Вони познайомились на сходовій клітці, коли Шійон ніяково тягала за собою сміттєве відро, загубившись у лабіринті коридорів гуртожитку, а Юхьон просто трапилась на шляху, сидячи на підвіконні з цигаркою у роті. Щоки густо червоніли від сорому, очі розгублено блукали кругом, а відро похитувалось біля ноги під чужим зацікавленим поглядом. Вона уже не відчувала смороду гнилих рештків, який розносила за собою. А Юхьон стримувала напад сміху, аби не змушувати дівчину дужче ніяковіти. Здається, Шійон вже тричі проходила ціє дорогою, та знову загубилась.
— Слухай, ти або дуже хочеш познайомитись, або у тебе конкретні проблеми з орієнтацією, — між клубами диму просочився дівочий голос.
— Я загубилась… здається, — Шійон опустила погляд на відро.
— Ти новенька? — Юхьон схилила голову, струшуючи попіл у відчинене вікно.
— Сьогодні заселилась, — невпевнено кивнула. — Сусідки не було, тож вирішила викинути, — Шійон хитнула рукою в знак доказу, і на старий паркет впала почорніла бананова шкірка.
— Точніше, вирішила потравити усіх студентів цією ванючою бомбою, від тебе за кілометр сахаються, — недопалок полетів слідом донизу. — І взагалі, це моє відро.
Шійон нічого не розуміла. Вона дурнувато кліпала очима, вдивляючись в обличчя незнайомки, поки та, зістрибнувши з підвіконня, швидко подолала відстань довгими ногами. Її волосся, пофарбоване у чорно-білий спліт, було зібране в гульку, а футболка з назвою якогось рок гурту, висіла на сухих плечах мов ганчірка. Вона здавалась крихітною, попри високий зріст.
— Ой я… тоді я поверну у кімнату, — швидко протараторила Шійон, перш ніж встигла подумати.
— Дурна? — Юхьон пирснула. — Ходи, покажу дорогу, але це вперше і востаннє. І прибери за собою, — вона з відразою махнула рукою у сторону розпластаного на підлозі банану, або того, що від нього залишилось. — моє ім‘я Кім Юхьон, — через мить кинула через плече, поки Шійон незграбно намагалась схопити слизьку шкірку.
Цей дует здавався несумісним. Юхьон була надто гучна, надто нахабна, надто різка й полюбляла командувати. Вона не терпіла, коли чіпали її речі, не терпіла ігнорування і байдужість у свою сторону. Юхьон була як вибухівка сповільненої дії, один неправильний рух — і все взлетить до біса. Це все змушувало Шійон нервувати. Вона не любила галас, не любила багато розмовляти і не любила запах цигарок. Все це не входило у межі її комфорту, тож грало на нервах, як на натягнутих струнах, що ось-ось обірвуться.
Через два роки все змінилось. Спочатку від дивної та міцної дружби, яку вкрай важко було зрозуміти, а потім до чогось більшого, проте недостатньо, щоб можна впевнено назвати коханням. Поцілунки на задньому подвір‘ї університету, гаряче дихання у шию, фіолетові сліди по тілі, стійкий запах цигарок і чорниці. Шійон все ще була мовчазною, стриманішою за різку Юхьон, проте довелось полюбити запах і смак терпкого диму – нероздільної частини образу дівчини, що дарувала найпалкіші поцілунки.
Та щось не давало почуттям пірнути глибше і торкнутись серця. З Юхьон ніколи не було спокійно. Все швидко, нетерпеливо, квапливо. Шійон губилась, тонула й знову виринала, аби ковтнути краплю повітря, перш ніж знову з головою зануритись у вир нескінченних емоційних гойдалок. Неспокійні думки переслідували, нашіптували на вухо гірку істинну, а у грудях нило до нестерпного болю, коли очі знаходили Юхьон у колі інших — цікавіших і привабливіших. Вона ненавиділа себе за слабкість, не стримувала власної обіцянки з цим покінчити, тому що знову танула у холодних долонях. Доки не з‘явилась Ґахьон.
