- Покажи мені жуків! - Вимогливий голос семирічного Шерлока луною відбивався від стін кімнати. Майкрофт насупив брови і втомлено потер перенісся. - Шерлок, я зараз зайнятий. Давай потім?
- Покажи! Покажи! - уперто продовжує його брат. У пам’яті маленького Шерлока міцно застрягла блискуча коробочка з приколотими до неї різнокольоровими жуками. Вона вже кілька днів не давала йому спокою. - Ти обіцяв показати!
- Шерлок, якщо я не напишу цю доповідь, мені поставлять погану оцінку, яка зіпсує всі результати навчання! - Майкрофт щосили намагався пояснити молодшому всю серйозність свого заняття. Його тон, що виражав непохитність, змусив Шерлока насупитися. Зрозумівши, що його вмовляння виявилися марними, він склав руки на грудях і ображено глянувши на брата, вибіг з кімнати.
*Бейкер стріт 10 років потому*
Майкрофт сидів на стільці навпроти Шерлока. Його довгі пальці нервово постукували по ручці парасольки. Погляд переходив від подряпини на дерев’яній підлозі на пом’яті папери на столі, а з них перескакував на запилене дзеркало над каміном. Майкрофт дивився куди завгодно, але не на брата. Лише кілька секунд тому він вилив йому всю свою душу. Вивернув навиворіт і витрусив все, що там було до ніг Шерлока. Він розповів про жаль через неможливість повернути дитяче минуле, в якому вони були нерозлучні, про роки душевних мук через зарозумілу гордість, що не дозволяла зробити крок назустріч, про вечори з бокалом віскі і сигаретою після недовгих візитів на Бейкер стріт, і, нарешті про бажання все виправити. «Я розумію, що багато втрачено за ці роки, але я хочу зберегти те, що залишилося і готовий докласти зусиль, щоб відбудувати наші зруйновані відносини» - напрочуд красномовна заява для стриманого і практичного Майкрофта. Він не вмів говорити про почуття і не знав як правильно це робити, але принаймні він спробував. Свій хід зроблено, залишилося дочекатися відповіді від Шерлока. Нарешті, переборовши себе, Майкрофт підняв погляд на брата. Погляд Шерлока був задумливим і невизначеним, ніби він намагався вирішити складне завдання, яке виникло в його невгамовному розумі. Вираз обличчя було неможливо зрозуміти, воно не виражало ні відторгнення, ні схвалення. І Майкрофт вирішив зробити останній ривок. Якщо він зараз злякається, то ніколи собі цього не пробачить. Іти - так до кінця. Якщо вийде - добре, а як ні - він принаймні знатиме що використав усі можливості і зробив все що від нього залежало. Вислухавши цей короткий мотиваційний монолог у своїй голові, Майкрофт глибоко вдихнув, збираючись з силами.
-Можна я обійму тебе? - пролунало в непривітній напівтемній кімнаті. Відповіддю було мовчання. Зрозумівши це як згоду, старший брат підійшов до Шерлока і трохи незграбно поклав свої руки на його спину. Його брат стояв нерухомо, наче статуя, але кінчиками пальців Майкрофт відчував як напружені його м’язи. Постоявши так ще пару секунд старший зніяковіло відсторонився, вирішивши, що братові неприємний його жест і пора відступати, визнавши поразку. Опустивши руки і відійшовши на крок Майкрофт раптом відчув, що його знову притиснули до грудей. Міцно обхопивши руками старшого, Шерлок сперся чолом на його плече. У душі молодшого зараз вирував шторм емоцій. Його несло у хвилях почуттів, але одна думка напрочуд чітко виділялася на тлі загального хаосу. Це було бажання все виправити. З виру спогадів виринув хлопчик семи років з темними неслухняними кучерями та блискучими від інтересу блакитними очима. Він усміхаючись дивився на свого брата. Шерлока затягувало у вирву зі спогадів, і вже з її глибин він тихо промовив:
- Покажи мені жуків…
***
Залишок ночі брати провели у будинку Майкрофта. Зайшовши в його кабінет, Шерлок, розсіяно озирнувшись, сів на диван. Його брат тим часом копався у шафі, перебираючи акуратно складені пакунки особистих речей. Нарешті він, переможно посміхнувшись, дістав невелику блискучу коробку. Підійшовши до Шерлока він опустився поруч із ним, простягаючи знахідку. Очі молодшого брата загорілись. Він обережно взяв коробку і покрутив у руках.
- Я знав що ти досі їх зберігаєш - тихо промовив Шерлок проводячи пальцями по запиленому картону.
- Розкажи мені про них - попросив він після секундного мовчання, вказуючи на жуків. І Майкрофт розповів. Він із задоволенням розповідав чим його зацікавила конкретна комаха, описував обставини лову, сміявся над невдалими «полюваннями» і з гордістю говорив про ті, що відбулися. Шерлок уважно слухав, відчуваючи як межа між минулим і сьогоденням стирається. Йому здавалося ніби не було цих 15 років, ніби вони ніколи не сварилися, і не розігрували роками холодність та байдужість, в той час, як у душі мучилися від жалю. Їхня ворожнеча тепер здавалася безглуздою на стільки, що Шерлок раз у раз питав себе, як він зі своїм неабияким розумом міг це допустити. Через пів години, коли всі історії були розказані, і всі жуки розглянуті, у кімнаті повисла ніякова тиша.
- Зазвичай у такі моменти люди кажуть «давайте частіше так зустрічатись» і ніколи не виконують цієї обіцянки. – Порушив мовчання Майкрофт. На його губах відобразилась сумна посмішка.
- Ти теж помітив… - ствердно сказав Шерлок. Він виглядав замисленим. Бліді руки були зчеплені в міцний замок, Темні пасма падали на очі, погляд був спрямований кудись у порожнечу.
- То що ж слід сказати нам? - Майкрофт повернув голову й уважно подивився на брата, очікуючи відповіді.
– Я купив новий смичок, – після невеликої паузи відповів Шерлок. Він подивився Майкрофтові прямо в очі. У погляді сяйнула тінь колишньої дитячої надії та пустощів. - Ти приїдеш подивитися?
- Ну звичайно, Шерлок.