Повернутись до головної сторінки фанфіку: Гра на падіння

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Розставання приносили Реджині Джордж театральне задоволення. Після того, як годинник пробивав північ, її колишні перетворювалися на огидні гарбузи, а вона опинялася у світлі прожектора. Вона виплакувала свою душу в обіймах Гретчен, потайки хихикаючи між схлипами. Їй було глибоко байдуже до Ерона Семюелса та Шейна Омана. Вона ридала лише через своє ламке волосся, криво підстрижений ніготь чи то набрану вагу, не забуваючи сипати прокльонами тих хлопців. Це просто був такий соціально прийнятний обряд, який Реджина не розуміла, але мала його відіграти.

Сьогодні Реджина Джордж мала шикарну зачіску, нігті, одяг. Вона відчувала себе найгарячішою дівчиною у світі. До того, як вона зустрілася з Кейді Герон.

Повертаючись додому, Реджина не помітила, як її макіяж жахливими чорними патьоками стікав по розчервонілому обличчю. Вона завалилась у ліжко, забуваючи зачинити двері. І після двох безперервних годин ридань її волосся нагадувало гніздо божевільного птаха.

Це могла б бути найуспішніша гра за усю її кар’єру. Третій акт цієї неймовірної історії мав закінчитися ще тоді, як вони з Кейді Герон розійшлися, але Реджина Джордж просто не могла змусити себе зупинитись. Дурнуватий соціально прийнятний ритуал ридань продовжувався навіть попри те, що у кімнаті не було глядачів.

Трохи заспокоївшись, Реджина Джордж вирішила згадати все від початку до кінця. Навіть, на перший погляд, ідеально виконана робота могла містити в собі помилки. Цьому її навчила Кейді Герон.


АКТ ПЕРШИЙ

Кейді Герон, цілування якої було радше схоже на цілування з пральною машинкою, розчервоніла підвелася на ліжко.

“Тепер твоя мати думатиме, що ми зустрічаємося.” вона схвильовано промовила. (Реджина ладна закластися, що її серце тоді все ще шалено билося.)

“Мене це задовольняє. Тебе?” блондинка розважливо поглянула на Кейді. Та здригнулася.

“Мене теж…” вона збентежено сковтнула. Ймовірно, серце Кейді теж тоді ще не вгамувалося. Реджина це відчула, але воліла переконатись.

“Точно?” вона перепитала, тягнучись до рук Кейді. “Перевір свою область допустимих значень про всяк випадок.”

Кейді усміхнулася й стиснула руку у своїй.

“Все добрасно.” вона кивнула.

“Добрасно?” Реджина звела брови у непорозумінні.

“Ой. Я хотіла сказати добре, але мала на увазі класно,” Кейді зашарілася. Ніколи вона ще не молола таких дурниць.

Реджина кивнула. Вона допитливо вивчала руку Кейді своєю.

“Як щодо терміну?” вона поцікавилась, і відчула як рука сіпнула в сторону.

“Терміну?” Кейді схопилася з ліжка.

(Вау, Реджино, браво! Говорити про час завершення стосунків, ще не почавши їх. Дуже тактовно й розумно з твого боку!)

“Звісно, що терміну. Ми ж не по-справжньому зустрічатимемось, дурненька.” Реджина Джордж пояснила. (Якби вона знала, наскільки реальними вони відчуватимуться, Реджина з майбутнього змусила б себе тодішню проковтнути власного язика.)

“Півтора місяця. Тобі підійде?” вона запропонувала.

Тінь промайнула обличчям Кейді Герон. Вона відвела погляд.

“Цілком.” вона погодилась.

“Тоді як щодо ціни?” Кейді спитала без нотки комерційної зацікавленості. Її запал зелених очей кудись зник.

Реджина хихикнула. Її смішила наївність Кейді та її безглузді спроби приховати свою добродушність.

“Це компенсація за те, що ти зробила так, щоб усі в школі мене ненавиділи.” блондинка лагідно нагадала.

“Але мене теж ненавидять.” Кейді Герон заперечила й додала, “Завдяки тобі.”

“Гм… Тоді ми спробуємо пробачити одна одній і заслужити захоплення маси знову.” Реджина поділилася планами на майбутнє й підсумувала, “Вважаймо цей акт очищенням наших душ, який є винагородою сам по собі.”

Кейді Герон усміхнулася.

“Акт очищення душі?” зелені очі запалали з ентузіазмом. “Ти все-таки слухала про “Божественну комедію” Данте Аліг’єрі?”

Реджина Джордж кивнула. Ні, вона не слухала, що їхня марудна вчителька зарубіжної літератури про це говорила. Просто коли Кейді тоді відповідала на уроці, безглузда інформація залилась у її вуха і не забулась.


