Гаррі стояв біля статуї та проїдав її поглядом. У нього все ще були сумніву, чи треба було погоджуватись, чи треба було взагалі приїжджати? Та той, до кого Поттер збирався зайти, точно знав, що він прийшов, а отже дороги назад немає. Тихо промовивши “лимонний шербет”, перед ним постали гвинтові сходи. Хлопець згадав, як вперше підіймався ними й настрій одразу став трохи краще, а мотивація зазирнути у майже рідний кабінет значно зросла. Неквапливо ступивши уперед, ноги наче самі несли Гаррі за спогадами. І ось він вже в кабінеті у Дамблдора, та самого директора ніде не було видно. Лише фенікс вихвалявся своєю красою посеред кабінету.
-Ох, Гаррі, ти все ж таки наважився зайти - саркастично підмітив Альбус - Я думав мені прийдеться тебе зустрічати.
Директор як завжди був усміхнений та у гарному настрої. Він повільно спускався, вітаючи Поттера. Зрівнявшись з минулим учеником, Дамблдор протягнув Гаррі руку для вітання.
-Все ще не можу звикнути, що приїхав сюди не вчитись, а викладати - хлопець також стиснув руку Альбуса - Та я хвилююсь, чи не буде безладів в моєму класі.
Директор тихо хіхікнув. У Гаррі Поттера в класі безлад? Таке взагалі бути? Звісно він сам був не найзразковішим учнем Гоґвартса, і на нього часто жалілися вчителі, та свій предмет хлопець любив та добре знав, а до таких професорів завжди тягнуться діти. Тим паче якщо теорія підкріплюється практикою на уроках, під наглядом хорошого викладача, а не десь у темному лісі разом з кентаврами й павуками. Дамблдор знав, що саме Гаррі зможе навчити недосвідчених чаклунів та відьом захищати своє життя самостійно, бо навчив же якось своїх однокурсників.
-У тебе все вийде, Гаррі - Альбус намагався зробити свій погляд та голос якомога м’якіше - Діти полюблять тебе, про тебе вже легенди по школі ходять. Тому їм тільки за честь буде повчитись у тебе.
Поттера ці слова справді підбадьорили. Можливо, все буде не так погано, як він того очікував, особливо якщо так каже директор. Гаррі посміхнувся та кивнув Дамблдору у знак подяки.
-Я хотів лише привітатись. Завтра перший день, хочу ще походити по ріднім стінам - хлопець поволі повернувся і поплентався до сходів, та згадавши про свою молодість знову обернувся до Альбуса - а Снейп? Він все ще викладає?
Побачивши здивування на обличчі чоловіка, Поттер поспішив виправдатись.
-Так, ми з ним не дуже ладнали, та я хотів би привітатись. Якби не Северус, навряд я б взагалі міг варити зілля - Гаррі сам не розумів, чому так нервується говорячи це, якщо ніколи не вважав Снейпа своїм ворогом. Звісно, якщо не рахувати першого курсу. Але він тоді був дитиною, тому це не рахується. - а професорка Макґонеґел? Я скучив за нею.
Заговоривши про Мінерву, всі незручності вмить розвіялись. Вона неодноразово рятувала Поттера та його друзів, тому це вже звучало не так ніяково.
-Мені шкода, Гаррі.. - директор співчутливо подивився на хлопця - Та вони пішли на пенсію. Сказали, що досить з них витрачених нервів та вони хочуть спокійно відпочити на старості.
Чомусь Поттеру здавалось, що він з Роном та Герміоною доклали до цього руку. Але від серця у нього відлягло: спочатку Гаррі думав, що з ними сталось щось жахливе. Та хлопець був радий, що професори вирішили відпочити - вони на це заслуговують.
-То хто тоді викладає зіллєваріння? - Поттер сподівався, що зараз почує незнайоме ім’я й одразу піде знайомитись з новим колегою, та емоції які випромінював Альбус були дещо..дивні. Чи скоріш насмішкуваті та ще якісь, які Гаррі не до кінця зрозумів. Але почувши ім’я, у хлопця перевернувся світ: як тоді, коли він дізнався, що вміє чаклувати.
