***
Стукіт молотку по дереву дзвінко лунав по полю із високими стеблами кукурудзи. Сонце палко гріло навколишній пейзаж сільських краєвидів.
-Ти вважаєш, що ті хто паскудить на нашому полі та цупить качани, будуть читати оці таблички, що ти по усьому полю по-натикав?- Скептично запитав молодий чоловік ельфського роду. Він був вдягнений у просту довгу бавовняну сорочку із закатаними рукавами до ліктя, підперезану строкатим вишитим поясом. Його штани були брудні від землі, у котрій він працював, а на ногах красувалася пара старих затертих чобіт. Той задумливо почесав потилицю та прибрав з обличчя неслухняні пасма волосся, що були кольору міді.- Навряд-чи вони взагалі вміють читати, Ермонде.
Чоловік котрого звали Ермондом, старанно заколочував стовпчик із табличкою у землю. Він був вдягнутий так само як і його друг, але обличчя його було грубішим, а риси гострішими. Мав смоляно-чорне волосся, зав’язане у тугого хвоста.
-Вартусе, на всяк випадок краще залишити попередження, аби крадії першочергово подумали чи вони хочуть мати ноги в сраці.- Сказав чорнявий, зробивши останній удар у стовпчика із загрозливим попередженням.
-Та які ще крадії!?- Скрикнув Вартус,- Кому тут тре та кукурудза?! У всіх поля та грядки є! Кому тре ото поганити нам врожаї?
-Може комусь і тре. Хтозна кому ми могли невгодити, той на нас зуб і точить.
-Пф, невигадуй! От я вважаю, що то все малі зелені гномики нам врожаї вже котрий цикл псують!
-Хто тут ще вигадує. Які ще гномики? Вони тут узагалі не водяться. Де ти тут ліси чи бори бачив? Знов грибів наївся чи що? От тобі і ввижаються усілякі гномики.
-Та не їв я ніяких грибів! Правду кажу! То ті смердючі гноми усе нам тут риють та топчуть. Може ще й ці паскудні феї із ними заодно!
-У фей я ще можу повірити, а от те що це гномики, то ні. Та й з чого ти взяв, що шкоду роблять саме магічні істоти?
-Ну от! Йди сюди!- Вартус зайшов у потріпану та прим’яту кукурудзу.- От бач, коріння підкопане наче рила якась істота із руками. Стеблі прим’яті до землі так, аби малому коротуну було зручно зривати качани. А ондьо! Бач послід! У ньому є кукурудза!
-Ну й що? Може то якісь звірі у нас до зими готуються, от і наше поле обкрадають. Які-небудь степові стрибунці наприклад. Хоча навряд-чи, дивлячись у якій кількості зникає кукурудза, це хтось із люду.
Вартус покопирсавшись у землі, знайшов жмут зеленого волосся.
-Во! Бач, я ж казав, що це гномики!- Він понюхав жмуток, дуже скривився, поморщив носа від смороду та повернувся. -Фу, це точно зелені гномики! Я тобі кажу!
-Ти ще б до рота це поклав.- Шмигнув Ермонд.-Гномики так гномики, заспокойся. Але вседно, щоб це не було, воно псує наші поля. Нам нема що продавати, минулої зими нам ледь звели кінці з кінцями. Що ти пропонуєш робить?
Вартус задумався на якусь мить, свердлячи очима землю.
-Кажуть, у містечко Ка’Омрі завітав найманець. Він тиждень тому вбив вбив вивідок отруйних Шипохвостів на полях пана Ревельда. Може чув?
-Ні, я працював у полі, а не вуха грів в трактирі. Та і чим нам йому платити ? Га?
-Гей, не гвинди на мене! Я також працював!- обурився Вартус,- Щось вигадаємо. Десь позичимо, щось може продамо чи під заставу закладемо.
-А якщо це все таки виявляться якісь звичайні злодюжки, не вбивати ж їх як бестію!
-Якщо це злодюжки, то він їх нам упіймає, а ми їх під суд! Такі як він знаються на такому.
Якусь мить Ермонд вагався у роздумах, і у кінці-кінців махнув рукою.
-Добре, робимо як ти кажеш.
-Так!- зрадів мідноволосий.- Тойво, а що ти там на тих табличках понаписував.
Вартус придивився до таблички і почав зачитувати написаний білою фарбою текст:
“ПОЛЕ ПІД ОХОРОНОЮ!
ШТРАФУ НЕМАЄ.
ПОБАЧИМО -ДАМО ПІЗДИ!
(польові ельфи)”
Той засміявся та плескав друга по плечу.
-Бачу ти в нас жартівник.