АКТ ДРУГИЙ

Насправді безглуздої інформації тоді було більше, ніж потрібно.

Навіщо Реджині було запам’ятовувати те, що Кейді п’є зелений чай без цукру? Що вона не любить, коли Реджина її затикає. А також, що Кейді переживала за математичні змагання. 

Також вона знала, як змусити Кейді здригатися одним доторком коліна. Як її дражнити так, щоб вона не ображалася, а шарілася.

(Це лише короткий список. Якщо Реджина почне згадувати далі, її внутрішні органи вийдуть назовні разом зі сльозами. Та й навіщо їй пам’ятати усе це тепер ?)

Щодня, повертаючись зі школи додому, Кейді Герон пояснювала батькам, що робитиме уроки із друзями, а потім з ними гулятиме. Вона кидала до портфеля декілька шведських батончиків і як типова хороша дівчина спішила до дому своєї хворої коханої.

Щодня о третій годині дня Реджина чула схвильовану мелодію на першому поверсі. Чула, як її мати вітає гостю з усмішкою. Але найбільше вона прислухалась до слонячого тупоту. Ось остання сходинка рипнула, і двері акуратно відчинилися.

Дивно, як це “рип-рип” робило її справді щасливою. Ще дивнішим було те, як воно опинилося в списку безглуздих речей, про які варто забути.

“Привіт моїй любій дівчині!” Кейді Герон усміхнулася. Портфель полетів у сторону, і Реджина відчула, як ліжко поруч з нею просіло.

Зелені очі з легким схвилюванням вивчали незадоволене обличчя блондинки. Кейді Герон не могла здогадатися, що не так, тож вона ніяково видихнула й стиснула руками свої стегна. Вона вже була готова розповідати, як пройшов її день у школі й що там нового з пліток, аж раптом Реджина з докором підвела руку, зупиняючи її.

“Де мій поцілунок?” вона запитала обурено.

Кейді розгублено кліпнула.

“Поцілунок? Я — ” вона зблідла від переляку. У блакитних очах не було й нотки гумору. “Я думала, що ми фальшиво зустрічаємося.” Кейді Герон обурено втиснулася руками в ліжко й відвернулася.

“Кейді, слухай, ти найрозумніша дівчина, яку я коли-небудь зустрічала,” Реджина торкнулася її руки. Вона могла відчувати, як напруга поступово зникає, але не могла бачити, як з тим рожевіли щоки Кейді. “Знаєш, що робить брехню переконливою?”

Кейді похитнула головою.

“Віра оповідача у неї.” Реджина пояснила і додала, “Ось ти віриш у те, що ми зустрічаємося?”

Кейді прикусила губу.

“Я теж — ні. Тож не вагайся. Доведи протилежне.”

“Я не хочу.” Кейді Герон відрізала без нотки вагання, “Не наказуй мені.” вона підвелася.

Ліжко підстрибнуло, й хвиля болю покотилася до хребта Реджини Джордж. Вона скривилася.

“Ой, вибач, вибач,” Кейді з тривогою кинулася до Реджини й ліжко знову вигнулось.

“Тсс,” Реджина процідила крізь зуби, відчуваючи ниття хребта. Але не це було причиною її болю.

Відмова. Реджина Джордж ніколи не стикалася з відмовами, і це виявилося болючішим за удар автобуса.

Люди — її вірні мавпочки виконували будь-які прохання. Кейді не була мавпочкою. Вона була гідним левом. Хоча трохи наївним і демократичним.

“Ти не мусиш просити вибачення.” Реджина саркастично відповіла. “Я розумію.” вона додала, відводячи винуватий погляд.


Розуміння, щирість та доброта до біса личили Реджині Джордж. І чим більше вони проводили часу, тим частіше Кейді це у ній помічала.

“Ти ж розумієш, що зустрічатися з нею це те саме, як зустрічатися з чудовиськом?” Дженіс дорікнула.

“Тільки не очікуй, що вона перетвориться на принца.” Докинув Деміен.

Вони розсміялися. Кейді було не до сміху.

“Я впевнена, коли ти побачиш її без макіяжу, то подумаєш ще раз над своїми почуттями.” Дженіс запевнила й прописала потішний ляпас по плечу.

Кейді не спішила до дому Реджини, як зазвичай. Вона виважено йшла і думала, переважно про неї. Їй подобалася Реджина у певному розумінні цього слова.

Вона їй подобалася злою і прищавою, подобалася без шикарної зачіски й блиску для губ. Приблизно такою вона її тоді й побачила, коли подзвонила у двері.

Кейді пощастило запізниться в день, коли Реджина відчувала себе жалюгідною. Наскільки, що їй не хотілося нічого нищити й вбивати, вона навіть не могла знайти причину для скарг.