У дружбі втрьох завжди присутній нюанс — один зайвий. Саме так почувалася Юхьон, адже звикла бути єдиним центром уваги Шійон. Вона потратила чимало часу не для того, щоб її у неї забирало рожевоволосе дівчисько, з широкою лисячою посмішкою. Ґахьон безперечно виділялась із сірої маси не лише яскравими пасмами, а й щирим ентузіазмом, який так і норовив захлеснути усе довкола. Юхьон вважала, що у тої замість мізків цукрова вата і єдинороги, а її нестримний запал до життя тримається лише на рожевих окулярах і відсутності сірої речовини. Скептицизм не дозволяв Кім розгледіти у Ґахьон потенціал, вона лише бачила те, у що хотіла вірити, адже невідомий страх оселився під серцем і непокоїв.
Вони стали рідше спілкуватись і бачитись з Шійон, а нова чергова розмова починала з уже ненависного імені. Ні. Вона не боялась втратити Шійон. Це ж неможливо, так? Безперечно. Цілком нормально, що у Шійон з‘явилась ще одна подруга. Отже щось інше змушувало кусати потріскані від вітру губи і дерти шкіру до крові. Юхьон всього-на-всього прив‘язалась, та вона ж не закохалась? Абсолютно ні. Дурня. Юхьон не вміла любити.
Чорничні капсули тріскали одна за одною, цигарки допомагали звільнити голову на мізерну долю хвилини. Виходити у тамбур не було настрою. Очі спустошено взирали в небо у вікні навпроти, а в голову нічого не лізло, хоч скільки б вона не намагалась читати текст. Екзамени були на носі, і Юхьон налаштована отримати клятий диплом, заради якого просиділа тут чотири роки. Докуривши, вона кинула недопалок у банку з-під консерви, що слугувала їм попельничкою, й повернулась до твору, який ще потрібно було вивчити до ранку.
Стук.
Відбилось у вухах глухим звуком.
Стук.
Юхьон зітхнула.
Стук.
— Блять, може ти перестанеш? Дратує, — Юхьон, що сиділа за столом, кинула сердитий погляд.
Проте Шійон наче не чула її і продовжувала байдуже кидати м‘яч у стіну. Останнім часом все змінилось і це «все» дуже не подобалось Юхьон. Шійон закрилась у собі, перестала розмовляти (не те щоб до цього вона робила це часто), ігнорувала Кім, зникала з самого ранку і приходила пізно вночі. Здавалось, вона робила все, щоб подражнити Юхьон.
— Ти глуха? — Юхьон підвищила тон, та реакції все ще не було.
Злісно зітхнувши, вона гучно закрила підручник, й підійшла до ліжка Шійон. І навіть це не змусило Лі підняти на неї погляд.
— Ти мене дістала, — Юхьон схопила м‘ячик у повітрі й відкинула його кудись в інший кінець кімнати. — Не роби вигляд наче мене не існує.
— Ґахьон скоро прийде, — сухо промовила Шійон у відповідь, і одним іменем вибила все повітря з легень.
— До біса Ґахьон, що з тобою відбувається?
— У мене ще справи, буду пізно, — Шійон пропустила дівочі слова повз вуха, збираючись встати, проте на неї опустилось щось важке, спиняючи.
Юхьон сиділа на її бедрах, притискаючи своєю вагою Шійон до ліжка. З її очей сипались іскри, образа і розчарування. На це було вкрай боляче дивитись.
— Ти нікуди не підеш, поки не скажеш мені все, — склавши руки на грудях, Юхьон була налаштована рішуче вибити всю правду, навіть, якщо доведеться йти на крайні міри.
— Юхьон…, — процідила крізь зуби Шійон і піднялась на лікті. Напруга стояла між ними кам’яною стіною, до якої можна було б навіть торкнутися.
Та дивлячись в чорні налиті очі, Юхьон мимоволі звела ноги, все більше зменшуючи простір між їхніми тілами. Збудження зненацька теплом розлилось у животі. Юхьон готова завити від власної слабкості перед Шійон, і від розуміння, що ніколи не зможе протистояти їй.
