваючи руки на своїй шиї. Перехід від математичних тортур до поцілунків змусив мозок розплавитись.

“Досить,” Кейді відсторонилася, відчуваючи легке запаморочення. Вона з тривогою подивилася на двері, ніби батьки зараз могли почути її прискорене серцебиття й увірватися до кімнати з аптечкою.

“Досить алгебри на сьогодні.” Реджина додала задоволено й витерла залишки блиску для губ.

Вона зухвало штовхнула двері в бік й спустилася сходами на кухню. Кейді засоромлено попрямувала за нею.

Місис Герон радо заварила чай та дістала шоколадні кекси зі сховку.

“Тож як у тебе з навчанням, Реджино?” вона запитала.

“О, пречудово!” блондинка сказала, помішуючи цукор у чашці. “Завдяки Кейді у високі оцінки тепер з усіх предметів.” вона усміхнулась й вгризлась у кекс.

“Та ну, не бреши…” Кейді сказала глузливо. Їй було прекрасно відомо, якими способами Реджина ошукувала кожного вчителя.

“Але взагалі мені подобається твоє… логічне мислення.” Кейді сказала, ковтаючи чай. “Ми маємо багато спільного.”

Її мати задоволено слухала їхню розмову.

“М-м! Дякую, місис Герон!” Реджина безневинно кліпнула очима, ніби вона недавно не цілувала її доньку до втрати дихання.

“Було дуже смачно!” вона додала, дивлячись на залишки її блиску для губ на губах Кейді.

Місис Герон розцвіла в усмішці, спостерігаючи за тим, як подруга Кейді люб’язно стукала її доньку по спині, допомагаючи їй відкашлятись.

“Не спіши, Кейді.” мама сказала співчутливо. “Це вже не вперше ти так погано їси.”

Сталося так, як гарантував план Реджини. Місис Герон дійсно перестала переживати за свою доньку. Здебільшого оскільки половину вільного часу Кейді витрачала на Реджину Джордж, а іншу половину — на Ерона Семюелса (тобто теж на Реджину, але мати про це не знала.)

“Я мушу спізнитися.” Реджина вирішила, поспішно надягаючи літнє плаття. Їй хотілося змусити Кейді трохи похвилюватися.

Вони запланували зустрітися недалеко від парку розваг, де відбувалися їхні перші побачення. Сьогодні була їхня маленька річниця, довжиною в три місяці.

Кейді збиралася не поспішаючи, насолоджуючись мелодійним тіканням годинника. Їй більше не доводилось приховувати те, що вона закохана, від своїх батьків. Вона збиралася на побачення спокійно й усміхалася, заздалегідь знаючи, що все складеться неймовірно. А повернувшись додому, їй більше не доведеться приховувати залишки рум’янцю на щоках від завжди уважної матері!

Побачивши знервовану Реджину попереду, Кейді зраділа. Вона хотіла простягнути руки до неї, але не хотіла руйнувати сюрприз.

Реджинині каблуки знічено цокотіли Кейді назустріч.

Мало того, що запізнитися не вийшло, вона прийшла раніше на двадцять хвилин від призначеного часу.

“Давно не бачились, дивачко з джунглів!” Реджина сказала, широко усміхаючись. “У мене є для тебе подарунок.”

Вона теж тримала руки за спиною.

“Я теж дещо маю для тебе, пластикова королево бджіл!” Кейді сказала й засміялася.

На рахунок 3 вони помінялися подарунками.

Реджина тепер допитливо стискала в’язану мавпочку в руках, а Кейді — букет з квітів.

“Боже, вона така мила… Це ти в’язала?” Реджина захоплено спитала.

Кейді кивнула.

“Я так і думала,” блондинка дражнячи додала. Перед тим, як Кейді встигне образитись, вона скаже, “Бо ти передала їй свою доброту…”

“Стулися!” Кейді хихикнула.

“Ні, дійсно дякую. Вона нагадуватиме мені про тебе.” Реджина відвела очі, засоромившись від ніжності свого голосу.

