Це все було якось неправильно.
Ми сидимо в альтанці. Між нами стоять настільні шашки. Він робить хід першим.
— Чому ти тут? — запитую, переміщуючи положення своєї чорної фігурки.
— Хіба не казав? Я бігаю тією дорогою кожен день.
— Так, ти розповідав. Але чому ти постійно маєш надокучати мені?
— Не знаю. Можливо, мені подобається тебе бісити.
— Це помітно, — я побив, забравши його шашку.
Фелікс замовкає. Мою увагу привертає перстень на його пальці. Не пам’ятаю, чи був він там раніше. Виглядає звичайним, навіть дещо стриманим, що не вписується у Феліксовий ексцентричний образ. Для нього було б характерним носити щось яскраве: таке, що відразу впадає в очі. Тонке золоте кільце з маленьким каменем сапфірового кольору не дає бажаного ефекту, проте змушує задуматися над вибором.
— Ти маєш вигляд цікавої людини.
— Повір, це не так, — намагаюся сказати якомога спокійніше, не виказавши спантеличення.
Якщо відчуження від соціуму він сприйняв за цікаву особистість, то мені не залишається нічого, окрім як зруйнувати усі його уявлення. Я ніхто. Лише оболонка того, що раніше можна було вважати цікавою людиною. Я пустий, мов порцелянова лялька: розіб’єш — нічого не отримаєш, залишаться лише уламки. Я не особливий. Мені ні до чого Феліксова брехня, він тільки й вміє, що зуби іншим заговорювати.
— І я вже казав, що не хочу мати з тобою нічого спільного, — нагадую.
— Та невже? — поглумився він. — А я гадав, що ми вже друзі.
Така абсурдність смішить мене.
— Я надто обережний, щоб довіряти комусь, на кшталт тебе.
— Гей! — він походив, гарячково луснувши шашкою об дерев’яну дошку. — Це ще що значить?
— Мені нагадати про твій спосіб життя?
— А що у ньому не так?
— Поміркуй сам.
— Зізнайся: ти просто не вмієш веселитися.
— Брехня. Зводити тебе з розуму — моє найбільше задоволення.
— Хоч десь у нас рахунок рівний. До речі, про нього: вправно граєш.
— Спасибі. Я практикувався увесь вільний час, щоб перемогти тебе.
— Пф, серйозно?
— Ага, мені ще на тебе час витрачати. Не довіряй усьому, що тобі кажуть, Феліксе. Читай поміж рядків.
— А це що має означати?
— Те, що я думаю — принаймні намагаюся думати — наперед, а не роблю все згарячу, як деякі.
— Ти надто зациклений на цьому.
— Можливо.
Наш матч добігає кінця. На полі залишається всього декілька шашок.
— Ти справді цікавий, Ніколасе. Але в тебе немає одного…
— Чого?
— Уважності, — Фелікс за один хід б’є дві мої шашки, залишаючи поле без чорних фішок.
До мене доходить, що він переміг. В голові усі процесори зупинилися, показавши напис «ПОМИЛКА» при обробці інформації. Я дивлюся то на дошку, то на Фелікса.
— Іноді слід дивитися на ситуацію тверезо, а не шукати щось поміж рядків, — він кладе шашки, які щойно побив, біля дошки. Це могло б прозвучати, як нотація вчителя зі школи, але у голосі Фелікса не було й краплі зловісного повчання. Поклавши руки до кишень куртки, він попрощався, залишивши мене наодинці з думками.