Юхьон була з тих, хто розбила чимало сердець, гралась, поки не набридло і стирала у попіл. Та тепер вона сама стала тою, з ким погрались і викинули як непотрібну, стару, потріпану ляльку на смітник. Яка все ще намагається, лізе зі шкіри, аби привернути увагу господаря, у якого вже є нова і цікава іграшка.
— Це через Ґахьон? Вона тобі подобається? — Юхьон виплюнула слова в обличчя мов пекучі ляпаси. — Тому ти більше не дивишся на мене?
— До чого тут Ґахьон? — Шійон відвела потухший погляд. Відповідь була надто очевидною і перед самим носом, щоб помітити.
— Справді? — Юхьон криво всміхнулась.
Ревнощі, як розлючені кішки, шкреблись по серцю. Вона хотіла плакати, та більше за це — вдарити Шійон що є сили по її красивому обличчі. Натомість, різко схилившись, Юхьон припала до чужих вуст. І попри те, що їй не відповіли, вона цілувала агресивно, швидко, кусаючи пухкі губи, допоки не відчула вологий язик у своєму роті. Шійон також була слабка. Смак, запах, дотики Юхьон — усе це до нестями зводило з розуму, крутило голову й перехоплювало подих. Проте стосунки з Юхьон — як у лотереї — ти пан або пропав. Тому, зібравши всю волю в кулак, Шійон відштовхнула дівчину від себе.
— Давай закінчимо все це, — Шійон говорила втомлено. У неї не було більше сил грати у незрозумілу гру Юхьон і кататись на емоційних гірках. Вона втомилась не розуміти до чого ведуть їхні досі неназвані стосунки, ніколи не отримуючи відповідь. Вона втомилась ховатись від сторонніх очей, тільки щоб підтримувати репутацію Юхьон, в той час як глибокими ночами чотири стіни відбивають відлунням гучні стогони.
— Але ж нам було добре разом, — Юхьон не розуміла. Вона відмовлялась вірити в почуте. Відмовлялась вірити, що їй відмовили.
— Нас ніколи не було, — Шійон впала на подушку, прикриваючись тильною стороною долоні.
Вона не хотіла бачити, як всесвіт руйнується в очах навпроти. Надто довго ніхто з них не наважувався поставити усі крапки над «і», та Шійон і уявити не могла, що найскладнішою частиною процесу буде не сама розмова, а біль і нестерпне почуття провини, які пожиратимуть нутрощі, залишаючи після себе порожнечу. Тиша тиснула на голову у спробі розчавити, доки не пролунав стукіт у двері.
Юхьон різко вскочила на рівні ноги, стягнула з дверцят шафи куртку й вислизнула за двері, штовхаючи розгублену Ґахьон плечем. Вона розгублено кліпала очима, проводжаючи дівчину поглядом до тих пір, як та зникла на сходовій клітці.
— Що у вас сталось? Ви посварились? — Ґахьон невпевнено увійшла, і те, що вона побачила, тривогою закололо у грудях.
— Тебе це не стосується, — ще й як стосується.
Шійон засунула руку у кишеню і дістала пачку цигарок. Вона намагалась кинути, як і все, що пов‘язане з Юхьон, проте тримала про всяк випадок, якщо б коли-небудь наважилась почати розмову. І тепер, відкривши кватирку, Шійон намагалась підпалити цигарку тремтячими руками, лаючись собі під ніс.
Можливо, якщо б у їхньому житті не з‘явилась Ґахьон зі своєю чарівною посмішкою, великими очима і безмежною любов‘ю до рожевого; можливо, якщо б Ґахьон не була б такою приставучою, надокучливою і гучною; можливо, якщо б Шійон більше говорила, цікавилась і намагалась зрозуміти Юхьон — цього всього б не сталось.
Думки заповнювали мозок, витісняли одна одну, розривали на атоми почуття, створюючи шторм. Шійон була одним суцільним клубком хаосу. Намагаючись не втонути, вона тягла за собою інших.
— Шінні..
— Не переймайся, — Шійон натянуто усміхнулась.
Вона не бажала вплутувати в це Ґахьон, тільки не її. Ґахьон не заслуговувала на те, у що її без згоди втягнули, тож краще залишити все як є. Принаймні, Шійон так вважала.