Кейді акуратно торкнулася носом до темної голівки квітки. Букет у її руках переливався приємним теплим градієнтом.

“Як вони називаються?” вона запитала.

“Остео-якось-там…” Реджина відповіла.

Кейді усміхнулась.

“Я теж забула наукову назву.”

Вона притягнула дівчину до себе за руку.

“Ти це спеціально чи тільки придурюєшся?” Кейді запитала, грайливо дивлячись Реджині в очі.

“Не маю й гадки про що ти.” блондинка сковтнула.

“Ці квіти також називають африканськими ромашками,” Кейді сказала, “Але я повірю, що ти про це не знала.”

Відчувши поцілунок на щоці, Реджина усміхнулась.

“Який приємний збіг!” вона сказала й задоволено повела Кейді по парку.

“О, прошу!” Кейді зупинилася, почувши, що цокання каблуків позаду неї припинилось, “І це ця людина, яка розказувала, що одягнула каблуки у п’ять років?”

“Але це був єдиний раз, коли я змахлювала у грі…” Реджина винувато дивилася на свою розгнівану дівчину. Вони знову тренувалися грати в “Дві правди та брехня” й Кейді непристойно жорстоко почала її обігрувати.

“Авжеж ти змахлювала! Мій алгоритм був досконалим.” Кейді зневажливо пирхнула. Вона сіла поруч до Реджини на лаву.

“Добре!” Реджина розгнівано скривилася за звичкою. Але одного жалісливого тремтіння Кейдіних губ вистачило, щоб заспокоїтись.

“Насправді я наділа їх у 4 роки.” Реджина зізналась, шумно видихнувши.

Різкий спад напруги змусив Кейді розсміятись.

“Почекай… Ти дійсно навчилася ходити на каблуках так рано?” вона збентежено перепитала.

Реджина кивнула.

“А як же твої ноги?” турбота зростала в голосі Кейді в геометричній прогресії.

“Болять…” Реджина відповіла, винувато відводячи погляд.

“Боже, люба,” Кейді схопила дівчину за руку, “Чому ти раніше не сказала?”

“Не хотіла розлючувати тебе ще більше.” Реджина сказала, ніжно стискаючи руку Кейді у своїх.

“Дурненька,” Кейді прошепотіла, заправляючи пасмо волосся Реджині за вухо. “Найбільше за все на світі, я не хочу, щоб тобі було боляче.” вона поцілувала дівчину у вухо.

“До того ж я не можу довго ображатися через дрібниці.” Кейді сказала, знімаючи босоніжки.

“Поміняймося?” вона запропонувала й поставила взуття до ніг своєї дівчини.

Реджина вдячно усміхнулась.

Ходити на тонкому каблуці було неймовірно важко. Додому Кейді дійшла схожа на п’яного лижника… П’яного щасливого лижника з букетом у руках.

“Як пройшов твій день?” мама запитала, зустрічаючи доньку в темному коридорі.

Реджина навчила Кейді чудово брехати, тож Кейді без вагань розпочала розповідь.

“У мене було чудове побачення з Ероном Семюелсом!” дівчина усміхнулась. 

“Він мене дуже розуміє. Я захоплююсь цією… щирістю.” вона відставила каблуки в бік.

“І я їго дуже люблю.” Кейді непомітно виправила неправильний займенник.

Але місис Герон щось запідозрила й увімкнула світло, щоб краще розгледіти обличчя доньки.

Рожеві каблуки миттєво впали їй в око.

“Що це?” мама запитала лагідно.

Містер Герон відклав газету в бік, почувши зміну в голосі її дружини. Схоже, у Кейді починалися проблеми.

“Аа, ми обмінялися,” Кейді байдуже відказала й подалася до своєї кімнати.

“З Ероном Семюелсом?” батько перегородив їй прохід.

Рот Кейді набув О-подібної форми, коли вона усвідомила, що тільки що сказала.

Мама акуратно потягнула чоловіка на себе, намагаючись його заспокоїти. Вона була не менш переляканою за доньку.

