Перший і єдиний розділ

Одного разу, двоє людей, познайомились, почали зустрічатись, а потім, прийшовши кожен до свого дому, обійнявши кожен свою дитину, сказали їй про те, що їхня родина тепер буде набагато більша, чим була до цього. 

 

Через якийсь час, девʼятирічний хлопчик, на імʼя Мейн, йшов під руку зі своїм батьком Робертом. Світленький, з карими очима, великими але, що з крихтою страху дивились на свій новим дім, намагаючись знайти в ньому ще когось, та коли він все ж таки знайшов молоду жінку, з хлопчиком приблизно його віку на руках, він стиснув руку свого батька набагато сильніше, інстинктивно ховаючись за його ногою. Батько, побачивши його реакцію, легенько обняв сина за плечі, та слабенько підштовхнув його вперед. Жінка підійшла до них, обережно поставила свою дитину на підлогу, спустилась навприсядки, та протягнула руку хлопчику, мило посміхаючись. Мейн вийшов з під свого прикриття, та з обережністю подав руку жінці, після чого вона повернулась до свого сина, та попросила його підійти ближче.

 

— Привіт! Я Áдам, не Ада́м, мені вісім років. Як тебе звати? — Запитав хлопчик, акцентуючи правильний наголос на своєму імені, з темним, майже чорним волоссям, він посміхався, але ніби трохи соромився, через що, не міг довго дивитись на хлопчика напроти. 

 

— Мене звати Мейн, мені девʼять років — Він підняв погляд, та подивися на батька знизу вверх.

 

— Тато, чому ми тут? І хто ці люди? — Роберт потріпав волосся двох хлопчиків, та сказав:

 

— Це твоя нова мама та твій молодший братик — Сказав чоловік, подивившись на жінку, та додав — Можете поки погуляти по будинку, та обрати собі кімнату. Але потім повертайтесь, будемо обідати. 

 

— Я тут вже все знаю — Мовив молодший з них, та потягнув брата за руку, в напрямок коридору, який був одразу навпроти вхідних дверей, в декількох метрах від них. 

 

Спочатку вони забігли в першу кімнату зліва, потім справа, потім в приміщення яке знаходилось в кінці коридору. Хлопчики бігали, перевіряючи можливі покої неодноразово, обирали, які з них все ж найкращі. Зупинились вони на просторій кімнаті зі світлою підлогою й сірими стінами, але головне в ній було не це, їх увагу затримало вікно, яке розташовувалось впродовж всієї стіни, від стелі, майже до підлоги. Вони підбігли до нього, та вставши навшпиньки, побачили що ж за ним. Там була галявина, з високим та товстим деревом, під ним стояла невеличка лавочка, діти одразу вибігли з дому, шукати її, а коли все ж знайшли, сіли під деревом, та почали говорити про те хто в якій школі навчався, де вони раніше жили, які ігри їм подобаються, які фільми, які кольори, і все що тільки можна було запитати. Потім Адам поставив питання, від якого Мейн затих та почав дивитися собі під ноги. 

 

— А що сталося з твоєю рідною мамою? 

 

— Вона померла від передозування, коли мені було пʼять років. Мені так говорив батько. 

 

— Випила забагато пігулок? 

 

— Ні, це були наркотики.

 

— А що таке наркотики? — Запитав Адам, хоча і думав що розпитувати більше, буде зайвим. 

 

— Знаю тільки, що це щось дуже погане, від чого помирають — Він задумався на декілька секунд, після чого додав — Після її смерті батько почав пити, через що мене забрали до себе бабуся та дідусь. Він повернувся за мною, на мій день народження, коли мені було вісім, сказав, що тепер все буде добре. А де твій батько? 

 

— Я не знаю, що з моїм батьком, я його ніколи не бачив, мама також про нього ніколи не розповідала. Але яка зараз різниця, якщо у мене тепер є батько, той, який поруч? Мама говорила що Роберт, тобто тато, дуже хороший, так що…— Його перебила мати, яка виглядала з під рога будинку.

 

— Хлопчики, ідіть їсти! — На що вони встали, та побігли до неї. 

 

Залишок дня пройшов досить добре. Спочатку обід, потім мінімальне облаштування кімнат. Батьки поставили ліжка у свою та кімнату братів, сказавши що «завтра поїдемо, та купимо більше меблів». Після цього повечеряли, та лягли спати. 

 

На ранок, справді поїхали, та до двоповерхового ліжка, в новій кімнаті додалась велика шафа, два столи, тумби та полиці. Згодом, на сірих стінах почали зʼявлятись плакати та малюнки, після закінчення літа, книги та зошити, які були неохайно складені на столі чи полицях.

 

І все складалось досить добре, в школі вони знайшли нових друзів, а вдома їх чекали люблячі батьки. Життя потрохи йшло, і все в ньому було досить добре.

 

Через деякий час, коли хлопцям було по дванадцять та тринадцять років, під вечір, вони сиділи в вітальні та дивитись якийсь популярний зараз фільм, в жанрі «романтика». Не те щоб він був дуже цікавий, але на моменті, коли пара на екрані поцілувалась, Ад поставив питання: 

 

— А навіщо вони цілуються? Мати з татом іноді так роблять, коли ми не бачимо. Це типу, приємно чи що? — Мейн пожав плечима — А ти колись цілувався? 

 

— Ні.

 

— Шкода. Я думав, ти розповіси мені як це. — Ад мовчав, щось обмірковуючи у себе в голові, декілька разів ніби готовий сказати, але знову затихав, проте, все ж видав — А давай поцілуймось? Мені цікаво як це.

 

— Ми ж не закохані, не думаю, що у нас щось вийде.

 

— Та до чого тут це. Треба просто почитати теорію, а потім спробувати. — Він дістав свій телефон, який лежав десь на дивані, щоб скористатись пошуком інформації, і знайшовши її став зачитувати те, що там писалось — «Спочатку, спитай цю людину, чи хоче він або вона цілуватися», ти хочеш цілуватися? 

 

— Взагалі ні — сказав Мейн, після чого, побачивши не задоволене лице свого брата, додав — Але через тебе, мені тепер також цікаво, так що нехай, припустимо, що я сказав «так» — Ад змінився в обличчі, та продовжив. — «А після поцілунку, спитай чи все було гаразд», ні це не те, ще рано. Де тут теорія взагалі? — Він почав гортати сайт нижче, в спробах знайти там бажане — «Робіть все так, як відчуваєте», нісенітниця. Пошукаю ще — Знову тиша, яку перебивають лише розмови з телевізора — О, ніби знайшов! «Заплющте очі, наблизьтесь до свого партнера так, щоб ваші губи торкалися один одного. Потім обведіть контру губ язиком, до початку поцілунку». Та як почати цей поцілунок то?! — Вже трохи дратівливо сказав Адам, через що, Мейн наблизився до брата, заглядаючи в його телефон. 

 

— Так ось ж — Він забрав пристрій з рук молодшого, та почав читати — «Спочатку, легенько закусіть губу зубами, потім накрийте верхню або нижню своїми, трохи засмоктуйте (ніби це спаґетті), потім перейдіть на іншу губу. Партнер має робити так само». Якось важко — видихнув він — Але може потім стане зрозуміло. Ще тут говориться, що «для зручності, можна сісти один навпроти одного» — Мейн повернувся всім тілом до Адама.

 

— Ага. Спочатку заплющити очі, потім обвести контур губ, потім засмоктувати. Та ніби не важко — Він наблизився до обличчя, молодший уважно дивився на губи напроти, потім заплющив очі й подався вперед, вдаряючись чолом, носом та губами у свого опонента — Ай! І як це зробити то, не зручно зовсім. 

 

— У фільмі, ніби трохи схилили голови. І ти був занадто різкий — Мейн потер свого лоба — Давай краще я — Він поклав руки йому на плечі, та почав губами тягнутися до інших. Облизнути вийшло, але потім, лише торкнувся губами чужих, більше зробити він не встиг, позаяк від нього відскочили — Ти чого? 

 

— Лоскотно — Ребром долоні, він витер мокрий слід — Давай без цього — У відповідь йому задумливо кивнули, та знову наблизились. Адам відчув як Мейн легенько прикусив його нижню губу, згодом її засмоктав, він почав повторювати махінації, роблячи те ж саме, і ніби все виходило добре. Через приблизно хвилину, від нього відсунулись.

 

— І як? — Запитав молодший, стираючи мокрий слід. 

 

— Дивно.

 

— Згоден — Мейн задумався — Не знаю, чи можна це назвати чимось приємним, але моє серце забилось швидше. Я напевно боявся вкусити тебе — Він почухав потилицю — Взагалі, мені сподобалось. Я забрав твій перший поцілунок, я крутіший чим ти! — Ад почав сміятися, та легенько штовхнув брата плечем. 

 

— Ей, це ще не відомо хто в кого забрав. Почав я, так що я залишився таким же крутим! — Він почав лоскотати молодшого в районі ребер, через що той став вириватися та голосно сміятися. 

 

— Хлопчики, вже пізно, а вам завтра до школи, можливо вже йдіть спати? — Запитала стурбована мати, яка прийшла на звук, але побачивши, що сини просто бавляться, посміхнулась.

 

 

— Ой, вибач. Вже ідемо — Відповів старший з них, встав з дивану, вимкнув телевізор, обняв мати перед сном й пішов до своєї кімнати, молодший також подарував свої обійми, та побажавши солодких снів, пішов за братом. 

 

Коли Мейну, старшому з братів, виповнилось сімнадцять років, він закінчив старшу школу й вступивши в університет, поїхав в столицю на навчання. Жив він у квартирі, яку їм з братом на Новий рік, подарували батьки, торік. Це була простора, двокімнатна, світла оселя. Після вхідних дверей, йшов широкий коридор, зліва двоє білих дверей, за якими одне з приміщень належало Мейну, а інше, його молодшому брату. В кінці коридору двері, що ведуть в ванну, праворуч, вхід на величезну кухню, в якій пізніше поставили стіну з широким проходом, де розташовувалась вітальня, з диваном, невеликим кавовим столиком, телевізором та панорамним вікном. Тільки як він заїхав туди, вона здалась пустою та холодною, хоча ні, вона і справді такою була. 

 

Та все краще, чим жити з ненависним братом в одній кімнаті. Так склалось, що під час підліткового віку, брати почали сваритись. Це були звичайні сварки, через дрібниці, та ніби, причини збільшуватись їх кількість не було, проте, одного разу, коли Мейн, після вечірки з друзями, прийшов додому трохи пʼяний, стомлений та хотів поспати, Адам не вимикав світло в спільній кімнаті, через виконання якогось завдання. Прийнявши це за причину, старший з них, почав сварку. Все було як завжди, колючі слова, невагомі погрози, але в той злощасний вечір, Адам перетнув рамки, сказавши «Ти зараз напиваєшся, а потім підсядеш на наркоту, і здохнеш як твоя мати», в той момент Мейн застиг на місці, що саме він тоді відчував згадати важко, але виглядав він так, ніби зараз заплаче, й згодом, з його очей все ж пішли скупі сльози. Помітивши це, молодший з них зрозумів свою помилку, підійшов до брата й одразу попросив пробачення, на що старший, побачивши його, одразу вдарив. Бійка була не довгою, оскільки згодом прийшли батьки, та почали їх розбороняти й зрозуміли, що вони вже не ті малі хлопчаки, які разом бігають навколо дому та грають у щось, в них є особисті твердження, які можуть не збігатись, вони – підлітки, їхня свідомість тільки формується, але через тернистий шлях доведення своїх думок, як правильних, готуючись таким чином до жорстокості цього світу, вигризаючи свою правоту й вагомість. Після цього випадку, бійок більше не було та сварки повністю зникли, але і розмовляти вони один з одним перестали, не повністю звісно, але їхні діалоги складись з коротких, типових речень, при тому, тільки при батьках, щоб вони не хвилювались. Ніхто так і не зізнався через що ті посварились, ніхто ні на кого не жалівся, ніхто з них не хотів ускладнювати й без того важке життя батьків, вони просто ігнорували один одного. Вся ця гнітюча атмосфера закінчилась тільки тоді, як один з них зʼїхав, та все ніби стало добре, про те, Мейн так і не приїхав взимку на свято, хоча й обіцяв це батькам. Він взагалі не бачив нікого зі своєї родини за цей рік, з батьками розмовляв тільки через телефон, а приїхав аж влітку, і то в останній місяць своїх канікул, щоб як менше контактувати з братом. 

 

Він ніби, навіть, трохи засумував за ним, але образа досі залишилась, тому й не наважувався приїжджати, але коли тягнути більше не було куди, все ж приїхав. Він здивувався, що його брат змінився, він здається говорив йому в день відʼїзду, що візьметься за розум та більше нічого подібного не скаже, але Мейн прийняв це як чергове вибачення, та не вірив в ці слова. 

 

Зайшовши в дім, він навіть не впізнав його, можливо через те, що той стояв спиною, волосся було вугільно-чорне, а не просто темне, як раніше, шкіра стала ніби більш блідою, та і він сам став якимось меншим, стало помітно, що той недоїдав, напевно, страждаючи. Мейн зрозумів, що це Адам, тільки по улюбленій сірій футболці молодшого, яка раніше була на нього як раз, але зараз здавалась на розміри два більшою. Батьки звісно говорили, що той постійно розпитував, що у нього і як, хотів поговорити з ним, але старший завжди відмовлявся. Йому не говорили, що той постійно хвилювався, відчував провину, став менше їсти та закриватися в собі, хоча навіть як би й Мейн знав про це, навряд чи повірив. Але зараз, побачивши його на власні очі, почав хвилюватися, але вигляду не подавав. Коли той щось нарізав, стоявши спиною, старший поставив руку на плече, яке виявилось на дотик значно тендітнішим чим на вигляд. Привітався, запитав щось схоже на «як справи», дивуючись своїй незапланованій комунікабельності, у відповідь, помічаючи наляканий погляд. Серце неприємно стиснулось, було боляче розуміти, що це він скоріш за все, довів Адама до такого стану, або був одним із головних факторів, що суті не змінювало. Так, він знав, що для його холодної поведінки причина була, але зараз, це здається простою колючою фразою підлітка, який хотів вийти переможцем з тої сварки.

 

Коли вони сіли за стіл, все здавалось ніби добре, Мейн запитував у батьків про життя Адама за цей рік, бо на пряму цікавитись було ніяково. Він дізнався, що у того навіть зʼявилась дівчина, і коли вони почали розповідати про неї, Адам попросив закрити цю тему, нагадав тільки, що вони в минулому місяці розійшлись, а коли батьки почали говорити про те, що вони ще зійдуться, він додав, якесь холодне:

 

— Нічого подібного, в цьому місяці я їду в інше місто, тому навіть якби ми й продовжили наші стосунки, вони невдовзі закінчились, через відстань. Дякую за вечерю. — Він забрав свою тарілку зі столу, швидко помив її, та пішов до кімнати.

 

— Ох, вічно такий, коли про Сінді заходить мова. Він так і не сказав причину ні нам, ні їй. Та і про відстань він збрехав, вона також подала документи в якийсь університет столиці, і як я знаю, поступила в нього. Досі не розумію, що було не так — Відповіла мати, додаючи собі шматок мʼяса.

 

— І довго вони були разом? — Запитав Мейн, позаяк зараз його їжа аж ніяк не цікавила, хоча вона і була дуже смачною. 

 

— Близько чотирьох місяців — Сказав вже батько. 

 

— Мені здавалось, що він почав почуватися краще, коли вони зійшлись. Став більше говорити, їсти. До речі про це. Мейн, оскільки ви будете жити разом, будь ласка, слідкуй за тим як він харчується. Не знаю чи ти помітив, але він сильно схуд з вашої останньої зустрічі — Мати дивилась на старшого з братів слізним поглядом, хоча попросила про це тільки що. Вона сильно хвилювалась, що Мейн так само ненавидить Адама.

 

— Помітив. Я спробую звісно, але не знаю, що з цього вийде. Давно він став таким? 

 

— Відразу після твого відʼїзду. Я надіюсь, що ваші стосунки налагодяться, вмов його слідкувати за своїм здоровʼям, як фізичним, так і психологічним, нас він не слухає, говорить що все гаразд, ніби ми не бачимо його мертвого вигляду та вічно червоних очей. Я не знаю, що між вами сталося в той вечір, але пробач його — На початку промови, мати взяла руки Мейна у свої, але після її останніх слів, він здивовано на неї подивився — Мейн, не потрібно вміти читати думки, щоб зрозуміти, що він відчуває провину — Вона замовчала на якийсь час, але потім з надією сказала — Сьогодні, ти ніби набагато краще контактував з Адом, чим минулий рік, мені здається, що ти все ж сумував за ним — Жінка посміхнулась, намагаючись перевести розмову в більш позитивну сторону, та відпустила руки сина.

 

— Так, можливо. Я ще не впевнений в цьому. 

 

— Все ти впевнений.

 

Під кінець вечері, вони почали говорити о буденних справах, намагаючись не заганяти один одного в смуток. Після неї, Мейн допоміг батькам прибрати стіл, та пішов у свою колишню кімнату. Світло було вимкнене, тому він на дотик добрався до ліжка, заліз по сходах на другий поверх, та вже збирався лягти туди, але відчув під руками чуже тіло, яке після його дотику почало рухатись.

 

— Вибач, я не знав що ти тепер спиш тут — Прошепотів Мейн, оскільки думав, що його брат вже спав. Він спустився та ліг на першому поверсі, в спробах провалитись в сон, що вдавалось досить важко. Коли він майже заснув, то почув шурхіт десь зверху, а потім легке світло, скоріш за все мобільно, що моментально прогнало сни, які тільки почали вимальовуватись. Декілька хвилин це світло залишалось, було чутно тихенькі стуки по екрану, але раптово згасло. Через який час, Мейн почув схлипи, він вирішив сповістити, що не спить, подавши голос — У тебе все добре? — Намагаючись сказати сонним голосом, запитав. Схлипи завершились, але так чи інакше, Мейн встав з ліжка, та піднявся перевірити це особисто. Він захопив з собою телефон та ввімкнувши його екран, зіпсував повноцінну пітьму в кімнаті, дивлячись на Адама, той машинально повернувся на світло, та старший побачив червоні очі, та сльози які через свою кількість, текли по шиї — Що сталось? — У відповідь тиша — Якщо тобі не подобається моя присутність, я можу поспати в вітальні — Знову тиша. Мейн спускався зі сходів, та раптом за його запʼясток взялась чужа рука.

 

— Я просто радий, що ти приїхав.

 

— Це можна було б і сказати.

 

— Я не думаю, що ти взагалі хотів мене бачити. А говорити щось, що тебе роздратує я не хотів — Його запʼястя відпустили.

 

Мейн тільки важко зітхнув, після чого ліг назад у ліжко. На цей раз сон прийшов швидше, стало спокійніше, і до того ж завтра чекав насичений день.

 

Заснув він пізно, тому спав до дванадцятої години дня, і то випадково. Через дзвінок телефона, який його розбудив, підскочив, та почав швидко збиратись. В кімнаті нікого не було, ванна та вітальня також були вільні, тільки на кухні були батьки, які готували обід. Він поспіхом підбіг до них, взяв декілька готових панкейків собі в руки, сказав щось про те що запізнюється та вибіг. По дорозі з дому, він побачив Адама, який сидів під тим великим деревом, яке виднілось з їхнього вікна спальні. Спершись спиною на стовбур, молодший щось чи то писав, чи то малював в блокноті, спостерігав Мейн не довго, тому і не зрозумів точно, але і запитати часу у нього не було, через запізнення і так на пів години. 

 

Коли він був в назначеному місці, весь червоний та запирханий, то крикнув до компанії молодих людей, це були його старі друзі. Разом гуляли містом, розповідали про себе та розпитували Мейна, що у нього і як. Після довгої прогулянки, вони зайшли у місцевий бар, де побачивши ще більше своїх знайомих, він втратив трохи часу, щоб привітатися з ними усіма. Сидівши за одним зі столиків на великому мʼякому дивані, компанія жартувала, сміялась, розповідала чутки, але Мейну все не подобалось відчуття, ніби за ним спостерігають. Він поглянув на блондинку, яка сиділа за баром, розмовляла про щось з барменом, скоріш за все зі своїм другом або хлопцем, та пила чи то сидр, чи то сік, періодично дивлячись на нього, але як тільки він ловив цей погляд, вона одразу відводила його. Так продовжувалось з годину, і нарешті не витримав, він запитав у своїх друзів: 

 

— Хто та дівчина яка сидить за баром? — Він чекав відповіді, але зрозумівши що навіть не описав її, додав — На ній чорна спідниця та червона сорочка.

 

— Блондинка? — На нього подивився здивований Джон, на що Мейн позитивно мотнув головою — Сінді, колишня твого брата.

 

— Так ось чому вона мене пропалює весь вечір — Допивши келих, він піднявся з місця — Я зараз — Підійшовши з пустим келихом до бармена, світловолосий хлопець попросив його наповнити скляну посудину, після цього подивився на дівчину, вона здивовано глянула у відповідь.

 

— Ти Мейн? — І тут він почув по її голосу, що дівчина все ж пила сидр.

 

— Так. Ти знаєш мене? 

 

— Особисто ні, але я зустрічалась з твоїм братом — Вона замовчала на якийсь час, але потім продовжила — От скажи мені чесно, як його брат. Ти також по хлопцях, чи це тільки Ад так виділився?  — Мейн здивовано подивився не неї, відвернув його увагу тільки повний келих, який бармен поставив на стіл. 

 

— Ну, за собою не спостерігав такого. А з чого ти взяла, що він гей? — Він присів біля неї за бар. 

 

— Ну, і раніше чутки ходили, я не вірила, але за майже пів року ми так і не переспали — Дівчина засміялась, та допила сидр — Ну добре, чорт з тим, що ми не спали, але ж він навіть не давав торкнутися до свого члена. 

 

— Ти вважаєш, що мені це потрібно знати? 

 

— Ну а раптом, ти щось знаєш. Ад мені здавався таким загадковим. Не буду приховувати, що він достатньо цікавий, іноді навіть був веселим, але потім знову повертався до своїх малюнків, чи записів. Я тебе до речі, по одному з них і впізнала — Вона зробила кілька ковтків одним махом, з нового келиха з сидром, й продовжила — А потім, уявляєш, кинув мене! Хіба я не гарна? Я без твоєї відповіді знаю що так. Я в самому розквіті. Але от, хіба я не сексуальна? — Майн пожав плечима, продовжуючи слухати пʼяну дівицю — Ні-ні-ні. Ти мені скажи, або так, або ні — Мейн провів по ній поглядом. Пухкі груди, відносно тонка талія, широкі стегна, довгі ноги, як би вона не була пʼяною зараз, то напевно ще й миле обличчя.

 

— Взагалі, думаю що так — Дівчина посміхнулась і поклала руку на коліна опоненту, трохи стискаючи його. Вона потягнулась до вуха, та обіймаючи за шию другою рукою, прошепотіла:

 

— Тоді можливо вийдемо звідси та поїдемо кудись? — Вона прикусила мочку вуха. Хлопець обережно відштовхнув її за плечі від себе, та забрав руку зі свого коліна, яка підіймалась все вище, та максимально наблизився до обличчя. 

 

—  Не думаю що це хороша ідея. Не люблю секс з пʼяними дівчатами. — Після цих слів він віддалився, та збирався вже йти.

 

— Так ти ж все ж гей! — Вона розчаровано простогнала, та лягла щокою на деревʼяний, довгий стіл. 

 

— У мене дівчина є — Він посміхнувся, та дочекавшись одного зі своїх знайомих, який саме замовляв нову порцію алкоголю для компанії, повернувся назад. Як тільки він сів за стіл, почався допит. 

 

— Ей, ну так нечесно! Чому ти промовчав про те, що у тебе дівчина є? — Запитав хтось з-за столу. 

 

— Так я і не мовчав, у мене справді нікого немає. Сінді я збрехав, щоб вона відчепилася від мене — Він зробив ковток пива, та додав — Бо хотіла переспати.

 

— Чому я не здивована? — Засміялась Хеллі,  вона сиділа навпроти Мейна, за круглим столом — Останнім часом вона поводиться дивно. Раніше я спілкувалась з нею, але після того, як вона почала говорити кожному, що Ад попросив стати його дівчиною, щоб він міг зустрічатися з якимось хлопцем, якого в місці навіть ніхто не знав, я перестала це робити. Типу, вона серйозно думала, що в такому маленькому містечку як наше, ніхто не дізнається про її брехню? 

 

— Так все закінчилось добре? — З надією запитав Мейн.