Вона лише хотіла, щоб ніхто не бачив її такою. І під ніким вона має на увазі всіх. І так, Кейді Герон, це стосується і тебе.

Ти думаєш, що пізній дзвінок у двері захистить тебе? Думаєш, Реджина відчинить їх, впустить тебе, не даючи замерзнути?

Ні, ти помиляєшся.

Реджина акуратно підвелась з простої цікавості.

Їй хотілося побачити, що буде робити Кейді Герон.

Ось вже вона стояла і дивилася у вічко.

Дівчина переступала з ноги на ногу, схвильовано дивлячись на двері. Іноді вона протирала долоні намагаючись зігрітись.

Зелені очі радісно загорілися.

“Реджино, відкрий, я знаю, що це ти.” лузерка попросила, помітивши, як світло у значку перекрила тінь.

Ну добре. Реджина надто втомилася, щоб чинити опір.

“Ох, як справи?” Кейді поцікавилася й без жодної відрази зробила крок уперед.

“Чудово, ти не бачиш?” Реджина саркастично сказала й показала на великий прищ на лобі, перегороджуючи дорогу.

“Ну, рада за тебе.” Кейді не звертаючи на нього уваги, потягнулася до рюкзака. “Я принесла закуски.”

“Це шведські батончики?” голос Реджини різко пом’якшився.

“Так.” Кейді спокійно підтвердила, намагаючись протиснутись у двері. Здавалося вона от-от пройде, аж раптом:

“Я не буду їсти цю гидоту.” Реджина закотила очі й з презирством поглянула на свою дівчину. Частина її хотіла змусити Кейді забиратися звідси.

Кейді була близька до роздратування. Вона видихнула й подумки полічила до десяти.

“Хто сказав, що я їх взяла тобі? Це для мене.” вона розгорнула батончик і простягнула до рота.

“Замовкни й віддай мені.” очі Реджини палали гнівом. Частина її хотіла, щоб Кейді Герон залишилась.

Кейді не зважала на це й відкусила шматочок смакуючи.

“Я мала на увазі поділися, будь ласка, якщо тобі не важко,” Реджина сказала, неочікувано для себе.

Кейді Герон вдавилася. Вона простягнула батончик, ніби збиралася ним годувати нещасного цуцика, який міг будь-якої миті її вкусити.

Реджина вгризлася в батончик. Його не стало.

Якби вона була б цуциком, то неодмінно замахала б хвостом. Але Реджина не була ним, тож лише її очі радісно загорілися. Побачивши легку усмішку на обличчі Кейді, вона зневажливо пирхнула й витерла губи рукавом кофти.

“Ой, я сподівалася його їсти, поки дивитимусь, як ти страждаєш.” Кейді мовила солодким голосом, майже зворушено.

Реджина хихикнула. Її смішила емпатійність Кейді та її тяга до альтруїзму.

“Заходь. Мене нудить від тебе.” Реджина звільнила прохід.


Реджина не любила поступатися людям, не любила, коли вони робили щось наперекір. Її тіло тоді напружувалось, а очі наливались гнівом. Вона відчувала себе левом, якого люди боялися.

Реджина часто поступалася Кейді Герон. Можливо, бо в глибині душі їм хотілося одного. Або, бо її тіло тоді розслаблялося, а в очах навіть іноді зблискувала поблажливість. Вона все ще відчувала себе левом, приборканим, близьким до муркотіння. Кейді Герон її не боялася.

“Ти знала, що леви не муркочуть?” голос Кейді лунав віддалено згори, схожий на райський відгомін.

“Ні.” Реджина сказала й позіхнула. Вона плавилася під ніжними теплими дотиками, що гладили спину й проводили кола навколо кожного її хребця.

Кейді Герон тоді могла б запросто виламати ті кістки. Натомість вона вкладала у дотики енергію та невимовну турботу.

Звісно, у Реджини був свій масажист, якого оплачувала її мати. Але її мати не могла знати, що саме дотик Кейді Герон відчуватиметься за панацею для Реджини.

Вона затамувала дихання, відчуваючи як руки віддаляються.

“Чому б я цим переймалася?” Реджина запитала.

“Не знаю. Просто хотілося поділитися цим.” Кейді усміхнулася й хруснула руками.

(Краще б вона тоді розтрощила Реджині кості, але не чіпала її серця.)

Вони ділилися багато чим. Писали домашнє завдання однією ручкою, їли однакові батончики між перервами та пили один чай, (зелений без цукру, який Реджина не поважала, але хотіла дізнатися, чому Кейді надає йому перевагу над чорним з цукром) ділилися також думками, плітками та навіть переживаннями.

“Ти вже визначила мінімум функції?” Кейді поцікавилась, зазираючи до зошита Реджини.