“Ні, не з Ероном!” Кейді сказала, відступаючи, “З Реджиною! Вона дала мені своє взуття, щоб вразити Ерона.” Брехня вигартувалась тиском й вийшла доволі переконливою.

Кейді засоромлено сковтнула.

“Приводь того Ерона до нас. Я мушу провести з ним чоловічу розмову…” містер Герон запропонував.

Серце Кейді пропустило удар, коли слова батька вразили її. А якщо він разом з мамою здогадаються, хто був справжнім Ероном увесь час? Її хитка історія може розплутатися, перш ніж вона навіть встигне її обробити.

Вона швидко пробурмотіла «на добраніч» і пішла нагору, тиша в коридорі розтягувалася з кожним кроком. Дійшовши до своєї кімнати, вона зачинила двері й притулилася до них, нарешті дозволивши страху осісти в грудях. Перевертаючись у ліжку, вона намагалася заснути. Легше було б і поплакати, і заспокоїтися, і бути об’єктивною, але нічого з цього зробити не вийшло.

Три довгі дні від Кейді не було ні візиту, ні дзвінка. Реджина вже думала, що вона захворіла або потрапила під автобус, але все було куди гірше.

Кейді прийшла до її дому бліда, ніби сам привид.

“Нам потрібно розлучитись.” вона сказала.

Реджинине горло пересохло.

“Ні. Я не хочу.” вона виступила вперед й стиснула Кейді за руку. Вона була по-зимовому холодна.

“Я не відпущу тебе, поки ти усе мені не поясниш.” Реджина наполягла, затягуючи Кейді усередину…

“Я не знаю, наскільки добре батьки відреагують на нас.” Кейді підсумувала розповідь. Її сухий тон сповіщав про кінець розмови.

“Зачекай. Я так і не зрозуміла, ти хочеш зустрічатися зі мною чи ні?” Реджина спитала, підводячись.

Кейді відвела погляд.

На мить перед нею постала фантазія, де Реджина стояла у кумедному брилі під розжареним африканським сонцем. Вона із захопленням розглядала силуети левів вдалині, на які показувала мати Кейді. Увечері вони збиралися біля вогнища. Батько Кейді розповідав страшні історії, й Реджина імітувала страх, щоб зайвий раз притулитися до Кейді. Вони сміялися…

“Не хочу.” вона сказала.

Реджина хихикнула.

Щирий сміх змусив Кейді здригнутися.

“Ти так і не навчилася добре брехати, Кейді.” Реджина зауважила, “Але це ще не означає, що гра програна, чуєш?”

“Краще готуватися до гіршого, ніж безнадійно вірити тобі.” Кейді сказала, змушуючи Реджинине серце пропустити удар.

“Я знала, що твій план був приречений на провал ще від початку! Я ніколи не вірила ні в кохання з першого погляду, ні в довготривалі перші стосунки, я мислила раціонально, Реджино!” Кейді випалила, дивлячись прямо у розгублені блакитні очі. Вони не поворухнулись.

“Ти не розумієш, що світ схильний до регресії, і рано чи пізно тебе спіткає неминуча поразка. Це математично неможливо постійно вигравати.”

Реджина дивилася на Кейді тупо, в німому зачаруванні, поки дівчина палко лаяла її математичною мовою з голови до ніг.

Раптом Кейді зупинилась, усвідомивши, що її дівчина все ще була поруч й уважно слухала її. Кейді тільки що вилаяла і відштовхнула Реджину, а вона дивилася на неї так вдячно, ніби Кейді її тільки що поцілувала.

Чому вона не пішла? Чому не розгнівалась у відповідь? 

Чому серце Кейді калатало в непевному ритмі, якщо мозок правильно відтворив аргументи?

“Якби ж лише математика могла пояснити ці почуття” вона подумала, і щось зламалося всередині неї.

“Тож ти любиш мене.” Реджина промовила.

Кейді розгублено кліпнула.

“Це не раціонально…”  вона пробурмотіла і її очі зблиснули від сліз.