 

— Ну, я б не сказала, що все і до того було добре — Вона крутила келих в руці — Як тільки ти поїхав, через місяць, можливо два, як почалась школа, про нього почали розпускати дивні чутки, чого там тільки не було. Але чомусь, найбільше всім запамʼяталось що він гей, ну а ти знаєш як деякі у нас до цього відносяться. Спочатку, просто вслід кричали, потім почали обливати водою, згодом водою з фарбою. Після його взагалі побили, але я його на заняттях не бачила, десь декілька тижнів. Можливо, чекав поки синці заживуть, не знаю — Хеллі відірвалась під спостереження за склом з рідиною, та побачила невдоволеного Мейна — Але ти ж не думаєш, що ми не захистили молодшого брата, нашого найкращого друга. Тих хто над ним знущався, було чи то пʼятеро, чи то четверо людей. Тобто не багато. Джон, Сід, Ед та Генріх пішли розбиратись, от тоді все і налагодилось, ну так або інакше, я не чула, щоб він жалівся. Ні, не так. Він взагалі не жалівся, ні до кого з нас не підходив, але потім як зрозумів, що хлопці допомогли йому, подякував, але попросив нічого про це тобі не говорити, так що цієї розмови у нас не було — Вона замовчала, здається згадувала, що хотіла сказати — Так от. Все стало добре. Потім у нього зʼявилась Сінді, тоді взагалі стало прекрасно, але звісно після її чуток на нього почали дивитись косо. Не знаю, бентежить це його чи ні. Останні тижні перед літом він ігнорував всі погляди, крики в спину і питання, а потім просто перестав виходити. Єдине місце де я бачу Ада, це у вас у дворі під деревом, постійно сидить і щось малює. Я особисто, з ним кожного разу вітаюсь, а він мені завжди махає рукою. Не можу сказати, що ми багато спілкувались, але з того що я памʼятаю, він досить хороший хлопець. Шкода мені його, тому, щоб між вами там не відбувалось, залишити його в біді я не дозволяю. Скоро, вся турбота за нього ляже на твої плечі, так що піклуйся про нього, турботливіше чим ми — Дівчина нарешті закінчила, та допила свій коктейль, й посміхнулась Мейну, який здається, єдиний її слухав.

 

Друзі ще посиділи з години дві в барі, згодом вирішили розходитись, спочатку вони провели додому дівчат Кет і Хеллі, після чого розійшлись кожен у свою сторону. 

 

Коли Мейн зайшов у будинок, в ньому навіть не горіло світло, він подивився на годинник, та побачив на ньому майже дві години ночі. Він тихо зняв взуття, та пішов в душ. Вийшовши звідти, помітив, що світло в кімнаті горить, та зайшовши, побачив брата який сидить за столом і щось пише, що здалось старшому з братів дуже дивним, звернувся до нього, але реакції не було, підійшовши ближче, він помітив, що той в навушниках, та обережно торкнувся плеча, щоб не налякати, але нічого не вийшло, хлопець підскочив, скинув з себе навушники та обернувся, побачивши перед собою тільки хлопця, зі світлим та мокрим волоссям.

 

— Чому ти досі не спиш? Вже досить пізно, а ми маємо завтра встати по раніше, ще треба зібрати речі. Що ти пишеш там? — Мейн потягнувся за його спину, намагаючись схопити листок паперу. Його руку зупинили.

 

— Це моє особисте. Я вже майже закінчив, так що скоро вимкну світло — Він почув запах алкоголю, та піднявши очі запитав — Ти пив? 

 

— Так, і маю на це повне право. Чи мені документи показати? — Мейн засміявся, а Адам здивувався, він був не агресивний, як минулий раз, коли бачив брата пʼяним, коли сталася та жахлива сварка. Його погляд був наляканим, він вийшов з-за стола, та одразу вимкнув світло, і тільки після цього Мейн зрозумів, чому той злякався — Я ж навіть не просив вимикати світло, і ти сам говорив, що не закінчив. Тому можеш ввімкнути.

 

— Я не хочу сваритися.

 

— Ну, я теж не збирався, якщо я захочу спати, я повідомлю тебе про це — Він підійшов до вимикача, та світло знову освітило кімнату.

 

— Та ні, я краще не буду ризикувати — Молодший знову вимкнув потік білого променя, але його повернули. Адам обурився, але заплющив очі та зробив великий вдих — Навіщо ти це робиш? 

 

— Ти сам сказав, що не закінчив.

 

— Я помилився, я вже закінчив.  

 

— Я вибачив тобі за той раз, так що можеш більше не турбуватись про це — Після сказаної фрази, очі Адама, ніби загорілись полумʼям, та він майже зірвався на крик, але вчасно пересилив себе, й просто роздратовано сказав: 

 

— Як би ти вибачив мені, ти б подзвонив мені, хоча б раз за весь рік. Та що там подзвонив, ти навіть не передавав мені формальний «привіт» через батьків. Ти справді думаєш, що я повірю в це? Якщо ти, просто хочеш, щоб батьки не хвилювались за те, як нам прийдеться жити разом, то міг би підійти та прямо сказати. І якщо ти хвилюєшся за це, то не потрібно, я зʼїду при першій можливості. На добраніч. — Адам голосно вдарив по вимикачу, направляючись до ліжка, швидко заліз на верх та накрився ковдрою.

 

Мейн вирішив нічого на це не відповідати, лише зітхнув. Так, Адам дратував своєю поведінкою, через безпричинно хиткий настрій. Вчора вночі, він був радий, що брат приїхав, радий до сліз, сьогодні, він майже кричав на нього. Але Мейн вирішив залишити ці думки на завтра, оскільки насправді, був стомлений, тому заснув майже одразу.

 

Ранок, на диво, почався досить добре. Ад прокинувся раніше чим мав, сьогодні до прикладу, за годину до будильника. Він встав, пішов до ванної кімнати, зробив всі водні процедури, й повернувся назад. Сну вже не було, шукати щось в інтернеті теж не хотілось, тому він сів за стіл, та продовжив писати те, від чого так важко було відірватися вчора, але незабаром, згадав, що перервало це заняття. Чому він був такий роздратований? Йому самому насправді невідомо, напевно, це через те, що Майн приїхав. Він був ображений на нього, ненавидів, засуджував, але потім сумував через свої думки, відчуваючи сильну провину. Так продовжувалось весь рік, тому що від нерозуміння як відчуває себе його брат, він не знав, що він має робити саме зараз. Раніше все було легко, якщо Мейн обурений, Адам удавав, що його не існує, якщо все було добре, намагався зробити щось хороше, ще раз попросити пробачення, намагався зробити все, щоб наблизитись до нього, щоб все було як в дитинстві. Тільки про це він і думав з відʼїзду, але зараз, здавалося, що все добре, на нього не кричали, не ігнорували, але і не питали нічого, не починали діалог, не давали навіть натяку, що все налагодилось, або залишилось як раніше. Напевно це і стало причиною позавчорашнього плачу, а вчора майже вилилось в крики. 

 

Він обмірковував, сидячи за столом та ненавидів себе, тому що Мейн ніякого поганого слова йому не сказав, не провокував, та навіть намагався в якому роді підтримати, залишивши світло, щоб він закінчив, хоча старший брат виглядав трохи замученим, в нього був насичений день, скоріш за все бачився з друзями, але так або інакше, запропонував почекати, але чим Адам відповів на це? Правильно, роздратуванням. За це і винить себе. Тому, що це всього одна помилка, але так було і минулого разу, а якщо цього відбудеться так само, або стане навіть гірше? Він довго сидів, обдумуючи це, але вирішив зачекати поки брат прокинеться, поспостерігати за поведінкою, обираючи «ненавидіти себе сильно» чи «як завжди». 

 

Адам подивився на годинник, та побачив, що менш ніж десять хвилин залишилось до будильника, або близько двадцяти, як прийде мати їх будити. Він встав з-за столу, та поставив малюнки з записами спочатку в теку для паперів, а потім вже в портфель. На це пішло більше часу чим він розраховував, позаяк забрати потрібно все, відкрити кожне сховище в кімнаті, зібрати всі папери, блокноти та альбоми. З великим зусиллям, заснувши необхідне в рюкзак, він зрозумів, що записники туди вже точно не помістяться, та закинув їх у валізу на самий низ, прикривши заготовленими з вечора речами, він почув звук будильника брата, тому, що свій він вимкнув одразу після пробудження. 

 

Неприємний звук грав секунд з тридцять, поки його не вимкнув Мейн, та сівши на край ліжка, той деякий час сидів в одній позі, ніби заснувши в ній, Ад посміхнувся. Якщо старший так поводить себе після пробудження, це означає, що він не виспався, тобто скоріш за все засне в літаку, що молодшому зіграє на руку. 

 

Все ж коли Мейн остаточно прокинувся, він скоріше поповз, чим пішов до ванної. Голова на диво не боліла, хоча й алкоголю для цього було випито достатньо, але це звісно більше плюс чим мінус. Він почистив зуби, вмив лице та пару секунд постояв під холодною водою, після чого повністю прокинувся, й скориставшись рушником, вийшов з ванної. Передні пасма, неприємно прилипли до обличчя, частково закриваючи очі. Він дійшов до кухні, де батьки вже накривали на стіл, єдине чого там не вистачало, це столових приладів. 

 

— Добрий ранок. Ти пізно вчора прийшов? Не виспався? — На питання батька, йому позитивно кивнули — Тоді, я тобі приготую каву.

 

— Дякую — Все що встиг сказати Мейн, перед тим, як мати забрала вологий, що так заважає зараз, предмет з обличчя, пальцями зачісуючи його назад. 

 

— Ти не думав постригтись? Тобі волосся вже в очі лізе.

 

— Та ні, мені подобається. 

 

— Хочеш, щоб воно закривало твою дупу і було як плащ? — З посмішкою запитала мати.

 

— Звідки знаєш? — Настій Мейна покращився, він навіть трохи полюбив цей ранок. 

 

— Бо ти вічно мерзнеш, от і знаю. І до того ж Ад такий самий, якщо він не завʼяже свою шевелюру резинкою, я не бачу його обличчя, він як та дівчина, яка говорить «сім днів» — В коридорі чутно, що закрились двері, та до них вийшов згаданий член родини. Мати підбігла до нього, штовхаючи за плечі, ближче до столу — Подивись, вони ж ідентичні! Скажи «сім днів» — На неї здивовано подивився Адам, він не чув самий початок розмови, і думав що ті говорять про фільми, навіть не вслухаючись в діалог. 

 

— Що? До чого тут я? 

 

— Я говорила, що якщо ти не завʼяжеш своє волосся, і вийдеш до нас, то тебе можна сплутати з тою дівчинкою з фільму «Дзвінок» — Ад зібрав волосся за вуха, щоб перестати нагадувати матері персонажа з фільму жахів — Так набагато краще — Мати трохи подивилась на обличчя сина, а згодом взяла його за щічки, чи скоріше за те, що від них залишилось й почала роздивлятись — У тебе такі вії довгі, та губи пухкі — Вона повернула його лице в бік, щоб подивитись на профіль — І такий маленький, обережний носик, зараз його і зʼїм — Вона поцілувала сина в ніс та нарешті відпустила його, після чого він зібрав волосся в низький пучок, та сів за стіл — От поїде у мене два сини в місто, а повернеться дві доньки — Коли всі вже сиділи за столом, вона швидко взяла з однієї з шухляд, декілька вилок та ножів, та повернулась — До речі про це — Вона поглянула на старшого з синів, та інтригуючи протягнула його імʼя — Меейн. А коли ти познайомиш нас, зі своєю майбутньою дружиною? 

 

— Хіба я хоча б раз згадував її? — Відповів їй син. 

 

— Тобто вона є! — Мати зраділа.

 

— Та ні, немає — Жінка розчаровано зітхнула, підставляючи під голову руку. 

 

— Навіть не подобається ніхто? — Вона досі не здавалась.

 

— Та ніби ні. У мене є декілька подруг, але не думаю, що вони підходять мені на статус «дівчини».

 

— Ох, які ми вимогливі. Головне, щоб ти кохав її, а вона тебе, все інше не так важливо. Хоча, я от чекаю-чекаю, буду навіть згідна на хлопця, а то ви дорослішаєте, а родина все не росте.

 

— Ти вже друга людина, яка з мого приїзду сюди, назвала мене геєм — Мати здивовано подивилась — Забудь, я просто жартую. А чому ти дістаєш тільки мене? У тебе ще один син є! — Мейн радісно і наполегливо намагався перекинути опитування на брата.

 

— Ага, ти його тільки зачепи, як відразу починає бурмотіти — Мати наблизилась до Мейна, та сказала — Але він закоханий, всі симптоми на обличчя, залишилось тільки дізнатися через кого його кидає, то в спеку, то в холод — Хоча жінка і шепотіла, почули її звісно всі, особливо Адам, який сидів поруч з братом напроти батьків. 

 

— І які ж у мене симптоми? — Насправді, настрій молодшого брата позитивно змінився, і йому стало цікаво, що ж буде далі.

 

— Ну, ти почав менше їсти, ходиш вічно у своїх думках літаючи, дивуюсь як ти ще лоба не розбив — Вона легенько стукнула Ада по лобі — Далі, вічно щось записуєш, малюєш. Підозрюю, що ти пишеш вірші про кохання, та малюєш портрети крадійки свого серця — Молодший син засміявся, мати була здивована, але їй стало ніби тепло від цього сміху, який вона так довго не чула.

 

— Ти вгадала, все саме так. Вірші посилаю голубом, а з портретами цілуюсь. 

 

Ранок пройшов на диво добре, Адам перестав хвилюватися, майже повністю, а Мейн відчув прилив сил, чи то від атмосфери, чи то від їжі. Вставши зі столу, хлопці пішли до кімнати, де старший закинув в дорожню сумку зарядку і випрані речі, яких він приїхав, на цьому його збори закінчились, та він пішов допомагати батькам з прибиранням кухні. Молодшого чекав більший час, щоб зібрати все необхідне, речей було не так багато, але от що з цього може знадобитись, залишалось загадкою. Через годину, він вже закривав валізу та спортивну сумку, і давалось це трохи важко, через більшу кількість предметів, чим початково планував виробник. Подивившись на годинник, він виніс зібране з кімнати, та поставив їх біля вхідних дверей, й дочекавшись поки звільниться батько, завантажив все у багажник. 

 

Виліт літака мав відбутися через годину, тому родина сіла в авто, та поїхала в аеропорт. Пройшовши всі необхідні перевірки, вони здали свій багаж, та пішли до батьків. Мати обняла двох синів, так сильно, ніби бачила їх востаннє, на здивування батько зробив так само, хоча і не показував цього, чоловік завжди був холодним, хоча всі знали, він всіх любить, але чи то виховання, чи то характер, не дозволяв йому показувати почуття. Мати плакала та махала рукою, через що батько її обіймав, та скоріш за все, говорив щось, щоб вона трохи заспокоїлась, це останнє, що бачили хлопці, перед тим як пройти в прохід до літака. 

 

Ось тут і почалось головне випробування для Адама, навіть у квартирі залишатись наодинці з братом, він не так боявся, там можна було б закритись одному в своїй кімнаті, але в літаку, ти майже дві години в єдиному окремому приміщенні, тобто вбиральні, не просидиш. В літаку вони мовчали, Адам вирішив удати, що зайнятий, як сьогодні вранці сказала мати «малюнком портретів і написання віршів для своєї пасії», але оскільки, він сидів майже плечем до плеча брата, зробити все так просто він не міг, тому, піднявши ноги на сидіння, сперся спиною об вікно залізного птаха, повністю закриваючи огляд на таємний листок. 

 

— Міг просто попросити, я б і не дивився — Сказав старший з них, відриваючи погляд від свого телефону.

 

— Думаю, це надто особисте, щоб так просто в це вірити — Адам дістав олівець й почав робити перші лінії — Мені знається, ти не виспався. Можливо краще поспати? — Молодший так й не відірвався від свого заняття, промовляючи це.

 

— Ти також заснув пізно — Ад нарешті підняв погляд, подивився навкруги, щось додаючи на листок.

 

— Я навряд чи засну в літаку, так що не бачу сенсу витрачати час — Мейн промовчав, чи то щоб не починати суперечку, чи то це характер батька в ньому почав проявлятися, але і сенсу міркувати над цим немає. Так само він мовчав ще деякий час, і ніби нудьгував, здавалася, була спроба заснути, але через гуркіт і стукіт в салоні, який створювали пасажири, це не вдавалось.

 

— У тебе є навушники? — Адам знову скористався своїм рюкзаком, та дістав звідти заплутані проводи, та взявся вирівнювати їх у пристойний вигляд, через що, з його колін впала підставка та з нею листок, на сусідні ноги. Мейн, вирішив скористатись цим, та побачив на малюнку салон літака, ніби фотографія від очей Адама, звісно, зараз це більше начерки, чим готова картина, але в завершенні вона і справді перетвориться на фото — У тебе дуже гарно виходить — Після цих слів, молодший здивовано подивився навпроти, а старший зрозумів, що мала мати на увазі під «постійно в думках літає», справді, все ігнорує навколо, та помітивши, що його опонент тримає в руках, одразу забрав та притиснув до грудей, ніби захищаючи. Він кинув заплутані провідні навушники, та обурившись, почав малювати далі — Покажеш мені результат? — Мейн вже сумнівався, що мовчазний тут він.

 

«Сором, який же сором», все що було в думках у Адама. Добре, що сьогодні він почав з того, що його оточує, а не з облич як зазвичай, хоча обличчя сторонніх він не малював, тільки приблизні силуети, навіть якщо це знайомі не брався, за весь час, згадується тільки портрет матері та батька, і безліч портретів Мейна з його дитячих і підліткових спогадів.

 

З надією, що його брат все ж таки засне, він почав додавати мілкі деталі, тіні, пізніше взявся за пасажирів, які були в полі його зору, і потім зрозумівши, що не вистачає тільки одного, обережно підняв погляд навпроти себе. «Такий спокійний, дуже незвично бачити його обличчя таким. Хоча, він сам винен, не потрібно з головою ковдрою вкриватись», промайнуло в нього в голові, та обережно підсунувшись ближче, став знаходити те, чого раніше не бачив, через відстань, «Я ніколи не помічав його маленьких родимок на обличчі, на кінчику носа, та біля лівої брови. Навіть на мочці вуха є, чи він пробив вухо? Хоча ні, на шрам від проколу не схоже, так що все ж родимка. А як неймовірно падає волосся на чоло, тепер зрозуміло, чому мати почала розмову про довжину волосся, воно й справді в нього відросло», пасажир, що сидів праворуч від Мейна, почав косо дивитись на Адама, не розуміючи, чому той кілька хвилин тільки й робить, що роздивляється лице сплячого сусіда, тому молодший нарешті відчувши цей важкий погляд, все ж сів на місце, починаючи швидко додавати знахідки на папір. 

 

Коли малюнок був завершений, та успішно схований у портфель, Ад почув оголошення про те, що літак скоро приземлиться, він поставив праву руку на плече Мейна й почав легко його розгойдувати, в надії що той прокинеться, що і сталось. Хлопець зі світлим волоссям розплющив очі, та витягнув один навушник.

 

— Вже прилетіли? — У відповідь йому підтверджено кивнули, на що він відʼєднав навушники від телефона, та вручив їх тому, у кого позичив. 

 

Хлопці зупинились біля зони видачі багажу, шукаючи серед десятків інших, свої валізи, до них підійшов чоловік, що сидів з ними, та звертаючись до Мейна, тихо запитав:

 

— Вибачте що турбую, але ким вам приходиться цей парубок? — Тихо сказав той, поглядом натякаючи на Адама, який стояв за їхніми спинами, уважно спостерігаючи за доріжкою. 

 

— Мій брат. Щось сталось? — Здивовано сказав старший, хоча це вийшло грубіше, чим він планував. 

 

— Не зовсім. Просто він деякий час, поки ви спали, так уважно дивився на вас та я злякався, що він злодій або шпигун. Вирішив просто повідомити.

 

— Він напевно малював, і занадто сконцентрувався, тому не хвилюйтесь. Але дякую, що повідомили. — Чоловік відкланявся, побачивши свою валізу, та пішов до виходу з аеропорту.

 

Через деякий час, хлопці повторили його дії, та опинившись на вулиці, направились до дороги, де стояли жовті автомобілі, які оповідали про те, що це таксі. Сівши в одну з них, Мейн повідомив адресу, та авто зрушило з місця. Дорога зайняла приблизно двадцять хвилин, вона була тиха, єдиний шум тільки створювала вулиця, по якій ходили люди, їздив шумний наземний транспорт та інколи, можна було почути гучну музику в однієї з машин. 

Вони нарешті доїхали, та оплативши поїздку, зайшли в підʼїзд, піднялись на поверх, та з полегшенням поставили сумки на підлогу.

 

— Твоя кімната, це другі двері зліва — Все ж перший подав голос Мейн — Ти поки розкладай свої речі, а я приготую щось. Нам двом потрібно відпочити після дороги. Моя кімната, ти думаю здогадався де, ванна в кінці коридору, дійдеш туди, побачиш кухню.

 

— Дякую, але я не забув планування, коли останній раз був тут — Він відкрив двері своєї нової кімнати, підняв сумки, та заніс їх всередину, одразу обдумуючи що і куди поставить.

 

— Як закінчиш, зайди на кухню. Нам потрібно обговорити дещо — Адам кивнув головою, та закрив двері зсередини кімнати.

 

Він притулився до дверей, та повільно сповз донизу, сідаючи на підлогу, й залишаючись там якийсь час, обмірковуючи, та ніби склавши думки, все ж піднявся, починаючи розбирати валізи. Відкрив вбудовану шафу, зайнявши тільки дві полиці в ній, та трошки більше вішаків, вішаючи верхній одяг, який найближчім часом йому не знадобиться, в тумбі посилив спідню білизну та шкарпетки, на цьому одяг і закінчився. На стіл поставив ноутбук та декілька пустих зошитів, що залишились зі школи, в першу шухляду свої малюнки, в другу олівці, гумки й подібне приладдя, а третю залишив пустою. На цьому, дві валізи були порожні, тому Ад направився в ванну.

 

Він прийняв душ. Але вийшовши з нього, зрозумів, що рушники навіть, не клав в сумки, не те що у ванну з собою взяв, й вирішив одягнути речі, в яких сюди прийшов, та пішов на кухню, як і просив його брат.

 

— Ти в одязі мився, чи що? — Здивовано запитав Мейн, тому що, це так і виглядало.

 

— Я не знав, де тут стоять рушники — Ад опустив погляд вниз, намагаючись зрозуміти, чи справді його одяг настільки вологий.

 

— Вони в шафі біля умивальника, чому ти навіть не заглянув туди? 

 

— Я не хочу ритись у твоїх речах.

 

— Ну, якщо ти тут, то мої особисті речі, це тільки те, що знаходяться у моїй кімнаті. Так що, краще повернись в ванну, знову сполоснись, та витрись вже рушником. Ти взяв з собою щось, в чому можеш ходити вдома? 

 

— Ні, я зовсім забув про це — Мейн після цього зітхнув, а з мокрого волосся, каплі води почали падати на підлогу, та створювати тихий шум, з інтервалом в декілька секунд.

 

— Я зараз для тебе щось знайду, але пізніше купиш собі — Старший з них, відірвався від плити, за якою стояв, та пішов у свою кімнату, молодший пішов за ним. Той відкрив двері, а згодом і шафу, задумливо обираючи, що ж з того всього, можна позичити. Він обрав темно-зелену футболку та чорні шорти, та протягнув їх — Білизна є? — У відповідь, йому з підтвердженням кивнули, та повернулись до ванної. Через короткий проміжок часу, стало чутно гуркіт води, згодом він стих, а ще пізніше з нього вийшов сухий Адам, і тільки волосся було злегка вологе, хоча і було помітно, що витирали його ретельно — Так набагато краще. Я поставив в духовку заморожену лазанью, вона вже має бути готова, ти будеш їсти? 

 

— Та я, не голодний щось.

 

— Ти тільки снідав — Мейн торкнувся екрана телефона, та той засвітився, видаючи час — А це було пʼять годин тому, ти не можеш бути не голодний. Я краще, тобі насиплю порцію — Старший відкрив духову піч, та дістав з неї напівфабрикат, після одразу з шафи, дві тарілки й виделки, взявся за край формочки та неприємно прошипів, обпікся. Наступного разу, знову торкнувся, але вже через захист у вигляді рушника, та розрізав по довжині, на чотири частини, після обережно перекладаючи по шматку на тарілки, взявся за їх краї, та поставив на стіл. Хлопці прийнялися обідати.

 

— Дякую — Згодом сказав Адам, вставши з-за столу, відкрив холодильник та поставив туди залишки.

 

— Ти ж навіть половини не зʼїв. Я звісно розумію, що це не приготовлена мамою їжа, але теж не погано, навіть досить смачно.

 

— Так, смачно, але я наївся. 

 

— Мама просила слідкувати за тим, як ти харчуєшся. Я і сам помітив, що ти сильно схуд, з тебе моя найменша футболка звисає — Мейн вказав на тіло хлопця. Темно-зелена тканина відкривала огляд на ключицю та половину плеча, хоча розріз для шиї був стандартного розміру — Так що, зʼїж хоча б дві третіх того, що є на тарілці.

 

— Ти хотів обговорити щось — Слова старшого були повністю проігноровані, на що він зітхнув, підпираючи голову об руку, розуміючи що сенсу продовжувати вмовляння немає, принаймні зараз.

 

— До речі про це. Якщо тобі так неприємно зі мною спілкуватись, можеш цього не робити, але хоча б повідом про це, батьків немає, так що діставати з питаннями ніхто не буде. А взагалі, я хотів сказати, що кожен за собою прибирає, якщо будеш готувати, то роби стільки їжі, щоб ми двоє змогли наїстись, так само буду робити і я. Якщо тобі буде потрібно щось, наприклад як рушники сьогодні, то або запитуй, або шукай по квартирі, соромитись цього не потрібно, це також твій дім — Мейн поставив приладдя на вже пусту тарілку та вставши зі свого місця, одразу помив все, та поставив на місце. Відкрив одну з верхніх шухляд й дістав звідти пляшку вина та два келихи — Думаю, що пиво ти не пʼєш.

