Повний текст

Кейді Герон подобалася математика, тому що вона однакова в усіх країнах. Нічого на уроці математики не могло її збити з пантелику. Принаймні, вона так думала.

“Оу, чи не міг би ти пересісти трохи назад? Я так погано бачу.” Мила дівчина благально дивилася на Ерона Семюелса. “Дякую, любий.” Її усмішка осліплювала. “Ця футболка тобі пасує.”

Її розкішне біляве волосся спадало на зошит Кейді, заважаючи писати. Нова сусідка повернулася швидше, ніж дівчина простягнула руку, щоб зробити зауваження.

«Я бачила тебе раніше?” вона спитала, оглядаючи Кейді пустотливими очима. “Ти дуже гарна.”

«Дякую.» дівчина усміхнулась, відчуваючи що її щоки злегка почервоніли.

Привітність зникла з обличчя блондинки.

“Тож ти згодна.” вона констатувала з докором.

“Що?” Кейді розгублено сковтнула.

“Ти думаєш, що ти дуже гарна.” сусідка продовжила.

Вона нагадувала лева перед атакою. Кейді відчувала себе м’ясом.

“О, я не впевнена…” вона зам’ялася.

«Боже мій!” дівчина захоплено вигукнула і потягнулася до рук однокласниці. “Мені до вподоби твій браслет. Де ти його взяла?»

Атака завдана.

“Гм. Моя мама зробила його.” Кейді розгублено пояснила.

Тоді вона ще не знала, що Реджина ненавиділа його. Різка зміна у тоні збивала її жертв з пантелику, у стані шоку вони просто не могли відрізнити правду від брехні. Але тепер Кейді Герон знала, хто така Реджина Джордж. Кейді знала, що вона її ненавиділа. І це було до біса взаємно.


Кейді ненавиділа Реджину тихо. Реджина ненавиділа її відверто.

Перед зимовими канікулами блондинка навіть зробила подарунок у вигляді льодяника, щоб показати це.

«Дякую, за те що ти така чудова подруга. З любов’ю, Реджина.” Дівчина розгорнула записку. Тільки Реджинині раби та інші жертви її обману не могли прочитати, що там було написано насправді .

Що ж Кейді Герон не була дурною ні в математиці, ні в підтексті.

“У тебе добре виходить прикидатися моєю подругою. Мені б сподобалося, якби ти продовжила в тому ж дусі. Інакше я тебе знищу, домашньоосвітня дивачка з джунглів. До нестями ненавиджу тебе, Реджина.” вона прочитала.

“Ми ще побачимо, хто кого знищить.” Кейді всміхнулася сама до себе.

Обдурити її любу подругу було легко. Реджина не мала елементарних знань з біології (якось вона питала, чи містяться у маслі жири), вона не могла розв’язувати задачі на відсотки (Кейді складала пропорції усно ще в п’ятому класі), вона сліпо довіряла їй (саме тому її обличчя пахло маззю для ніг). Звісно, блондинка чудово розумілася на інших речах. Наприклад, як маніпулювати людьми, як подобатися хлопцям, як бути найгарнішою дівчиною школи. Часто Кейді дивилася на її обличчя, не свідомо прикушуючи губу, вона дивувалася, як такі світлі блакитні очі могли містити в собі стільки зла.

“Від кого це у тебе?” Гретчен поцікавилася, нахиляючись над замріяною подругою.

“Ой. Пусте.” Кейді почервоніла і випустила записку з рук. “Це від хлопця з мат атлетики.”

“Справді?” Гретчен схопила папірець, випереджаючи Кейді. Її кучеряве волосся підскочило, радіючи новому матеріалу для пліток. Усмішка зникла з її обличчя.

“Це від Реджини.” вона пробурмотіла після паузи, відчуваючи як стискається її горло.

“Що? Не може бути.” Кейді імітувала всесвітнє здивування і перечитала написане. “Ах, Гретч, це, напевно, інша записка! У мене їх було дві. Ту я вже заховала.” Вона вибачально подивилася на подругу і потяглася до рюкзака. Ніякої записки не існувало, але про це Гретч не обов’язково було знати. Кейді знала, як змусити її забути.

“У тебе таке гарне волосся сьогодні!” вона атакувала.

“Ой, дуже дякую.” Гретч зашарілася. “Добре, можеш не показувати, я тобі вірю.”

“Там було щось непристойне?” Кучері на голові по-змовницьки стрибнули, коли вона перейшла на шепіт.

“Ні.” Кейді похитала головою.


“Ні, я не вподобала його.” Кейді заперечувала за лаштунками. Її груди стиснув червоний новорічний костюм, коли вона схрестила руки. Він її зовсім не грів. Вона здалеку відчувала осудливий погляд Реджини Джордж на собі й здригалась.