-Драко Мелфой, твій старий, як я розумію, знайомий - Дамблдор підморгнув хлопцю, а сам очікував реакції Поттера.
Та Гаррі лише округлив очі, що стали розміром з його окуляри. Серце забилося швидше, частіше і по всьому тілу розлився неочікуваний жар. Здавалося, кімнату ніколи не провітрювали й Поттер зараз втратить свідомість або взагалі відкине тут копита. Це до речі було б чудово, бо така бурхлива реакція також пов’язана із соромом перед директором: чоловік бачив та чув все, що було не треба і пам’ятав це до найдрібніших подробиць, в принципі як і сам Гаррі. Чи забув Драко їх розмову перед від’їздом? А стримав обіцянку? Йому було страшно почути відповідь на ці питання: а якщо ні? Забув та не стримав, йому стало байдуже, не захотів так довго чекати.. Мелфой точно не буде давати хлопцю спокою. Добре, частково він на це сподівався, бо жахливо скучив. Та якщо Драко не стримав обіцянку, одружився з Асторією, точно буде уникати Гаррі усіма можливими способами, а Поттер, напевно, колись змириться з цим..Хто зна.
Зрозумівши, що вже декілька хвилин перелякано дивиться на Альбуса, змусив вичавити з себе хоч щось.
-Як Драко? - голос Гаррі помітно стих, а очі більше не виглядали як п’ять копійок. - Чому саме Мелфой?! Є купа перспективних та молодих фахівців, вони б мріяли працювати тут!
Поттер не був розлючений, скоріш стривожений. Він звісно був радий побачити коханого, але очікував сам якось навідатись до нього, підготуватись..Та щось цей момент вже не наставав два роки, тому вочевидь Дамблдор вирішив допомогти.
Почувши голос з-за спини, у Гаррі атрофувалось все. Навіть мозок.
-То я недостатньо молодий для тебе, Поттер? - обличчя Драко виглядало байдужим, навіть дещо було схоже з виразом Снейпа. Всі вчителя зіллєваріння приречені на вічну депресію та муки? Тоді Гаррі повинен був посісти це місце - добрий вечір, директоре. Я зайшов привітатись, та бачу у вас гості.
Схоже, Поттер не почув кроки через гучні думки..
Мелфой розмовляв спокійно та врівноважено, наче вони вже працюють та бачать один одного кожен день. Він що, справді все забув чи просто був готовий до цієї зустрічі? Тоді чому Альбус попередив його, а не Поттера? Думки вмить стали такими важкими й нестерпними, що хотілось звинуватити директора та Драко у зраді й проклясти їх. На щастя, хлопець стримався.
-Добрий, Драко. Я радий тебе тут бачити - Дамблдор також приязно підійшов та потиснув руку новому колезі, як нещодавно зробив це з Гаррі.
Мелфой не був налаштований на довгі бесіди з ностальгією, тому розвернувся й пішов вниз розкладати свої речі й готувати кабінет до навчання, й самому приготуватись до посвяти першокурсників. Та Поттера здивував дивний погляд Драко, що затримався на нього довше, ніж хлопець очікував. І там навіть не читалося образи, огиди чи байдужості. На жаль, Гаррі не дуже добре розбирався в емоціях, тож не був певен у своїх твердженнях. Так, він був телепнем, якому треба все казати в обличчя і бажано робити це прямо і зрозуміло, інакше була вірогідність, що вас просто не зрозуміють.
-Біжи, любий, думаю Драко буде приємніше почути привітання, а не тільки те, що він стариган - Альбус помахав Поттеру на прощання, підштовхуючи того до дій. Та і не дуже було зручно готуватись до роботи, коли у тебе в кабінеті стоїть тіло, спроможне лише кліпати.
Гаррі швидко отямився й попрощавшись, побіг сходами вниз. Моментами давалось, зараз втратить рівновагу і покотиться униз.
Мелфой вже майже пройшов коридор і збирався завернути, зникаючи з поля зору хлопця. Поттеру пощастило, що він був у хорошій формі та скоріш за все наздожене коханого.