 

— З чого ти вирішив, що я взагалі пʼю? — Мейн пройшов повз, сідаючи на диван в іншій частині кухні, яка своїм виглядом повідомляла, що є або вітальною, або кімнатою відпочинку. Молодший пішов за ним, обурений, що рішення прийняли без його згоди.

 

— Ну поки, я вирішив тільки те, що ти став мовчазний. І тільки через це, ти маєш випити хоча б келих — Він поставив на кавовий столик все, що ніс в руках — Не буду приховувати, що моя мета – тебе розговорити.

 

— Запитуй все, що тебе цікавить, я відповім — Сказав Адам, після чого, йому протягнули вже налитий напій. 

 

— О ні, в це я не вірю — Мейн все ж впихнув келих в руки опонента — За останні дні, я зрозумів, що ти дуже вправно вмієш ігнорувати — Старший з них направився на кухню та відкрив холодильник — Вино трохи кисле, я візьму закуску. Сир чи фрукти? 

 

— Я ще не погодився.

 

— Почув, тоді і сир, і фрукти. А так, як ти великий поціновувач, ще візьму мед — Вже знахабніло ігнорував Мейн, через що, обурення Адама переросло в розлючення — Один келих, та я від тебе відстану. Ти не сильно спʼянієш, навіть, якщо давно не пив.

 

— Я ніколи не пив.

 

— Так тим більше краще зроби це вперше зі старшим братом, чим невідомо де, невідомо з ким, перепивши, через незнання своєї міри, а потім будеш десь валятися непритомний.

 

— Навіщо ти розповів мені про свій перший досвід? — Мейн на ці слова засміявся, та взяв в руки пульт від телевізора. 

 

— Нічого подібного! — Продовжив сміятись той, передаючи чорний пристрій з кнопками в братові руки — Увімкни щось на фон — Молодший подумав трохи, а потім на екрані зʼявився музичний альбом — Ого, «The Beatles».

 

— Не подобається? Я можу ввімкнути щось інше.

 

— Та ні, я приємно здивований — Мейн сперся на сірий диван, роблячи перший ковток, поглядом натякаючи, що опоненту також пора починати, той повторив його махінації — Почну з більш нейтральної теми. І що у вас там з…— Він задумався та почав згадувати — Сара, Стелла, Селія, Синтія, Сінді! Згадав нарешті. І що там Сінді? 

 

— Це ти називаєш нейтральною темою? — Молодший випив одним духом весь келих, Мейн засміявся з його дій.

 

— Ти зробив велику помилку, чим швидше пʼєш, тим скоріше напʼєшся. І я щось не згадую, щоб говорив, що коли допʼєш можеш бути вільним. Це щоб ти собі не надумав, що так легко мене позбавишся. Ну так що там? 

 

— Та нічого, ми розійшлись. Якщо ти питаєш про її стан, то я не знаю, але не думаю що вона страждає.

 

— А чого розійшлися? Мені здалось що вона гарна дівчина — Адам здивовано подивився на брата, після його слів. 

 

— Ти бачив її? 

 

— Так, я вчора був з друзями у барі, вона уважно дивилась на мене, з моменту коли я тільки туди зайшов, от я і підійшов запитати у чому справа. 

 

— Звідки вона тебе знає? Ви розмовляли? — Його обличчя почервоніло, але скоріше від алкоголю, чим від сорому. 

 

—  Здається, сказала що бачила мене на твоєму малюнку. І так, трохи поговорили, але вона була пʼяна, та почала говорити дивні речі, тому розмовляли ми не довго.

 

— І не хочеш запитати, чому я тебе намалював? — Адам встав, та поповнив собі келих, на що Мейн тільки трошки посміхнувся.

 

— А ти хочеш відповісти? — Старший повторив махінації брата. 

 

— Я пізніше розповім про це — Молодший опустив голову і задумався, але на цей раз лице забарвилось червоною фарбою, не через накривне спʼяніння, зібравшись з думками, продовжив — А про що говорили? Чому дивні? 

 

— Ну, якщо коротко, вона почала жалітися спочатку на тебе, що ти її кинув, згодом на ваші сексуальні взаємодії, потім почала зваблювати мене, запропонувала разом кудись вийти, я зрозумів, що з цього діла не буде та пішов від неї — Закінчивши, Мейн зробив кілька ковтків — Я відразу відповім, я нічого в неї, про ваш секс, чи що там було, не запитував, вона сама почала, я її тільки намагався зупинити. І ні, ми не переспали, я все тобі чесно розповів. До речі, а чому не скористався нагодою втратити цнотливість? Чи ти її після втратив? А може до? 

 

— Зрозуміло, ти не знаєш, що люди називають «особистим» — Адам зітхнув, але все ж продовжив, через дію алкоголю, ці питання здавались більш звичними, чим було насправді — Причина по якій ми не спали, така сама, що і чому ми розійшлись. А цноту я не втратив, не думаю що це якось змінить моє життя, не хотілось от і все.

 

— Хе-хе, так ти ще малий, про мастурбацію знаєш? — Ад закотив очі — Ну так, що за причина то? — Погляд Мейна, здається горів від цікавості.

 

— Не любив її.

 

— А навіщо тоді зустрічатись почав? 

 

— Думав, що любив.

 

— Так любив чи не любив? Зроби відповідь більш зрозумілою — Хлопець з темним волоссям зробив ковток, напівпустого келиха. 

 

— Ми були друзями, мені подобалось проводити з нею час, вона запропонувала почати стосунки, я не відмовився. Потім зрозумів, що любов це зовсім інше почуття, тому і розійшлись.

 

— А кого покохав? 

 

— Не зовсім вірне формулювання, я скоріше, зрозумів як це для мене працює — Ад допив келих — Але я знаю, ти запитаєш «як», тому відразу відповім: якщо я хочу намалювати цю людину, то я її кохаю, з Сінді такого бажання не було, хоча вона і просила багато разів — Мейн наблизився ближче до брата, після чого, різко обняв, чи скоріше схопив, та почав розтріпувати волосся.

 

— Так ти кохаєш мене! — Адам зніяковів, але вигляду не подав, він не був настільки пʼяний.

 

— Я мав на увазі інше кохання, я так само малював батьків. І чому ти так зрадів? Звісно, я кохаю тебе, ти ж мій брат. 

 

— Ну ти такий хмурий і мовчазний, що не зрозуміло. Я думав, що ти мене ненавидиш — Мейн нарешті відпустив його, та трохи поправив зачіску.

 

— Чому маю? Той хто ненавидить, це ти.

 

— Кого я маю ненавидіти? — Старший здивовано подивився.

 

— Мене.

 

— А, ти досі про той випадок. Я говорив, що вибачив тобі. Ти просто хотів зробити мені боляче, та перестарався. Я впевнений, що теж сказав би щось тоді, але, не буду ж я ображати свою матір, тому, нагоди у мене не було —  Адам хотів поповнити собі келих, але його зупинили — Думаю, тобі досить — З ним усно погодились.

 

— Я не вірив тобі, думав, ти це кажеш, щоб заспокоїти мене. І до речі, вибач за вчорашнє, не знаю що на мене найшло — Деякий час він мовчав — Напевно, ця ситуація нагадала мені той вечір. Ти пʼяний і стомлений, мені потрібне освітлення. Я злякався, що все повториться, тому одразу вирішив це, точніше, мені так здавалось. Я справді радий, що ти не злишся на мене, але себе я досі не пробачив, і не знаю чи це взагалі колись станеться. Це був, дуже підлий вчинок, я не мав говорити щось подібне, тому що, якоюсь мірою, це твої болючі спогади, і я знав про це. Хотів мати слушність, все через гординю. Але швидко пожалів, зрозумів, що більше не буде того, чим я так цінував, але не підозрював про це. Усвідомив, що ми більше не будемо ходити до школи разом, та настільки емоційно говорити, щоб на нас косо дивились люди, більше не буде тих вечорів коли ми у приставку грали, не буде наших поєдинків де ми намагались лоскотати один одного, і ще там багато чого… — Адам закрив лице руками, в спробах приховати червоні очі та прозорі сльози, Мейн обійняв його, та поставив підборіддя на чуже плече, його спробували відштовхнути — Не потрібно мене жаліти.

 

— Навіть і не подумаю — Він тільки сильніше обійняв брата, та в спробах заспокоїти гладив спину, але чомусь, все стало тільки гірше. Адам стиснув футболку, в районі ребер Мейна, а обличчя поставив на груди, лобом уткнувся десь в ключицю, і тихі схлипи перетворилися у відчайдушний плач, допоки не скінчилися сльози, молодший підняв обличчя, витираючи мокрі сліди, та подивився вперед.

 

— Вибач за це. І за це також — Він вказав на футболку брата, яка виглядала так, ніби той випадково облився водою — Ти не проти якщо я покурю?

 

— Головне, щоб тобі стало краще — На його слова, молодший встав та пішов до своєї кімнати, але майже одразу повернувся, та відкривши вікно, сівши на підвіконня, дістав одну цигарку і підпалив її — Часто ти палиш? 

 

— Ні, насправді рідко.

 

— Тільки після сексу? — Ад посміхнувся.

 

— Не настільки рідко.

 

— Можна мені одну? — Мейн піднявся з дивану, та взяв в руки пачку.

 

— Так, звісно. Ти палиш? 

 

— Я вже кинув, але таким чином відсвяткую налагодження наших відносин — Якийсь час вони мовчки дивились у вікно, але це було не те незручне мовчання, навпаки, було спокійно — До речі, про твої спогади, у мене є ігрова приставка, і якщо хочеш, я куплю ще один джойстик та пограємо у щось — Очі молодшого знову почали наповнюватися сльозами — Все добре? Тебе обійняти?

 

— Не потрібно, просто, я радий. Звісно хочу — В підтвердження він посміхнувся.

 

— Тоді з мене джойстик, а тебе, щоб я більше з цигаркою не бачив — Мейн викинув зотлілий недопалок, та дав Адаму легенького щиглика, а Ад видав тихенький смішок.

 

Залишок дня, пройшов набагато краще чим його початок, хоча сніданок теж видався чудовим, але після нього, все ставало тільки гірше, ну, чи так здавалось. Хлопці після випитої пляшки вина, нікуди йти не хотіли, тому, посидівши ще трохи на кухні, розійшлись по своїм кімнатам, а потім і заснули. 

Наступний день почався добре, Ад прокинувся першим, та вирішив щось приготувати на кухні, одночасно роздивляючись що і де стоїть. Лазанья була успішно зʼїдена на вечерю, а в холодильнику, більше готових страв і не було, тільки овочі, які ще трохи і почнуть псуватися та соєвий соус, тому, заглянувши в морозильну камеру, серед десятків напівфабрикатів знайшов курячі стегна, вирішив скористатись нагодою. Спочатку він залив соєвий соус до стегон та відправив в духовку, згодом поставив на плиту розігріватися воду, паралельно рятуючи овочі, він порізав їх на невеликі кубики й кинув на пательню заливши водою з різними спеціями, в каструлю засипав рис, та чекав поки то все приготується.

 

— Що так смачно пахне? — З-під рога, виглянув сонний та розтріпаний Мейн, його звичка спати з накритою головою, явно не йшла на користь його волоссю.

 

— Ще поки нічого, але мають бути медові стегна в соєвому соусі та овочеве карі з рисом, тому що куряче філе я у тебе не знайшов. Що ти взагалі їси крім заморожених продуктів? 

 

— Доставку з закладів.

 

— Не здивований. Думаю, домашня їжа корисніше — Він перемішав овочі на пательні, та продовжив — До речі, був приємно здивований, коли знайшов у тебе кмин, кардамон, коріандр та приправу «карі», якби не вони, були б тільки стегна.

 

— Я сам не знав що вони у мене є — Він потер очі — Напевно, вони стоять з того часу, коли я тільки приїхав та пішов в магазин за продуктами, тут же нічого не було, от я і накидав в кошик порохи всього. Крупи до речі, теж з того часу. А ще довго? Бо я почув запах і захотів їсти — Після цих слів, молодший підійшов до духовки й відкрив її — Не спокушай мене, бо буду їсти сирим — Ад посміхнувся.

 

— Не будеш, стегна вже пів години як готові, але я хотів хрустку скоринку — Він одягнув рукавичку та дістав деко — Ти напевно іди в ванну, а я поки все красиво розкладу, якщо не вийде смачно, буде хоча б красиво — Мейн закотив очі на цю самокритику, але послухав брата. Коли Мейн повернувся, на столі вже стояли страви — Продуктів було не дуже багато, вистачило тільки на сніданок, тому сьогодні потрібно скупитись трохи, покажеш де тут найближчий магазин? 

 

— Я піду з тобою. Ні, не так. Спочатку ми підемо купувати джойстик, ну і можливо тобі ще щось треба теж зайдемо, і по дорозі додому купимо, щоб не таскати їх з собою. — Мейн сів за стіл — Ну що ж, зараз вирішу яка твоя «красива їжа» на смак. 

 

— Тільки обережно, вона ще не охолонула. —  Старший почав з гомілок, відкусив невеликий шматок, та задумливо почав жувати, потім, з допомогою виделки, спробував другу страву, Ад тільки спостерігав, опершись головою об руки — І як? В очах не темніє, свідомість не втрачаєш? — Мейн здивовано глянув на нього — Я додав отрути, тому що ти мені набрид — Адам взяв гомілку, та почав їсти — Дивно, але вийшло смачно.

 

— Я до вечора помру? — Йому підтверджено кивнули — Смачно говориш? Це поки найсмачніше, що я їв за рік. Чекаємо інших ваших страв шеф-кухарю, тоді я почну виставляти рейтинг, але поки це одноголосно перше місце. Критиками були я і мій голодний шлунок — Він продовжив їсти, але більш швидко, ніби їжу зараз заберуть.

 

— Не забувай дихати — Вже у всі зуби посміхався Ад. Взагалі, було трохи незвично так просто спілкуватись з братом, вчора вони у літаку навіть не розмовляли, а сьогодні все як колись, це звісно дуже радувало, але страх все втратити, але на цей раз знову, не міг залишатись непоміченим.

 

Після сніданку, брати вийшли з дому й направились до найближчого торгового центра та за пʼятнадцять хвилин були на місці. З самого початку вони зайшли в магазин техніки, де Ад довго обирав, який же колір джойстика він все ж таки хоче, та коли нарешті визначився, вони пішли до каси. Далі просто ходили по різних магазинах, нічого не купуючи, але ретельно роздивляючи, стомившись від своїх походеньок, вони зайшли в кавʼярню, щоб відпочити та перекусити, бо на вулиці вже збиралось сідати сонце. Закінчивши чи то обід, чи то вечерю, хлопці вирішили сходити за продуктами.

 

Повернулись додому вони близько девʼятої вечора, та вирішили перевірити новий пристрій на ділі. Вони сіли перед телевізором, для початку обираючи гру.

 

— Чому саме зелений? — Запитав Мейн, обираючи варіанти ігор в категорії «на двох».

 

— Це темно-зелений – мій улюблений колір, звичайний зелений мені не подобається, ріже очі.

 

— Тобто, ти хочеш сказати, що я маю віддати тобі свою футболку?

 

— Не обовʼязково, але я був би радий.

 

— Тоді вона твоя — Він награно зітхнув — Дідько, ми забули тобі купити домашніх речей. А зробити це зможемо тільки через тиждень, завтра вже треба на пари — Мейн задумливо промовчав, а потім додав — Ти знаєш, що тобі завтра потрібно піти в навчальну частину?

 

— Звісно, залишилось її тільки знайти.

 

— Тоді ми вийдемо раніше і я тебе проведу.

 

— Дякую — Якийсь час після цього вони мовчали.

 

— Як тобі гра «Unravel Two»? Ніби, по нашим спільним критеріям ідеально підходить.

 

— О так, знаю її, але пограти не було з ким — Ад позіхнув — Трохи пограємо, та я спати піду, бо щось втомився за день.

 

Так і сталося, близько години вони грали, не враховуючи часу, витраченого на стилізацію персонажів, а потім пішли по своїм кімнатам. Адам вперше за останній час, ліг у ліжко, та відразу заснув, а не постійно перевертався то на один, то на інший бік, в невдалих спробах провалитись у царство Морфея.

 

Проте на ранок, прокинувся так само рано, як і завжди, ніби навіть виспався. З годину він лежав у своєму ліжку, та читав щось в телефоні, поки не почув будильник та не пішов вмиватися, згодом готувати сніданок. Цього разу, продуктів було набагато більше, але він вирішив не морочитися, та приготував звичайні сирники, хоча на обід планував щось більш грандіозне.

 

— Доброго ранку — Зайшов на кухню Мейн, та здивовано запитав — Сніданок вже готовий? То ж тільки шоста ранку, ти хоча б виспався?

 

— Я просто раніше прокинувся, і на диво так, давно я не відчував себе виспаним після пробудження. Сьогодні у нас звичайні сирники.

 

— Якщо виспався, то супер, і дякую за сніданок — Він розтріпав чорне волосся, помічаючи що воно виглядало не так, як зазвичай — Ти накрутив волосся? Ніколи тебе не бачив з хвилястим.

 

— Ну, вдома у мене був фен, тому я сушив ним волосся, а в ванній я його не знайшов. І те що моє волосся вʼється не дивно, на маму подивись, точно така сама ситуація.

 

— Тобі так навіть більше личить, але якщо хочеш, то можемо купити фен. 

 

— Та ні, не потрібно, якщо ти говориш що мені личить, я тобі повірю. Хоча б трохи вийду з тіні свого брата-красунчика — На нього здивовано подивились — Чому ти так здивувався? У тебе дуже гарне обличчя, та його гострі риси, але при цьому зовнішність унікальна, що насправді велика рідкість. Це говорить тобі подоба художника з кривими руками, який постійно дивиться на людей, так що сперечатись марно.

 

— Та нічого подібного, ті начерки які я бачив, були неперевершені, так що ти несеш нісенітницю. Але я задумаюсь над твоєю самокритикою, якщо ти покажеш мені малюнки.

 

— Ні — Мейн розчаровано простогнав — Не ний, краще сідай снідати, а то ми запізнимось.

 

Згодом, вони вийшли з квартири, спустилися на ліфті, та через декілька хвилин були під стінами університету. Неочікувано до них підбігла руда дівчина та обняла одного із братів, вона була висока та струнка, але чорна приталена спідниця та біла заправлена сорочка, робили її ще більш довшою і тоншою. 

 

— Мейн! Так давно тебе не бачила, що ти забув тут у таку рань? Коли ти на пару вчасно прийдеш, це вже свято, а тут за годину до початку, щось трапилось? — Вона закінчила лепетати, та побачила поряд зі своїм одногрупником чорнявого хлопця, який був приблизно на пів голови нижчий Майна, декілька секунд вона оцінювала його, але потім посміхнулась та представилась — Я Бланш.

 

— Приємно познайомитися — Дівчина здивувалась.

 

— А твоє імʼя? 

 

— Ой, вибач. Я Адам — Хлопець стиснувся, ховаючи руки в рукава.

 

— Це мій брат. Він соромʼязливий, а ти накинулась на нас. Не всі такі екстраверти — Посміхнувся Майн, підколюючи дівчину.

 

— Брат? Ти ніколи не згадував про брата…— Дівчина перекидала погляд то на одного, то на іншого — Ви не схожі навіть. А, я зрозуміла! Це твій хлопець, але ти ще готуєшся до камінг-ауту, ну я почекаю.

 

— Я що, за літо став віддавати гейською аурою? Ти вже третя людина за останні дні, яка питає про це — Старший з братів зніяковіло почухав потилицю.

 

— Якщо чесно, то трошки віддає — Хлопець насупився — Та не хвилюйся ти, жартую я — Вона легенько штовхнула його ліктем убік — Від тебе завжди віддавало — Мейн зітхнув, а Ад хіхікнув.

 

— Добре, повірю тобі на слово. Ми трохи поспішаємо, я ще маю завести малого в навчальну частину, перший курс, сама розумієш — Дівчина розуміючи кивнула, та побігла далі. Коли брати зайшли в середину будівлі, Адам сказав: 

 

— Чому я малий? У нас всього рік різниці — Він здається був невдоволеним новим прізвиськом.

 

— Ну, ти наймолодший в родині, тому це твоє клеймо до кінця життя — Ад почав бубоніти собі під ніс— Не буркочи, ми вже майже прийшли — Через декілька хвилин Мейн зупинився біля одної з дверей — Ось тут знаходиться навчальна частина, просидиш ти там довго, попереджаю одразу. Бажаю тобі удачі і все таке. Якщо хочеш, побачитись поміж парами, то на великій перерві іди в буфет, він одразу біля входу справа.

 

— Дякую, добре, тоді побачимось — Адам зайшов в кімнату перед собою, а Мейн пішов на вулицю, з надією вбити час, оскільки до початку занять залишалось близько сорока хвилин.

 

На великій перерві, Ад все ж вирішив піти в буфет, з одногрупниками в нього не було нагоди познайомитись, бо на коротких перервах він бігав по університету в надіях знайти потрібну аудиторію, а на парі боявся що за цим дійством його помітить викладач, та в перший ж день вижене. Тому він і пішов до єдиної знайомої йому люди, в цьому «храмі знань». Буфет він знайшов швидко, тому що у нього були вказівки, а от як знайти одну людину серед сотні, якщо не більше, було невідомо. Декілька хвилин він ходив по великому простору з стільцями та столиками, та згодом втративши надію, наважився звідси забиратись, поки напівдороги його хтось не схопив за руку.

 

— Наздогнав нарешті — Це був трохи задиханий Мейн — Як би Бланш тебе не помітила, ти б і далі тут бродив. Ми зазвичай сидимо ось там вкінці — Він вказав на протилежний кут приміщення, та вони разом направились туди. Бувши вже на місці, старший підсунув два стільці, та витягнув брата вперед себе — Ставай на стільчик — На нього здивовано дивився його молодший брат, та зачекавши декілька секунд, очікуючи продовження речення, Ад зрозумів, що його не буде, та вже збирався встати на стілець, як його зупинили — Та не сприймай ти всі мої слова навсправжки! — Він засміявся та легень стукнув брата по спині — Це мій брат Áдам, якщо хтось назве його Ада́м, відучиться ходити — Скоріш за все, Мейн пародіював маленького Ада, позаяк той постійно наголошував про це в дитинстві, але зробив це, в більш грубій формі — Це мій…—Його перебила Бланш.

 

— Хлопець, а ти скритий гей! — Схоже, вона продовжила ранішню витівку.

 

— Ну нарешті, я вже думав що не доживу до його зізнання — Сказав хлопець, на імʼя Сем — Хто з вас пасив? 

 

— Семе, і ти туди ж…Ну якщо тебе так цікавить, то я пасив, можу продовжувати? — Не встиг він почати, як додали новий коментар.

 

— Та в сенсі «туди ж»? Тобі торік скільки дівчат пропонувало стосунки, пʼятдесят чи все ж рахунок дійшов сотні? А хлопців скільки? Вірно, жодного. Ми вже почали хвилюватись, що ти інцел. А тобі, всього лиш, треба було знайти хорошого хлопця — Вимовив Льюіс. 

 

— Та нікого я не шукав, мені його і так привели…— Схоже, сьогодні йому не дадуть слова.

 

— Ого, у вас настільки все серйозно, що вже почались рольові ігри? Дай вгадаю, ти коп, а він заручник. Ні, не складається, ти ж пасив, було навпаки так? І він тебе карав — Бланш подивилась на червонявого Ада, він ще не встиг звикнути до їхніх жартів, тому вона розчулилась над ним, вирішивши не заганяти його глибше в сором, зупинила гамір — Ну все-все, думаю ми достатньо познущались з Мейна. Так що ти там хотів сказати? — Гамір і справді припинився, і здавалось, такі шумні люди, зараз собі тихо сидіти, погодившись з думкою рудоволосої дівчини.

 

— Ну нарешті, ти наді мною зглянулась. Повторюю це…

 

— Не над тобою я зглянулась, тебе нема чого жаліти, сам собі палки в колеса засовуєш, подивись на Адама, він зараз вибухне від сорому — Мейн повернув голову, і справді, навіть вчора коли той випив, його обличчя так не горіло. 

 

— Всі все сказали? — Він зачекав якийсь час, щоб перевірити, чи не буде нових думок — Так ось, це Адам, мій брат, ми з ним не кровні, але суті це не міняє — Напроти сидячі студенти, Льюіс та Сем, сказали «у них є шанс», після чого дали один одному «пʼятірку», Мейн просто закотив очі, вирішивши ніяк це не коментувати — В одній родині вже девʼять років, живемо ми в спільній квартирі, так що ваші тусовки у мене, напевно, припиняються. Йому сімнадцять, він соромʼязливий та не дуже говіркий, так що прошу вас, не діставати його. Ну думаю це все, що вам треба знати, інше самі вже запитаєте. Тепер дивись — Він звернувся до Адама, який здається прийшов в норм — Бланш ти знаєш, вона староста моєї групи. Цей качок Сем, четвертокурсник, він ніхто. Дівчина з чорним волоссям Барбара, або просто Барбі, третій курс, вона там щось розумне робить в учнівській раді, якщо будуть якісь проблеми з навчанням, звертайся до неї. Блондин в окулярах – Льюіс, мій одногрупник та по сумісності, займається тією ж роботою що і Сем, тобто він ніхто. Бланш та Сем у відносинах. Ну і звісно я, блондин без окулярів, другокурсник, я також ніхто, проте, я харизматичний геній, мільйонер, філантроп або просто ваш покірний слуга Мейн — Він демонстративно вклонився, та сів на стілець, підсунувши його ближче до столу, Адам після цього також сів.

