Тонути.

Тонути.

Авторка: Mnkomuhhh

Дійові особи: Парубок з осіннім волоссям; Скумбрія, яку не пускають до води; Вона; Воно; Невимовна утома; Вічний сон як мета; Рятуюча драговина.

Бордова помада, чорний капелюх, білий бинт.

От би мені…

Ні, я її й не бачив…

Та коли вона проходить повз

До мого дурного мозку приходить натхнення.

Ні, я її й не осягнув…

Та коли вона проходить повз

То моя прогнивша душа починає співати

Ні, я її й не пізнав…

Та коли вона проходить повз

То я зсередини… Вмираю

І вона є…

Смерть

І я її намагаюсь осягнути, та мене рятує кляте воно…

І я його наче бачив.

Коли воно проходить повз

То до мене приходить відчай.

І я його наче осягнув,

І я його наче пізнав,

Але ні

І це - Життя. А саме жага до нього.

Я не можу наважитись. Я знаю, що втрачаю. І від цього воно й з’являється. Я знаю, що втрачу усе що мав, і що втратить він…

Щоразу, як я дивлюся у вікно, на дерева з пожовклим листям, я згадую цю людину, яка у мене й викликає ту жагу.

Це парубок, з волоссям наче осінь. З очима, наче волошками. З жагою до життя.

Я б його кинув, та…

Я слабак.

Я боюся смерті. Я боюся втратити його невчасно. Я постійно відкладаю день самогубства тільки через те що якщо я закінчу життя зараз - То не добуду з ним своїх днів, а коли він від мене піде, то я поїду.

Поїду далеко.

І там собі спочину.

У глибокій драговині. Це коли розумієш, що надії вижити вже нема, не вибратись звідси. І насолоджуватись тим, що шляху назад нема. Тоді нічого не зупинить його від смерті. Нічого не стане на його шляху. От би втонути у драговині так само як я тану в його очах…

От би тонути так, що окрім стогонів нічого і не видушити із себе. Паралельно відчуваючи укуси та засоси, на своїх плечах і щоках. І навіть не намагатись пручатись тій водоймі, бо тобі ж самому подобається…

Надавлюючи, проводячи рукою по чужій сідниці, що постійно рухається то вверх то вниз хлопець, з каштановим волоссям видав черговий стогін, і робив це він усе інтенсивніше, аж поки біла рідина не пролилась на його коханого, та простирадла. Майже увесь живіт рудого легеня був у спермі. Це його на мить збентежило, та вже через мить ця похітливість та сексуальність повернулась до його голосу.

- Отож, сьогодні ми ідемо в душ разом, чи як? Бо ж не чесно це, що ти отримав свою хвилинку слави, а я - ні… - Кокетливо і в напівголос сказав блакитноокий, ще й злегка облизуючи палець, на який попала сперма. Шатен у відповідь посміхнувся, обличчя його було все рожево-червоне після усього дійства. Він кивнув, даючи згоду.

Вони пішли разом до душу, де змили сперму і Кароокий подрочив Рудому. Після цього, коли вони вже вийшли і вдягли піжами (ну, як піжаму… Скоріш домашній одяг) І вже коли лягали спати, то сиділи на краю ліжку і цілувались. Коли черговий цілунок закінчився, низький хлопець мовив

 - Ти тільки там не вбивайся ніде посеред ночі, бо я ж тебе знаю - кинув рудоволосий легень. - Бо з’їм тебе! - Жартома додав він.

Дазай трохи відмовчав, та вже через секунду усміхнувсь у відповідь зі словами

 - Ну, спробую стриматися!

Блакитноокий парубок на те посміхнувся, і ліг на ліжко. Кароокий за ним. Рудий обійняв іншого за талію двома руками, поклавши голову на груди. Шатен перебирав пальцями його оранжеві пасма волосся, думаючи про те, який Чуя прекрасний.

І як після нього, на Брюнета очікує порожня драговина, що несе вічний спокій. Вічний сон… Вічна смерть.