Темна магія не шкодує нікого. Кожен може стати її жертвою. Адже легенда каже: «Темна магія обирає слабких. Їй не потрібні ті, хто осилить її вплив на чарівника. Їй потрібні ті, кого вона буде контролювати. Не бійтесь темної магії навколо, бійтесь темряви всередині себе».
***
Навчальний рік ще не розпочався, а Гаррі вже встиг втрапити у халепу. Чи здивована я? Ні. Чи очікувала я на це? Так.
Я дізналася про це від сімейки Візлі. Аврора, моя сова, прилетіла з листом, в якому Рон написав, що Гаррі в Міністерстві. Ми з мамою порадились і вирішили, що варто мені навідати друзів і зустрітися в міністерстві.
Моя мати, Ріна Кейч, одна з найдобріших людей, яких я тільки зустрічала. Я вдячна їй, що вона мені дозволяла багато речей, які зазвичай підліткам забороняли робити. Мама навпаки була завжди за те, щоб я бешкетувала разом з близнюками, говорила, щоб я їй розповідала про витівки, щоб в неї піднімався настрій. Тому в гостях у Візлі я бувала часто. Наші сімʼї здружилися за моїх два роки навчання. Тому наші батьки не переймались за нас, віддаючи у руки іншої сімʼї.
Тому на наступний ранок після звістки, я вже сиділа за столом внизу та чекала друзів, яких не бачила ціле літо.
Раптом пробіг щур та рудий котик (прямо як я) і я нахилила голову вбік. Невдовзі пробігли і власники цих створінь. Тобто Рон та Герміона. Вони почали жваво спертчатися, не помічаючи, що я сиджу неподалік. Мені було дуже смішно з їхньої поведінки. Як я скучила.
- Попереджаю, Герміоно, якщо ще раз побачу твого монстра поруч з Скеберсом, то оберну його на рукавицю. - Я побачила як з сходів спускається Гаррі. Я йому всміхнулась.
- Це ж кіт, Рональде, чого ти чекав. Така його порода. - Гаррі тихо підійшов до мене і ми обійнялись.
- Це кіт? Хто тобі сказав, більше схоже на кудлате порося.
- І це мені каже власник старої щітки для взуття, не зважай Криволапику, хлопʼя ще мале і дурне. - Нарешті Рональд помітив нас та дивився, наче Скеберса Криволапик зʼїв.
- Гаррі! - На цих словах обернулась і Герміона. В дівчини зʼявилась посмішка на обличчі.
- Аліса! - Я розкинула руки, натякаючи на наступну дію.
Ми всі обійнялися. Нарешті зустрілись.
- Єгипет? Ну і як там було?
- Чудово, стільки старовини: мумії, гробниці. Навіть Скеберсу сподобалось.
- Єгиптяни поклонялися котам
- і Жукам-гнойовикам. - На їхні перепалки можна дивитись вічно. Впізнаю друзів. Не вистачає тільки…
- Знову показуєш ту вирізку з газети, так Рон? - Я почула знайомі голоси. Хотіла повернутися та подивитись на близнюків та хтось мені закрив очі.
- Відгадай хто, - голос лунав десь над головою. От ці близнюки.
- Фред. - Я прибрала руки хлопця та піднялась з стільця. Відгадати було не так важко, адже саме Фред так робив зазвичай. Обійнявшись, я відступила, та побачила, що хлопець виглядав засмучено.
- Ти не вгадала. - Я здійняла брови. Повернулась подивитись на іншого близнюка.
- Та ні, ти точно Фред. - Після цих слів він усміхнувся.
- Я перевіряв чи ти ще не забула як нас відрізняти.
- Мучиш ти нашу лисичку. - За спиною пролунав ідентичний голос до голосу Фреда. Я розвернулась і застрибнула Джорджові на руки. Той засміявся і покрутив мене. Мої улюблені бешкетники.
- Ну і як наша принцеса провела літо? - Ми втрьох сіли за стіл. Я була між близнюками.
- Нічого цікавого, наодміно від вас.
- Гаррі, Алісо. Як я рада вас бачити. - я підбігла до Пані Моллі та обійняла жінку. - У вас все добре? Гаррі, в тебе все є?
- Так, так, і одяг, і підручники.
Поки Гаррі відвів в бік Артур Візлі, ми всі сіли за стіл, і почали обговорювати очікування на наступний рік навчання.