 

— Приємно познайомитись, не впевнений що одразу запамʼятаю всі імена, але буду старатись.

 

— Він такий милий — Промовила Бланш, ніби у повітря — У тебе є дівчина? — Він негативно помотав головою — Ей ти, брат року, як ти міг таке допустити? Хоча, кого я питаю — Вона демонстративно скинула волосся з плеча — А чим любиш займатися у вільний час? Що любиш слухати? Будеш виганяти нас з квартири? 

 

— Ну, люблю малювати, а потім підписувати з іншої сторони що це означає для мене, оскільки малюю я як правило зі своїх спогадів. Музику слухаю різну, але останнім часом рок. І виганяти не планую, мені важко засинати, тому не думаю що ви будете заважати мені, а якщо будете, я просто одягну навушники — Відповів Ад, знущаючись над рукавами своєї сорочки, постійно смикаючи її.

 

— Хто тобі сказав, що ти будеш у своїй кімнаті? Ти будеш разом з нами, в цю пʼятницю і перевіриш чи буде тобі весело.

 

—  А хіба я говорив, що ми збираємось в пʼятницю? — Здивовано запитав Мейн.

 

— Ад не проти, правда ж? — На її питання, рухаючи головою, відповіли «ні» — От бачиш, не проти, а у тебе вибору немає — Продзвенів дзвінок, що повідомляв про закінчення перерви — Що, вже? — Розчаровано сказала Бланш — Ну я тобі ще влаштую допит, ховайся від мене — Вона посміхнулась, взяла свою сумку та побігла. Прикладу Бланш дотримались всі з компанії, та розійшлись по своїм кабінетам.

 

Тиждень пролетів непомітно, Ад навіть, непогано подружився зі своїм одногрупником Вокером, а в четвер, вони пішли на прогулянку після закінчення занять, нічого особливого там не відбулося, хлопці гуляли містом, дискутували як швидко розвивається штучний інтелект (перша спільна тема яку вони знайшли), потім говорили щось про школу, а згодом ділились історіями з життя. Гуляли вони не довго, близько двох годин, тому як тільки Адам попрощався з новим знайомим, одразу відправився додому. Він зайшов у квартиру, поставив сумку, збирався зняти взуття, та в момент, коли він займався розшнуруванням, по рахунку другого кросівка, до нього звернулись: 

 

— О, ти вже повернувся? Чому тебе так довго затримали на парах? — Адам підняв голову, та одразу здивувався вигляду майже голого тіла на проти, не те щоб з ним було щось не так, навпаки, воно виглядало приголомшливо, але причина чому він її бачив, залишалась загадкою. Мейн помітив здивований погляд тільки після того, як ніби то достатньо добре витер волосся рушником — А ой, я просто вже звик так з ванної виходити, коли ти вдома я памʼятаю що краще одразу одягнутись, але цього разу ти сам винен. А ще радій, що на мені хоча б рушник, а взагалі я люблю голим ходити, а то була б у тебе дитяча травма.

 

— Я не…— Голос прозвучав надто високо, Ад прокашлявся та продовжив — Я не настільки невинний, як ти про мене думаєш — Він нагнувся, знімаючи нарешті взуття повністю — Твоє тіло виглядає справді добре, я помітив що ти став більший, але думав, що це вина напівфабрикатів.

 

— Це вина моєї наполегливості та спортзалу, в який я ходжу до речі, три рази на тиждень — Старший розвинув руки, та демонстративно покрутився.

 

— І коли ти останній раз там був? 

 

— Пів години тому, тільки прийшов додому. Так погоджуюсь, за цей тиждень був тільки один раз, корю себе за це, але в цьому винен не я, а плавучий графік пар — Згодом він додав — А де ж компліменти?

 

— Мені здається ти і сам їх собі достатньо наробив.

 

— Все настільки погано? — Мейн закрив обличчя руками, імітуючи плач. 

 

— Та ні, навпаки.

 

— І це все? Ти ж художник, деталі мілкі помічаєш і все таке. Добре, я не хочу компліментів, просто розкажи як бачиш. 

 

— Ну…— Ад почав підходити ближче до брата, та зупинився коли між ними відстань, була близько метра — Не памʼятаю точно, яким твоє тіло було раніше, але здається, у тебе стали плечі ширше, ноги почали виглядати міцніше, особливо стегна, живіт тепер більш рельєфний, ну а якщо говорити за мої слабкості, то найбільше мене заманюють ключиці і тазові кісточки, вони не надто натягнуті шкірою, як наприклад у мене, вони кидаються в очі одразу, комбінуючи з вилицями та лінією підборіддя, це я про ключиці, в одязі звісно, кульшової кістки не видно. Але, що головне, їх тінь, вона важка на папері, оскільки виглядає як чорна лінія, але бачити це своїми очима, це щось неймовірне — Молодший взяв брата, за плечі, та розвернув спиною до себе — Зрозуміло, плечі стали ширші, через збільшення мʼязів на спині. Трошки видно хребет, але це не псує загальну картину, навпаки, лопатки здаються більш виділеними, чим є насправді, а талія у тебе нікудишня. Я закінчив.

 

— Так який вердикт? 

 

— Простими словами, ти сексуальний, не дарма ходиш в зал, але якщо будеш продовжувати в тому ж дусі, або навіть збільшувати тренування, станеш занадто накачаним, що особливо мені, не подобається, але діло твоє, ти питав мою думку, я відповів.

 

— Якщо згадати твої слова про моє лице, те що воно гарне, через унікальні риси, що таких людей мало. Додавши оцінку тобою мого тіла, можна зробити висновок, що я для тебе приклад краси та повної досконалості.

 

— В якомусь плані, це справді так. 

 

— Ох, ну якщо ти так сильно захоплюєшся мною, я дозволяю тобі доторкнутися до прекрасного, тобто до мене.

 

— Ти назвав мене художником, а не скульптором, я спостерігаю, а не лапаю — Адам посміхався з моменту, як брат спитав його за «вердикт», бути частинного цього спектаклю достатньо весело.

 

— Ну, я звісно все розумію, я розбив тобі серце, та ти страждаєш через це, але я, поважаю своїх фанатів, тому, дозволяю тобі провести ніч зі мною, в якій я, буду світити тобі замість сонця вночі — Мейн награно підняв руки вверх, та продовжив — Так іди до мене моя зоря!

 

— Вибач братику, але у мене немає фетиша на інцест, тому твої бажання я не змозі виконати — Старший з них взявся за серце, продовжуючи свою театральну гру — А ще, я неповнолітній, недосвідчений, але можу нагадати, ким я являюсь тобі за родоводом — Ад повернувся в передпокій, та взяв свою сумку в руки, відкрив двері своєї кімнати, та кинув її біля дверей всередині, та повернувся назад — І забув сказати, з цього моменту, витягуєш речі з пальної машини тільки ти. Я тепер боюсь тебе, та в ній застрягнути — Він прослизнув за спину брата, опиняючись у ванній, та почав мити руки, після чого вмив лице та скористався рушником.

 

— Ти стерва — Розчаровано сказав Мейн, він тільки почав відчувати себе актором, а Ад все обірвав.

 

— Я сучка — Адам повернувся, але закінчивши виправляти брата, пішов далі в напрямок кухні, і прийшовши на місце, почав діставати потрібні інгредієнти — Ти знаєш, що я не дам тобі їжі, якщо ти не одягнешся? — Мейн зрозумів його натяк, й пішов до своєї кімнати та замінивши рушник на шорти, повернувся. Ад оцінюючи подивився та зітхнув — Толку від них менше, чим від рушника, а все виною те, як ти їх одягнув — Молодший підійшов, взявся за резинку світлої тканини, та підтягнув їх максимально вище — Коли ти почав носити одяг так низько? 

 

— Я досі намагаюсь тебе звабити — Мейн повернув шорти в попередній стан, та сів за стіл.

 

— Коли я мав на увазі «одягнутися», я говорив про футболку й штани — Ад дістав із холодильника два шматки яловичини — Що ти думаєш про те, щоб пообідати стейком?

 

— Хороша ідея — Старший потягнувся — А де ти бачив, щоб люди в таку спеку, ходити так тепло одягнуті по дому? О, ти так і не сказав, чому тебе на дві години затримали.

 

— Ніхто мене не затримував, я з одногрупником прогулявся — Він кинув шматок вершкового масла на пательню. 

 

— І як пройшла прогулянка? 

 

— Здається добре. Його звати Вокер, він ніби хороший хлопець, але, як на мене, занадто тактильний. Або скоріше, це я занадто відлюдькуватий — Адам кинув два шматки, поки ще сирої яловичини та знову звернувся до брата — Наріж, будь ласка — Він поставив на стіл маленькі помідори, перець та моркву. 

 

— Щось сталося? — Мейн скористався дощечкою та ножем, які стояли на столі, починаючи виконувати прохання.

 

— Не те щоб…— Він задумався — Під час прогулянки, він тримав мене під руку, а коли ми прощались, обійняв. Я не знаю чи це дивно. 

 

— Ви проводили час разом до цього? 

 

— Ніби ні, інколи говорили в перерві між парами, ну не враховуючи, коли я до вас в буфет ходив звісно. Сьогодні, перед останньою парою, він запропонував мені прогулятися завтра, але завтра мають прийти Бланш, Сем, Барбара та Льюіс, тому я сказав що у мене не вийде, та запропонував сходити сьогодні. На цьому думаю вся взаємодія. 

 

— Тоді, думаю трохи дивно. Можливо, він запав на тебе? 

 

— Поняття не маю. Та і як це взагалі можливо, ми тільки тиждень навчаємось в одній групі, а ще я сумніваюсь, що мене є за що кохати. Навіть, якщо твої здогадки правдиві, логіки я в цьому не бачу.

 

— Чому ти так не любиш себе? — Молодшого, це питання трохи поставило в ступор.

 

— Що? До чого тут це? 

 

— Ну, ти постійно критикуєш себе. А зараз, ще й говориш, що тебе нема за що кохати. Думаєш, тебе не кохать батьки? 

 

 — Батьки це трохи інша категорія. От за що мене можна любити? — Адам вимкнув плиту, та забрав вже нарізані овочі.

 

— Для початку, з тобою приємно спілкуватись, тому що Бланш, тільки про це і говорить, ти вихований, внаслідок чого тебе приємно слухати, якщо тебе розговорити, то ти неймовірно цікаво розповідаєш, навіть самі банальні історії, причину цього я сам не розумію, але суті не змінює. Далі, через твою соромʼязливість, хоча мені здається що вона проявляється тільки під час діалогу з малознайомими людьми, але з усім тим, ти милий, це чи то залежить від твоїх дій, як приклад, необхідність чимось зайняти руки, твоя стриманість, і взагалі від тебе ніби віє добром, ти завжди ділишся якщо щось їси, намагаєшся завжди допомогти або підтримати, навіть якщо у тебе немає часу або можливості. Не мало важливо те що ти неймовірно смачно готуєш, та дуже охайний, часом навіть занадто, а ще ти гарно малюєш. Ну і до цього всього, додається дуже приваблива зовнішність, а правильно обрана зачіска все ще більше покращує. Ну а те що ти сучка, знаю тільки я — На останні слова Ад посміхнувся, та поставив на стіл сьогоднішній обід, після чого Мейн додав — Дякую.

 

— Ну, про те як я себе веду і як зі мною спілкуватись я звісно не знаю, але от про інше можу заперечити. Толку з того що я, ніби то гарно малюю немає взагалі, позаяк свої роботи я нікому не показую. Про те що я готую, найкраще знаєш як раз ти, навіть вдома я готував рідко. А охайність це те, чого мене навчили батьки, а ти в своєю чергою, за рік самотнього життя, цієї риси позбувся — Він пройнявся їсти. 

 

— Ох, а я ж говорю що ти сучка, навіть тут мене образив, але твоєму милому личку я все пробачу — Мейн підморгнув.

 

— Не потрібно саркастично хвалити мою зовнішність, у мене і так проблеми з самооцінкою. Краще їж, а то охолоне. 

 

— Хто тобі сказав що це був сарказм? — Старший з братів також почав трапезу. 

 

— Твоя інтонація.

 

— Це взагалі-то був флірт.

 

— Чому ти зі мною фліртуєш, і чому ти досі не одягнувся? 

 

— Я тебе продовжую зваблювати. 

 

— От для тебе це все жарт, але от якщо, я таємно закоханий у тебе, і ти мене цим ображаєш? — Адам зрозумів що це прозвучало серйозніше, чим він планував. 

 

— Ну тоді, тобі доведеться в цьому зізнатись, і я перестану.

 

— Я закоханий у тебе — Після цих слів, Мейн закашлявся, тому що майже подавився — Іди і нарешті одягнись! 

 

— Так от як ми граємо — Він встав з-за столу, та підійшов до свого опонента — А якщо, я насправді теж закоханий і це не жарти? — Мейн взяв брата за підборіддя та направив в сторону свого обличчя — Тоді прийдеться цілуватись — Він почав наближатись до чужого лиця, але його торкнули в груди. 

 

— Іди одягнись! — Майже крикнув зніяковілий Адам.

 

— А ти почервонів — На нього подивився брат, який вже починав обурюватись — Та іду-іду.

 

Як тільки Мейн, сховався з поля зору Ада, молодший одразу поставив лікті на стіл, та закрив своє лице, справді було відчутно як воно горить, «дурень» подумав він про брата, після чого встав, вмив лице холодною водою, та сів на своє попереднє місце, згодом повернувся і старший. Залишок вечора пройшов не так палко, але все ж таки, був досить позитивним, після того, як вони пообідали, сіли грати в приставку, аж до самої вечері, на котру все ж скористались напівфабрикатами, тому що відриватись від гри було важко, розійшлись по своїм кімнатам близько опівночі, в якій Мейн одразу ліг спати, а Адам з годину виконував завдання на завтрашній день, тому що раніше часу на це не було, і до того ж посидіти з братом хотілось якнайбільше. 

 

На ранок Адам прокинувся жахливо не виспаний, тому вимкнув будильник і продовжив спати. Мейн також прокинувся пізніше, через те, що переводив ненависну мелодію кожного разу на пʼять хвилин, і підскочив тільки як побачив на годиннику «07:20», обурений тим, що брат його не розбудив, побіг у ванну, а коли вийшов з неї, був здивований що їжею не пахне, та і молодшого десь немає, він оббіг всі кімнати, та знайшов його мирно сплячим у своїй спальні, й почав будити. Ад ліниво потягнувся, так і не розплющивши очі.

 

— У нас пів години до початку пар — Після цих слів, він скинув ковдру та почав знімати з себе речі, паралельно шукаючи щось в шафі, старший на деякий час завис та здивовано дивився на занадто худу спину, в одязі все здавалось не настільки погано, але згадавши що він також поспішає, покинув кімнату. 

 

В універ вони зайшли під звуки дзвінка та розійшлись. В буфеті знов зустрілись, але вже в компанії знайомих їм студентів, де Ад розпитував про те, хто що хоче їсти сьогодні на вечірці, та записав щось в телефон. Ще вони обговорили що планують пити, та скільки чого брати, і ніби розвʼязавши необхідні питання на цей день, почали жалітись на викладачів, точніше, почав Мейн, а всі інші його в цьому підтримали. 

 

Оскільки пʼятниця це скорочений день, пари було всього три, та брати повернулись раніше звичайного, Адам пішов одразу в душ, позаяк часу вранці на це з відомих причин не було. Як тільки він вийшов, то застав брата на кухні, за нарізанням овочів, як тільки той його побачив, одразу сказав: 

 

— Здається ти в душі був цілу вічність. Щоб скоріше поїсти, я вирішив сам обрати що ми будем їсти, та зрозумів, що помру без овочевого карі, яке ти готував. Ось всі овочі, вимиті та порізані, рис вже готовий, так що твори — Ад підійшов до холодильника.

 

— Ти дещо забув — Він дістав з нього залишки сирої яловичини, що залишись зі вчора — Сьогодні у нас буде карі з яловичиною, так що навіть не надійся що рішення прийняв ти — Ад засміявся — Чому ти такий голодний? Ти що в буфеті нічого не взяв? 

 

— Та після твоїх страв, їжа в буфеті як пісок на смак. А ще скажи, з чим я маю допомогти, щоб ти скоріше закінчив? 

 

— Та ти і так вже все зробив, дякую. Але якщо ти настільки голодний, можу запропонувати тобі бутерброди з сиром, але ти зробиш їх сам, тому що я маю ретельно спостерігати за мʼясом — Мейн піднявся, та дістав хліб і сир.

 

— Ти будеш? 

 

— Ні, дякую. Але і ти не роби багато, а то наїсися, і не торкнешся до того що я приготую. 

 

— Ніколи такого не буде, щоб я відмовився від твоїх шедеврів — Старший взяв тарілку, склав на неї два бутерброди й поставив у мікрохвильовку — А ти що, не голодний? Ти ж ніби, теж нічого не купляв собі на перекус.

 

— Я розумію що я голодний, за бурчанням живота, відчуття голоду я не відчував вже рік напевно, якщо не більше. 

 

— Можливо тобі до лікаря звернутись? 

 

— Не можу сказати, що мене це хвилює.

 

— А мене хвилює. Я сьогодні зранку, як побачив твою спину, злякався.

 

— Так, я знаю що трохи схуд.

 

— Ти це називаєш трохи? Ти кілограмів двадцять скинув!

 

— Добре мамо. Але я і так почав більше їсти. У мене три прийоми їжі, ну, згоден, інколи два, але не один, і це не фрукти або інколи суп, так що не буркочи, а подай мені краще рис і тарілки, ще хвилин десять, і все буде готово — Згодом, вони сіли обідати, потім прибрали зі столу та якийсь час дивились фільми, як неочікувано Ад запитав — Котра година? 

 

— Майже пʼята, а що? 

 

— Всі ж прийдуть на восьму, а мені ще треба приготувати щось, та закінчити проєкт. 

 

— Навіщо робити його сьогодні? В тебе ще два дні вихідних є, ти до понеділка точно встигнеш.

 

— Та це не для універу — Адам якось стомлено сперся на спинку дивану, а Мейн здивовано подивися на нього — Це по роботі, треба завтра вже відправити.

 

— Ти працюєш? В чому завдання? А чому не говорив? — Старший закинув його питаннями.

 

— Ну це, не те щоб повноцінна робота, скоріше підробіток, тому і не говорив. А завдання полягає в тому, щоб малювати, як не дивно. 

 

— Так ти ж не малюєш тих, кого не кохаєш. 

 

— По-перше, хотіти і робити це різні речі. По-друге, я малюю не портрети, а комікси.

 

— Ого, круто, а їх хоч покажеш? Чи там типу, заборона якась на це? 

 

— Ні, заборони немає, але були б це звичайні комікси, я б показав.

 

— А чим вони незвичайні? 

 

— Тим що це порнокомікси, і мені таке показувати буде соромно. 

 

— А твій роботодавець знає, що ти незайманий? — Саркастично запитав Мейн. 

 

— А яка різниця? — Щиро не розуміючи, запитав молодший.

 

— Ти ж маєш малювати статевий акт, прелюдії там, емоції які відчуває персонаж в моменті, а як це зробити, якщо сам не знаєш цього? 

 

— Ну, з приводу того що не бачив, я не згоден, завдяки інтернету у мене завжди є доступ до порно. А от те, що не відчував, це і не потрібно. Людям, для того, щоб подрочити, не потрібен реалістичний секс. І до того ж замовник мені пише що він хоче. Наприклад, з якого мультфільму чи аніме мають бути персонажі, або якщо це щось з голови, як вони мають виглядати, потім він розписує як почати історію, що має бути всередині і чим закінчитися, інколи просять додати якісь конкретні діалоги, але це рідкість, ну і на цьому все. Моя робота – малювати чужі фантазії, а не придумувати їх — Ад піднявся з дивану — Я зараз візьму графічний планшет й повернусь. Я хочу додивитися фільм.

 

Коли Адам повернувся, Мейн намагався щось підглянути, але все було марно, після чого він запитав: 

 

— А скільки в тебе коштує замовити один розділ? — Молодший підняв погляд, та задумався. 

 

— Розділи бувають різні, але якщо брати середній, то напевно…Ні, не можу точно сказати, мені потрібно знати всі критерії, а якщо це щось повʼязане з фетишами, особливо нестандартними, то я беру більше. Так що ціну навіть приблизно не назву. А ти що, хочеш щось замовити? Якщо так, тоді я тебе слухаю — Він повернувся до планшета.

 

— Ну тоді слухай. Персонажів буде двоє, геї, нехай вони будуть зведеними братами. Щодо опису, перший типу як я, а другий, такий з чорним волоссям, трошки нижче першого персонажа, худий, соромʼязливий, але моментами поводиться як сучка. На цьому думаю все.

 

— А там, сюжет, хто актив, хто пасив? Так стоп — Ад відірвався від малювання, та побачив хитре лице напроти, яке здається, скористалось його зайнятістю, та кинув в нього подушку — Збоченець! — Мейн залився сміхом.

 

— Так сам казав «хотіти і робити – різні речі», та і до того ж гроші зайвими не бувають.

 

— Я ні за які гроші не буду робити комікс про себе!

 

— Тобто, те що він про нас двох тебе не хвилює? — Мейн поставив перед собою руки, захищаючись таким чином, від направлених на нього ударів подушкою. 

 

— Та дістав ти вже! 

 

— Ну вибач-вибач, продовжувати не буду — Він підняв руки, кажучи про те, що він здається — Як ти взагалі обрав такий напрямок? 

 

— Я його не те щоб обирав, просто хотів собі купити дещо, а воно коштувало дорого, батькам на шию свої забаганки я вішати не став, тому шукав щось, за що платять дорого, а оскільки я вмію бруднити листок, на цьому список і закінчився. 

 

— І що ж це ти таке купити хотів? 

 

— Похолоднішає, побачиш.

 

Адам повернувся до малювання, залишалось всього декілька сторінок, тому він вирішив прискоритись, щоб за годину зробити як можна більше, а завтра відповідно, більше відпочити. Коли він закінчив, то піднявся та пішов на кухню, нічого краще чим приготувати піцу він не придумав, тому що вона робиться  відносно швидко. Він замістив тісто, порізав необхідні продукти, натер сир, дістав соус, після все це зʼєднав, та поки та готувалась в духовці, знову взяв до рук графічний планшет, але користувався він ним не довго, позаяк скоро, у квартиру подзвонили, і до них завалилась групка веселих людей, які були в передчутті сьогоднішнього вечора, тримаючи в руках поодинокі пляшки або пакети з алкоголем. Як всі вже зайшли у вітальню та розсілися хто на диван, хто на підлогу, Ад відкрив духовку та дістав звідки декілька ароматних кілець, розрізав їх на рівні шматочки та поставив на кавовий столик, Мейн паралельно відстав склянки і келихи, та вручив їх кожному в руки, компанія обрала музику, яка буде покращувати вечір своїм звучанням, та наливши у свої скляні наряддя, хто вино, хто пиво, хто більш міцний алкоголь, почали цю вечірку. Перших дві години все було добре, потім Бланш і Сем пішли кудись разом, Адам задався чим питанням, на що Мейн йому відповів: 

 

— Це означає, що Бланш в лайно, та вони ідуть займатися тілесними втіхами. Чорт…— Старший з братів вибіг в коридор, та звернувся до парочки — Ідіть в мою кімнату, не треба влаштовувати гармидер в Ада. І до речі, спите ви теж там.

 

Через деякий час двоє повернулось, всі напевно вже звикли до їхніх витівок, але от Адам відчував себе трохи зніяковілим, розуміючи чим вони там займались, не те щоб він чув якісь звуки, але сам факт бентежив його. Бланш, побачивши це, тільки пожартувала, та запропонувала ще один келих, а згодом і зіграти в якусь гру, всі зупинились на щось типу «правда чи дія», але відмінність була в тому, що спочатку хтось придумував завдання, потім обирав скільки людей потрібно для його виконання, після розкладались карти, та останні переможені виконували його. Спочатку завдання були не важкі, та червоніти сильно не приходилось, але з кожною хвилиною алкоголь все більше затуманював розум, та з часом вони ставали все більш гостроцікавими.

 

— О, вже моя черга? — Здивовано запитав Ад, одразу обмірковуючи що таке вигадати — Ну, нехай двоє переможених, будуть цілуватися з язиком впродовж хвилини — Вони роздали карти, внаслідок кількості людей, карткова партія займала не більше пʼяти хвилин, але ближче до її завершення, молодший зрозумів, що підставив самого себе. Сем, Льюіс та Бланш перші покинули гру, в ній залишались тільки сам Адам, Барбі та Мейн, і як би відчайдушно Ад не намагався перемогти, все було марно. Закінчилось все тим, що Барбара покинула коло, але брати продовжували грати, їх зупинив Сем.

 

— Навіщо ви продовжуєте? Ви тут двоє переможних, а я дістаю секундомір — Він присів біля хлопців, та постукав їх по плечах. 