“Так.” блондинка передала ручку дівчині.

Кейді усміхнулася й з гордістю розправила плечі, перевіряючи розв’язання.

“Правильно, але ти забула замінити мінус на плюс.” вона сказала й внесла правку. “Тож тепер твій мінімум це насправді максимум. Бачиш?” Кейді нахилилася так близько, що можна було помітити, як розширилися її зіниці в захопленні.

“Де мій мінімум я знаю.” Реджина сказала, дражливо дивлячись у зелені очі. “Я хочу показати тобі, де твій максимум.” вона додала, затримуючи погляд на губах.

Кейді вибухнула сміхом.

“Це було майже добре.” вона сказала, прикриваючи рот рукою.

“Показати, де мій…” вона намагалася повторити інтонацію Реджини, зберігаючи при тому серйозний вираз обличчя. Її крива усмішка вгамувалась.

 Максимум? ” вона прошепотіла, переосмисливши підтекст. Відчувши ще один грайливий погляд на собі, вона не могла не почервоніти.

Реджина вибухнула сміхом.

“Добре. Це було добре,” Кейді погодилась крізь сміх.

Вона потягнулася до зошита Реджини. Написавши там щось відверто лячне, вона сказала, “Якщо вирішиш це, я буду винна тобі поцілунок.”

Реджина з небаченим раніше ентузіазмом схопилася за ручку.

“lim x -> 0 (ln(1-x) - sin x)/(1 - cos^2 x)” вона побачила і зрозуміла, що не розуміє нічого. Від слова зовсім.

Реджина відкрила рот, щоб лайнутись, але спинилася.

Кейді дивилася на цей вираз з такою ніжністю, ніби він був її дитиною. Реджині не хотілося ображати її дитину, якою б потворною й огидною та не була.

“Чому б це мені хотілось тебе поцілувати?” Реджина підвела брову.

“Мабуть, бо ми зустрічаємося вже третій тиждень.” Кейді Герон нагадала. “Хіба ти можеш протриматись більше без цілування своєї коханої дівчини?” вона дражливо додала, нахиляючись уперед.

Реджина здригнулась.

Це звучало більше, ніж переконливо з вуст Кейді Герон. Оскільки правди у цих словах було більше, ніж брехні.

Ще трохи й Реджина відведе погляд, відчуваючи, як кров підступає до обличчя. Ще трохи й вона дозволить собі бути вразливою.

Ні, не можна дозволяти собі визнавати правду. Безпечніше сховати справжні почуття за сарказмом.

“Своєї коханої фальшивої дівчини.” Реджина уточнила після помітної паузи.

“Ти сама мені наказала повірити у цю брехню.” Кейді недовірливо дивилася у блакитні очі. “І до того ж чи це реально має значення, коли ти так дивишся на мої губи?” вона подумала.

“Що ж, може, мені ще запросити тебе на побачення?” Реджина глузливо запропонувала, коли Кейді не витримала напруги й відвела погляд.

“Так.” дівчина погодилась без вагань. Реджина самовдоволено усміхнулась. Їй подобалось, як події розгорталися.


“Так, два квитки, будь ласка,” Реджина підморгнула продавцеві, забезпечивши їм з Кейді знижку.

“Ти дійсно хочеш туди піти?” Кейді Герон розгублено спитала.

Блондинка завагалася на мить, оглядаючи масивну будівлю. На перший погляд, музей виглядав так, наче ось-ось розсиплеться. 

“Так. Чому ні?” Реджина відповіла з такою впевненістю, ніби вони зараз йшли на шопінг у Лас-Вегасі, а не стояли на порозі цього місцевого наукового музею.

Вона проковтнула шматок сумніву, згадуючи, як цей музей колись був яскравим і наповненим енергією, але тепер здавався забутим, майже покинутим. 

“Ходімо?” — блондинка спитала, простягнувши руку.

Її голос звучав рішуче, але в глибині душі сиділа тривога: чи сподобається це Кейді?

“Якщо ти наполягаєш,” Кейді з захватом стиснула її руку. Підстрибуючи, вона потягла Реджину до входу.

Вони бачили там різну всячину, назви яких Реджина не згадувала зараз. Вона могла згадати лише схвильоване белькотіння Кейді, викликане тим чи іншим приладом. По тому, як сильно її руку було стиснуто, Реджина могла оцінювати їхній вплив на науку.

Їй було байдуже до науки, але якщо Кейді Герон хоче підійти до якогось повітряного пістолета, розбурхано розповідати їй про якісь гази, а потім ще пів години випитувати у розгубленого консультанта про якийсь двигун, то нехай так і буде. Реджині було байдуже до науки, але вона згодом зробить так, щоб цього бідолаху звільнили й поставили на його місце когось достойнішого.

