.

 Над лісом сходило сонце, пробуджуючи його зі сну. З його приходом ховалася вся нечисть та згорали духи. Пробившись через гілля, воно освітило галявинку, на якій тренувався юнак в жовтих одежах. Він розмахував своїм мечем наче бився з невидимим ворогом.

Незважаючи на впевнену стійку, хлопець здригався при кожному русі. Під його очима залягли темні тіні, що різко контрастували з обличчям. Але він вперто продовжував свої вправи.

Юний Цзинь Лін не хотів досягти неземних висот, не хотів в подальшому бути кимось надто видатним, але він бажав вразити свого дядю. Той уже досяг всіх висот та по його погляду хлопець розумів, що зобов’язаний зробити все, щоб не ганьбити його.

Тому він обрав принцип найменшого супротиву, та вирішив приділяти весь свій вільний час тренуванням та науці. Лані ж якось живуть без пустих розваг? Ось і він зможе.

Отож він продовжив практикувати удари, поки не настав час повертатися до ордена.

Хлопець сподівався, як зазвичай залізти до своєї кімнати через низьке вікно, та прикинутись, що спав там усю ніч. Але йому не дали це зробити його друзі. Лань Циньі виглянув ззаповороту разом з Сичжуєм. Вони активно про щось сперечались та буквально сяяли бадьорістю. Помітивши свого друга вони підійшли до нього.

-Юна пані, вирішили прокинутись раніше? – жартівливо поцікавився Цзиньі.

-Не твоя справа. – огризнувся у відповідь Цзинь.

Вони й далі жартуючи пішли втрьох до їдальні.

…

В кімнатах голови ордена зараз відбувалася інша ситуація. Лань Січень, що приїхав до свого коханого, не міг поговорити з ним другий день. Цзян Чен мав надто багато паперової роботи, тому вперто сидів за столиком для каліграфії всю ніч, аби звільнити день.

На усі потуги допомогти він відповідав відмовою, бо:

-Тобі своєї роботи мало? Ти приїхав сюди, аби відпочити, тому не забивай свій мозок! – шипів Цзян, та повертався до вивчення нового листа.

Але ніхто не всесильний. Тому, коли Січень змилувався та попросив, хоча б зіграти мелодію спокою свою Лебін, Ваньін люб’язно погодився не відчувши підстави.

Музика зазвучала й перші ноти, справді, принесли спокій та звільнили голову від зайвих думок. Вона ставала монотонною, розслабляла напружене тіло, що Цзян Чену довелось відкласти пензлик для короткої перерви.

Вся халепа свого положення дійшла до нього через кілька секунд, що було ганебно пізно для маневру. Очі заплющились, та чоловік почав засинати.

Бачачи, що його план спрацював, Січень дограв мелодію, та переніс коханого на ліжко.

Лань цей метод використовував нечасто, бо інакше до нього сформувався б супротив. Він знав свою любов змалечку, тому розумів, коли варто грати забороненими прийомами.

…

На жаль Цзинь Ліну ніхто не міг допомогти, як його дядьку. Його кохані Лані, ще не були настільки досвідченими, щоб розуміти, як протидіяти втомі та впертості партнера. Їх світогляд передбачав наявність особистих меж з правилом не лізти доки не попросять.

Через це стан спадкоємця Цзинь лишався непоміченим іншими. Хоча також цьому допоміг легкий макіяж, нанесений між уроками.

Але це не могло продовжуватись вічно. Ввечері у нього мала бути розмова з дядьком та Лань Січенем. За останнього не варто було перейматись, оскільки під час навчання в ордені Лань, він частенько заплющував очі на всі причуди адептів. Цзян Чен також , хоча й був доволі суворим, але міг розпізнати стан племінника, через що довелося б відвідати таких нелюбих Цзинь Ліну лікарів.

Тому сидячи поруч зі старшими він намагався вести себе максимально енергійно та невимушено. Вони вели милу бесіду де ділились результатами та планами на майбутнє. На лицях дорослих були легкі посмішки, а в очах тепло.

Через декілька годин бесіди Цзинь Лін розслабився та почав куняти. Його тіло схилилося вбік, поки не опустилось на плече Січеня, на якому він і заснув.

Здивування на обличчі Цзян Чена було чітким, але Лань жестом попросив лишити усі питання до ранку й самому також піти спати.