Я грифіндорка. Вся моя сімʼя були під червоним факультетом, і я не стала винятком. Як я тільки прийшла в школу чародійства, то капелюх довго думав куди мене віднести. Спочатку дуже хотів, щоб я була у Рейвенклов, пізніше задумався про Слизерин, і тільки після цього, знайшовши щось потрібне, промовив: «Грифіндор». Я була рада будь-якому факультету, адже бути чаклункою для мене вже якесь досягнення. А факультет в якому навчаєшся, не саме головне. Наразі я буду третім курсом в Гоґвортсі. Мені навіть не вірилося, що я вже два роки знаю цих всіх людей. І дуже переймаюсь за них.
***
Ми вже сиділи в потязі. Знаєте, так дивно, я не можу звикнути до колії 9¾, до того, що я чаклунка. Ну дійсно, незважаючи на те, що я чистокровна, мені дивно від всіх цих пригод. Дивно спілкуватись з Гаррі Поттером, хоч я його не боюсь, але я ним пишаюся. У нього важке життя, хоч тут він може спокійно жити та спілкуватись з однолітками.
Нам всім по 13, тільки близнюки на рік старші*. Не знаю чому, але саме з хлопцями я знайшла спільну мову одразу. Напевно, вони бачили як я в перший же рік жартувала над вчителями. Одного разу замість коріння Мандрагори я поклала звичайне коріння і всім казала, що приручила чудовиська.
- Як на мене, однаково блискуче. - Ми послухали чудову історію, як Гаррі надув свою тітку, в прямому сенсі. Я згодна з Роном, це весело. Як мінімум та тітка точно заслуговує на таке покарання.
- Сюди, інший займуть. - Ми зайшли в кабіну, де вже спав чоловік.
- Хто він такий. - Рон і Герміона сіли навпроти нас з Гаррі та вчителем.
- Професор Люпін.
- Все ти знаєш. Як вона може все знати?- Я посміялась з фраз Рона.
- Написано на валізі, Рон. - Хлопець подивився на мене і замовк. Герміона кивнула мені головою, дякуючи за допомогу.
- Ви думаєте він справді спить?
- А ти думаєш це таємна змова проти нас, і він нас вбʼє. - Я зробила наляканий вираз обличчя і всі засміялись.
Ми почали розмовляти не на саму приємну тему. Утікач з Азкабану. Сіріус Блек. На газеті він мав божевільний вигляд. Цікаво, він дійсно хоче вбити Гаррі? Як у Поттера вдається наживати ворогів нічого не роблячи? Не саме корисне вміння.
Раптом потяг зупинився. Дивно. Ну напевно так потрібно. Треба навідатись до близнюків.
- Я відійду, скоро повернусь. - Друзі мені кивнули і я вийшла.
Поки шукала близнюків, то побачила вираз обличчя Мелфоя. Йому щось геть лячно. Такий блідий. Невже через зупинку потяга так переймається.
Нарешті я знайшла близнюків. Коли заходила до них, до потяг дуже різко ворухнувся, від чого я ледь не впала прямо Джорджеві на руки.
- О, Лисичко, ти прямо вчасно. - На цих словах Фреда світло згасло.
- Злякалась, що ми зупинилися прямо на містку?
- Агов, взагалі-то я прийшла провідати вас, а ви такі не вдячні. - Хлопці дивились досить перелякано на мене. Тобто за мою спину. Тепер цікаво, що ж там таке.
Я повернулась, і тільки зараз зрозуміла наскільки мені було холодно. Я помітила як скло розфарбувалось крижаними візерунками. А самі двері відчинило щось чорне, щось, що має довгі, худорляві, бридкі пальці. «Щось» було все в чорному і не мало тіла. Дементор.
- Еспекто Патронум! - Це відлякало істоту і вона швидко забралась.
- Алісо, а де ти такому навчилась?
- Хресний допоміг. - Я всміхнулась, але невдовзі взялась за голову. Щось вона геть розболілася.
Певно, я падала, адже темрява швидко огорнула мене і не була в змозі триматись на ногах.
- Знайди мене, Алісо. Будь ласка. - Я дивилась як батько стоїть на колінах і благає про допомогу. - Я більше не можу так. Мене катують кожного дня. Можливо, ми більше не побачимось, моя донечко. - Я не розумію, чому я не можу йому допомогти. Чому я ніби за склом і він мене не бачить.
- Тато! - Я кричала, щоб він мене почув. Та він плакав. Я бачила як в нього трусилися руки, моє серце тріпотіло від безпорадності. Я нічого не могла вдіяти. Нічого.