-Драко, зачекай! - якби хлопець не зупинився, було б зрозуміло, що він його просто ігнорує. Та на диво, Мелфой зупинився і навіть повернувся до Гаррі, чекаючи, поки той підійде.
-І хто з нас ще старий, Поттер? - Драко у своїй насмішкуватій манері посміхнувся.
-Привіт, і ти не старий.. - Гаррі намагався віддихатись. Йому вже не 17, навіть попри його спортивність. Стан теж впливав на це, а хвилювання ще нікому краще не робили.
Коли хлопці зрівняли погляди, Поттер відчув, що Мелфой хоче щось сказати..чи то він повинен говорити? А нормально взагалі одразу ж, при першій зустрічі казати: “ти все ще мене кохаєш? Ти стримав обіцянку?”. Напевно ні, та і робити це посеред коридору буде дивно. Ця розмова не для чужих вух.
-Ти щось хотів ще? - Драко виглядав все також байдуже, а питання звучало як закид. Ніби Гаррі відвертав його від чогось дуже важливого, важливіше за нього. У голову знову полізли думки, які б не хотілось там бачити. Але Поттер бажав думати, що Мелфой сподівається почути запрошення на розмову. Також бажає зрозуміти: чи не покинув хлопець того, кому клявся у вічному коханні? Чи це були порожні обітниці?
Ну ще Герміона, яка звісно ж про все знала, обіцяла отруїти Гаррі, якщо той не почне діяти. Розлючена подруга лякала його більше за дементорів, тому мотивація була сильна.
-У тебе завтра буде час після занять? Я хотів би з тобою поговорити - Поттер з надією, наче благаючи, дивився на Драко.
-Поговорити кажеш.. - Драко закотив очі, намагаючись згадати, чи є завтра щось важливе. Або удавав, щоб заінтригувати? - добре, я буду чекати тебе після занять у своєму кабінеті.
Гаррі аж засвітився від щастя. Хотілось накинутись на хлопця з обіймами та так і залишитись валятись на підлозі в коридорі. Але він знав, що це лише погіршить ситуацію, тому стримався.
Та хіба це не означало, що у Поттера є шанс знову бути з Мелфоєм? Можливо він сам чекав цієї миті весь час, чекав на нього..Або через жалість чи почуття провини завтра зізнається, що у щасливому браку з Асторією? Це вже було не так окриляючи. Але думка про час наодинці з коханим заспокоювала. Думки були різні та суперечили одна одній, щось змушувало кричати від радості, а щось навпаки: кинутись з астрономічної вежі. Та остаточне рішення буде прийнято завтра.
-Ти хоч одягнись як людина, діти не зрадіють вчителю, що схожий на вовкулаку - Драко ніколи не упустив би момент підколоти Гаррі, і зараз очевидно теж. Та навіть ці слова затьмарити приємні почуття, від розуміння, що Мелфой стоїть так близько, і це навіть не чергова галюцинація, а справжній Драко. І йому хотілось вірити, що це все той самий його Драко.
Тепер Мелфой виглядав більш прихильним до Поттера, але все ж таки пішов у сторону свого кабінету, переодягтись до посвяти першокурсників. Гаррі зрозумів, що йому теж взагалі то треба готуватись, побіг до себе.
Через кілька годин велика зала заповнилась дітьми, їжею та галасом. Всіх розподілили на факультети, всіх вчителів представили. Але Поттер не дуже зважав кого, куди й чому.., бо біля нього сів Драко. Не сказавши нічого, просто сів та сидів до кінця церемонії. А коли йшов побажав йому доброї ночі й так само мовчки пішов.
Лише лестило Гаррі те, що коли його представляли, більшість відреагувала бурхливіше та енергійніше, ніж на інших. На цьому моменті хлопець помітив, що Мелфой незадоволено закотив очі. Єдине, що спало на думку Поттера, що професор зіллєваріння заздрить, адже любить увагу до себе.
Та хай би там що не було, цей вечір були прекрасно-тривожними, і Гаррі дякував всім богам, що приїхав сюди та зустрів того, про кого думав кожен день.