Реджині сподобалась кімната з кривими дзеркалами. Вони, мабуть, були найпростішою річчю тут.

Нічого зарозумілого не було у фразі, “Навіть не думай про збільшення грудей.”, яку крізь сміх кинула Кейді Герон, обіймаючи Реджину зі спини. “Ти й так вже достатньо гаряча.” вона дражливо додала, порівнюючи пишне віддзеркалення зі справжньою Реджиною.

Це правда. Іноді й прості речі здатні приносити щастя.


“Не правда.” Кейді Герон ображено дивилася на неї, ніби от-от заплаче як маленька дитина.

Реджина Джордж спантеличено поглянула на плюшеву мавпочку в її руках, а потім - на свою дівчину.

“Але ж вона справді виглядає, ніби твоя сестра.” блондинка сказала й просягнула іграшку вперед. Кейді поводилась так, ніби зовсім забула, скільки кіл пекла Реджині довелося пройти заради неї.

Спочатку Реджина спустила гроші на дартс, намагаючись зрозуміти, куди і яку параболу її дівчина радила зробити. І так, якщо ви досі думаєте, що розрахунки полегшили ситуацію, то ви глибоко помиляєтеся. Потрібна практика. І те, що ви визначите опір повітря, проаналізуєте форму дротика, силу тяжіння, ніяк не врятує вас від програшу. У найкращому випадку ваш дротик знесе раптовим порухом вітру або ж наступний дротик, який ви візьмете, бо майже влучили виявиться трохи важчим чи легшим за попередній.

У найгіршому випадку Реджина Джордж стоятиме біля самісінького вашого вуха, пошепки криючи прокльонами продавця, а потім вона радісно вигукне, майже оглушуючи вас, коли ви влучите. Ваша рука затремтить, а потім зовсім відмовиться грати у цю корумповану гру.

Ненависть переповнювала Реджину. Її мало було просто проговорити й розділити з Кейді Герон. Її треба було перетворити у щось вартісне.

Пронизливий демонічний крик змусив здригатися стінки крикометра. Реджина Джордж встановила новий рекорд, звівши з глузду машину розваг. Це вартувало оплесків.

Кейді Герон дивилася на неї з роззявленим ротом, не в змозі поворушитись. Прохрипівши щось непристойне власнику машини, Реджина Джордж все-таки добилася свого й забрала гарну плюшеву мавпочку як приз.

Кейді подбала про те, щоб її дівчина випила теплого чаю та заспокоїлась. Вони сіли на лавочку в тихому місці, де ніхто не міг їх потурбувати. Корумповані розваги, безвідповідальні власники, діти, що постійно крутилися під ногами й заважали Реджині лаятись - усе це залишалося позаду. Перед ними ж розгортався майже поетичний вид на смітники, лава під ними морозила сідниці. 

Кейді Герон вдячно дивилася на промінці сонця, що пронизувалися крізь листя червоного клену. Поруч з нею сиділа Реджина Джордж, щоки якої нагадували листя навколо. Мабуть, це були залишки гніву, які Реджина хотіла заспокоїти спогляданням на губи Кейді Герон. Це було майже романтично, поки вона не сказала, “Я вибрала мавпу, щоб ти не сумувала за своїми родичами.”

Контраст ображав Кейді до глибини душі, її очі почали іскритися від сліз.

“Ні!” вона вигукнула, втупившись у мавпочку очима.

Серце Реджини Джордж завмерло у щирому здивуванні. Кейді підвелась, бажаючи покинути це закинуте місце. Реджина не хотіла її ображати. Хіба що трішки.

Реджина Джордж прикусила губу, усвідомлюючи свою помилку. Можливо, тон її голосу вийшов занадто серйозним, коли вона жартувала.

Але Кейді Герон так і залишилась домашньоосвітньою дивачкою з джунглів для неї. До біса наївною, емпатичною та добродушною дивачкою з джунглів.

Такі люди, як Кейді, не адаптовані до шкільного життя. Їх легко було образити чи принизити. Реджина Джордж не терпіла таких і змушувала їх змінювати школу або ж робила так, щоб вони їли їхні ланчі на самоті в туалеті.

Але їй не хотілось, щоб вона йшла.

“Кейді,” Реджина схопила її за руку. “Я не можу зрозуміти, якщо ви не сестри, тоді чому ж обидві такі милі?” вона запитала щиро, без притаманного їй сарказму.

Кейді здивовано кліпнула, й сльоза покотилася по її щоці.

“Іди геть.” Кейді сказала, схрестивши руки на грудях.

Коли вона сіла на лаву, Реджина підвелась.

“Можеш залишитись, якщо хочеш.” Кейді уточнила, витерши сльозу рукавом сорочки.