Вітер за вікном зривав листя з дерев і свистів, наспівуючи осінню мелодію. Густі хмари затягувалися на дощ. Шійон наче спостерігала за народженням бурі у власній душі. Та воліла б розчинитись у краплях дощу, зникнути назавжди.
І поки Ґахьон тулилась щокою до широкої спини, обіймаючи руками навколо талії, Шійон думала чи не самотньо зараз Юхьон?
Вона переїхала наступного дня після сварки з Юхьон. Їй дуже пощастило, що у кімнаті 110 звільнилось ліжко, і вона змогла одразу перенести свої речі. Не без допомоги Ґахьон. Нова сусідка здавалась дивачкою, та згодом Хандон змогла завоювати довіру не менш дивної на її погляд Шійон. Вони швидко поладнали, хоч і були наче із різних світів. Хандон нічого не вимагала, окрім чистоти та порядку, а Шійон любила тишу.
Юхьон не з‘являлась, і це давало змогу все ще відчувати тверду землю під ногами, та мізерну впевненість у тому, що все так, як має бути. Проходили дні і тижні. Шійон прогулювала пари, втратила цікавість і бажання, відчуття голоду зникло, а порожніх коробок від цигарок у шухляді ставало більше. Вона повільно і несвідомо себе вбивала. Не так залежністю до табаку, як думками, бігаючи у колесі власного розуму мов білка. Виходила з кімнати рідко, цілими днями лежала у ліжку, а Хандон, на щастя, не питала. Кожен новий день зливався у суцільну сіру нескінченність.
Ґахьон справді намагалася. Вона розбавляла різнокольоровими фарбами світ Шійон, аби вона не почувалася потопельником на дні океану. Змушуючи зрідка посміхатись, виходити на вулицю, тепло обійматись. Ґахьон повільно витягувала її, дарувала нові сили і бажання прокидатись. Шійон була вдячна, та невидима стіна, яку вона збудувала, не дозволяла їй сказати цього Ґахьон напряму.
— Ти не можеш знову мене кинути, — Ґахьон скиглила у слухавку. — Шійон, це найгучніша вечірка року!
— Я втомилась, — брехня.
— Ну будь ласочка! — жалісний голосок штрикнув десь під ребро.
— На годину, не більше, — Шійон зітхнула, розуміючи, що їй доведеться прийти, інакше серйозної розмови не уникнути.
— Ти найкраща! — Ґахьон радісно запищала, та так, що довелось відтягнути телефон від вуха, аби вберегти барабанні перетинки.
Шійон не знала навіщо йде на поступки і робить все те, що ніколи і нізащо б не робила. Можливо, саме так вона хотіла загладити провину перед.. ким? Слід взяти себе в руки і відпустити минуле. Так Шійон говорила собі кожного дня, та щось обов‘язково йшло не так.
Ніщо не віщувало біди, доки Шійон не переступила поріг актового залу. Здавалось, що окрім винуватців свята та їх друзів, зібралися всі, хто тут навчався. Вона намагалася віднайти у натовпі рожеву маківку, та людей було надто багато, а її зір надто поганий, щоб побачити щось, окрім розмитих плям у мерехтінні світла. Тому Шійон продовжувала переминатись на місці, не знаючи куди себе подіти. Вона явно виділялась з яскравого натовпу своїм гнітючим зовнішнім виглядом. Вона не підписувалась на дрес код, від якого разило очі і тягнуло блювати. Тому не обійшлось без зайвої уваги і коментарів у її сторону. Чхати Шійон хотіла. Вона тут лише заради Ґахьон.
— Когось загубила? — різким громом над вухом прокотився чужих, знайомий голос. Шійон проковтнула в‘язку слину.
— Що ти тут робиш? — їй справді було цікаво, та слова вилетіли сухо.
— Ґахьон покликала, — промуркотіла Юхьон, знаходячись надто близько. На шкірі, куди торкався подих дівчини, пекло.