 

— Можливо переграємо? Він все ж таки мій брат — Сказав Мейн, в надії що друзі пожаліють їх. 

 

— Ее ні, я імітувала лесбійський секс з Бланш, вона мені взагалі-то теж як сестра. Так що навіть не надійся, і не забудь про язик — Посміхаючись відповіла Барбара.

 

Брати сіли один навпроти одного, в той час, як інші присутні в кімнаті організувалися навколо них, уважно спостерігаючи, Сем сказав «Три, два, один» та запустив секундомір. Це була напевно, найганебніша хвилина за життя братів, було досить соромно робити таке, ще й привселюдно, але і відійти в іншу кімнату вони не змогли, щоб все було чесно. На щастя, ця хвилина все ж закінчилась, та почувши звук повідомляючий про це, Адам ніби відплигув від брата, паралельно витираючи губи. Майн нахилився до його вуха, та прошепотів:

 

— Набагато краще чим в дитинстві — Помічаючи ще більш почервонілі щічки, хоча здавалось куди вже більше, та потягнув за одну із них — Ото ж ви покидьки — Сказав він вже так, щоб почули всі присутні.

 

«Навіть приємно було, не те що з Сінді», подумав Адам, але після усвідомлення, встав та одним духом випив свій повний келих, в спробах заспокоїтись, позаяк, здається протверезів за цю хвилину. Вечір продовжувався, але не довго, оскільки спочатку Льюіс і Барбі вже в сидячому положенні заснули на дивані, а через годину і всі інші захотіли спати, що не дивно, тому що на годиннику вже була майже пʼята година, чи то ночі, чи то ранку. Вони розбудили сплячих друзів, розклали тим диван, та пішли по своїх кімнатах, Бланш з Семом в кімнату Мейна, а брати в кімнату Ада. Коли вже всі майже спали, один Адам ніяк не міг заснути, він спостерігав за не в змозі зручно лягти братом, який постійно міняв положення в якому він буде спати. 

 

— Не зручно? — Все ж запитав молодший з них.

 

— Та ні, чомусь заснути не можу — Мейн сів, спираючись на узголівʼя ліжка — А ти чому не спиш? 

 

— Та ось думаю до чого ти це сказав. 

 

— Що сказав? 

 

— «Набагато краще чим в дитинстві»

 

— Забув чи що, як я твій перший поцілунок забрав? — Старший посміхнувся, підколюючи брата. 

 

— Не забув, тому що це я у тебе забрав.

 

— Ой, та що ти там забрав, ти мене по лобі вдарив хіба що — Мейн отримав легенький удар в потилицю.

 

— Я не про це. Навіщо ти це сказав? Мені і так соромно було…— Адам замʼявся — Пропоную більше ніколи не згадувати що сталося сьогодні.

 

— Ага, звісно. А як я буду дратувати тебе, ти не подумав? — Молодший вже збирався додати щось незадоволене, але Мейн здається передбачив його слова та різко накинувся на Адама, нависаючи над ним зверху — Почнеш буркотіти – поцілую — На якийсь момент його брат застиг, але потім відштовхнув, скидаючи з себе.

 

— Іди ти! — Ад відвернувся від брата на протилежний бік, чи то через злість, чи то через почервоніле лице, але той просто обняв його зі спини, уткнувшись носом у верхівку голови, але той почав брикатися.

 

— Не відпущу доки не заснеш — Спроби вирватись з обіймів припинились під важке зітхання, Мейн почекав якийсь час, почувши тихе, майже непомітне сопіння, він обережно перебирав волосся в пальцях, потім поцілувавши брата в голову, через декілька хвилин заснув і сам.

 

На ранок, Адам звісно ж прокинувся перший, але дещо незвичне було в його ранішньому пробудженні, це була незвичайна важкість на власному тілі, він не розумів що коїться, але побачивши на своїх грудях щільно скріпленні руки, спочатку злякався, а потім згадав вчорашні каторги. Він обережно намагався розірвати вузол з рук, на що, сонний Мейн зробив хватку ще сильніше, та молодший почав будити брата.

 

— Мейн, мені потрібно приготувати сніданок, відпусти мене — Старший розплющив очі, та розірвав хватку, шукаючи серед покривал та подушок свій телефон

 

— Навіщо тобі готувати його в таку рань? Зараз тільки десята, всі спати будуть мінімум до чотирнадцятої, так що спи далі — Він поклав вже встиглого сісти на край ліжка Адама, та знову обійняв ого, але на цей раз, уткнувши того собі в груди. 

 

— Мені тісно.

 

— Досить говорити, спи давай.

 

Але як би Ад не намагався знову вибратись, у нього не виходило, тому він здався, але через нестачу повітря, піднявся вище до чужої шиї. «Він так приємно пахне. Навіть не можу описати цей запах. Але він все одно покидьок, ні його лице, ні його тіло, ні його запах не заставлять мене передумати. І що на нього найшло? Чому йому так весело знущатись з мене? Інколи він таке витворює, що мені хочеться скрізь землю провалитись, але хоча б, я не ведуся на його провокації. Через них я не можу перестати думати про цього придурка, та і дивні думки лізуть в мою голову, от як наприклад, вчора після того клятого поцілунку. Так, я думав раніше про це, пора собі в цьому зізнатись, але не при таких же обставинах, але як би це сталося при інших обставинах, було б ще гірше. Чому я стаю ще більш дивним з кожним днем, як тільки переїхав сюди? Не те щоб, раніше я був нормальний, я і так змирився з диким захопленням від Мейна, але це щось ще страшніше. Я хочу постійно бути поруч з ним, бачити його, торкатись, а він це тільки провокує, заграє зі мною, фліртує. Не те щоб мені не весело через це, але коли його вистава закінчується, я відчуваю себе лайном, тому що розумію, що хочу, щоб все це було по-справжньому. Я і правда сходжу з розуму, мені потрібно на когось відволіктись, оскільки мені страшно до чого це може привести. Але на кого я можу відволіктись? Можливо Барбара, вона досить цікава й розумна, або Вокер, перше враження оманливе, я напевно не правильно зрозумів його на тій прогулянці, а якщо він все ж закохався у мене, можливо щось з цього і вийде, він досить привабливий, так що можливо з часом я зможу відповісти на його почуття. Чорт, ні, я надіявся точно так само коли почав стосунки з Сінді, і це ні до чого хорошого не привело. Взагалі, я накручую себе, це просто здогадки, а коли все стане зрозуміло, то і буду вирішувати. А зі своїми почуттями мені що робити то? Хоча ні, це не важливо, краще як завжди, ігнорувати. Тому що я вже не маленький хлопчик, трюк з поцілунком як в дитинстві не пройде, я навіть не можу попросити обійняти мене, оскільки це буде дивно. А зараз він сам обіймає мене, хоча я продовжую удавати, що мені це не подобається. Зараз краще насолодитися моментом, та намагатись заснути, тому що не відомо чи таке колись повториться взагалі», те що думав Адам, перед тим як все ж заснути, що на диво, у нього вийшло. 

 

Ад прокинувся другий раз за день, тільки о пʼятнадцятій годині, і виключно через те, що його розбудив брат, у якого не вийшло обережно розірвати обійми. Він неохоче розплющив очі, та помітив тільки як світловолосий хлопець виходить з кімнати, та намагається обережно закрити двері ззовні, щоб ті не створювали зайвого шуму. Адам намагався заснути знову, але здавалось якось занадто просторо та холодно, тому він залишив надію продовжити сон, та поплентався на кухню. Там він застав Барбару та Льюіса, які варили каву. 

 

— Доброго ранку, тільки прокинувся? — Запитала дівчина з густим та темним волоссям, відволікаюсь від приготування напою.

 

— Я прокинувся ще о восьмій, але Майн мені не дав цього зробити, я назад заснув, а зараз голова болить, напевно спав задано багато.

 

— Можу тобі запропонувати таблетку, якщо хочеш звісно.

 

— Буду дуже вдячний — Дівчина відійшла від плити та почала шукати пігулки у своїй сумні, а коли знайшла протягнула одну Адаму — Дякую — Він набрав склянку води — Зараз зачекаю поки біль пройде, та почну готувати сніданок, чи вже скоріше обід.

 

— Сумніваюсь що у цьому є потреба, хіба що похмільний суп. Тому що на ранок, добре себе почуваємо тільки я та Мейн. І до речі про нього, він пішов в душ, так що сам буде винен що його порція кави, дістанеться тобі — Барбара взяла три чашки, по черзі наливаючи в них рівну кількість кави. 

 

— Я не дуже люблю каву, для мене вона занадто гірка, краще зроблю собі чай. Але дякую за пропозицію — Молодший поставив чайник на плиту, а коли сів на попереднє місце, побачив Мейна, який тільки вийшов в душу, волосся було мокре, та залишки його вологи, стікали краплями на чорну футболку, яка була на розмір більша. 

 

— Чому ти не спиш? Я все ж розбудив тебе? — Він сів за стіл, та взяв чашку ще гарячої кави — Дякую Барбі. 

 

— А не потрібно було мене тримати в заручниках, тоді б і не прокинувся. У мене і так слабкий сон, а тут ще й це.

 

— Ну, я б не сказав, що ти був проти — Сказав хлопець, роблячи перший ковток.

 

— Про що це ви? Хочете сказати, що Бланш мала рацію, коли казала про рольові ігри? — Дівчина приєдналась до розмови.

 

— Типу того, він спати не хотів, хоча малюкам вже пора було б, ну от я його і обняв, щоб той не брикався, заснув як миленький. Навіть без колискової чи казки. 

 

— Ха-ха — Дівчина засміялась — Ну, якщо у тебе були тільки добрі наміри, то тебе можна пробачити. 

 

— Та нічого подібного! У мене спина через нього болить. — Додав Ад, який вимикав закипілий чайник. 

 

— Ну по тому як ти швидко заснув, я б так не сказав — Майн підійшов до молодшого брата, та почав безжально розтріпувати його волосся, він вже чекав слів про його незадоволення, але той нічого навіть не збирався говорити — Ти чому мовчиш? — На ці слова, його брат зітхнув. 

 

— А навіщо щось говорити? Ти і так знайдеш до чого докопатись — Він скинув руку зі своєї голови, та взявши в руки чашку з гарячим чаєм, додав — Я буду працювати — Та втік з поля зору.

 

— Він образився. Здається, ти його часто подібним дістаєш. Якщо він мені нажаліється на тебе, я тебе не пробачу, отримаєш як треба — Сказала Барбара, та віднесла каву тихо помираючому Льюісу, але швидко повернулась назад.

 

— Так я ж ніби і не сказав нічого такого…

 

— Твоя головна проблема в тому, що ти не вмієш ставати на місце інших людей — Вона взяла з підвіконня червоне яблуко, та одразу відкусила його — Ну от дивись, йому і так вчорашній вечір дався важко, точніше той поцілунок, не знаю чи ти помітив, але він ніби пониклий був, хоча відчайдушно намагався приховати це, не знаю звісно, як він поводив себе коли я заснула, але мені здається, що так само. Його обʼєктивно бентежило щось. Маю здогадки, що це те, що ти йому на вухо сказав, не знаю звісно що там було, але і питати не буду, це ваше особисте. Ось це була твоя перша помилка. Далі, ось ці твої підколи, можливо якщо ти це робиш, коли ви тільки вдвох це весело, але зараз тут є я і Льюіс, тобто сторонні люди. Льюісу звісно до біса про що ми тут говоримо, оскільки зараз він молиться на пігулку, щоб та йому допомогла, але суті для Ада це не змінює. Так що, його образа більш чим виправдана.

 

— Думаєш, мені варто попросити вибачення?

 

— Це вже тобі вирішувати. Я його не настільки добре знаю, щоб розуміти про що він думає.

 

— Добре. Дякую тобі — Мейн задумався, як йому все ж слід вчинити — Я напевно піду поговорю з ним — Він встав з місця, та пішов до спальні, але перед тим як потягнути за ручку, декілька секунд збирав у своїй голові слова, і коли все ж зробив це, постукав, та зайшов — Я думаю мені слід попросити вибачення — Сказав він до свого брата, який здається навіть не помітив його, або відчайдушно робив такий вигляд. 

 

— За що? — Адам підняв голову та подивився на опонента. 

 

— Як мінімум за сьогоднішній ранок, чи скоріше день.

 

— І що ж ти зробив не так? 

 

— Почав підколювати тебе в присутності Барбари та Люіса. За що Барбі мені і влаштувала бесіду, про те що я мудак. Я зрозумів чому вона так вирішила, тому і прийшов — Мейн підійшов до столу, за яким сидів Адам, та протягнув руки, натякаючи про примирливі обійми — Мир?

 

— Так — Молодший з братів обернув голову назад до столу, ігноруючи обійми, на які натякав старший всім своїм виглядом. Мейн звісно засмутився, але наполягати не став, та просто вийшов з кімнати.

 

Коли всі вже прокинулись, Мейн став готувати курячий бульйон, його навички звісно було не такі високі, але і Адама з цього приводу він турбувати не став. Коли всі пообідали, та почали збиратися по своїм домівкам, молодший з братів вийшов з кімнати, та зі всіма попрощався, але коли він з братом знову залишився на самоті, повернувся до спальні та закрився там. Мейн не хотів турбувати його, але коли ввечері зрозумів що той за весь день і крихти в рот не взяв, все ж наважився зайти та витягнути того з кімнати, але перед цим, вирішив приготувати щось на вечерю, щоб був хоча б якийсь привід випроводити того з кімнати. Краще ідеї чим рагу з куркою, йому в голову не прийшло, і він ще десь з години півтори шаманив на кухні. Коли все було готово, то знову підійшов до дверей та постукав в них, але на цей раз одразу заходити не став, почекав якийсь час, а коли наважився вдруге створити звук кулаком об двері, вони відкрились, звідти вийшов Адам, який здається, був трохи невдоволений тим, що його турбують.

 

— Я там рагу приготував.

 

— Дякую, я не голодний — Молодший збирався вже закрити двері, але цього йому не дала зробити рука, яка зупиняла процес. 

 

— Ти за день нічого не їв, так що запхни у себе те що я там накуховарив. Хоча б тому, що я мамі обіцяв тебе годувати — Адам все ж вийшов з кімнати, та пішов на кухню й сів за стіл, за яким на нього вже чекала порція. На здивування Мейна, той доїв порцію повністю і помивши за собою тарілку, вже забирався йти, але перед цим сказав: 

 

— Дякую, було смачно.

 

— Це ти серйозно про «смачно»?

 

— Так 

 

— Ну тоді я собою пишаюсь. Але дякую просто так не прийму, ти зі мною маєш хоча б рівень пройти.

 

— Добре пішли, твою тарілку помити? 

 

— Буду вдячний, я поки піду все налаштую — Молодший забрав тарілку, та пішов до брата, де той вручив йому темно-зелений джойстик, та сів поруч.

 

Якийсь час вони грали, звісно ж не один рівень, і хоча б Адам здавався вже більш бадьорим, все одно був не говіркий, але Мейн ігнорував це до останнього, допоки його стриманість не обірвалась, він накинувся на брата, та почав несамовито лоскотати того, той спочатку не розумів що коїться, але згодом став у відповідь пророблювати махінації. Боротьба продовжувалась близько двадцяти хвилин, поки ті безсилі не впали на підлогу, де якийсь час лежали, наповнюючи легені повітрям. Мейн піднявся перший та подивився вниз, Адам був весь червоний та захеканий, він наблизився до нього, та поцілував в потилицю, після чого сказав: 

 

— Я переміг.

 

— Можливо і так, але це була не чесна боротьба. Ти сильніше і кремезніше чим я.

 

— Ну а хто сказав що буде легко. І взагалі, ти сам винен що так мало їси, так що не жалійся — Молодший зітхнув і почав щось лепетати собі під ніс, через що Мейн влаштував другий раунд їхнього поєдинку. 

 

Вечір закінчився добре, як і наступний день, як і ще декілька тижнів. Непорозумінь більше не ставалося, тому що Мейн, ще в перший раз зрозумів свою помилку, та якщо і підколював чи «зваблював» молодшого, то тільки вдома, коли не було чужих вух та очей. Адам реагував на це позитивно, але тільки в присутності брата, варто йому було закрити двері у своїй кімнаті, як знову починались навʼязливі думки та образа, в ще більш рідкісних випадках плач, але нічого робити він з цим не збирався, він хотів хоча б трохи відчути того, що хотів насправді. І якось потрохи з цим жив, як і сам Мейн, у якого почали відроджуватись старі почуття, яких він не признавав раніше, в які намагається не вірити зараз. Про образу він навіть не памʼятав, та і зараз як такою образою це було назвати важко, це скоріше була причина, по якій він хотів відсторонитися від брата, зненавидіти його, та втекти від дивних бажань, які наслідували його ще з дитинства, і якщо бувши дитиною він їх не розумів, то коли став підлітком, слухаючи про кохання своїх однолітків, все стало на свої місця. Але так чи інакше, ніхто про це говорити навіть не збирався, в головах обох це приводило тільки до трагічного фіналу. З цими думками, прийшло й похолодання, на зміну футболкам прийшли пальта та куртки, а на заміну кросівкам прийшли черевики. Першого снігу ще не було, але погода кожного дня натякала, хоча і до Нового року залишалось півтора місяця, люди потрохи почали прикрашати торгові центри, кавʼярні, крамниці під стиль новорічному диву. Але у Мейна на думці було зовсім інше свято, день народження його молодшого брата, до батьків приїхати нагоди не було, через важливі лекції, пари та завдання, які відчайдушно намагались підготувати студентів до іспитів та сесій, які звісно, пропускати не можна. Мейн якийсь час думав, що б такого подарувати, але коли він побачив вже достатньо старий графічний планшет, та те як Адам з ним страждає, питання вирішилось саме собою. 

 

Подарунок лежав на найвищій полиці в кімнаті старшого, вже близько тижня, хоча до свята залишалось понад двадцять годин. Це був звичайний день, вони як завжди після обіду сиділи на дивані, та дивились щось, паралельно молодший виконував новий проєкт. Останній місяць, Адам помітив, як його пристрій жахливо себе веде, постійно висне, іноді вимикається, хоча заряджений достатньо, і зараз сталось точно таке саме, він вимкнувся, але підозріло не хотів вмикатись, Ад кинув його на мʼяку поверхню та сказав: 

 

— Мене це вже дратує — На нього здивовано подивився Мейн. 

 

— Що я вже зробив то? Я взагалі мовчав. Але якщо є ще хтось, хто може дратувати тебе, познайом мене з ним, я маю поспілкуватись та підвищити свою кваліфікацію. 

 

— Знайомся — Він взяв в руки пристрій, та торкнувся екрана пальцем.

 

— А, знову? — На питання старшого сумно зітхнули — Не хотів я робити це раніше часу, але ігнорувати твої страждання я більше не можу — Він встав, та пішов з кімнати під здивований погляд, а повернувся з темно-зеленою коробочкою в руках, що була перевʼязана білим бантиком — Не знаю чи це саме той колір, який ти називаєш своїм улюбленим, але якщо розірвеш коробку на частини, зможеш на них малювати. 

 

— Ем, дякую…Але у мене є звичайний папір — Адам прийняв слова брата за правду, на що той тільки розсміявся.

 

— Не мудруй, подивись краще що всередині — Він віддав коробку в чужі руки, ті почали з зацікавленістю її відкривати — Ти напевно хвилин двадцять роздивлявся його, коли ми останній раз ходили в магазин техніки — Спочатку обличчя ніби засяяло, він виглядав як дитина якій купили таку бажану іграшку, хоча, чому виглядав, насправді все так і було, допоки обличчя не насупилось, в ображеній гримасі. 

 

— Я ж говорив, що не хочу ніяких подарунків.

 

— Памʼятаю, що ти говорив про те, що святкування ніякого не буде, і я нікому не казав про це. А от про подарунки я нічого такого не памʼятаю.

 

— Хіба це не логічно…Ох, добре. Але я віддам тобі за нього гроші.

 

— Не витратив на нього ні копійки. 

 

— Тобто не зізнаєшся…Тоді я подарую тобі те, що ти хочеш. От що ти хочеш? 

 

— Твою цноту.

 

— Ну, подарунок так подарунок — Мейн засміявся з цих слів. 

 

— Як же тебе легко вмовити — Старший потріпав брата по голові, та поцілував в тімʼячко — Може хоча б поцілунок? Але щоб він був палким — Адам зітхнув, але почав наближуватись до обличчя Мейна, але другий ніяк не очікував такого повороту подій, але нічого робити не став, навпаки застиг. Ад наблизився до губів та зупинився, розвернув за підборіддя чужу голову, та поцілував в щоку, після чого облизнув її, та відсторонився. Мейн одразу зреагував — Це було не чесно.

 

— М? В сенсі? Ти не говорив куди я тебе маю поцілувати, та і вийшло ніби палко — Молодший посміхнувся, хоча б раз він зміг обдурити брата — Наступного разу краще пояснюй свої бажання — Мейн зітхнув, зрозумівши що його обіграли. 

 

На наступний день, який був вихідним, все ж випав сніг, якого всі так очікували. Оскільки це був день народження Адама, вранці Мейн все ж вмовив його піти кудись, та зʼїсти по шматочку торта, зібрались вони тільки ввечері. Коли вони вже стояли біля вхідних дверей, старший здивовано дивився на взуття брата, той помітив його погляд й запитав: 

 

— Що? 

 

— Мені здається, тобі буде холодно і у тебе промокнуть ноги. Там сніг взагалі-то випав. 

 

— Ну нарешті — Адам побіг в свою кімнату, та почав щось шукати в шафі — Памʼятаєш ти мене розпитував, що я такого дорогого захотів, що підробіток знайшов? — Кричав він зі спальні в передпокій — Ось вони — Коли він зʼявився в полі зору Мейна, то в руках тримав масивні чорні черевики. Він поставив їх на підлогу, та одягнув на себе, стаючи при цьому одразу вище, на сантиметрів десять — Тепер я вищий за тебе — Після цих слів, Мейн протягнув рівну лінію між верхівкою своєї та голови брата, але рука торкнулась тільки волосся, що говорило про те, що старший досі залишається вище, хоча і різниця значно скоротилась.

 

— Ні, ти навіть не на рівні, ще декілька сантиметрів залишилось підрости, щоб бути вищім, але це тільки в цьому в взутті — Молодший провів ті самі махінації що і його брат, але і на другій, і на третій раз, рука стикалась з чолом на проти, десь по середині. Та все ж погодився зі своєю участю — Це «New Rock»? — Молодший задоволено промотав головою — Тепер розумію, чому твоя хотілка була такою дорогою — Мейн присів, та почав більш детально роздивлятись взуття. Це були масивні чорні, шкіряні черевики, як спереду, так і ззаду на підошві були металеві вставки — Не важкі? 

 

— Здається, близько чотирьох кілограмів пара. Трошки важкі, але я звик. За їх красу та зручність, я вважаю, пробачити можна.

 

— Дивись тільки, що я тебе потім не ніс через втому — Старший відкрив вхідні двері, та пропустивши Ада вперед, закрив їх на ключ. 

 

Це святкування Адаму більше нагадувало побачення, хоча і поцілунку перед підʼїздом не було, але за нього всюди платив Мейн, на що він кожного разу ображався, чи скоріше, хотів зробити такий вигляд, тому що в якомусь плані, він вважав це за турботу, та навіть за мову кохання. Вони прийшли додому, коли на годиннику була десята, але за вікном була непроглядна темрява, хоча влітку тільки починало сідати сонце, але з іншої сторони, це створювало особливу домашню атмосферу, особливо після того, як брати вирішили зварити какао. 

 

На ранок, вони як завжди поснідали, зібралися та пішли в університет, де при вході, біля воріт, на Адама накинувся якийсь хлопець з каштановим волоссям, та почав обіймати:

 

— Ад, у тебе ж день народження вчора було. Так що вітаю з днем народження! Ось мій подарунок — Хлопець вручив тому невеличку білку коробочку, і як тільки Адам забрав її, той знову почав його обіймати, але на цей раз в добавку, поцілував в щоку. Мейна це розізлило до такого стану, що він насильно відірвав хлопця від брата, після чого сильно штовхнув. 

 

— Що ти, в біса, робиш? — Прокричав старший, виглядав він так, ніби зараз накинеться на хлопця. 

 

— Хей, заспокойся. Це Вокер, я тобі розповідав про нього — Сказав Ад, та підбіг до брата, тягнучи того за щоки, намагаючись заспокоїти, такий незрозумілий для нього спалах агресії. 

 

— Ти не казав, що у тебе є хлопець — Повідомив Вокер, струшуючи з долонь мокрий сніг.

 

— Це мій брат — Хлопець змінявся в лиці, та натягнувши усмішку, протягнув нещодавно згаданому брату, руку.

 

— Ти здається, Вейн чи Мейн. Не памʼятаю точно, вибач. Приємно познайомитись — Мейн проігнорував і руку, і слова хлопця, натомість схопивши брата за запʼясток, направився всередину великої будівлі. Відпустив він його, коли вони вже були в буфеті, біля «їхнього» столика. 

 

— Ти чого? — Здивовано запитав Адам, тому що на обличчі все ще читалось обурення.

 

— Що він взагалі собі дозволяє? 

 

— Та заспокойся ти, все ж добре. Так він тактильний, напевно був дуже радий мене бачити, не знаю. Я сам цього не очікував. Взагалі він хороший. 