“Звісно, що хочу.” Реджина сказала, і її дівчина слабо усміхнулась. Кейді підсіла ближче. Вона задоволено обіймала мавпочку.


АКТ ТРЕТІЙ

“Звісно, що я не хочу по-справжньому зустрічатися з нею.” Реджина обурено поклала руки на стіл, відчуваючи, як її серце б’ється в невпевненому ритмі.

“М-м, он як.” Гретчен недовірливо кивнула, “Я думала, що — ”

“Ти багато думаєш.” блондинка її перебила й відсіла в сторону.

“Привіт!” Кейді Герон привіталась, усміхнувшись на всі зуби. Вона сіла поруч до Реджини. “Як справи?”

Реджина опустила голову, намагаючись зібратися. Всередині неї боролися сумніви. Чи дійсно їй потрібно бути з Кейді?

“Все фетч.” Гретчен збентежено ковтнула, зрозумівши, що ситуація виходить з-під контролю. “Мені вже час іти.”

Реджина відчула, як рука погладжує її стегно, змушуючи її спочатку напружитися, а потім випрямитися. Вона більше не знала, як реагувати на цей жест.

“Усе добре?” Кейді поцікавилась з неприхованою стурбованістю в голосі.

“Так.” Реджина винувато сказала, затримавши погляд на Кейді. У її очах читалися сумніви, які ніяк не хотіли залишати її.

“Просто думала про те, чи варто прикидатися в школі.” Реджина пояснила, її голос звучав тихіше, ніж зазвичай. “Нас точно зненавидять після цього.”

Кейді співчутливо усміхнулась.

“Горить хата гори й сарай.” вона відповіла, але її тон втратив притаманну йому легкість. “Але якщо ти не хочеш, то не будемо.” вона прибрала руку зі стегна.

“Я хочу, але…” Реджина підбирала слова.

“Я… не зовсім впевнена, чи прикидаюсь я, чи це справжнє,” вона думала, повільно повертаючи руку Кейді на попереднє місце, її пальці тряслися від нерішучості. “Це… просто відчувається так реально.”

Реджина зітхнула, ловлячи турботливий погляд на собі.

“Але не так завзято.” Реджина знічено запропонувала.

Кейді з розумінням кивнула й поклала руки на стіл.

Від розчарування серце Реджини пропустило удар. Вона недоладно усміхнулася, імітуючи вдячність, але її внутрішній конфлікт лише посилювався.

Кейді злегка примружилася, намагаючись викрити речі, приховані за цією усмішкою. Реджина відвернулась, відчуваючи, як щось руйнується всередині неї.

Що ж, якщо вона не хоче говорити зараз, вони це неодмінно зроблять потім, чи не так? Ця думка заспокоїла Кейді Герон, і вона дозволила розчинитись у шкільному хаосі звуків. Прозвучав дзвінок.

Проходячи коридором, Кейді зловила на собі скрадливий погляд. Гретчен визирала з-за металевої шафки й спостерігала за нею. Дівчина вирішила поговорити з нею.

Кейді притулилася до холодної металевої шафки. Галасливий коридор поволі заспокоївся, й вона зосередилася на Гретчен.

“Слухай, ти ж зустрічаєшся з Реджиною Джордж?” однокласниця запитала, притягуючи Кейді до себе. Її кучері схвильовано підстрибнули.

Кейді збентежено озирнулась по сторонах. Чи можна було їй довіритись?…

Кейді вже була готова відвернути її увагу компліментом, але Гретчен виявилася спритнішою.

“Я знаю. Реджина Джордж сама мені сказала.” Гретчен прошепотіла, її очі сяяли, захоплені цією таємницею.

Кейді здригнулася, відчуваючи, як щось тепле переповнювало її тіло. Було приємно розуміти, що Реджинині друзі теж знають, що між ними відбувається. Це означало, що вона визнавала присутність Кейді Герон у своєму житті. Вона не була однією з тих, ким Реджина безжально маніпулювала.

Гретчен співчутливо усміхнулась, спостерігаючи за тим, як її подруга прикрила лице рукою, намагаючись сховати рум’янець.

“Кейді,” Гретчен поклала руки на плечі подруги, намагаючись здобути її увагу. “Кейді, вона… просто використовує тебе.” Гретчен втиснулась їй руками в плечі.

“Вона використає тебе і викине, як Ерона Семюелса та Шейна Омана!” Гретчен вигукнула збентежено, трясучи Кейді за плечі, ніби намагалася розбудити її.

Слова болюче врізались у свідомість. Кейді відчула, як мурашки бігали по спині.

Це було неправдою. Це не могло бути правдою. Гретчен помилялася!

Не могла Реджинина доброта та відвертість виявитися підлою брехнею!