— Залиш її.. нас в спокої, — Шійон відсахнулась, зробивши крок назад. Вона наче не дихала, і коли легені знову наповнились киснем, відчула що ось-ось задихнеться.
— Ми з Ґахьо~ні друзі, — Юхьон зробила найневинніше обличчя, на яке була спроможна, проте в очах грали підступні бісики.
Шійон не вірила жодному її слову, та вона перестала вірити навіть собі, коли у грудях серце калатало так швидко, що було готове вибухнути як ядерний реактор.
— Шінні! Ти прийшла, — нізвідки взялась Ґахьон і повисла на шиї. Вона залишила невагомий поцілунок на щоці і тоді вже звернула увагу на Юхьон, котра дивилась на них з кривою, підозрілою посмішкою. У грудях знову забракло повітря. — Юхьон, і ти теж тут!
Ґахьон світила яскравіше сонця у найспекотніший літній сезон. Вона безупину говорила, розповідаючи про останні новини університету, наче це когось цікавило, окрім неї. Шійон її не слухала, у вухах стояв шум, а косі погляди Юхьон, поки вони втрьох рухались до столу з алкоголем, зовсім позбавляли здатності функціонувати.
Щоб відволіктись, Шійон витріщалась у свій телефон, поки іншою рукою тримала теплу долоню Ґахьон. Цей незначний і дрібний жест хоч трішки давав відчуття безпеки і спокою. Шійон було байдуже на монотонні дописи однолітків у стрічці соцмереж, вона лиш робила зацікавлений вигляд, щоб втекти від ніяковості й напруги, які дихали їй у потилицю.
— У мене з‘явились нові друзі, мені тут подобається, — Ґахьон виглядала щасливою.
— Ти ще не бачила лайно в житті, воно повсюди, — Юхьон клацнула першокурсницю по носі і розсміялась з її надутих щічок. — Не хвилюйся, цей злий вовк не дасть тебе нікому образити, — Юхьон кивнула в сторону Шійон, підморгнувши.
Щось змусило Шійон лютувати. Чи це миле спілкування Ґахьон, чи це Юхьон, яка безперестанку фліртувала з усім, що рухається, на її очах. Під шкірою свербіло, а по венах розтікалась злість. Шійон ревнувала, та кого з них? Невизначеність знищувала її зсередини.
— Я відійду, розважайтесь, — Юхьон залишила за собою “чарівну” посмішку й зникла у людській хвилі.
Дихати стало легше. У голові гуділо.
— Ти впорядку? Виглядаєш не дуже, — схвильовано промовила Ґахьон, коли підняла погляд на бліду дівчину. — Може тобі принести чогось?
— Ні.. я піду подихаю, — Шійон натянуто посміхнулась. — Залишайся, я скоро повернусь, — вона старалась, щоб її слова звучали якомога щиріше, попри внутрішню невпевненість.
Не дочекавшись відповіді, Шійон швидко перетнула приміщення декількома кроками і вискочила на вулицю, судомно хапаючи осіннє повітря ротом. Вона ненавиділа себе за слабкість. Чергова цигарка у роті, отруйна завіса примарного спокою, яка опускається разом із димом, і холодний вітер, що пробирається крізь тонку тканину футболки, викликаючи сироти по шкірі. Шійон не помітила, як почала тремтіти всім тілом, лише коли випадково струсила тліючий попіл собі на руку. Бажання повернутись в гуртожиток було важчим за совість, та вона все ж змусила себе повернутись у задушливу залу заради Ґахьон.
Ґахьон її не помітила. Вона танцювала у колі нових знайомих і друзів під попсовий трек якогось відомого виконавця. Шійон у цьому абсолютно не тямила, їй більше до вподоби важка музика. Її широка посмішка і очі наповнені радістю гріли душу. Губи самі розтягнулись від цієї картини, та руки зуділи, треба було їх чимось зайняти. Шійон озирнулась. Тарілка наповнена по самі вінця пуншем одразу привернувши її увагу. Вона аж ніяк не збиралась напиватися, лише трішки розслабитись.