 

— Думаєш? Щось у мене він такої думки не викликав.

 

— Перше враження оманливо. І взагалі, чому ти так роздратувався? 

 

— Не знаю. Вирішив що тобі неприємно. 

 

— Ну взагалі так, не можу сказати що відчув задоволення. Але якщо він стане моїм хлопцем, ти так само будеш реагувати? 

 

— Це ти до чого? Він подобається тобі? 

 

— Ніби ні, але от раптом таке станеться — Ад почекав якийсь час, щоб продовжити — Та жартую я, а то ти зараз зірвешся від злості — Молодший постукав брата по плечі — У нас пари через десять хвилин. 

 

— Я напевно не піду на першу.

 

— Досі дратуєшся? — Адам зітхнув — Давай, підіймай свою дупу, там Бланш і Льюіс, вони тебе і заспокоять. Взагалі, досі не розумію чому ти так завівся — Він почав тягнути брата до виходу з буфету — А ну не впирайся, а то я залишу тебе без обіду та вечері — Реакції від Мейна було нуль, але Адам пішов у ва-банк — Якщо ти підеш, з мене буде одне бажання. Яке хочеш. З необмеженим терміном використання. Прийдеться мені виконати якусь твою примху. Збоченцю — Старший піднявся, та все ж пішов. 

 

— Якщо так, то добре, але я ретельно обдумаю, і щоб ти потім не відмовлявся. І я не збоченець. 

 

Коли Адам зайшов в аудиторію, йому вже махав веселий Вокер, який всім своїм видом натякав, щоб той сів до нього. Вибору у молодшого з братів не було, тому він сів поруч з одногрупником, де той одразу почав його розпитувати.

 

— Чому він такий злий? Він мене так сильно штовхнув, що я майже впав — Пошепки говорив Вокер, щоб викладач їх не почув, не дивлячись на те, що вони сиділи майже з самого ззаду. 

 

— Та не злий він. Просто обурився твоїм діям. І я з ним згоден, ти трохи перебільшив коли поцілував мене. 

 

— Це було просто щока.

 

— Та все одно. Мені, чесно кажучи, було не дуже приємно.

 

— Це він тобі ось це наплів? Тобто він з тих типів хлопців, які все вважають своїм, і починають бити якщо є хоча б натяк на присвоєння їх власності. Але ти не його власність, тобі не слід було іти з ним. 

 

— Ні, він не такий. Навпаки, він рідко коли щось жаліє. І чому мені не було слід іти з ним? 

 

— Тому, що він тобою маніпулював. Взяв і викрутив все, ніби він тут найсвятіший і безневинний. А ти на це дурень повівся. 

 

— Нічого подібного. І не треба ображати мене або його. Тому що ти нічого не знаєш. 

 

— Ох, я бачу він тобі добре мозок промив. Але якщо тобі нормально, то чорт з ним. А ще, ти знаєш що сьогодні, ми ідемо до мене святкувати твій день народження? Ну або можемо до тебе, якщо цього божевільного не буде вдома.

 

— Ти ж від мене не відчепишся так? — Хлопець вдоволено мотнув головою — Ну тоді добре. Мейна не буде з двох до пʼяти годин, приблизно. Він щопонеділка ходить до зали. Тебе влаштує три години? 

 

— Цілком. Тоді з мене алкоголь, з тебе закуска — На них підозріло дивився викладач, вже як декілька хвилин, тому це були останні слова хлопців, які вони не на тему, сказали на цій парі.

 

Наступна пара пройшла спокійніше, без образ або закидів зі сторони Вокера, і єдине що він запитував, який алкоголь той хоче сьогодні пити. 

 

Коли друга пара закінчилась, молодший, ігноруючи прохання свого одногрупника посидіти десь разом,  пішов до буфету, де його вже чекали Бланш, Мейн та Льюіс, інші напевно десь затримувались. 

 

— Кого я бачу, наш вчорашній іменник! — Сказав світловолосий хлопець в окулярах, коли Адам сів за стіл, але почувши вітання у свою сторону, недобре зиркнув на Мейна, брат побачив цей погляд.

 

— Не дивись так на мене. Я розповідаю все в подробицях, а ти сам запропонував, щоб ці двоє мене заспокоїли. От я і проговорився — Ад зітхнув, він звісно був не в захваті від отриманої інформації, але не став приховувати що радий тому, що брат повернувся у свій нормальний стан.

 

— Головне що ти тепер не ходиш злий — Повідомив він Мейну — Давайте, будь ласка, без подарунків або святкувань — Звернувся він вже до двох навпроти сидячих, і до Барбари, яка тільки прийшла.

 

— Тортик не вважається за подарунок, а щоб ти взагалі нічого не запідозрив, принесемо ми його в пʼятницю, тому що і так кожен тиждень збираємось — Сказала Бланш, яка перед цим щось дуже уважно читала в телефоні, але звертаючись до Ада, посміхнулась своєю щирою посмішкою — Сема сьогодні не буде, у нього там якісь справи в деканаті.

 

Якийсь час вони ще спілкувались, а потім розійшлись, як і завжди. Останні дві пари, для Адама пройшли якось занадто швидко, він і не помітив як вже йшов додому з Вокером, точніше, вони були вже під дверима квартири. Зайшовши всередину, вони зняли своє взуття, Адам показав де знаходиться туалет, його кімната та кухня, в яку вони зрештою пішли. Вони відкрили пляшку, налили її вміст в келихи, які передчасно дістав Ад, розклали обіцяні закуски, та почали щось на кшталт святкування. Діалоги не були занадто серйозними, допоки двоє не спʼяніли. І якщо Адам почав жалітися на себе, то Вокер у відповідь став розповідати чому Ад такий чудовий, але в один момент діалог зайшов кудись не туди: 

 

— Взагалі, ти подобаєшся мені — Сказав хлопець з каштановим волоссям, який як раз вирішив розтягнутися на сірому дивані, на який одногрупники перейшли не так давно.

 

— Ха-ха, ось як. Зрозуміло — Знервовано засміявся Адам, відчуваючи в повітрі атмосферу незручності на яку Вокеру, здається було начхати.

 

— Ну, а ти що про мене думаєш? — Хлопець остаточно закінчив другу пляшку, виливаючи собі залишки в келих, а потім з нього одним ковтком випиваючи все, до останньої краплі. 

 

— Ну, мені подобається проводити з тобою час але…— Вокер не став дослуховувати фразу до кінця, йому і цього було достатньо щоб накинутись на Адама мокрим поцілунком в губи.

 

Адам намагався скинути з себе хлопця, на що той притиснув його руки над головою, міцно тримаючи їх. Коли поцілунок хлопцеві набрид, він спустився до шиї, та почав сильно кусати за неї, щоб на ранок залишився слід. Він сів на Ада зверху, стримуючи таким чином його стегна, та змінив положення своїх рук, через що, одна тримала одразу два зап’ястки, а інша закралася під футболку, ніби досліджуючи тулуб, після чого почала тягнутися під резинку спідньої білизни.

 

— Відпусти мене! Мені боляче! Досить! — Вже зірвався на крик Адам, і як би відчайдушно він не кричав, він знав що у квартирі нікого окрім їх двох немає. Він вирішив змиритися зі своєю участю, через що сльози потекли з очей, він закрив їх, та вирішив просто перетерпіти це все. Як раптом, він почув удар, а потім тіло раптом стало легким і вільним, на ньому ніхто вже не сидів та не тримав. Він розплющив очі, та побачив Мейна, який здається, бездумно наносив все нові і нові синяки на обличчя і тіло знайомого йому хлопця, він встав з дивану та підійшов ближче, потім хтось його посадив назад, далі два тіла зникло з його поля зору, чув він тільки віддалені крики десь з передпокою, а потім звук дверей, які хтось, з неймовірною силою закрив. Потім до нього підбіг брат, надягнув футболку, та підняв зі стегон штани з білизною, після чого міцно обійняв, гладив по спині та обережно цілував в тімʼячко, говорячи при тому якісь заспокійливі речі, які з невідомих молодшому причин, до нього не доходили. Довгий час Адам не казав ні слова, намагаючись прийти в себе — Він це зробив? — Все ж зміг він видавити, через що Мейн здається, трохи здригнувся від неочікуваності. 

 

— Ні, не встиг. — Старший поцілував його в скроню.

 

— Ти був вдома? — Голос був все таким же тихим, але здається, більш зібраним, на скільки це можливо у даній ситуації.

 

— Я вранці говорив, що сьогодні нікуди не піду. Зараз це не важливо. Тобі потрібно поспати. Залишитись з тобою?

 

— Дякую — Ледве чутно прошепотів він, через що Мейн піднявся перший, та протягнув руку брату, за яку він схопився мертвою хваткою. В передпокою горіло світло, і коли брати проходили біля дзеркала, Адам зупинився, роздивляючись свою шию, він бачив на ній червоні сліди від зубів, і сльози які тільки зупинились, почали литися з новою силою. Мейн вимкнув світло, та піднявши брата, поніс його в спальню, обережно спускаючи на постіль, після чого ліг поруч — Коли ці, красні плями, зійдуть? — Сказав Адам, задихаючись від сліз. 

 

— Десь через тиждень — Він зітхнув, вже не знаючи як заспокоїти брата — Я можу перекрити їх, але може бути боляче — Молодший підняв голову, та нерішуче погодився на пропозицію. Мейн сів на ліжко, дивлячись зверху-вниз на брата, та якось з соромом, притулився губами до чужої шиї, після чого почав засмоктувати її, перекриваючи укуси на синяки, відчуваючи на смак сіль власних сліз. Він намагався зробити це якомога швидше й коли закінчив, ліг в попереднє положення, на що Адам уткнувся лицем десь в плече, притулившись при цьому всім своїм тілом, до брата, але не переставав плакати — Коли будеш дивитись на свою шию, просто думай, що це мій невдалий жарт. Сьогодні ми прийшли з пар, ти приготував смачний обід, після ми сіли грати в приставку, потім я почав лоскотати тебе, а потім переграв, та залишив ці синці на твоїй шиї. Просто думай, що це чергові витівки твого дурнуватого брата — Голос продовжував тремтіти, і щоб хоч трохи заспокоїти обох, Мейн обняв його, та накрив простирадлом, чекаючи поки брат засне, якщо це взагалі станеться цієї ночі.

 

На ранок, Мейн прокинувся від дратівливої вібрації свого телефона, десь під подушкою, але щоб не розбудити брата, одразу підняв слухавку. Це була Бланш.

 

— Де тебе чорти носять? Скоро вже друга пара почнеться — Кричала з мобільно дівчина, на що Мейн зменшив гучність, та пошепки відповів:

 

— Не кричи ти так.

 

— Чого ти шепчеш? І де ти? 

 

— Я не хочу розбудити Адама, тому і шепчу. Вчора сталося дещо жахливе, я не думаю що Ад зможе прийти в універ, а самого залишати я його боюся і не хочу. Всі подробиці розповім потім — Хлопець скинув слухавку, та подивився на брата, який на щастя мирно спав.

 

Мейн так і не заснув, ні через годину, ні через дві. Він все спостерігав за Адамом, який здається, прокидався декілька разів, але відчайдушно намагався заснути, щоб не думати, не відчувати. Але з кожним разом, сон ставав все коротший, заснути вдавалось все важче, і з часом він залишив свою надію, сівши на край ліжка. Мейн одразу це помітив, та і що казати, кожен його шурхіт він помічав, оскільки спостерігав за ним від моменту, як йому зателефонувала Бланш. Коли його брат спав, він гладив його по потилиці, спині, плечам, перебирав волосся, інколи забираючи його з обличчя, щоб нічого не тривожило його сон. Старший з них, сів біля молодшого, спостерігаючи за діями. 

 

— Як ти себе почуваєш? Нічого не болить? — Все ж наважився запитати Мейн.

 

— Не знаю, всередині ніби пусто. Запʼястя трохи болять, і шия. Я піду в душ, мені має покращати. 

 

— Піти з тобою? Я зараз не жартую якщо що, просто хвилююсь, щоб ти не впав, чи ще чого. 

 

— Дякую, але думаю я справлюсь. Якщо щось станеться, я тебе позву — Мейн погодився, та почувши стук дверей, пішов на кухню, щоб краще чути, якщо його раптом позвуть. Але все що він чув, це тихі схлипи, які відчайдушно намагались приховатись за шумом води. Згодом, ніби припинився плач, а за ним і стуки крапель об підлогу. 

 

— Мейн, я забув змінний одяг, принеси його, будь ласка. Він має бути в кімнаті, скоріш за все на стільці — Старший на ці слова, пішов до спальні молодшого, та знайшов необхідні тому речі, після чого постукав у двері, які згодом, відкрились в маленькій щілині, через яку він і передав необхідне. 

 

— Будеш снідати? — Запитав Мейн, коли Адам вже зайшов на кухню. 

 

— Думаю ні. Від одної думки про їжу починає нудити. 

 

— Добре, як скажеш. Можливо вийдемо прогуляємось? 

 

— Не хочу виходити кудись. Краще залишусь вдома. Але якщо ти хочеш, то я почекаю тебе — Мейн потріпав, ще поки вологе волосся. 

 

— Та ні, я теж залишусь. Можливо подивимось щось, пограємо? Або запропонуй щось своє. 

 

— Нічого не хочу якщо чесно. Але давай подивись фільм, щоб тобі не було нудно.

 

Вони пішли до телевізора, та сіли на диван. Адам намагався знайти підтвердження вчорашніх подій, але ні келехів, ні пляшок, він не знайшов, напевно Мейн прибрав їх зранку, щоб не створювати тригер зайвий раз. Старший сів на диван перший, до нього приєднався Ад, той сидів якийсь час, але потім невпевнено ліг на коліна брата, на що той поставив руку йому на голову, та почав гладити по ній, іноді перебираючи пасма. Мейн обрав якийсь фільм, в жанрі комедія, тому що він надіявся вже на все, щоб тільки покращити настій Адаму, та хоча б на трохи позбавити його від жахливих думок, й здається йому це вдалось, оскільки молодший посміхався, та навіть засміявся один раз. Це приносило Мейну спокій, і до того ж після фільму молодший, запропонував поїсти щось, що вони невдовзі й зробили. І ніби вечір просувався добре, Адаму по трохи, але все ж ставало краще, проте згодом, він поставив неочікуване питання: 

 

— Ти можеш розповісти як це було? 

 

— А ти нічого не памʼятаєш? 

 

— Майже, тільки якійсь поодинокі фрагменти в голові. 

 

— Тоді це на краще. Я не хочу, щоб ти більше думав про це. 

 

— А що ти зробив з Вокером? 

 

— Не важливо, але більше він з тобою не заговорить. Але якщо раптом таке станеться, повідом мені про це, добре? — Молодший погодився на прохання — Я ж надіюсь, у тебе немає бажання далі спілкуватись з ним? 

 

— Ні, я його навіть бачити не хочу. Скоріше, мені страшно його побачити.

 

— Не хвилюйся про це. Я найближчим часом, тебе в універ не відпущу, поки не буду впевнений, що ти в нормі. 

 

Так і сталось, перші три дні, Мейн сидів дома разом з братом, потім під вмовляння його про те, що його можна залишити на самоті, все ж у пʼятницю вранці зібрався та пішов. Як тільки він побачив Бланш, та одразу почала в агресивній формі допитувати, чому він слухавку не брав, чому ні його, ні Адама не було всі ці дні, і що ж таке сталося, через що ті перестали зʼявлятися в універі. До пар залишалося пів години, вони пішли за університет, де було досить тихо, та стояла невеличка одинока лавочка, вони сіли на неї, та Мейн почав розповідати. Спочатку ще раз переказав ранішню ситуацію, потім почав говорити що сталося, в момент чого, все ж попросив у подруги цигарку, намагаючись не заплакати прямо тут, потім розповідав про стан Адама, те як йому ніби і стає краще, але вночі той все одно плаче. Бланш тільки слухала, вона знає що Мейну не потрібні поради, підтримка чи щось подібне, його потрібно просто вислухати, що дівчина і робила. На першу пару вони не встигли, не до неї було, але на другу все ж вирішили прийти, оскільки Мейн заспокоївся, хоча досі кожні пів години писав Адаму, запитуючи про його стан, і це було набагато краще, чим він кожну хвилину був готовий бігти додому і перевіряти, чи все гаразд. 

 

На великій перерві, Льюіс, Бланш і Мейн, відправились у буфет, позаяк вони трохи затримались, через занадто довге пояснення викладачем домашнього проєкту. Коли вони сіли за столик, там самотньо сиділа Барбара, а не питання «де Сем?», вона тільки пожала плечима, після чого дівчина запитала у Мейна «де Ад?», тоді старший з братів почав придумувати щось про те, що Адам захворів, не дуже добре себе почуває, тому потрібно було доглянути за ним, й все в цьому дусі, Бланш тільки підозріло слухала, але вирішила не втручатись в розмову, оскільки розуміла, що напевно Мейн ще не готовий розповісти про інцидент всім, та і потреби в цьому не бачив. Льюіс запитав, чи Адам, через свою хворобу, не буде проти, щоб трохи повеселитись, Мейн відповів тільки, щось типу «я запитаю», та намагався звернути з теми, що у нього успішно вдалося. 

 

Додому Мейн ніби біг, тому що коли його зустрів Адам, той був почервонілий та з жадібністю хватав повітря. 

 

— Чому ти так поспішав? Зголоднів чи що? — Запитав Ад, як раз викладаючи на стіл простий обід.

 

— Та ні, головний в міру. Я до тебе поспішав. Я хвилювався — Мейн обійняв брата, після чого скуйовдив його волосся. 

 

— Чому ти хвилювався? Я ж говорив, що почуваю себе набагато краще. Без тебе було звісно трохи нудно, але я справився.

 

— Радий це чути. І не хвилюйся, я тобі за ці вихідні встигну набриднути, що ти від мене тікати будеш. До речі, мене запитували, чи будем ми сьогодні збиратися. Точніше, чи ти не проти.

 

— Ти розповів їм? — В голосі Адама, здається було чути страх.

 

— Ні, тільки Бланш. Я не став би розповідати всім, якщо захочеш, скажеш про все сам, зараз вони думають що ти захворів. Ну так що? Якщо хочеш спокою, я напишу що у тебе піднялась температура, чи щось в цьому роді. 

 

— Та ні, думаю навпаки буде добре якщо вони прийдуть — Мейн підтвердив відповідь, та подзвонив спочатку Льюісу, згодом Барбі, потім Бланш, через неї одразу попросив запитати у Сема, дівчина повідомила що того не буде, і у неї є інформація, яку мають знати усі. 

 

Зібрались вони раніше чим зазвичай, на годиннику була тільки пʼята година, але всі вже наповнили келихи, й зайняли свої місця, вечір не мав відрізнятися від всіх попередніх, але Бланш раптово, захотіла зробити оголошення.

 

— Отже, є трошки сумна новина. Ми з Семом більше не разом — Руда дівчина подивилась на своїх друзів, які вже були готові закидати її питаннями — Одразу відповідаю, ми не сварились, ніхто нікому не зраджував, розійшлись ми тихо, сьогодні одразу після пар. Якщо не вдаватись в подробиці, від імені університету, його відправили у фірму працювати, але от єдине «але», відділення з вільними місцями знаходиться в іншому місці. Ми вирішили, що стосунки на відстані ми не витримаємо, тому і прийняли таке рішення. Сем вирішив не приходити сьогодні, оскільки не хотів своєю присутністю псувати настрій ні мені, ні вам. Їде він в наступну пʼятницю, в понеділок зайде до нас попрощатись, оскільки потім буде розвʼязувати якісь свої питання, та часу на це не буде — Бланш сіла на своє попереднє місце, повідомляючи таким чином, що оголошення закінчено.

 

— Чому так раптово? — Запитала засмучена Барбара. 

 

— Не знаю, напевно він не хотів, щоб всі кожного дня говорити про його відʼїзд, і про те як ми будем сумувати. Але наші звʼязки не розірвались, ми звісно будем спілкуватись, але тепер тільки в телефонному режимі. Сказав, що пришле для кожного з нас новорічні подарунки, так що ми зловили халяву — Дівчина намагалась пожартувати, натягнути усмішку, але виходило це криво й всі помічали її спроби, вона зібралась з духом, та додала — А ну все. Ніякого суму. Ніякої ненависті, тому що кожен з нас прийняв би цю пропозицію. Пропоную напитись, а завтра помирати від похмілля — Бланш підморгнула Льюісу — Ох, не хочете ви пити по хорошому. Тоді зараз буду кошмарити вас алкогольною грою.

 

І атмосфера ніби налагодилась, ніби всім було весело, але рудоволоса панночка ніяк не могла відірвати погляд від засмученого хлопця, який відчайдушно намагався приховати це, вона знову вирішила брати все у свої руки. Вона підійшла до сумного Адама, та попросила вийти з нею на сходовий майданчик, вони вийшли, після чого закрили двері у квартиру, дівчина вагалась, але все ж вирішила почати. 

 

— Тобі Мейн розповідав, що я знаю що сталося насправді? — Вона сильно хвилювалась, щоб не зробити хлопцеві ще гірше, та щоб заспокоїтись, дістала з невеличкої чорної сумки пачку сигарет, дістала одну та підпалила. 

 

— Так, він казав мені про це. 

 

— Ось і добре. Я про це мало кому розповідала, але я на власній шкурі зрозуміла, як ти почуваєшся після зґвалтування. Хоча його і не було, мене врятували, але відчувала я далеко не домагання. Можливо через те, що я просто змирилася з тим, що в той момент, це все ж станеться. Я відчувала себе такою брудною, мені здавалось що кожен, хто дивиться на мене, хоче взяти мене силою, я відчувала себе використаною, приниженою, я думала, що ніколи більше не зможу довіряти людям. Мені шкода признавати, але дивлячись на тебе, я бачу себе тоді. У тебе точно такий самий погляд. 

 

— І як ти, вийшла з цього стану? — Дівчина посміхнулась, та опустила голову вниз, після чого взяла ще одну цигарку — Можна? — Бланш віддала її хлопцю. 

 

— Напевно, я просто жила і чекала. Не знаю навіть чого саме. А потім я вступила до університету, і до мене на парі підсів хлопець, він намагався познайомитись зі мною, з допомогою жахливих спроб флірту. Це був Мейн. Чесно кажучи, я досі не розумію чи він спеціально так погано загравав, чи і справді його навички були так знизу, але він розсмішив мене, з того моменту я ніби повірила в людей. Я як і раніше знайомилась з людьми, а щоб більше комунікувати з ними, вирішила стати старостою. Завдяки цьому, я познайомилась з Семом, який теж не мало допомог мені, в так званій реабілітації. Моя порада з себе нічого особливого не уявляє, єдине що я можу порекомендувати тобі, це повернути себе в той стан, коли це ще з тобою не сталося, намагатися знову повірити в людей, хоча і носити з собою самозахист, жити та надіятись, що хтось, або ти сам зможе змінити, здавалося, таке страшне життя. Просто вір в мої слова, підніми голову вверх, та проходь день за днем повз того покидька, не закривайся в собі, спілкуйся, знайомся, радій. Єдине, що йому треба, це щоб ти боявся усіх, щоб ти страждав, тільки тому, що не відповів йому взаємністю. Не бійся попадатись йому на очі, не бійся що він вчинить так знову. Він цього не зробить, тому що як мінімум у тебе є Мейн, ну і ще декілька здохляків у вигляді мене, Льюіса та Барбі, але все ж таки, маючи які не які звʼязки. Кожен з нас вступиться за тебе, навіть якщо ти не поясниш нам причину. Ми любимо тебе, тому не бійся звертатися за допомогою. Зараз тебе на собі тягне Мейн, він не показує цього, але йому неймовірно важко, він майже плакав коли розповідав, але ти йому про це не говори, бо він буде дуже злий на мене, що цією інформацією я похитнула його образ неймовірно крутого, сильно, розумного, вправного старшого брата. І ще, не говори йому, що через мене ти закурив. 

 

— Він знає про це, але все одно не скажу. Дякую тобі, я трохи шокований тим, що ти пережила щось подібне, тому що ти не виглядаєш як людина, що піддавалася насиллю. Я не хочу сказати цим, що не сприймаю твої слова за правду, не подумай. Я скоріше неймовірно вражений тим, яка ти насправді сильна. Ти попала в яблучко, коли описувала свої почуття, я саме так себе і відчуваю. Мені здається, що всі ті місця, де він мене торкався, залишились у вигляді бруду, який я не зможу ніколи змити. І особливо шия, на неї мені навіть страшно дивитись. 

 

— Він залишив свої сліди на ній? — Адам підтверджуючи кивнув — От покидьок, ніби було мало того що він зробив — Дівчина встала напроти Ада, збираючись потягнути за комір водолазки — Можна? — Знову кивок, вона відтягнула тканину, та побачила бордові плями, які поступово починали синіти — Це від нього? 

 

— Не зовсім. Він залишив укуси, а Мейн зробив ось це поверх них — Він вказав на засмоктування. 

 

— Не було боляче? Вони аж фіолетові.

 

— Порівняно з тим, що від зубів у мене майже кровоточила шия, то ні. Навпаки, мені стало трохи краще. До того ж Мейн сказав, щоб я сприймав ці плями, як його черговий жарт, і я справді намагаюсь вірити в це. Він плакав коли ставив їх, я відчув це. А потім ще, постійно просив вибачення за те, що зробив мені боляче. 