“Він тобі точно подобається, і він робить тобі компліменти. Це такий фетч!” Гретчен намагалася підбадьорити несміливу подругу. Карен закивала.

“Гретчен, припиняй фетчкати.” Блондинка ринула вперед. “Цього не станеться.” Вона гаркнула, ніби лев і суворим поглядом окинула жертв своєї атаки. Усі були м’ясом.

“Добре. Ми підемо до мене додому після цього.” дівчина сповістила і її вірні шакали закивали головами.

“Залазь, лузере!” Вона махнула рукою на Кейді, запрошуючи до машини.

Вже тоді Кейді одночасно жахало і захоплювало, як Реджина могла одним порухом руки руйнувати чужі життя.

Ці тонкі, ніжні пальці містили в собі важко уявити яку кількість сили. Якось Кейді пощастило торкнутися їх і з того часу її не покидало бажання зробити це ще раз.

Саме ними була написана “Книга поганих дівчат”. Книга, що згодом стане речовим доказом деградації Кейді Герон.

І ні справа не тільки в оцінках з математики.

Кейді зовсім перестала приділяти їй увагу. 80% свого вільного часу вона приділяла розмовам про Реджину Джордж (ох, як же вона ненавиділа її. Ненавиділа!), а інші 20% Кейді молилася, щоб хтось в розмові згадав про неї й вона могла продовжити це.

“У мене є теорія, що якщо відрізати їй волосся, то вона буде схожа на британця.” дівчина монотонно бурмотіла, ходячи по кімнаті.

“Я знаю. Ти кажеш це вже п’ятий раз.” Дженіс нагадала, стурбовано дивлячись на подругу. Вона не могла її впізнати.

“Ой. Справді?” Кейді розгублено всміхнулася. Вона б залюбки повторила це ще разів зі сто, якби це дійсно зробило Реджину хоч на мить лисою.

“Фу, чим це від тебе несе?” Дженіс скривилась, коли Кейді винувато нахилилася до неї за обіймами.

“Реджина дала мені свій парфум.” вона пояснила.

Дженіс це ще більше роздратувало.

“Ти пахнеш як малолітня проститутка.” вона відштовхнула подругу від себе й оббризкала її чимось їдким.

У той момент Кейді віддала б усе, щоб побачити Реджину лисою.


Дивна річ, чим більше вона бачилася з Реджиною, тим сильніше Кейді її ненавиділа й одночасно з тим хотіла подобатися їй. Вона годувала її шведськими батончиками й допомагала їй з математикою. Це було покаранням від Місис Норбурі, хоча часом воно відчувалося цілком блаженним.

“Дивися, це квадратична функція.” Кейді нахилилася над зошитом Реджини. “Тобі потрібно знайти її похідну, точки екстремуму, а потім її максимум і мінімум.”

“Знайти що?” Блондинка розгублено спитала. Її лев’ячий погляд набув не притаманної йому вразливості й м’якості. Кейді це помітила. І вона не могла не зашарітися від цього.

Нарешті Реджина зрозуміла, чому Кейді розгубилася сильніше за неї. Вона помітила.

Як тремтів її голос, як розслаблено вона себе почувала наодинці з Кейді, як вона повністю їй довіряла. Як її серце пропустило удар, усвідомлюючи прикру помилку. (Так, у неї дійсно було серце, якщо ви сумнівалися. Реджина й сама не була впевнена у цьому до сьогодні.)

Реджина тримала друзів близько, а ворогів — ще ближче. Але Кейді Герон зараз перейшла межу. Ніхто не міг бачити Реджину Джордж жалюгідною.

“Уф, боже, просто напиши за мене.” Реджина шумно видихнула після дивної паузи й втупила очі в зошит. “Я вже не можу функціонувати.” Голос її звучав холодно й жорстоко, намагаючись сховати жартівливий її настрій душі.

Кейді винувато усміхнулася й підсунула стілець ближче. Вона швидко ознайомила дівчину з основним алгоритмом.

“Точки екстремуму будуть х=±2 і х=5, розумієш?” Кейді з надією дивилася на Реджину. Та з ентузіазмом потягнулася за ручкою.

“Але чому х=2?” вона спитала.

Дівчина швидко переглянула розв’язання, а потім з гордістю подивилася на Реджину.

“Ти права! Я зовсім забула визначити область допустимих значень.” Кейді хотіла вийняти ручку.

“Стулися, стулися! У жодному разі, ти не могла.” Реджина дражливо скрикнула і виставила ручку в сторону. Кейді схопила повітря, не встигаючи за маневром.

“Ні, я могла. Усі помиляються. Дай мені виправити.” вона нахилилася до дівчини. Та ображено похитала головою.