Солодка рідина обпікала язик спиртом. У цьому напої алкоголю було очевидно більше, ніж потрібно, та попри відразу, Шійон продовжувала пити, змушуючи себе ковтати швидше, перш ніж нудота підніметься до горла. Яскраве мерехтіння дратувало, а музика була надто гучною, щоб почути власний голос. Шійон було некомфортно. Бажання піти зростало, та залізні ланцюги відповідальності прикували її до підлоги у цій кімнаті.
Другий стакан був зайвим. Тіло швидко розм‘якло, а перед очима плило. Силуети зливались у суцільну брудну пляму перед очима, у якій розчинилась Ґахьон. Розум барахтався у сліпому тумані, а ноги самі вели на вихід. У горлі паршіло. Звернувши за ріг, Шійон обперлась спиною на бетонну стіну й потягнулась у кишеню за пачкою. Руки не слухались. Незграбно вийнявши цигарку, вона впустила її у траву, і та зникла у вечірній темряві. Спроба віднайти сигарету очима супроводжувалась головокружінням, а запхавши пальці у пачку за новою, відчула лиш нікчемну порожнечу.
— Блять, — Шійон прикрила очі й відкинула голову назад. Тверда стіна прийняла удар потилицею на себе, віддаючи різким болем у череп. Навколо лише тихі розмови, що долітали кривими складами й нерозбірливими словами, приглушені баси із залу і човгання ніг, що ставали ближчими.
— Пригостити? — смерть з косою підкралась непомітно.
Шійон розплючила очі, намагаючись сфокусуватись на нечіткому обличчі навпроти.
— Скільки ти випила? Ще навіть тримаєшся, — у голосі відчувалась насмішка.
Юхьон підійшла ближче, спиняючись у декількох сантиметрах від обличчя Шійон.
— Така мила, коли п‘яна, — вирвалось, поки смолянисті очі зацікавлено блукали по гострому — мов лезу — обличчю.
Холодні пальці торкнулись щік й боляче стиснули. Вона постійно так робила, змушуючи серце підступно опускатись в крижану ополонку льодовика. Шійон не мала контролю над власним тілом і сил, щоб відштовхнути. Вона була у пастці між стіною і голодною Юхьон, котра нахабно пожирала її поглядом.
Тліючий вогник на мить розсік між ними повітря, перш ніж Юхьон нахилилась й випустила густу хмару диму у привідкриті вуста Шійон. Долоні знову свербіли, тому вона прижалась ними у тонкі плечі. Юхьон була її дементором, який витягував із неї життя. І Шійон не пручалась, тільки сильніше зминала пальцями футболку на худому тілі.
— Юхьон, нам не можна, — голос зрадницьки затремтів. Гнітюче відчуття поселилось під шкірою й розпустило коріння наче плющ. Шійон натисла сильніше на дівоче плече, аби та відійшла.
Вона не могла так вчинити з Ґахьон. Мозок кричав одне, та серце інше. Сумніви, протиріччя і почуття провини ладні були розірвати її вщент, не залишити ні грама від неї, розмазати рештки по стіні великою червоною плямою.
Юхьон стояла надто близько, надто небезпечно, вжимаючи Шійон у стіну. Її блиск для губ привабливо переливався на рідких спалахах світла з вікон. Бажання поцілувати, вкусити, роздерти чужі вуста – ніколи ще так не зносило голову. Шійон була готова вирвати собі серце з грудей і кинути його у перший провулок собакам на вечерю. Щоб не відчувати.
— Не можна, — повторювала вона пошепки як молитву.
— Я так сумувала за тобою, Шійон, — холодні подушечки пальців торкнулись щоки. А тихий дівочий голос діяв як спис з отрутою, що пронизував її грудну клітку наскрізь. — Я не можу без тебе.
— Ні, — Шійон хитала головою. — Заткнись.
— Ти мені потрібна, — голос Юхьон ледь долинав до свідомості і різав безжально.
— Мовчи, мовчи, мовчи, — хникала вона, безсило опустивши руки вздовж
обм‘яклого тіла. Сльози самі хлинули з очей струмками, вологі доріжки стікали по обличчю й падали з підборіддя на землю поодинокими краплинами. Шійон тріснула як порцелянова лялька.