-Я не зануда яким ти мене вважаєш.- Ермонд посміхнувся тицьнувши ліктем у бік Вартуса.-Що ж, підемо далі працювати?
-Та яке там. Підемо краще по-розпитуємо за того найманця, забіжимо до Хелівси в трактир, вона точно щось знає.
-Скоріш, ти просто хочеш промочити горло квітковим елем.
-Ну не без цього, Хелівса за просто так нічого не скаже, так що тре буде проставитися. Почимчикували скоріш!- підганяв Вартус того. Друзі пішли по ґрунтовій дорозі, по краям якої буяли різнокольорові степові квіти.
-Так, а ще за цуцикові очі, що ти топиш у неї в декольте. Іноді аж слина капає.- Зауважив чорнявий, кинувши на друга єхидний погляд.
-Що? Та щоб я таке робив!? Та ніколи! Це зневага до нашої прекрасної шинкарки!- трохи театрально виправдовувався Вартус, жестикулюючи руками і тримаючись аби не засміятися.
Ермонд дивився на це, як на чергову комедійну виставу, у виконанні недуже талановитого актора.
-Та не блазнюй.- той легенько вдарив Вартуса у плече, обійняв за шию і почав тріпати його скуйовджене волосся.
-Ваааа! Не роби так!- вирвався той із дружніх обіймів приятеля поправляючи волосся,- Добре, давай скоріш до тракту дійдемо, бо сонце вже пече.
Вартус та Ермонд пришвидшили крок, ховаючись у тінях молодих дерев, що були висаджені по правий бік дороги. Поля та гаї буяли зеленню, повітря було наповнене свіжим ароматом трав, а на деревах співали свої пісні місцеві птахи.
***
Власники кукурудзяного поля йшли години півтори-дві по палючому сонцю. Нарешті вони добралися до біля якого стояла таверна. Увійшовши в середину, майже нікого не було в залі. Тільки декілька робітників з поля обідали, а у кутку таверни сидів коренастий дворф, що жлугдив пиво. Ермонд та Вартус одразу пішли до шинку.
За високим столом стояла пані, що натирала залізний келих. В неї була смаглява шкіра, великі ясні блакитні очі, волосся було підстрижене під каре і мало темно-червоний колір, з під нього стирчали акуратні гострі вушка. Вона була вдягнена у довгу зелену спідницю, що підкреслювала гарні міцні стегна. З білої блузи ледь не вистрибували груди, а шкіряний корсет підіймав їх ще вище, та підкреслював точену талію панянки.
-Га, кого бачу! Щось ви раненько!- привіталася Хелівса,- Ермонд так точно! Що сі сталось?
Вартус із Ермондом обмінялися поглядами і присіли за барну стійку.
-Ти як завжди гарна інтуїція!-відмітив Вартус та дістав два срібняки з кишені і поклав на стіл,- Два обіди та два келихи квіткового елю.
-Я не буду пити, мені просто води.- додав Ермонд.
-Добре!- підхопила Хелівса монети і крикнула у віконечко на кухню,- Два обіди!- вона до-полірувала келиха і одразу наповнила його золотавим елем з діжки біля барної стійки, та поставила його перед Вартусом,- Ну так що сталося?
-Ти наче знаєш, що в нас уже котрий цикл хтось поля псує.- почав Ермонд, а шинкарка дістала з під столу чистого келиха, налила з глечика води, та поклала перед ним,- Так от, думаємо, що це або хтось на нас зуба точить, або які-небудь істоти чарівні шкодять…
-Це все зелені гномики!- втрутився Вартус, відірвавшись від сьорбання елю.
-Добре, гномики-гномики, дай договорити!-гримнув чорнявий,- Ми чули, що нещодавно тут проїжджав мисливець на усіляких бестій. Кажуть, він вбив Шипохвостів на полях панича. Хто то був?
-Звісно знаю.- вона витримала паузу, аби ще більш зацікавити землеробів.
-Так хто то був?- не витримав Вартус.
-Чекай не усе одразу! Маріко, де там їжа?!- Хелівса знов крикнула на кухню.
-Вже несу!- з кухні донісся ніжний дівочий голос, за мить з вікна визирнула дівчина, і поклала на підвіконня чотири тарілки.- О, привіт хлопці!
Ермонд та Вартус привіталися із помічницею Хелівси, але та швидко зникла за вікном. Хазяйка закладу поставила перед своїми клієнтами тарілки із ароматним рагу з кролика та овочів, та запашної грибної юшки, ще вона нарізала свіжого хлібу, та поклала його разом із дошкою біля них.
-Смачного хлопці!
