Натовп людей, напівтемне приміщення, запах спиртного, що заповнював повітря, і ми.
Дні були тяжкими. Всесвіт вирішив познущатися наді мною, надіславши покарання у вигляді дедлайнів, купи домашньої роботи і очікувань від вчителів та батьків. З’явилося рідне недосипання, втрата апетиту і озлобленість на весь світ. Час летів швидко, я нічого не встигав. Про перепочинок не було й згадки.
А потім я дізнався про вечірку. Ніколи б не став йти на подібний захід, але зневірення остаточно взяло гору. Пішов радше забутися від проблем, а не для того, щоб розважитись. І звичайно, що там мав би бути алкоголь. Ті дурні гадають, що, напиваючись, пізнають «дорослий світ». Для них він все ще ввижається веселим. Хотів би побачити їхню реакцію, коли б вони дізналися, що нічого цікавого там немає.
Я стояв біля столу з напоями. До мене підійшла дівчина. Вона щебетала щось мені на вухо: казала, що я такий гарний і що вона хоче взяти мій номер.
Я відволікся, оглядаючи танцпол. Ненароком мій погляд зупинився на хлопці, який, спершись об стіну, стояв подалі від натовпу. Так дивно, що мене полонили його очі. Їхня втома фігурувала з палаючою жагою. Я пильно дивився, згадуючи, чому він здавався таким знайомим. Він помітив мене — і я повернув увагу до дівчини.
— Хіба в тебе не було хлопця? — спитав у неї, на що вона почала торочити своє про кохання і про те, чому вони розійшлися.
Стало нудно, тому я пішов, збрехавши, що мені потрібно привітатися зі знайомим. Коли повернувся, її вже не було на місці. Я просушив горло першим-ліпшим напоєм, що попався під руку. Він був дещо гіркішим за інші, але я не придав цьому значення і знову линув у бурхливу хвилю танцюючих людей. Це виявилося помилкою: з кожною секундою ставало дедалі складніше дихати і рухатися, голова йшла обертом. Я став заручником сп’яніння та повного затьмарення. Можна було здогадатися, що хтось все ж таки принесе щось міцніше за те дешеве пиво. Здавалося, вже нічого не допоможе, але хтось, наважившись, гукнув:
— Гей, красеню!
Я обернувся і впізнав у людині власника тих самих очей, проте його настрій не був таким же чарівним. І тепер, коли він стояв переді мною, я зрозумів, що це, виявляється, колишній хлопець тієї дівчини, яка нещодавно намагалася зав’язати зі мною розмову. Так, це точно він: це звивисте волосся до плечей вугільного кольору не можна було сплутати ні з чим іншим. Два лабрети на нижній губі, що утворювали зміїний укус, сяяли, відбиваючи світло прожекторів. В його олівінових очах вбачалося нестримне бажання, і я здогадувався яке: розірвати мене на шмаття.
— Слухай, я не хочу неприємностей… — ледве вимовив.
— Не хвилюйся, любчику, вони зазвичай лише у мене. Не проти?
Через алкоголь мій мозок працює надто повільно. Не проти чого? Йому потрібен дозвіл? Нахрін він йому здався? І, почекайте, як він тільки що мене назвав?..
Не встигнув зреагувати, а його долоні линули до мого обличчя. Наші вуста притулилися — я остовпів. Моє серце швидко забилося, його невпинний гул віддавався у вухах. Це вперше, коли мене цілував хлопець. Я відчував його потріскані губи, його одеколон, запах якого нудотно засів у мене в голові. А ще від нього страшенно тхнуло алкоголем, і в якийсь момент мені здалося, що я плутаю парфуми зі спиртним. Або, може, вони вже давно встигли змішатися. Господи, як бридко!
Хлопець відсторонився, дивлячись на моє шоковане обличчя. В його очах натомість не було ніяких сумнівів чи докорів сумління. Він не шкодував про скоєне — він пишався собою.
— Який же ти простодушний, Ніколасе. Розумію, чому вона на тебе так запала.
Поплескавши мене по плечу, він пішов, розчинившись у натовпі. Мої думки сплуталися, як ті гілки, він зробив із них страшенний безлад. Я оглянувся і помітив його колишню. Вона ж все бачила, чи не так? Ох, здається, я все зрозумів.