“Кейді, не дай себе обдурити. Будь ласка, будь обережною,” Гретчен благала. “Не повторюй помилок Дженіс Ян.”

Пізніше Кейді з невимовним сумом дивилася на Дженіс Ян. 

“Можливо, я помилялася?” вона пробурмотіла, мнучи свої руки. “Але вона мені дійсно подобається.”

“Реджина Джордж — ходяча помилка. Не ти.” Дженіс сказала, “І не я. Взагалі закохуватися у дівчат — це добре.”

“Без образ, Деміене.” вона додала й розсміялася.

“Так, Кейді, краще рухайся далі.” Деміен порадив. “Таке чудовисько, як Реджина Джордж, не заслуговує секунди твоєї уваги.”

Кейді могла б посперечатися, але її горло стиснув підступний спазм. Сьогодні вона обідатиме сама.

“Та яка вже різниця, якщо їй байдуже до мене насправді?” вона подумала й відкусила батончик. “Дженіс мала рацію.”

“Кейді, це ти?” долинув голос місис Норбурі за кабінкою.

Учениця вийшла з туалету й винувато подивилася на вчительку.

“Усе добре?” місис запитала.

“На змагання піти зможу.” Кейді пробурмотіла, уникаючи контакту зі збентеженими очима.

“Як скажеш. Команда чекає тебе на виході.” вчителька повідомила.

Разом з командою на Кейді чекала її дівчина.

“Боже, ця математика тебе довела.” Реджина сказала, відчуваючи як Кейді тремтіла у її обіймах. Мабуть, вона плакала. “Не переживай, це лише цифри.” Реджина нагадала, й співчутливо погладила Кейді по плечу.

“Коли тобі щось подобається, то мимоволі переживаєш за це.” Кейді сказала.

“Це тупо.” Реджина не погодилась.

“Але це того варте.” Кейді запевнила і її очі сумно зблиснули.

Додому вона повернулася з нічиєю.


У той день Реджина повернеться додому з нічим.

Коли тобі хтось подобається, ти відчуваєш сумніви й страх. Реджина не могла сказати, чи усі ті маленькі дурниці, які їй треба забути, були варті того болю.

“Чи ми також повинні вдавати завершення стосунків?” Кейді спитала.

“Ні, я думаю, що це вже і так занадто реально.” Реджина відповіла.

Обом було важко говорити.

“Так.” Кейді видихнула. “Але все ж? У чому причина?”

“Хм.” Реджина задумалась.

Особливої причини не було, адже вона взагалі хотіла, щоб це продовжувалося.

“Скажімо, я була дурепою, з якою ти не могла впоратися.” Реджина запропонувала.

Насправді вона була тою дурепою, у яку Кейді закохалася. І тепер Реджина навіть не схожа на одну.

“Гаразд.” Кейді погодилась.

“Так, добре.” Реджина з сумом дивилася на руку Кейді. Їй не хотілось, щоб вона йшла.

“До побачення?” блондинка розгублено вигукнула.

“Так, до побачення.” Кейді сказала й пішла. Сльози капали на холодний асфальт, але Реджина не могла їх помітити, бо вона пішла в іншу сторону.

Реджина не могла зрозуміти, яким чином та дурнувата наївність, емпатійність та проста доброта їй сподобались у Кейді Герон. Ці якості мали відштовхувати її. Кейді допомагала їй одужати, бороти гнів та навіть пояснювала математику їй. Хоча мала повне право ненавидіти її.

Реджині Джордж було глибоко байдуже до лімітів та функцій, їй було байдуже на те, як вона говорила з людьми, їй було навіть байдуже чи вона одужає. Загалом ніхто б не прийшов на її похорон з власного бажання. Люди догоджали їй, але по-справжньому її ніхто не любив і не міг бути в змозі полюбити через викликаний страх. Реджина Джордж була монстром і це правда. Добре, що Кейді пішла.

Кейді була недосяжним лімітом. Можна було нескінченно близько наближатися до Кейді, але Реджині ніколи не дорівнятися до неї.

“Чому ти така сумна, люба?” місис Джордж поцікавилась.

“Я порвала з Кейді Герон.” Реджина зізналася.

“Чому?” мати збентежилась, “Кейді здавалася мені такою хорошою.”

“Тому, що я дурепа.” Реджина пояснила.

“Ну-ну не треба так грубо говорити про себе, доню.” місис Джордж обійняла доньку. “Хочеш краще розважитися з класом і поїхати до театру на вихідних?”

Реджина вивільнилася з полону пластикових цицьок.

“Ні.” вона ствердила. З неї вистачило театру.

Але їй до біса не вистачало Кейді Герон.

Вона засумувала за нею так сильно, що не помітила як її рука потягнулася за ручкою розв’язувати жахливий приклад.