-Дякую!- майже в унісон відповіли друзі та приступити до трапези.
-Питаєте про того найманця, адже так?- задала вона риторичне питання,- Він тут проїжджав, навіть у таверну заходив. На драко-індику приїхав. Увесь у чорному такий, купа всякий блискучих застібок на ньому. Похмурий, наче грозова хмара, але обличчя гарненьке, хоч і якесь втомлене та пом’яте…
-А як його звати ти знаєш?- перебив її Вартус поки та не почала смакувати деталі.
-Гм, він представився як Фір, а от прізвище Кароніс…Кротоліс…Кранотис…Краснолис! О, згадала!
-Фір? Якесь закоротке ім’я для ельфа. Він людина?
-Ні! Ельф він. Батьки напевно дали якесь ім’я об яке язика зламаєш, от і зве себе Фіром.- потисла та плечима.
-А є ще якісь прикмети? То гарних і в чорному багато може ходити.- поцікавився Ермонд.
-Волосся довге, наче вороняче крило, заплетене у косу. Очі красиві такі -фіалкові, рідкісний колір. Високий, стрункий, м’язистий. З собою носить великого блискучого меча із ультрамарином. Цього вистачить?
-Так, більше ніж треба навіть, дякую тобі. Тойво, ти незнайєш чи він ще нікуди не поїхав з Ка’Омрі?
-Та він там вже тиждень щось досі стирчить. Думаю, що він ще якийсь час нікуди не дінеться.-відповіла Хелівса взявшись за підборіддя та спершись рукою об стійку.
-А звідки така інформація?- хитро примруживши очі і єхидно посміхаючись, спитався Вартус.
-Тобі-то яке діло! У кожного свої секрети!- та легенько хльоцнула його рушником по маківці,- Їж давай, то остигне.
Вартус був трохи здивований цьому перебігу подій. Він зробив цуценяткові очі та драматично схилив голову на бік.
-Ох, ну чого ти так жорстока до мене, ти що мене не любиш?!- театрально зітхнув ельф, зображуючи сум. Ермонд від сміху ледь не вдавився картоплею з юшки. Він знов ухопив того за шию і почав тріпати йому волосся.
-Опудало ти руде, коли вже ти перестанеш залицятися до нашої шинкарки? Вона одружена пані!- Вартус намагався вирватися з сильних рук Ермонда, Хелівса сполохнула сміхом.
-Йой, пусти бідосю. Я й не проти. До мене усіляке чіплялося. Вартус хоч кожного разу щось смішне вигадує.
Ермонд відпустив друга, а той у свою чергу покосився на нього, та продовжив їсти свій обід.
-Злюка ти.- насупився Вартус.
-Та не ображайся. Краще скажи, що будемо думати над грішми, де брати будемо?
-Гм, ну у мене є деякі збереження на всяк випадок, можу їх закинути. А в тебе що?
-Зовсім голяк по грошам, ледь на родину вистачає, так що думаю плуга продати.
-Ти зовсім клепки розгубив чи що?!- стрепенувся рудий,- Ні, плуга продавати не будемо, бо чим ми будемо поля орати?! За старого дадуть небагато, а новий потім буде коштувать втридорога. Так що цей варіант відпадає.
-Тоді кобилу продамо.
-Нє-нє-нє, кобилу теж не можна! Треба щось інше придумать!
Хелівса уважно слухала розмову хлопців.
-Якщо-що, я можу позичити вам грошей на це діло. Потім як заробите віддасте. Знаю я вас давно, так що у вашій чесності не сумніваюся. А якщо ні, то відпрацюєте натурою!- шинкарка посміхнулася та підморгнула,- Ну так, що думаєте хлопці?
Обидва чоловіки зашарілися та здивовано дивилися на Хелівсу.
-Не в тому сенсі в якому ви там собі нафантазували.- після цих слів Ермонд та Вартус видихнули. Вартус навіть трохи сумно. Перешіпнувшись між собою, вони одне одному кивнули.
-Так, ми згодні!- урочисто відповів рудий та простягнув руку. Хелівса в знак скріплення договору потисла йому руку.
Друзі затрималися у шинку майже до вечора. Вони попрощалися із Хелівсею та попрямували по своїх хатах. Ермонд повернувся до жінки з дітьми, вони з радістю чекали повернення батька додому. А от Вартус повернувся у пустий дім, де ніхто на нього не чекав. Там був легкий розгардіяш, по кутках сиділи павуки та плели свої тенета, захоплюючи ними усе більше території. Він зняв усю одежу з себе та плюхнувся у ліжко й одразу заснув.
Далі буде…