— Я…
— Не говори..
— Кохаю тебе.
Удар під дих, що вивернув душу назовні.
Голова важко впала на плече Юхьон, і лише тихі схлипування схитували напружене повітря. Шійон здалась. Втекти не було сил, тому вона лиш промовила:
— Забери мене звідси.
Двічі повторювати не довелось. Шійон навіть не помітила, як вони опинились у гуртожитку, у кімнаті, що почала стискатись навколо неї спогадами. Хоч вона і розуміла, що коїла, та дозволила квапливим поцілункам вкривати губи, обличчя, шию, волосся, руки, плечі. Все тіло палало від вогню, який неможливо було погасити і який був готовий знищити все на своєму шляху, перетворюючи на попіл.
Пекучі дотики до тіла відчувались так правильно, так бажано, так нестерпно боляче. Шійон прикрила стомлено очі, щоб не бачити свого провалу. А Юхьон все цілувала, не могла спинитись, не могла упустити жодного сантиметру чужої шкіри, пробираючись пальцями під широку футболку. Вона знала кожну родинку, кожен вигин, кожен шрам на тілі Шійон. Вона лестилась, підставлялась, вигиналась у спині і тихенько хникала від кожного дотику. Ниюче тепло скрутилось у тугий вузол внизу живота. На груди наче тиснули важким черевиком, повітря бракувало, й було до дискомфорту спекотно. Вона хотіла отримати все і зараз, та одночасно втекти і сховатись десь від виру власних думок. Шійон підняла руку, м’яко провівши пальцями по губах Юхьон, і врешті-решт піддалася.
Вогонь між ними розгорався, ставав неконтрольованим, наче полум’я, що спопеляло всі їхні страхи і коливання. Юхьон притисла Шійон ближче, вдихаючи запах її волосся, дотикаючись губами до пульсуючої шкіри на шиї. Їхні подихи змішувались, стаючи все глибшими, важчими, а серцебиття зливалось в один ритм. Їхні тіла переплелися, наче вони намагалися втекти від власних думок, знайти порятунок у цьому моменті.
Юхьон тихо застогнала, відчувши, як Шійон почала рухатися швидше, наполегливіше, її дотики ставали більш впевненими. Шійон знала, що все зайшло занадто далеко, але не могла, та й не хотіла, спинятись. Відчуття того, що вони перебувають на межі між пристрастю і руйнуванням, здавалося одночасно до жаху страшним і захопливим.
— Шійон… — прошепотіла Юхьон. Її голос зірвався на майже нечутний хрип. — Ми…
Але Шійон не дала їй договорити, знову захоплюючи її в поцілунку, що змусив все інше зникнути. Вона не хотіла чути слів, не хотіла повертатися в реальність, де були сумніви, біль і незворотні наслідки. Її світ зводився до цього моменту, до цих гарячих, голодних дотиків, до тремтливого тіла Юхьон, що так само прагнуло втекти від всього.
Їхні рухи ставали все більш хаотичними, неконтрольованими. Шійон запустила пальці у волосся Юхьон, стягуючи її до себе, мовби боялась, що вона зникне. Їхні губи не роз’єднувались, їхні тіла тісно притискались одне до одного, як два уламки, що намагаються злитися в єдине ціле. Кімната здавалася замкненим простором, в якому не було нічого, крім них двох, — жодних проблем, жодних рішень, тільки вони і цей палаючий вогонь, що обпалював зсередини.
Юхьон раптом завмерла, відчувши, як якась невидима стіна раптово впала між ними. Вона підняла погляд, і тепер у цих очах було щось інше — щось глибше, сумніше.
— Я не можу… — прошепотіла Шійон, опустивши голову. Вона взялася за свою футболку, ніби намагаючись повернутися до себе, до реальності, що раптово знову увірвалась в їхній світ. — Це неправильно. Ми з тобою… знову все зруйнуємо. Ми вже пройшли це.
Шійон повільно підняла очі, дивлячись на Юхьон з ніжністю, змішаною з жалем.
— Я люблю тебе, — тихо промовила вона. — Але іноді любов — це не завжди те, що нас рятує.