“Не раціонально було вірити в те, що я не боротимусь за наші стосунки, Кейді.” Реджина сказала, пригортаючи дівчину міцніше.

“Я ніколи не програвала в цій грі, пам’ятаєш?” 

Кейді заридала.

І вдруге в житті, вона дозволила собі сподіватися, всупереч усім розрахункам.

Реджина стояла біля дверей, стискаючи кулаки, її впевненість зникла. Вона хотіла справити сильне враження, але тепер… підлога ніби впала під нею. Вага правди скручувала плечі, і вона майже бачила, як батьки Кейді засуджували її.

“Ну,” подумала вона, змушуючи себе дихати рівно. “Якщо вони хочуть правди, вони її отримають.”

Реджина постукала, звук розрізав тишу. Хтось крутився над замком з іншого боку.

“Ох!” Кейді полетіла на вихід за дверима, ледь не збиваючи Реджину з ніг. “Пробач.” вона прошепотіла й простягнула тремтячу руку.

Охайний хвостик, випрасувана сорочка та завжди лагідна усмішка на її обличчі — Кейді виглядала готовою до всього, крім цього. Її очі  незібрано бігали, вивчаючи Реджину з ніг до голови. Вона дивилася на неї так жадібно й поспішно, ніби прагнула запам’ятати кожну рису її обличчя в цю мить. 

Губи, ніс, очі — відчуття докору й провини підганяло Кейді. Вона з сумнівом відвела погляд.

Серце Реджини невпевнено забилось, відчувши сумний погляд на своїх губах.

Блиск для губ нагадував небесне сплетіння з крихітних зірок, сяєво яких так сильно манило Кейді.

Ні, вона не встигла наостанок вивчити й запам’ятати кожне сузір’я. Широка тінь накрила їх усі.

“Мамо, тато, знайомтесь… це Реджина Джордж.” Кейді сказала шанобливо.

Реджина фірмово усміхнулась, але її горло стиснулось, коли погляд містера Герона звужувався, обережно вдивляючись у неї. Його засукані рукави показували мускулисті руки, схрещені, коли він стояв поруч з Місис Герон, яка дивилася на Реджину з ввічливим, але скептичним виразом. 

“Ніякої милості в його очах,” подумала Реджина, відчуваючи, що її впевненість похитнулася.

Місис Герон зробила крок вперед, злегка насупившись. 

“Але ж, люба… Ти не казала, що нас варто готуватися до візиту твоєї… подруги.”

Холодок у кімнаті, здавалося, поглибився. Реджина глянула на Кейді, обличчя якої стало блідим. Її батьки досі не зрозуміли.

“Ні,” сказала Реджина, прочистивши горло, щоб зміцнити голос. 

“Ви правильно розумієте,” вона розправила плечі, “Я… Ерон Семюелс.”

Обличчя містера Герона розгублено скривилося, брови злетіли. Він подивився на Кейді, що міцно трималася за його руку. Місис Герон подивилася на Реджину, потім збентежено — на чоловіка.

“Ти кажеш…” Місис Герон повільно наважилася, “Що ви двоє разом?”

“Так.” Реджина відчула, як її щоки почервоніли, але переборола напругу, відмовляючись відвести погляд. “Кейді була зі мною весь цей час.”

Щелепа містера Герона розтягнулася, його погляд скам’янів.

“Ви обоє…” Він проковтнув, “Обидві дівчини?”

Реджина блимнула, ніби їй дали ляпаса, “Так?”

Він зітхнув у дивному поєднанні полегшення і занепокоєння, його широкі плечі розслабились — тільки злегка. 

«Правильно. Дівчата.” Його очі знову кинулися до Реджини, і цього разу в них був натяк на щось м’якіше. Він пробурмотів, майже до себе, «Ну, краще, ніж якийсь хлопець… на підборах.”

“Ну ж бо,” перервала Місис Герон, штовхаючи їх всередину, “Поки нічого не охололо.” вона сказала механічно, ніби все ще опрацьовувала інформацію.