- Річарде, від тебе ніякої користі. Тому господар наказав вбити тебе. - В темну кімнату зайшов якийсь чоловік, вбраний у темний плащ. Я хитала головою, надіючись, що цей чоловік врятує мого батька. - Авада Кедавра! - Я стояла і спостерігала, як батькове тіло вражає зелене світло і той падає. Очі наповнилися сльозами. Я не знала, що тепер робити.
Вуха різав крик. Чийсь жахливий, вразливий крик. Оговтавшись, я зрозуміла, що це мій голос.
- Алісо, прокинулась! - З полегшенням вимовив Джордж.
- Я думав ти вже не оговтаєшся… - Я ледве усміхнулась і почала вставати. Я лежала на одному з сидінь, хлопці стояли над мною. Коли я сіла, то близнюки на мене так дивились, наче хотіли щось запитати.
- Я вас слухаю.
- Звідки ти знаєш, як відганяти дементорів….
- … і чому ти кричала? - Я усміхнулась на те, що вони договорюють одне за одним. Я сама інколи так з ними роблю.
- Заклинанню мене навчив хресний, а кричала я…. Не впевнена, що це правда, але здається я бачила видіння. - Я поглянула на хлопців сумним поглядом.
- Тоді запитання закінчились. Біжи до золотої трійки. - Я встала і помахала рукою близнюкам на прощання.
Потяг вже знову рухався, тому вже не було страху зустріти дементора.
Я забігла в купе до друзів
- Ви обоє також зомліли? - Я відчинила двері, коли Гаррі їв шоколад.
- Ні, та мені здалося, що я ніколи не засміюсь.
- То я не одна втратила свідомість.
- Алісо, Мерлін, ти в нормі. - До мене кинулась Герміона. Я її обійняла у відповідь
- Ви не чули, хтось кричав, жінка.
- Я кричала дві хвилини тому. - Я сіла до хлопця. - Тут теж був Дементор? - Друзі кивнули мені. Я поклала Гаррі руку на плече, підбадьорюючи.
***
Нарешті велика брама відчиняється перед нашими постатями та ми бачимо велике приміщення. Свічки вгорі, хор, чотири ряди столів. Ріднішого за це місце не може існувати.
Я бачу як дві руді верхівки біжать уперед і спокійно йду за ними. Сідаю я між близнюками, а навпроти Гаррі, Рон та Герміона з Джіні.
- Вітаю вас з новим навчальним роком у Гоґвортсі. - Я плескала в долоні. - Дозвольте сказати кілька слів, перед тим, як ми розпочнемо цей пишний бенкет. По-перше, хочу привітати професора Р. Д. Люпина, який погодився обійняти посаду вчителя із Захисту від Темних Сил (ЗвТС). Щасти професоре. - З ним ми їхали в одному купе, тому я не пожаліла йому оплесків. Вчитель подивився на мене і посміхнувся.
- Поттер, Поттер. - Я повернулась на голос. Мелфой. Мерзенний хлопець. Надто багато на себе бере. Я б випробувала на ньому декілька «Круціо», для суспільного задоволення. - Ти що зомлів? Справді зомлів?
- Мелфой, я бачила тебе в той момент. Думала, що такими блідими можуть бути тільки мертві. - Хлопець викривив вуста та повернувся до своїх друзів.
- … що викладав Догляд за Магічними Істотами (ДзМІ) вирішив звільнитися, щоб полікувати кінцівки, які ще залишилися. Та, на щастя, я радий повідомити, що його посаду займе ніхто інший, як наш любий - Рубеус Геґрід. - Я ледве трималась, щоб не заплакати від щастя. Нарешті нашого друга помітили і поставили кимось вище. - І остання, не надто приємна новина. На прохання Міністерства Магії Гоґвортс, протягом певного часу, охоронятимуть Дементори з Азкабану, аж доки не буде спіймано Сіріуса Блека. - Я поглянула на Гаррі. Страх. Я теж боялась їх, коли бачила в підручнику і читала про них. - Дементори стерегтимуть всі входи на території школи. Мене запевнили, що їхня присутність не зашкодить навчальному процесу. Та будьте обачні - Дементори дуже підступні і не розрізняють тих на кого полюють, і тих хто трапиться їм на шляху. Відтак, я мушу кожного з вас застерегти: не давайте їм скривдити вас. Бо дементори ніколи, нікому не прощають. Та знайте: Щастя знаходять навіть у найпохмуріші, злі часи. Якщо не забувати вмикати світло. - Промова до сліз.
Надіюсь цього року я не випробую поцілунок Дементора.