 

— Ось як — Дівчина посміхнулась якимсь своїм думкам — Підемо всередину, а то за нас напевно хвилююся.

 

В той вечір, Бланш сильно напилась, ніхто раніше не бачив її настільки пʼяною. Всі здогадувались чому це сталося, але тільки Адам знав ще одну важливу причину. Вона в якомусь плані, переступила через себе, їй було боляче, вона виглядала ніби зараз заплаче, але з її очей не впало ні сльози, тоді в підʼїзді, через що, зараз це перейшло в бажання забутись. На ранок їй було погано, вона прокидалась декілька разів вночі, бігла до туалету, поверталась, потім знову прокидалась, це було по колу. І врешті-решт, коли на годиннику була восьма, вона вирішила більше не спати, пішла на кухню, щоб випити склянку води, та побачила там Мейна який сидів і пив, та Льюіса, який спав. Бланш підійшла до першого згаданого хлопця, та сіла поруч з ним. 

 

— Такий ранок, а ти вже пʼєш? 

 

— Я не лягав спати, тому скоріше, я досі пʼю.

 

— А в чому причина? Адам ніби відчув себе краще, коли я поговорила з ним. 

 

— Але я боюсь, що більше ніколи не побачу його таким, яким він був буквально декілька днів тому. Так йому краще, але він не забув. А я ні з чим не можу допомогти. 

 

— Він ніколи і не забуде, ти маєш примиритися з цим. Та і про те, що ти не побачиш його колишнього, теж маячня якась. Йому не стане все одно по клацанню пальця, на це потрібен час. А те, що ти нічим не можеш допомогти, теж нісенітниця, просто будь поруч, він більшого від тебе не потребує — Дівчина забрала зі столу пляшку, та з рук хлопця стакан — Досить пити, і йди спати. Не одному тобі тут погано — Прозвучало досить образливо, але так або інакше, хлопець не став заперечувати.

 

Мейн пішов в кімнату брата, де той спав. Він побув з ним тільки коли той засинав, та дочекавшись цього, пішов. Але зараз він знову тут, він намагався як можна тихіше закрити двері, та як можна обережніше залізти в ліжко та лягти поруч.

 

Через декілька годин всі прокинулись, та пішли по своїм домівкам, хіба що Бланш залишилась до обіду. Залишок суботи та неділя пройшли набагато позитивніше, чим всі попередні дні тижня, але від понеділка втекти не вийде, тому щоб підготуватись до нього, Мейн ще раз запитав Адама про те, чи впевнений він що зможе піти в університет, відповідь хлопця не змінилась, оскільки всі вихідні він морально готувався до цього, готувався побачити Вокера, готувався якщо раптово він з ним заговорить, готувався правильно діяти якщо він захоче закінчити почате, тому зараз тікати від цього, було б марно витраченим часом. 

 

Ранок почався досить важко, чи це тому, що Адам відвик від раннього підйому, чи це тому, що страх знову наповнював його, проте він все ж прокинувся. Ранішні процедури, підбір одягу, сніданок, спільна дорога до університету, єдине що відрізнялось у цей день, це те що Мейн провів брата не до повороту, а потім пішов своєю дорогою, а буквально посадив його за парту, тільки після чого залишив. І все ніби було як завжди, початок пари, розмови одногрупників, нудний голос викладача, але дещо не давало Адаму спокою, він знав що це погляд, який прямо зараз пропалює його, він знав кому він належить, але протягом всієї пари так і не повернувся до хазяїна цього погляду, страх і ненависть охоплювали його. Коли пара закінчилась, Ад одразу пішов до наступного кабінету, він чув по кроках, що його переслідують, але тільки сильніше схопив перцевий балончик, який вчора вручив йому брат. Коли переслідувач догнав його, він почав говорити: 

 

— Хей, Ад, чому ти навіть не привітався зі мною? Ти що, справді образився на мене? Я просто жартував, я думав ти зрозумієш, у тебе ж ніби хороше відчуття гумору — Адам ігнорував кожне слово Вокера, він намагався його навіть не чути, перемикаючись на розмови студентів, що стояли під стінами коридору, по якому він йшов — Я думав що подобаюсь тобі, а ти відразу почав робити з себе недоторку. Це взагалі то підло! А ще твій брат побив мене! Я вважаю що заслужив як мінімум обійми, за те що витерпів його — Адам зітхнув, його втомлювало кожне нове слово, що промовляв цей хлопець, але він на диво тримався — Ти говорити зі мною перестав чи що? — Вони зайшли в аудиторію, де Адам присів біля одногрупниці, на імʼя Корі, починаючи з нею розмову. 

 

— Привіт, ти не проти якщо я присяду біля тебе? — Спочатку дівчина здивувалась, але потім зраділа, вона була не особливо комунікабельною, але зараз до неї підсів досить приємний одногрупник, чому вона була не проти. 

 

— Привіт, звісно ж ні. Я вже не памʼятаю коли ми спілкувались востаннє. Що у тебе нового? Чому на пари не ходив? Якщо потрібно я можу позичити тобі конспекти.

 

Адам був безмежно радий тому, що дівчина підтримала розмову, оскільки від нього остаточно відстав Вокер. Вони говорили якийсь час, молодший з братів використав байку брата про хворобу, та залишок пари переписував необхідні конспекти. Коли друга пара добігала свого кінця, Вокер відновив свої спроби витягнути хоча б слово з Адама.

 

— Ей, ну якщо я так образив тебе вибач. Хочеш я пригощу тебе кавою? Навіть куплю тобі тістечко. По руках? — І коли вже Вокер вирішив, що добився свого, побачивши усмішку на обличчі хлопця, думка його кардинально змінилась, які тільки він помітив знайомого світловолосого хлопця, який на когось чекав.

 

— Дякую що прийшов — Сказав Адам до Мейна, і обличчя його не здавалось напруженим, до моменту, коли він не зрозумів, хто говорив до його брата. Мейн підійшов до Вокера, та притиснув з допомогою своєї руки, його шию до бетонної стіни, а в очах здається, горів вогонь. 

 

— Ти не запамʼятав мої слова? — Старший поступово став все більше здавлювати чужу шию, через що хлопець з каштановим волоссям взявся за запʼясток руки, своїми двома, в спробах звільнити себе — Не подобається коли тебе тримають? Як шкода — Він з азартом спостерігав за почервонілим лицем навпроти, якому явно не вистачало повітря, але тільки сильніше стискав шию, наближаючись до вуха — Будь хорошим хлопчиком, та запамʼятовуй свої обіцянки — Мейн звільнив хлопця, та взявши під руку брата, пішов геть, намагаючись ігнорувати здивовані і зацікавлені погляди в його сторону.

 

Щось подібне, привселюдно трапилося дуже рідко, а тому по університету вже пройшла хвиля пліток, з різними версіями і подробицями в такій кількості, що вже не було відомо якою була реальна ситуація. Брати майже одразу після дзвінка зайшли в буфет, де різні погляди були спрямовані на Мейна, здавалось що тепер весь університет знає те як він виглядає, але той продовжував ігнорувати. 

 

— Навіщо ти набив комусь пику в холі? — Сказала Бланш, помічаючи здивований погляд — Ага, тобто це не те. Навіщо ти душив когось до такого стану, що той втратив свідомість? 

 

— Що ти взагалі говориш? — Відповів Мейн, здавалось він починав розлючуватись.

 

— Дідько, теж брехня. Льюіс, допоможи мені, я забула які там ще чутки ходять. 

 

— Те що він набив когось і той кровʼю плювався. О, і моє улюблене, що це його коханий був і той йому зрадив, а кого з них він побив, чи свого хлопця, чи того с ким він зрадив, я не зрозумів — Сказав хлопець, поправляючи окуляри — На сьогоднішній час, це всі чутки про Мейна які нам відомі, але от що цікаве про Ада ні слова. Так що ж сталось? Що за бунт Мейне? 

 

— Так от про що ви. Просто, це була спроба налякати знайомого Ада, який не дуже добре з ним вчинив. І нікого я не бив, я просто залякав його, придушив трохи, та й все — Сказав старший з братів, нарешті сідаючи за стіл — Я і не думав що чутки у нас розносяться настільки швидко, і вони настільки не схожі на правду. Це сталося хвилин десять назад, а всі вже шепочуть — Неочікувано ззаду підбігла розлючена Барбара, та вдарила хлопця по спині — Ай! За що? 

 

— Ти питаєш за що? Мені декан двадцять хвилин виносив мозок, що тебе треба відрахувати, а я всі ці двадцять хвилин захищала твою дупу. Але ще одна подібна витівка, і мене слухати вже не будуть. Для початку, з тебе кава. А потім я ще щось придумаю — Після удару дівчина заспокоїлась, але досі з якимось приниженням кидала погляд на Мейна.

 

— Дякую тобі. А я от думаю, чому якщо чутки так розповсюдились, мене цей дідок ще до себе не викликав — Він отримав ще один удар, на цей раз долонею в голову — Зрозумів, іду по каву.

 

Після того, як Мейн приніс обіцяний напій, друзі ще якийсь час сиділи, але згодом продзвенів дзвінок. Адам трохи з небезпекою заходив в аудиторію, шукаючи певне лице, й коли знайшов, хлопець у відповідь опустив погляд, Ад вирішив що це найправильніше рішення Вокера, та вже спокійно чекав початок пари, яка була останньою. Після її закінчення, молодший пішов до стенда з парами різних груп та факультетів, та знайшовши там потрібну, з небезпекою пішов туди. 

 

Його зустріла простора зала, в якій він раніше не був, все що він шукав там, це рудий колір волосся Бланш, оскільки це був найпомітніший орієнтир, на його думку. Серед білого, сірого та чорного кольорів, рудий буквально випалював очі, та непомітно прослизнувши між рядами, він опинився поруч з дівчиною, зліва від якої сидів зайнятий Льюіс, який навіть не помітив його, а справа неймовірно здивований Мейн, задавався він тільки одним питанням, яке згодом оголосив: 

 

— Що ти тут робиш? 

 

— Тихо ти, я і сам прекрасно знаю, що не можу бути тут — Чорноволосий хлопець присів почув з братом, та продовжив — Вранці ти сказав почекати тебе, а в обід, щоб я ніде сам не сидів. Більше варіантів виконати твоє прохання я не знайшов — Адам дістав конспекти, успішно позичені в Корі, та почав переписувати їх, відчайдушно створюючи вигляд порядного студента. 

 

Адам не сказав за незаплановану лекцію ні слова, виправдовуючи це тим, що при розмові значно більша ймовірність бути вигнаним, тому його ніхто і не чіпав. Продзвенів дзвінок, що символізувало те, що всі студенти можуть бути вільні. Льюіс з Бланш пішли в напрямок зупинки, а двоє братів в протилежну сторону, і ніби все пройшло набагато краще, чим очікував Мейн, він боявся що Ад закриється в собі, йому стане тільки гірше, але і не заперечував той факт, що можливо та погроза, яку він побачив додала впевненості, в тому, що його ніхто не залишить. Ішовши додому, молодший розповідав як пройшли навчальні години, раптового згадавши цікавий момент: 

 

— До речі, мої одногрупниці розпитували про тебе.

 

— Що ти маєш на увазі? — Запитав Мейн. 

 

— Вони влаштували мені допит, щоб я розповів хто ти, скільки тобі, з якого ти факультету та на якому курсі. Мене звісно і раніше питали, коли бачили нас разом, але ажіотаж був не настільки сильний. Але мої питання стосовно твоєї самозакоханості зникли.

 

— Чому ти вирішив, що я самозакоханий? 

 

— Тому, що ти постійно підкреслюєш те, наскільки ти гарний, розумний, і взагалі неперевершений. 

 

— Це самоіронія. 

 

— Шкода. А я вже думав повірити в те, який ти особливий. А ще, можливо не на тему, у тебе було таке лице, що навіть я злякався, не те що Вокер. Я думав що ти його на тому ж місті убʼєш. Навіть на мене ти не був ніколи таким злим. Я думаю про це весь день, тому вирішив повідомити.

 

— Тобто хорошим братом ти мене не вважаєш — Мейн важко зітхнув — Та і за що я маю злитись на тебе? Так ти ще та сучка, але тільки інколи, і це не викликає у мене агресію, скоріше, мені просто весело з того, що ти можеш бути таким різним.

 

— Якщо тобі подобається, що я можу бути різним, тоді сьогодні я спалю все що приготую. Ось така тобі від мене, неочікувана риса.

 

— Я трохи не про це говорив…Чи ти натякаєш, щоб сьогодні обід готував я? 

 

— Взагалі, сьогодні був якийсь занадто насичений день, мене це втомило. Я звісно їжу не спалю, але твоя допомога не буде зайвою. А ще нам в магазин потрібно.

 

— Ти можеш завжди попросити допомоги, тобі не потрібно бути для цього втомленим — Ад ніби замʼявся, через що майже пройшов поворот — Нам в цю сторону — Повідомив йому Мейн, та вони направились за покупками.

 

Наступний день пройшов набагато спокійніше, він здавався звичайним, і це радувало, а не здавалось рутиною. Тиждень взагалі пройшов чудово, як напевно весь місяць, як би не одне «але». Через відʼїзд Сема, Бланш почала все частіше приходити до братів, чи то вона не хотіла залишатися сама, чи то щоб трохи змінити свою буденність, і не так сильно сумувати, але все ж таки компанія в якій вона знаходилась допомагала їй, особливо Мейн. Здалося, ніби з ним теж щось сталося, якісь думки постійно непокоїли його, але нікому він їх так і не озвучив, скільки б Бланш не намагалась витягнути з нього хоч натяк, все було марно. В останні числа місяця, ті двоє збиралися на кухні майже кожен вечір, а їхній настрій підіймав алкоголь. І якщо Бланш, ніби як стало краще, та вона повернулась до минулих звичок, то Мейн тепер сидів зі спиртним віч-на-віч, щось обдумуючи. Адам намагався якось витягнути його, відволікав, просив піти кудись з ним, та ще багато іншого, але як тільки вони бажали один одному «солодких снів», Мейн знову продовжував свою самотню ідилію, яка продовжувалась рівно до ранку, поки його не помічав Ад, який прокинувся на пари. Перших пару днів, він просто мирився, з надією що все скоро пройде, але він знову і знову помічав брата, який заснув сидячи за столом, або на дивані, біля нього стояв часто вже пустий келих, і не важко було здогадатись що Мейн робив вночі. Коли терпіння молодшого з братів закінчилось, він почав допитувати в чому причина такої поведінки, але він не отримав відповіді як і Бланш. Згодом він почав кричати на Мейна, кожного разу як тільки бачив з ним алкоголь, спочатку вони сварились, але потім старший з них почав пропадати деінде, повертався тільки під ранок, або на наступний день, він ігнорував всі питання, крики та прохання молодшого, тому що сказати щось у відповідь просто не повертався язик. Після здачі екзаменів, з початку нового року, Мейн так і не зʼявився на парах, він був де завгодно, тільки б не чути все, що йому намагались довести друзі або брат, він настільки сильно тікав від них, що згодом помітити його ставало все важче. 

 

Одного разу, коли Адам повернувся з університету, він побачив що його брат вдома, та на диво не закрився у своїй кімнаті. Ад кинув свої речі в прихожій, зняв верхній одяг, взуття, та направився на звук у квартирі. Він приємно здивувався, коли на столі з напоїв була тільки кава. Ад постояв трохи в проході, перед тим як наважитись зайти в кімнату, але йому не дали сказати і слова.

 

— Я сьогодні не ночую вдома, тому не потрібно готувати вечерю на мене — Сказав Мейн, не відволікаючись від свого напою.

 

— Яка причина на цей раз? — Адам помітно розлютився, але його лице задавалось досі засмученим. 

 

— Така як і завжди. Прийду пізно, можу розбудити тебе, тому краще просто не зʼявлюсь. 

 

— Ні, ти прийдеш сьогодні додому. Мені краще, щоб ти заважав спати, чим сходити з розуму, не знаючи де ти. Якісь твої відмовки я слухати не збираюсь. Якщо не прийдеш сьогодні, можеш ніколи не повертатись — Адам вийшов з кухні, не бажаючи слухати відповідь, він стомився від виправдань, здогадок та абсолютного нерозуміння що коїться.

 

Молодший з братів закрився у своїй кімнаті, через годину він почув якесь копирсання в передпокої, згодом те, як Мейн вийшов з квартири та зачинив двері, настала повна тиша, невідомо скільки вона продовжувалась, позаяк Ад залишив замір чекати повернення брата, та вирішив перевірити чи той взагалі прийшов вранці, але його розбудив шум та чужі розмови, десь під ранок, оскільки в кімнаті було недостатньо темно для ночі, а за вікном зʼявлялись перші промені сонця. Адама намагався ігнорувати спочатку говір в коридорі, потім в сусідній кімнаті, згодом якийсь стукіт, але вдалось заснути тільки коли всі звуки стихли.

 

Вранці, молодший з братів прокинувся в жахливому гуморі, важко було спати цієї ночі, але пари ніхто не скасовував, тому він почав збиратися як завжди. По дорозі в ванну кімнату, він побачив підбори та жіноче пальто в прихожій, проте вирішив це ігнорувати, але зʼїсти щось на сніданок потрібно, хоча й апетиту зовсім не було, але він направився на кухню, де побачив господарку одягу, що знаходився в передпокої. Це була молода дівчина, років двадцяти пʼяти, з чорним коротким волоссям, вона сиділа за столом в одній сорочці, скоріш за все своїй, яка була застібнута лише на два середніх ґудзики та щось розповіла Мейну, який навіть не приховував того, що не чує її. Дівчина почула кроки, та повернула голову в їх сторону, почала роздивлятися ще одного жителя цієї квартири, який намагався ігнорувати присутність всіх хто там був. Адама як зазвичай відкрив холодильник, дістав звідти необхідні зараз продукти, та відніс їх на поверхню біля плити, беручись за ніж та дощечку. Темноволоса панночка так і не відривала погляд, та навіть зупинила свою розповідь, й згодом звернулася вже до незнайомого їй хлопця.

 

— І як же тебе звати? — Запитала дівчина, після чого Мейн нарешті підняв на неї погляд, проте не надовго, перемикаючи його на свого брата, який навіть не збирався відповідати —  Тобі не цікава моя компанія? — Вона піднялась зі свого місця, та направилась до молодшого з братів, спираючись руками з двох боків від тіла Адама об стільницю, притискаючи його таким чином до неї. Дівчина поставила свою голову на плече хлопця, та почала водити носом по його шиї, нарешті побачивши хоча б якусь реакцію на свої дії, оскільки хлопець повернувся тілом до неї. 

 

— Все вірно, мені не цікава твоя компанія — Відповів Адам, намагаючись за плечі відштовхнути дівчину від себе, але та прижились тільки сильніше, та почала водити руками по чужому тілу.

 

— Такий милий, а брешеш прямо в очі. Невже ти той молодший братик, якому ми мали не заважати? — Дівчина наблизилась до вуха Адама, та почала шепотіти — Можеш помститися, тому що ми створимо ще більший шум — Її пальці почали спускати нижче, та відтягнувши резинку спальних штанів збирались залізти під них, проте неочікувано для неї, хлопець ззаду схопив руку, та сильно почав тягнути дівчину геть. Він залишив її на якийсь час, зібрав речі та вручивши їх в руки, виштовхнув за двері. 

 

— Хто це взагалі така? — Запитав обурений Адам, він намагався не втрачати самовладання, це все його неймовірно злило, але голос залишався нейтральним.

 

— Просто дівчина з клуба, я навіть не памʼятаю як її звати — Відповів Мейн, на його обличчі була суміш з майже зниклої злості та здається сором, який той намагався приховати.

 

— Таке ще буде повторюватись? 

 

— Скоріш за все. Ти сам сказав, що не хочеш бачити як я пʼю, та щоб ночував вдома.

 

— Я хочу, щоб ти перестав постійно пиячити, без вагомої причини.

 

— Причина є.

 

— Так можливо, ти нарешті спроможешся сказати мені її? У мене вже немає сил це все терпіти, і пів біди як би ти хоча б приймав мою допомогу, але все що ти робиш, це тільки більше зачиняєшся в собі — Адам був неймовірно обурений, тому коли закінчив свою промову, стукнув тарілкою об стіл, тільки підтверджуючи свою лють, та вийшов з кухні, беручи щось у своєму пальті, але потім повернувся з пачкою тютюнових приладь, та запалив одну із них, ігноруючи невдоволений погляд брата.

 

— Я ж говорив, щоб більше не бачив як ти палиш — Сказав Мейн, намагаючись вирвати з чужих рук сигарету. 

 

— Я теж говорив, що не хочу бачити те як ти псуєш своє життя.

 

— Я взагалі-то роблю все, про що ти просив мене.

 

— Зараз я прошу, щоб ти перестав постійно пити, і що, ти зробиш це? Звісно ж ні, ти ж у нас страждаєш через якусь хрінь, цим самим змушуєш страждати мене, так що навіть не дивуйся тому, що я почав палити. Ти сам винен в цьому — Невдоволений тембр Адама, перейшов в крик, на що точно так само гучно, йому почали відповідати.

 

— Ти не знаєш причини, тому не смій називати це хрінню. Все що я хочу, щоб ти зрозумів мене, а не постійно виносив мозок. 

 

— А що я маю розуміти? Все було добре, і у нас вдома, і в компанії, навіть коли поїхав Сем, і в університеті. Та що там це, навіть мені стало краще, хоча і Вокер добре познущався з мене, але як бачиш уже все добре. У мене все добре, тільки ти невідомо що твориш. Просто скажи мені в чому проблема, що такого сталося, що ти так поводишся? 

 

— Ти моя головна проблема — Сказав Мейн, в секунді змінивши тон і гучність свого голосу, через що Адам впав в ступор, та тихо запитав:

 

— Що? 

 

— Нічого. Краще поспіши в університет, а то запізнишся — Мейн покинув кухню, зачиняючись у своїй кімнаті, натягнувши навушники. Старший з братів не чув стукоту та криків, які доносились по іншу сторону дверей, йому це було не цікаво, та і він без того знав, які там були запитання.

 

Адам кинув намір знову докричатися до брата, тому він одягнувся, зібрав необхідні речі, та вийшов з квартири. На перших двох парах, він майже не чув викладачів, він все думав над словами Мейна, чому той назвав його своєю проблемою, можливо на це і справді є вагомий аргумент, але от все ніяк не складалось в одну цільну картину. «Не знаю, що я роблю не так. Я не казав якихось колючих слів, щоб він знову образився на мене. Хоча, він і не ображений, все залишилось як і було, єдине що змінилось, це його невиправдана пристрасть до алкоголю, мені це звісно не подобається, не розумію чому він губить себе, та і як би мені було все одно на нього, я б не кричав, не допитував, а зараз це єдине чим я йому заважаю. Тому, я зробив щось погане раніше, ще до того як він почав пити. Але що таке я зробив? Єдине, це йому могло дістатись від декана, але Барбі це все вирішила, та і я б не сказав, що його це хоча б трохи бентежило. Можливо, йому не подобається жити зі мною? Чи мене занадто багато в його житті? Або я діставав його розмовами чи часто просив проводити час разом? Взагалі, це може бути як варіант, але ми з самого початку домовились говорити, якщо когось щось буде не влаштовувати, та він би сказав про це. Більше ідей у мене немає, мені обʼєктивно потрібна допомога», приблизно ці думки переслідували його майже три години, та зібравши їх в більш-менш зрозумілу купу, на великій перерві він цілеспрямовано пішов шукати Бланш, а коли знайшов, вони направились за університет, щоб було трохи менше спостерігачів, та почав свою розповідь:

 

— Бланш, я не знаю до кого можу звернутися окрім тебе — Адам замовчав, побачивши погляд здивованої рудоволосої дівчини, але потім продовжив — Це з приводу Мейна. Не те щоб раніше мене влаштовувало те як він почав поводитись, але зараз все стає ще гірше. Я зрозумів де він пропадав, коли не приходив додому, скоріш за все, це були домівки різних людей, яких він знаходив в клубі. Спав він з ними, чи ні, я не знаю. Але вчора я сказав йому, що якщо він продовжить пропадати, то може не повертатися, тому він привів якусь дівчину, як я пізніше взнав, навіть імʼя він запамʼятовувати не збирався. Тобто, вона далеко не перша. Вранці ми сварились через це, та він сказав, що його головна проблема, це я, без якихось уточнень чи пояснень. Він просто закрився в кімнаті. Слухати мене він точно не збирається, тому я і прошу витягнути з нього хоча б щось, знаю, раніше він не йшов на зустріч, але можливо те що я сказав тобі, допоможе витягнути його на чисту воду.

 

— Все це дуже дивно, але я спробую. Ти не знаєш в який клуб він ходить? — Хлопець негативно кивнув — Ну, тоді я прийду до того як він піде.

 

— Якщо потрібно, я можу затриматись десь, щоб ви побули тільки вдвох. Якщо чесно, то я не хочу, щоб він пив невідомо де. 

 

— Добре, тоді так і зробимо. У мене сьогодні тільки дві пари, так що я вже вільна. Зараз одразу піду до нього. Як тільки дізнаюсь щось, одразу повідомлю. 