“Визнай, що я перевершила тебе, Кейді.” вона попросила.

Дівчина промовчала. Її живіт скрутило чи то від приниження, чи то від… хвилювання?

Реджина прикусила губу в очікуванні.

“Ти дійсно перевершила свого вчителя, Реджино.” Кейді мовила, перед тим сковтнувши.

“Дуже добре. Але я все виправлю сама.” Вона задоволено повідомила й взялася писати. Вона б могла змусити благати Кейді повернути цю ручку. Але її серце, (отак, воно було великим і сильним.) забилося з достатньою швидкістю, щоби відчути приплив нової хвилі енергії. Мабуть, це прагнення ажіотажу і відрізняло лідерів від невдах. Відрізняло здобич від хижаків. Але Реджина Джордж не була у цьому впевнена, бо ніколи не знялася на біології.


Натомість Реджина Джордж знялася на корисних речах. Наприклад, як змусити людину платити за свої вчинки.

Реджина не витримувала наївних, тупих, без відчуття смаку людей. Вони були мишами. Вона ненавиділа їх всіх.

Але Кейді Герон аж ніяк не була мишкою. Вона була тим ще левом. І це змушувало Реджину ненавидіти її найбільше.

Не вийшло прикидатися друзями? Що ж, добре. Ні, не те щоб Реджину це дуже засмутило, зовсім ні. І ні її серце (у неї його не було, ви ж знаєте. Тому це апріорі неможливо.) не впало в ноги від несподіванки, коли Кейді її зрадила. Сльози зовсім не підступили до її очей, коли вона дізналася, що весь цей час вона мазалась кремом для ніг і їла батончики для набору ваги. Їй було лише трохи образливо через те, що тоді, після Різдва, вона не прикидалася .

Тепер очі Кейді блищали від сліз. Не важливо правдою це було чи брехнею, не зміниться лише один факт. Кейді Герон - смердюча повія.

Реджина Джордж розуміла, що показати їй, де її справжнє місце буде не просто. Кейді залишалася тим самим лузером з хвостиком, але ніхто вже цього не помічав. Тільки ті, хто придумували брехню, створювали її могли цю різницю бачити.

Одного дзвінка буде не достатньо. Кейді витримувала всі їхні баталії в чотирьох по телефону. І так, Реджина найменше за все хотіла зараз чути той мерзотний голос. Який вона впізнавала із тисячі хаотичних мавпячих вигуків. Це був сильний голос, який вів за собою. Він притягнув Реджину до себе, ніби магніт. Кейді стала теплим демократичним Півднем для її холодної диктаторської Півночі. Вони були протилежностями, які мали залишатися у відокремлених світах.

І все одно чужинці вдалося приспати її уважність, пригріти місце на її ліжку, а потім безжалісно обвести навкруг пальця.

До біса її, цю смердючу повію.

Реджина Джордж вибігла зі школи злою, ніби сам демон. Як-не-як це вона й організувала там пекло, поширивши сторінки книги поганих дівчат.

“Реджино, почекай! Я не хотіла, щоб це сталося.” почувся мерзенний голос ззаду.

“Щоб я дізналася, що мене всі ненавидять?” Блондинка озирнулася. “Мені все одно.” Реджина випалила.

“Реджино, будь ласка! Реджино, стій!” Кейді благала, ніби священник умовляв грішника стати на праведний шлях.

“Ні!” роздався демонічний крик. “Знаєш, що всі про тебе говорять? Вони кажуть, що ти домашньоосвітня дивачка з джунглів, яка є менш гарячою версією мене.”

З докором хвиля правди покотилася на Кейді Герон.

“Так.” Реджина заусміхалася, зрозумівши, що цей лузер її слухав. “Тому не намагайтеся поводитися так безневинно.” блондинка безжально наступала. “Ти могла б прийняти це фальшиве вибачення і засунути його прямо у свій волохатий…”


Якби автобус заговорив, то він неодмінно розказав би вам, що тоді сталося. “Одного разу я збив Реджину Джордж… Це було неймовірно!”

Звісно, Кейді таємно молилася, щоб Реджина не перетворювала життя на жахіття. Але вона ніколи не хотіла, щоб це сталося так… До того ж без неї стало тільки гірше. Половина людей безпідставно ненавиділа її за те, що сталося, а інша - обожнювала її.

Це було неправильно. Кейді хотіла подобатися усім. Подобатися Дженіс, подобатися своїм вчителям і батькам, подобатися Реджині Джордж. Це бажання труїло її. Настав час відсмоктати та сплюнути цю отруту. Кейді Герон буде собою. Вона виправить свої помилки, і її ніхто не зупинить. Вона проситиме пробачення.

“Воу. Ти принесла їй квіти?” місис Джордж усміхнулася, оглянувши букет. Він здався їй доволі особливим.