Зрозумівши, що племінник, як і він сам, загрузив себе роботою, Ваньіну стало ніяково. Але всі розмови зачекають…

 Над лісом сходило сонце, пробуджуючи його зі сну. З його приходом ховалася вся нечисть та згорали духи. Пробившись через гілля, воно освітило галявинку, на якій тренувався юнак в жовтих одежах. Він розмахував своїм мечем наче бився з невидимим ворогом.

Незважаючи на впевнену стійку, хлопець здригався при кожному русі. Під його очима залягли темні тіні, що різко контрастували з обличчям. Але він вперто продовжував свої вправи.

Юний Цзинь Лін не хотів досягти неземних висот, не хотів в подальшому бути кимось надто видатним, але він бажав вразити свого дядю. Той уже досяг всіх висот та по його погляду хлопець розумів, що зобов’язаний зробити все, щоб не ганьбити його.

Тому він обрав принцип найменшого супротиву, та вирішив приділяти весь свій вільний час тренуванням та науці. Лані ж якось живуть без пустих розваг? Ось і він зможе.

Отож він продовжив практикувати удари, поки не настав час повертатися до ордена.

Хлопець сподівався, як зазвичай залізти до своєї кімнати через низьке вікно, та прикинутись, що спав там усю ніч. Але йому не дали це зробити його друзі. Лань Циньі виглянув ззаповороту разом з Сичжуєм. Вони активно про щось сперечались та буквально сяяли бадьорістю. Помітивши свого друга вони підійшли до нього.

-Юна пані, вирішили прокинутись раніше? – жартівливо поцікавився Цзиньі.

-Не твоя справа. – огризнувся у відповідь Цзинь.

Вони й далі жартуючи пішли втрьох до їдальні.

…

В кімнатах голови ордена зараз відбувалася інша ситуація. Лань Січень, що приїхав до свого коханого, не міг поговорити з ним другий день. Цзян Чен мав надто багато паперової роботи, тому вперто сидів за столиком для каліграфії всю ніч, аби звільнити день.

На усі потуги допомогти він відповідав відмовою, бо:

-Тобі своєї роботи мало? Ти приїхав сюди, аби відпочити, тому не забивай свій мозок! – шипів Цзян, та повертався до вивчення нового листа.

Але ніхто не всесильний. Тому, коли Січень змилувався та попросив, хоча б зіграти мелодію спокою свою Лебін, Ваньін люб’язно погодився не відчувши підстави.

Музика зазвучала й перші ноти, справді, принесли спокій та звільнили голову від зайвих думок. Вона ставала монотонною, розслабляла напружене тіло, що Цзян Чену довелось відкласти пензлик для короткої перерви.

Вся халепа свого положення дійшла до нього через кілька секунд, що було ганебно пізно для маневру. Очі заплющились, та чоловік почав засинати.

Бачачи, що його план спрацював, Січень дограв мелодію, та переніс коханого на ліжко.

Лань цей метод використовував нечасто, бо інакше до нього сформувався б супротив. Він знав свою любов змалечку, тому розумів, коли варто грати забороненими прийомами.

…

На жаль Цзинь Ліну ніхто не міг допомогти, як його дядьку. Його кохані Лані, ще не були настільки досвідченими, щоб розуміти, як протидіяти втомі та впертості партнера. Їх світогляд передбачав наявність особистих меж з правилом не лізти доки не попросять.

Через це стан спадкоємця Цзинь лишався непоміченим іншими. Хоча також цьому допоміг легкий макіяж, нанесений між уроками.

Але це не могло продовжуватись вічно. Ввечері у нього мала бути розмова з дядьком та Лань Січенем. За останнього не варто було перейматись, оскільки під час навчання в ордені Лань, він частенько заплющував очі на всі причуди адептів. Цзян Чен також , хоча й був доволі суворим, але міг розпізнати стан племінника, через що довелося б відвідати таких нелюбих Цзинь Ліну лікарів.

Тому сидячи поруч зі старшими він намагався вести себе максимально енергійно та невимушено. Вони вели милу бесіду де ділились результатами та планами на майбутнє. На лицях дорослих були легкі посмішки, а в очах тепло.

Через декілька годин бесіди Цзинь Лін розслабився та почав куняти. Його тіло схилилося вбік, поки не опустилось на плече Січеня, на якому він і заснув.

Здивування на обличчі Цзян Чена було чітким, але Лань жестом попросив лишити усі питання до ранку й самому також піти спати.

Зрозумівши, що племінник, як і він сам, загрузив себе роботою, Ваньіну стало ніяково. Але всі розмови зачекають…