Доріан заснув, знову на довго, близько двадцяти годин той спав, за весь час так і не прокинувшись. Засинаючи, він хвилювався, що може прокинутися вже не тут, а в невідомому місці, де з ним будуть коїти різноманітні речі, проте прокинувшись, його чекала вже знайома стеля та сірі сіни. Він піднявся з ліжка, повільно потягуючись, вже не звертаючи уваги на кайдани, що раніше так заважали, озирнувшись по сторонах, він злякався від неочікуваності, помічаючи чоловіка, що сидів поряд з ліжком на стільці, спостерігаючи, відірвавшись від книги, якої до слова, не було серед тих, що він раніше приніс.
— Чому ви тут?
— Щоб перевірити, раптом безсоння у тебе немає і ти затіяв якийсь план. Спочатку думав, що ти спробуєш витягнути шприц з моїх рук, цього не сталося. Тому вирішив перестрахуватися. Я зараз принесу їжу — Невідомий вийшов з підвального приміщення, в цілому його не було хвилин пʼятнадцять — Мені є що тобі розповісти — Мовив той як повернувся, поставивши страви на підлогу, принца зацікавила ця репліка, через що він не одразу прийнявся за їжу, чекаючи продовження — На звʼязок так ніхто і не вийшов, у мене є два варіанти чому так. Перший, моє місцеперебування знайшли, та скоро сюди прийдуть люди з автоматами, або іншими словами мене підставив замовник. Другий, знайшли замовника.
— А яке майбутнє чекає, якщо перший або другий варіант здійсниться?
— Перший, мене посадять, а тебе спочатку будуть допитувати, після чого відвезуть додому. А на другий, я поняття не маю. Тебе прийдеться залишити тут, чи відправити додому, хоча це дуже небезпечно, а найлегше просто вбити.
— Надіюсь замовника знайшли і я залишусь тут.
— Ти з глузду зʼїхав? Ти можливо забув, що тебе викрали, та зараз тримають під замком, без доступу в соціум?
— Не бачу в цьому нічого поганого. Я спокійно живу, мені не потрібно ні з ким контактувати, я можу цілими днями читати книги, а як бонус, мене ще й годують.
— Божевільний. У тебе стокгольмський синдром розвиватися почав?
— Можливо, хоча абсолютно не логічно. Ти не знущався з мене, тому немає потреби бути покірним. Ти не маніпулював мною, щоб я відчував залежність від тебе, також я не звинувачую себе у тому, що мене викрали. Та і симпатії до тебе, як такої немає.
— Знову перейшов на «ти» — Невідомий несильно вдарив співрозмовника по лобі — Ну і нехай, я не про це хотів сказати. Твоя поведінка дивна, ти або невиправдано романтизуєш ситуацію, або хочеш отримати мою довіру, втекти, а потім викрити моє місцеперебування.
— Чому ти думаєш, що всі хочуть викрити твоє місцеперебування? Ти занадто високої думки про себе, не думаєш?
— Це більш чим заслужено — Невідомий встав зі свого місця, та протягнув долоню Доріану — Ох, вибачте ваша величність, що не представився, я простолюдин, відомий в народі як «Привид».
— Неочікувано. Не знав, що ти викрадаєш людей.
— Це моє хобі, таким чином я виходжу на прогулянку. Та і ти всього пʼятий, не будь таким зарозумілим.
— Та я і не планував… Тоді, твої страхи виправдані, за вбивство голови уряду, тебе напевно більше всіх хочуть знайти. Хоча я вдячний тобі, він був такий огидний і слизький.
— Не знаю яким він був, але про його чорні справи мені відомо. Та і зробив я це лише через гроші, ну а ще мені його зачіска не подобалась.
— Тобто, можна сказати, що ти вбив людину через зачіску?
— Так, якщо не враховувати гроші.
— Мене теж вбʼєш через це?
— Тебе ні, мені подобається каскад з коротким волоссям — Він піднявся зі стільця — Я поставив снодійні пігулки поруч з книгами, вони мають бути сильними, скористайся ними, коли відчуєш втому. Мені вже час, зайду до тебе через кілька годин.
— Я думав ми ще поговоримо, але як знаєш — Доріан подивився на книгу, яку приніс з собою чоловік та взяв її в руки — Можу я почитати її? Чи ти ще не закінчив?
— Це не перший раз, коли я перечитую її, тому так — Невідомий знову залишив принца самого, відправляючись по своїм справам.