Кейді зашарілася. У вітальні стояли десятки вазонів з ароматними пишними квітами. Її букет був простим, але він був щирим. Вона купила ромашок керуючись внутрішнім чуттям, а не нагнаним страхом перед Реджиною Джордж.

“Киці, ви зустрічаєтесь?” мати припустила, спостерігаючи за тим, як вуха Кейді поступово червоніли.

“Що?” Кейді подумала. На секунду вона уявила, як це зустрічатися з Реджиною Джордж. Ця фантазія збила її з ніг, як великий жовтий шкільний автобус.

“Ні.” вона засоромлено сказала. З опущеною головою, вона підійнялася сходами до кімнати блондинки.

Її серце пропустило удар, коли вона відчинила двері. Реджина Джордж солодко спала. Величезне ліжко було обставлене квітами, цукерками та м’якими іграшками, воно скидалося на хороми царя.

Кейді акуратно присіла на край ліжка. Вона почула прискорене дихання і зрозуміла, що Реджина насправді не спить.

“Привіт. Це звучить дивно, але я дійсно хочу вибачитись.” Кейді прошепотіла.

“Мені прикро, що я підвела тебе. Підвела усіх.” вона винувато стискала край ковдри у руках. “Будь ласка, пробач мені, якщо можеш.” Кейді видавила з себе.

Реджина Джордж не могла пробачити їй. Краще вона помре тут і зараз, ніж зробить це.

Кейді понад хвилину пригнічено сиділа в абсолютній тиші й вже збиралася йти, аж раптом вона усвідомила, чому було так тихо.

Реджина Джордж перестала дихати.

На обличчі Кейді читався невідворотний переляк.

“Люба, ти не повинна вмирати, щоб змусити мене благати.” Кейді нахилилася над ліжком. “Нумо, Реджино, будь ласка , прокидайся!”

Вона розпочала трусити її за плечі.

“Ауч!” блондинка скрикнула, скривившись від болю. Очі лузера радісно запалали. Вона готова була розцілувати Реджину тут і зараз.

Від цього погляду бліде обличчя Реджини запалало.

“Відпусти, ти виламаєш мені ще й плечі.” блондинка прошипіла, відводячи погляд в сторону. “Не відпускай.” вона уточнила, і тіло Кейді знову звисло над нею.

Реджина усміхнулася.

“Це дурниці. Чому б я помирала, щоб змусити тебе благати?” вона пустотливо дивилася на подругу. “Ікони не вмирають.”

“Стулися.” Кейді усміхнулася у відповідь.

“Тоді поцілуй мене, щоб я замовкла.” Реджина запропонувала.

Кейді Герон розгубилася. Звісно, їй хотілося це зробити, але…

“Не соромся. Те, що я зламала хребет, не означає, те, що у мене зламаний язик.” блондинка дражливо уточнила.

“Стулися.” Кейді Герон могла б сказати, якби не накрила своїми губами її губи. Кейді Герон не знала, як цілуватись. Не знала вона і те, що Реджина могла бути такою ніжною і вимогливою водночас. Це було приємно. Її тіло розслабилось, коли Реджина потягнула її на себе руками. Вона відчула поштовх язика всередині, але не це змусило її різко підскочити. Двері штовхнула місис Джордж.

“Киці, хочете перекусити?” мама Реджини запитала, заходячи до кімнати. Вона почула і побачила, як Кейді, ніби підстрелений лев, з шумом гепнула на підлогу.

“Оу, я завжди знала, що моя дочка не гетеро.” вона зробила висновок, оглядаючи пом’яту ковдру. “Чому ти не сказала, що вона твоя дівчина?” місис Джордж з сумом і турботою поглянула на Кейді, що принишкла на підлозі.

“Мамо, будь ласка, перестань говорити.” Реджина з докором простогнала. “І закрий двері.”

Коли місис Джордж винувато вийшла, розчервоніла Кейді підвелася й сіла на ліжко.

“Тепер твоя мати думатиме, що ми зустрічаємося.” вона схвильовано промовила.

“Мене це задовольняє. Тебе?” Реджина розважливо поглянула на Кейді. Та здригнулася.

“Мене теж…” вона збентежено сковтнула.

“Точно?” блондинка перепитала, тягнучись до рук Кейді. “Перевір свою область допустимих значень про всяк випадок.”

Кейді усміхнулася й стиснула руку у своїй.

“Все добрасно.” вона підтвердила.

Примітки до даного розділу

Будь ласка, зверніть увагу на всі мої помилки. Розкажете в коментарях, як вам сподобалася їх динаміка, добре?
Найголовніше — приємного читання!

    Надіслав: yakomoga , дата: пт, 11/29/2024 - 15:06