“Якщо вирішиш це, я буду винна тобі поцілунок.” нагадав внутрішній голос Кейді Герон.

Сльози промочили десяток аркушів з різним розв’язанням. На кожному з них була різна відповідь: -2, -1, 0, та навіть -2/0. Реджина не могла зрозуміти, як так вийшло.

Чому вона тепер переймалася фальшивими стосунками сильніше над реальні? Чому їхнім стосункам був заданий такий напрямок? Чому Реджина Джордж хотіла їхнього продовження, всупереч ліміту?

Це дурість.

Їхні фальшиві стосунки наближалися до жахливого кінця. І їхні фальшиві стосунки були насправді.

Приклад глузував на Реджиною.

Ліміту добре: він наближається до нуля. Ліміту добре: його не існує…

“Ліміту не існує!” Реджина здогадалася. Від радості її серце зробило шалений викрутас.

Звісно, що ліміту не існувало! Їй дійсно подобалася Кейді Герон, і нічого не могло цьому завадити. Хто взагалі сказав, що все має мати такий болючий напрямок, га? Не існувало жодного божевільного математика на небесах, який керував би їхніми долями ніби числами. А якщо навіть існував, Реджині було глибоко байдуже на нього. Хай її ще раз зіб’є шкільний автобус, хай її знову ненавидітиме вся школа. Якщо вона буде з Кейді Герон, це того вартуватиме.

“Мамо! Відвези мене до театру.” вигукнула Реджина Джордж. “Будь ласка,” вона додала, схаменувшись.


“Будь ласка, їдьте вже.” Реджина Джордж благала автомобілі навколо. Вони заховали шкільний автобус у заторі.

Реджина не могла всидіти на місці. Здавалося, якщо вона запізниться в театр, то її життя втратить сенс. Хоча Реджина й відмовилася від театру, вона не могла відмовитися від Кейді Герон. Зачекавши десять хвилин, Реджина не терпляче зсунула з себе пасок безпеки.

Якби тоді були безпровідні телефони, вона б подзвонила Кейді Герон, і дізналася, що автобус стоїть за 300 метрів від машини.

Реджина вийшла, але пройшовши з десяток машин, без успіху повернулася назад.

“Мамо, ти тільки не злися, але я зараз вилізу на капот.” вона сказала.

Місис Джордж залишилося з роззявленим ротом спостерігати за цим.

Реджина не знала, чи Кейді могла її почути, але вона подбає про те, щоб увесь світ про це дізнався.

“Ліміту не існує!” крик розігнав птахів з електронних дротів, змусив котів вилізти зі смітників, а дітей плакати.

Кейді Герон він змусив здригнутися.

“Зачекайте, будь ласка,” вона попросила водія. “Реджина Джордж запізнюється.”

“Реджина Джордж єдина, хто відмовилася від театру, Кейді.” місис Норбурі лагідно нагадала.

“Вона передумала.” Кейді схвильовано пояснила.

Їй не вірив водій та місис Норбурі. Їй не вірили Дженіс та Деміен. Їй не вірили Гретчен та Карен. Кейді Герон не вірив ніхто.

Тільки її серце шалено билося, коли у водія не виходило завести двигун.

Автобус повірив Кейді Герон. Автобус дочекався на Реджину Джордж.

“Відчиніть!” Кейді вигукнула, вгледівши дівчину у вікні. Вона вилетіла з автобуса.

“Я знала!” Кейді усміхнулася на всі зуби. “Я знала, що ти зможеш його розв’язати!”

“Не без сліз.” Реджина сказала. “Але коли тобі хтось подобається, переживання того варті.”

“Хто ж?” зелені очі грайливо загорілися, вивчаючи губи Реджини.

“Ти.” Реджина визнала й притягнула Кейді ближче за талію.

“Я хочу зустрічатися з тобою. Кейді, ти мені справді подобаєшся.” вона прошепотіла.

“Добре. Але після цього школа нас остаточно зненавидить.” Кейді лагідно нагадала.

“Мені байдуже. Наступного року я їх навіть не побачу.” Реджина запевнила й додала, “Горить хата, гори й сарай.”

Кейді хихикнула й затягнула її у поцілунок.

Якщо чесно, цілувати Кейді Герон було ніби цілувати пральну машинку, але Реджина не зважала на це. Їй подобалось відчувати теплі руки Кейді на своїй шиї, подобалось як її тіло здригалось, подобалось відчувати, що Кейді просто її любить.

“Добрасно.” Кейді сказала усміхаючись.

Реджина Джордж хихикнула. Їй подобалась усмішка Кейді Герон, їй подобалась її простота та щирість.

    Ставлення автора до критики: Позитивне
    Надіслав: yakomoga , дата: пт, 11/29/2024 - 15:45