Реджина обмінялася швидким нервовим поглядом з Кейді, відчуваючи прилив тепла, коли пальці Кейді вплелися їй у руку. Вони пішли слідом за її батьками в їдальню, де стіл був акуратно накритий, а всі тарілки та приладдя — ідеально розставлені. Містер Герон глибоко вдихнув і жестом попросив їх сісти навпроти нього та його дружини.

Коли Кейді сіла, вона скоса глянула на Реджину. У очах Кейді спалахнуло занепокоєння. Реджина взяла її руку, ніжно стиснувши її під столом, мовчазно заспокоюючи.

“Почнімо заново,” сказав містер Герон, ретельно добираючи слова. “Це… було для нас несподіванкою, але це не означає, що ми не хочемо зрозуміти.”

Реджина кивнула, сідаючи рівніше. Це був момент. Справжній тест.

Місис Герон дивилася на неї стурбовано.

“Ми тут не для того, щоб судити тебе, Реджино. Але, як бачиш, ми турбуємося за Кейді. І ми хотіли б знати, яке майбутнє ти з нею плануєш.”

У Реджини калатало серце. Це були не просто балачки — це була перевірка її намірів. Вона глянула на Кейді, відчуваючи, як тягар батьківських сподівань тисне на неї. Які в неї були плани? Вона ніколи не думала про це до кінця, але в той момент вона зрозуміла, наскільки сильно вона хоче майбутнього з Кейді. Невизначеність відпала.

“Я хочу зробити Кейді щасливою,” сказала вона тихо, але рішуче, зустрівшись поглядом місис Герон. “Я знаю, що ми молоді, і можливо… це не завжди легко зрозуміти. Але вона означає для мене все.”

На мить тиша була напруженою, але поволі вона відчула, як батьки Кейді розслабилися. Містер Герон дивився вниз, його обличчя пом’якшилося від неохочого примирення.

Кейді радісно посунулась на стільці. Вона вдячно дивлячись на Реджину.

Від цього погляду її серце на мить зупинилось.

Реджина усвідомила: вона боролася не скільки за батьківське схвалення, як за бажання розділяти перемоги й поразки з Кейді.

“Ми можемо не до кінця це зрозуміти,” повільно сказав містер Герон, стискаючи руку своєї дружини. “Але якщо це те, що робить тебе щасливою, Кейді, ми підтримаємо тебе.”

Місис Герон, глянувши на осяйну усмішку Кейді, кивнула.

“Найбільше ми хочемо, щастя для тебе.”

Кейді розсміялася з полегшенням, і коли всі вони заспокоїлись, містер Герон прочистив горло, порушивши тишу.

“Тільки… ви б могли уникнути… поцілунків? Принаймні біля нас?” додав він легким, але невпевненим голосом.

Кімната вибухнула сміхом, напруга нарешті розвіялася.

Примітки до даного розділу

Салютую усім, кому доводилось змінювати займенники своїх коханих людей, щоб батьки не здогадались. Якщо вам ніхто про це сьогодні не говорив, то я вами пишаюся і бажаю, щоб ви були щасливі.

P.S. Я хочу висловити щиру подяку моїм відданим читачам за вашу неоціненну підтримку. Ваші лайки та коментарі покращують мій день і мотивують продовжувати писати.

Проте я помітила, що порівняно з першою частиною кількість вподобайок зменшилася приблизно втричі. Це могло бути пов’язано з довжиною тексту, часом публікації або, можливо, щось в історії не відгукнулося так сильно. Якщо ви слабо захоплися або розчарувалися, я буду дуже вдячна за ваш відгук! Я ціную кожен коментар і вдумливо врахую ваші враження та пропозиції для майбутніх робіт.

Дуже дякую за читання! Я сподіваюся скоро побачитися з вами знову, і зроблю все можливе, щоб наступна історія стала ще приємнішою.

    Ставлення автора до критики: Позитивне
    Надіслав: yakomoga , дата: сб, 11/30/2024 - 15:41