 

Знайшовши ключі від квартири, Адам вручив їх дівчині, та пішов кудись у свою сторону, в той час, як Бланш попрямувала до давно вивченого шляху. Коли вона вже майже дійшла до потрібного будинку, стала більше обдумувати як саме їй це все провернути, хоча нічого потрібного в голову не приходило, робити їх було нічого, та вставивши потрібний ключ в замок, вона відкрила двері. В приміщенні була тиша, тільки десь з дальньої кімнати чулись тихі розмови, скоріш за все телевізор. Бланш зняла взуття, та направилась на звук, а коли прийшла до його джерела, побачила на собі погляд здивованого хлопця.

 

— Привіт, а мене Адам попросив придивитися за тобою. Він сказав, що виглядаєш ти кепсько, і мав слушність — Дівчина намагалась бути максимально звичайною, та не видавати себе. Вона сіла на диван поруч з Мейном, та відібрала у нього пульт.

 

— Чого це за мною треба дивитися? 

 

— У нього там якісь справи до вечора, а він хотів, щоб ти був вдома, ось тому я тут. Взагалі, досить запитань, сьогодні ж пʼятниця, а у мене був такий важкий тиждень. Випиймо? — Мейн здивувався пропозиції дівчини, але все ж погодився. Вони швидко дістали склянки та те, чим їх будуть наповнювати, включили якийсь серіал на фон, та почали випивати — Чого ти в універ не приходиш? 

 

— Та щось сил на нього немає.

 

— Втомлюєшся пити? — Дівчина хіхікнула, намагаючись тримати ненавʼязливу атмосферу. 

 

— Типу того. І до того ж ваші постійні питання мене вже дістали. 

 

— Ну, ми хвилюємося, ти теж маєш розуміти. Краще скажи мені, навіщо тобі одноразовий секс.

 

— М? — Мейн здивувався, що Бланш має про це інформацію. 

 

— Ад сказав, що сьогодні вранці тут була якась дівчина. І часто ти таке практикуєш? 

 

— Останнім часом так. 

 

— І навіщо тобі це? Намагаєшся кудись подіти свої думки та емоції? 

 

— Не зовсім, але можна і так сказати. 

 

— Заміняєш когось? — Дівчина просто пожартувала, але побачивши на обличчі опонента зміну емоції, продовжила — Ой, невже наш серцеїд закохався? — Бланш поплескала Мейна по плечу.

 

— Схоже на те — Хлопець поповнив пусті склянки.

 

— Я звісно розумію, що занадто недосяжна для тебе, але ж це не привід так вбиватися.

 

— Краще б це справді була ти.

 

— Ти розбив моє серце — Дівчина спостерігала за тим, як хлопець швидко спустошує скляний прилад — Та добре, жартую я. І хто ж вона? І чому ти бути з нею не можеш? 

 

— Тому, що все набагато складніше. Як мінімум тому, що це не дівчина — Бланш на секунду застигла — Давай, я чекаю твоїх жартів.

 

— Не сьогодні, зараз мене цікавить причина по якій ви не можете бути разом.

 

— Там не одна причина, та і я не готовий сказати її одразу. 

 

— Ну, тоді почну свій допит з чогось простого. Я його знаю? 

 

— Так 

 

— Тобто він з нашого універу. А з нашої групи? 

 

— Ні. 

 

— Ага, тобто не Льюіс. Він старший чи молодший ніж ти? 

 

— Молодший. 

 

— Часто ти з ним час проводиш? 

 

— Зараз не дуже, але раніше так.

 

— Я поняття не маю хто це. Був би він старший, подумала б на Сема. А так, взагалі поняття не маю. Єдиний хто сходиться зі всіма критеріями, це Ад, але я не думаю…— Мейн закрив обличчя руками, та перебив дівчину. 

 

— Так — Бланш замовкла, намагаючись переварити інформацію у своїй голові, їй це здавалось чимось нереальним, та більше схоже на жарт, але дивлячись на Мейна, вона тільки підтверджувала правдивість його слів.

 

— А як так, сталося взагалі? — Голос дівчини став тихіше, та вона ніби з обережністю ставила це питання. 

 

— Не знаю, але сталося давно. Мені років десять було, як я почав відчувати щось, і що я тільки не намагався робити, щоб позбавитися цих почуттів. Я їх ігнорував, але ставало тільки гірше, потім між нами сталася ситуація, звичайна сварка насправді, хоча він і перегнув палицю, але так ненавидіти його за це було зовсім невиправдано, та і я тільки удавав, що ненавидів, скоріше, я хотів завдяки своїй злості закопати те що відчував. А потім, коли він переїхав сюди, ми помирились, і я думав, що повністю перестав відчувати до нього хоча б щось, що було поза межами рамок дозволу, але я помилявся. А зараз, я просто прийняв ці почуття — Бланш не перебивала його, а просто мовчки слухала. Мейн виглядав як людина, що дуже давно тримала багато думок в собі, а зараз нарешті знайшовся той, хто вислухає та не засудить, тому зупини його було важко, але вона і не намагалась — А тоді, коли його майже не зґвалтували, я зрозумів, що колись він закохається, якщо це не зробив вже, потім у нього зʼявиться кохана людина, та він забуде про мене. Я розумію, що це нормально, але мені так боляче від цього. Я хочу забутися, замінити його кимось, але все марно. З ким я тільки не спав за останніх місяців два, але заплющую очі, і бачу тільки одне. 

 

— Але спати з кимось і любити когось, це зовсім різне. Як би ти був підлітком в пубертатному періоді, то можливо з цього б щось вийшло, але точно не зараз. Що ти взагалі плануєш робити з цим? 

 

— Нічого. Сказати я не можу, якщо відповідь буде не взаємна, це створить купу нових проблем, та і якщо Ад розповість про це батькам, у мене навіть родини не буде, а ризикувати я не хочу. 

 

— Ти припускаєш, що відповідь може бути взаємна?

 

— Не зовсім. Єдина зачіпка яка у мене є, це малюнки Ада. Одного разу, я випадково побачив їх. Не було правильно роздивлятися або торкатися, але я це зробив. На зворотній стороні, він описував що це означає для нього, і тільки ці записи моя зачіпка.

 

— А що він писав там? 

 

— Ну, це були малюнки мене, або місць з нашого дитинства, він писав про те, що сумує за мною, що жаліє за свої слова та вчинки, згадує як все колись було добре, та про те, що кохає мене, але в якому саме це ключі, я не знаю, оскільки ці записи були в період коли я поїхав з дому, та ми рік не розмовляли — Мейн задумався на якийсь час, і здається прийшов в себе — Вибач. Я не мав говорити цього всього. Забудь будь ласка мої слова. Я просто хотів виговоритися, але зараз жалію про це, ти тепер вважаєш мене збоченцем. 

 

— Вибач, але не забуду. Причина по який я тут – це витягнути з тебе чому ти став пити. Мене прислав сюди Адам та я обіцяла йому розповісти, якщо дізнаюсь щось, але зараз я не знаю як це правильно зробити. Він говорив про твої ранішні слова, що «він це твоя проблема», але я думала, що ти це сказав несерйозно. Та і я хочу допомогти тобі, ти для мене не чужа людина, але от зрозуміти чи ти справді збоченець, мені допоможе одне питання. Ким ти вважаєш Ада для себе? Братом? 

 

— Не знаю як це пояснити, але точно не братом, чомусь ніколи його так не сприймав, він скоріше мені як друг дитинства, або щось схоже. 

 

— Ну тоді ти не збоченець, і я спробую щось зробити, щоб тобі стало краще. Коли Ад прийде, я розпитаю в нього, чи подобаєшся ти йому, сам розумієш в якому сенсі. Тоді вже будеш вирішувати, чи якось миритися і жити своє життя, чи щасливо жити з людиною яку кохав пів життя. Якщо чесно, ніколи б не подумала, що ти такий романтик.

 

— Я не романтик, так просто вийшло. Та і для мене дивно, що ти так спокійно реагуєш.

 

— Ви не рідні брати, та і не з самого дитинства разом. Так що нічого такого в цьому не бачу.

 

— Ну якщо у тебе такі широкі рамки «нормальності», то я можу бути тільки вдячний тобі. І ще одне, якщо Ад не кохає мене, то ти мою таємницю занесеш з собою в могилу. 

 

— Домовились. Але якщо все ж кохає, то я буду рекламувати себе як Купідона. 

 

Після цієї розмови Мейн ніби став знову живим, виявилось, йому потрібно було просто виговоритися комусь, а бажання допомогти ще більше все покращувало. Бланш також це помітила, та вони говорили про щось буденне, та навіть майже вмовила його нарешті відновити відвідування в університет. Вечір став більш комфортним, але рівно до того моменту, поки у квартирі не здійнявся дзвінок домофона, та двоє людей, що сиділи всередині, одразу зрозуміли, що зараз розпочнеться розмова, яка буде залежати від подальшого життя одного з них. 

 

Бланш зустріла Адама, поглядом натякаючи, що розмовляти вони будуть в його кімнаті, на що молодший зняв з себе верхній одяг, та піднявши рюкзак, закрився разом з подругою за дверима. Дівчина сіла на ліжко, та якось ніяково спостерігала за Адом, він примостився поруч з нею, та запитав:

 

— Він щось розповів тобі? 

 

— Так, але все не так однозначно, тому я не можу одразу розповісти тобі причину. Спочатку я маю поговорити з тобою, і залежно від твоєї відповіді, я вирішу чи слід тобі взагалі це знати — Вимовила дівчина на одну диханні, та продовжила — Можу я подивитись на твої малюнки? 

 

— Навіщо? І до чого тут вони? 

 

— Я маю підтвердити інформацію, але якщо не хочеш, можемо залишити це на потім — Адам підтверджуючи кивнув — Тобі хтось подобається? 

 

— Це серйозно так важливо зараз? 

 

— Так. 

 

— Якщо ти так говориш, то подобається. 

 

— Хлопець чи дівчина? 

 

— Я не готовий відповідати на таке питання. 

 

— Тобто хлопець? — Адам зітхнув, та зрозумівши що діватись йому нікуди, підтвердив питання — Ця розмова залишиться між нами, так що питання твого камінг-ауту ми вирішимо пізніше — Бланш говорила серйозно, здається Адам ніколи раніше не бачив її такою, всі ці питання здавалися безглуздими, та зайвими, але відповідальність з якою дівчина запитувала, заставляла вірити в їх необхідність — Опиши характер того, хто тобі подобається.

 

— Ну, він хороший, хоча інколи поводить себе як дурень, чи скоріше як дитина. Дбайливий та помічає дрібниці які мені подобаються, а ще те як він слухає мене, та його безглузді жарти. Я не впевнений, що це конкретні риси характеру, але це перше що спало мені на думку.

 

— Як часто ви бачитесь? 

 

— Майже кожен день.

 

— Ну поки що, мені цього достатньо. Ти не проти показати малюнки? 

 

— Проти, оскільки я їх нікому не показував. Але для тебе я зроблю виключення, з умовою, що все залишиться між нами — Адам нерішуче піднявся з ліжка, та відкрив першу шухляду в столі, дістаючи звідти десяток малюнків, та неохоче віддаючи їх в руки Бланш — Не запитуй чому тут Мейн, я не відповім — Дівчина декілька секунд дивилась на листок, але потім перевернула його та почала вчитуватися в текст, роблячи так з кожним малюнком, аналізуючи щось у своїй голові.

 

— Давно він тобі подобається? 

 

— Хто? 

 

— Мені здається, ти знаєш кого я маю на увазі. Не думай, що я не зрозуміла про кого ти говорив весь час, я здогадалась ще на четвертому питанні, але я мала переконатися у своїх здогадках, і ти дав мені це підтвердження прямо в руки. Єдине що я скажу, це те, що після нашої розмови, тебе чекає здійснення мрій, ну або хоча б одної з них. Наскільки давно ти закоханий? 

 

— Не знаю, але напевно понад чотирьох років.

 

— Причина, по якій ти не зізнаєшся? 

 

— Він відвернеться від мене.

 

— Якими були твої емоції, коли сьогодні зранку, ти побачив з ним ту дівчину, розуміючи що цієї ночі у них був секс? 

 

— Розуміння цього має викликати у мене якісь емоції? 

 

— Можливо ревнощі, або заздрість. 

 

— Ні, я давно примирився зі своєю участю. Я і так знаю, що колись у нього буде родина, тому страждати через це, сенсу немає.

 

— Хоч ти і молодший, але розумніший за свого старшого брата. Думаю, на цьому мої питання закінчились — Дівчина піднялась, та вийшли з кімнати в передпокій, починаючи одягати своє взуття.

 

— Я нічого не розумію. Так ти скажеш, що з ним сталося? 

 

— Він мав рацію, ти – його головна проблема, тому і страждає він через тебе. Виясняти ваші стосунки, вам прийдеться самим, а мені краще залишити вас наодинці — Вона накинула пальто на плечі, та збиралася покинути квартиру.

 

— Так, а що мені робити? 

 

— Іди, і поцілуй його. Та передай що я Купідон — Бланш посміхнулась, та закрила двері, залишаючи Адама на самоті зі своїми думками. 

 

Ад стояв деякий час, як скамʼянілий, але потім наважився, та пішов до брата. Коли він знайшов його, то забрав з рук повний келих спиртного, та один духом випив його, після чого зморщився від неприємного смаку, та голосно поставив склянку на стіл. 

 

— Що ти в біса робиш? — Сказав Мейн, нарешті оговтавшись від здивування.

 

— Набираюсь хоробрості. 

 

— Навіщо вона тобі? — Відповідь стала дією, Адам підійшов ближче, обняв брата за шию та поцілував його в губи, Мейн відштовхнув його, та здивовано дивився у світлі, зелені очі.

 

— Бланш сказала мені зробити це, та назвала себе Купідоном — Після цих слів, Мейн зрозумів все, та прийнявся закінчити те, що сам перервав. Поцілунок був неймовірно ніжний і трепетний, та здавався таким солодким, хоча насправді, був з присмаком міцного рома. Мейн обережно поставив руки на чужу талію, легко стискав в пальцях тонку шкіру, в той момент, як його волосся перебирали, пестили шию та здається, тремтіли в його руках. Старший неохоче відірвався від брата, та підштовхнувши Ада лягти на диван, навис над ним, на цей раз жадливо впиваючись в губи, блукаючи одною рукою по шиї, плечам, грудям, животі, а іншою зімкнувся в замок з чужими пальцями — Чорт…— Неочікувано почув Мейн у свої губи, та відсторонився — Вибач, я зараз — Сказав Адам, та сховався за дверима ванної кімнати, залишаючи брата в тихому нерозумінні. 

 

Молодший з братів, зняв з себе вологу білизну, та одразу ввімкнув воду, намагаючись змити з себе залишки полюції, що відбулася наяву, й весь червоний та зніяковілий, стояв якийсь час під краплями прохолодної води, а коли вимкнув її, завʼязав навколо стегон рушник, та тихими, але швидкими кроками, закрився за дверима свої кімнати, в спробах швидко переодягнутися, та коли закінчив, повернувся на кухню.

 

— Все добре? 

 

— Так, просто стався невеликий конфуз. Зараз це не важливо. Що між нами? 

 

— Ну, я не знаю. Ми напевно, тепер пара. Як би це дивно не звучало.

 

— Як мені поводитися поруч з тобою? 

 

— Ем, напевно як завжди. 

 

— Будем ігнорувати те, що сталося? 

 

— Точно ні. Я не хочу втрачати тебе, коли вже отримав — Мейн підійшов до брата, та обняв, зариваючись носом у вугільне волосся — Я кохаю тебе, і коли ти вже знаєш про це, позбутись мене стане важко.

 

— Я тебе теж…— Сказав якось нерішуче Адам, тому що повірити в все те, що відбувається, було важко, все це здавалось сном або фантазією, але ніяк не реальністю. Молодший взяв у свої долоні лице брата, та легенько й швидко торкнувся своїми губами чужих, одразу ховаючи обличчя в районі шиї — Підемо спати? 

 

— Так, тільки я спочатку в душ — Промовив Мейн, та потріпавши чорне волосся, направився у ванну, в той час, як Адам пішов до своєї кімнати, ховаючись під ковдрою, і ніби все було добре, в його заспокійливій ідилії, але рівно до моменту, як двері відчинились, а згодом біля його тіла зʼявилось ще одне, обіймаючи через призму теплої тканини — Чому ти сховався? 

 

— Я намагаюсь заспокоїтись.

 

— Чому ти хвилюєшся? 

 

— Сьогодні трапилось занадто багато. А також мені соромно за те, що я зробив. Я не мав тебе так нахабно цілувати, так що вибач. І ще, мені страшно від змін, які на нас чекають.

 

— Нічого не зміниться, ми будем проводити час разом як і раніше, єдине що, я буду діставати тебе з обіймами і поцілунками. 

 

— Не цього я боюсь. 

 

— А чого тоді? 

 

— Ти сказав що ми тепер пара, а люди в стосунках займаються дечим більш інтимним, чим обійми. Від цього мені і страшно, оскільки я недосвідчений, та можу не задовольнити тебе. 

 

— Не потрібно боятися, що у тебе щось не вийде, ти можеш про все запитати у мене. І до того ж ти почав говорити про це занадто рано. Я не буду наполягати, просто чекатиму поки ти не станеш хотіти цього. 

 

— Я вже хочу.

 

— Ну тоді, поки ти не будеш впевнений, що морально готовий. І взагалі, маленьким збоченцям вже пора спати — Мейн стягнув край ковдри з молодшого, та ліг поруч, обіймаючи зі спини — Не тісто? — На його слова, тільки сильніше прижились.

 

Ранок почався дивно, не те щоб небо стало іншого кольору, чи за вікном змінився краєвид, але сама концепція цього ранку була іншою. Хоча, ніби як і зажди, Адам прокинувся перший, приготував сніданок, потім до нього на запах прийшов Мейн, вони поснідали, потім вирішили подивитись щось, але в повітрі відчувалась атмосфера недомовленості, ніби все, що відбулось вчора приснилось, або було стерте з памʼяті. Молодший не наважувався зробити перший крок, якось подати сигнал про вчорашнє, тому чекав цього від Мейна. 

 

Вони сиділи і дивились якийсь фільм, сиділи як завжди, але зараз ніби занадто далеко один від одного, хоча тіло ніби гуділо, від бажання простого дотику.

 

— Мені не зручно — Сказав старший з них, та підсів ближче, та зачекавши якийсь час, поставив свою голову на плече, а руку завів за чужу спину, обхопивши долонею талію — Не проти так посидіти трохи?

 

— Ні, я чекав поки ти щось таке зробиш — Сказав Адам, і здається трохи напружився, від того що заведена за спину рука, почала гладити його шкіру.

 

— Якщо чекав, чому сам не зробив? 

 

— Мені було страшно, що ти передумав. 

 

— А мав? 

 

— Я не знаю. Раптом тобі просто здалося, що я подобаюсь тобі. Або ти переплутав свої почуття, та поспішив, тому вирішив ігнорувати вчорашнє.

 

— Ти занадто сильно накручуєш себе, як би я справді досі був в роздумах, що відчуваю до тебе, то не став би тебе в них втягувати. А я занадто давно знаю, довго не признавав, але завжди знав. 

 

— І наскільки давно? 

 

— Ще до нашого першого поцілунку — Сказав Мейн, та підняв голову з плеча, встав з дивану, але потім повернувся на нього, але на цей раз вмостившись за спиною Ада, обіймаючи його вже двома руками, та почав обережно цілувати шию — Ти не проти?

 

— Ні — Молодший відкинув голову назад, збільшуючи тим самим площу для поцілунків. Коли дотики губ плавно перешли на плечі та ключиці, права рука Мейна відпустила талію, та спустилась на стегно, легко стискаючи його, а поцілунки почали змінюватись на легенькі укуси, які приносили ще більше задоволення, через що молодший почав видавати тихі зітхання, які інколи змінювались на приглушений стогін, який намагались приховати. Під правою рукою старшого з них, помітно натягнулася тканина, що говорило про збудження того, на чийому стегні примостилася долоня. Мейн вирішив діяти, та повільно почав підійматися по стегну вверх, до горбка на промежині, та коли майже накрив, його руку забрали геть — Зачекай — Сказав Ад, не піднімаючи погляд. 

 

— Ти не хочеш? 

 

— Навпаки, просто, мені дуже соромно, і я не підготувався.

 

— До чого не підготувався? 

 

— Ну, перед статевим актом потрібно підготуватися, ти маєш розуміти про що я.

 

— Я і не збирався позбавляти тебе цноти — Мейн трохи роздратовано зітхнув, обурюючись тим, що в Адама склалася думка, що він від нього хоче тільки одного, хоча причини на це зовсім не було — Я просто хочу зробити тобі приємно — Старший повернувся до попередніх маніпуляцій з шиєю та плечима, але потім зупинився — Але якщо не хочеш цього, одразу скажи. 

 

— І чому ти вирішив, що я не хочу? Казав же, мені соромно.

 

— Ти соромишся мене? 

 

— Скоріше себе.

 

— І чому ж? 

 

— Тому, що все станеться як минулого разу.

 

— Минулого…? — Мейн здивовано подивився на опонента, не розуміючи про що той говорить. 

 

— Так, вчора — Адам опустив погляд, помітно червоніючи. 

 

— Мені звісно було прикро, що ти пішов мастурбувати, і не дав тобі допомогти але…— Старшого перебили.

 

— Нічого подібного! 

 

— А навіщо ти тоді втік? 

 

— Тому, що ти занадто багато собі дозволив, та я закінчив ще до того, як почав! 

 

— Ось як. А я і не думав, що настільки сильно збуджую тебе — Мейн неочікувано для Ада, заліз руками під його футболку, та почав пестити вже оголене тіло, без перешкоди у вигляді тканини, згодом яку він повністю стягнув, залишаючи сидіти зніяковілого Адама вже топлес, та взявся за спину, яку покусував вже сильніше, періодично засмоктувавши шкіру, після чого проходився по ній язиком чи поцілунками.

 

— Мейн…я не хочу, щоб було як минулого разу…— Ледве видавив з себе Ад, який намагався стримати в собі непристойні звуки.

 

— Тоді я трошки знахабнію — Мовив Мейн, після чого одна із його рук, миттєво залізла під резинку спальних штанів та білизни, охопивши збуджену плоть, починаючи її стимулювати, продовжуючи маніпуляції зі спиною, а вільною рукою торкався тіла всюди, куди тільки зміг дістати. Рука Адама почала закривати губи свого власника, в спробах стримати звуки, які ставали все більш гучними, які приховувати ставало все важче. Старший за запʼясток, відвів руку від обличчя — Не стримуйся, я хочу чути все — Сказав Мейн, й на диво його послухали, стогін заповнив всю кімнату, від чого все здавалося ніби в тумані, єдине, що відволікло старшого з них, це відчуття чогось теплого та вʼязкого на своїх пальцях, однієї з рук — Я принесу серветки — Мейн піднявся зі свого місця, та пішов на кухню, беручи там декілька одиниць паперових рушників, та прийнявся прибирати залишки оргазму, як зі своїх рук, так і з чужих стегон. Коли він закінчив, та викинув залишки злочину в смітник, він присів навшпиньки біля брата — Як ти? 

 

— Дуже добре, але мені досі соромно, проте я хочу зробити ще дещо. 

 

— М? — Здивовано промимрив Мейн — Невже ти хочеш ще? 

 

— Так — Адам потягнув за руки брата, вимагаючи того сісти поруч, і коли його прохання були виконані, він сів на стегна Мейна, руки обвів навколо шиї та затягнув в поцілунок. Старший був здивований такою впевненістю, але зупиняти не став, йому це подобалось, тому він поставив долоні на талію, які згодом спустились до сідниць. Поцілунок неочікувано обірвався, футболка старшого впала десь поруч, а по тілу відчувались спочатку поцілунки, а потім не зовсім вдалі спроби залишити багряні плями. 

 

— Зачекай — Сказав старший, за плечі, відвів від себе Ада — Спробуй зробити більший вакуум — Він присмоктався губами до оголеного плеча, та став відтворювати свої слова, демонструючи як саме це має бути — І не бійся зробити боляче — Мейн зарився пальцями в темне волосся, та направив за голову назад до своєї шиї. На цей раз, спроби молодшого стали вдалими, не одразу, але все ж він зрозумів головну суть, через що, згодом шия, плечі, груди, всі були обсипані почервонілими плямами. Адам сповз нижче, влаштувавшись колінами на підлозі, та відсторонився від чужого тіла, спостерігаючи за проробленою роботою, та коли зрозумів, що його все влаштовує, повернувся до поцілунків, спускаючись ними все нижче і нижче, а коли контакту з тілом почала заважати тканина шортів, він став відтягувати їх вниз, продовжуючи маніпуляції — Що ти вже надумав зробити? — Сказав Мейн, піднімаючи за підборіддя голову брата, зупиняючи його таким чином.

 

— А ти досі не зрозумів? 

 

— Я хочу бути впевненим, що ти сам хочеш цього. 

 

— Ти не уявляєш наскільки — Мовив Адам, та відновив свої попередні дії, але цього разу більш наполегливо та впевнено. Він стягнув єдину тканину, яка заважала Мейну стати повністю оголеним. Ад обхопив збуджений орган, та з обережністю взяв голівку у свої губи, починаючи засмоктувати її.

 

— Трохи сильніше — Злегка налякано, ніби боячись злякати й перервати все, сказав Мейн, уважно спостерігаючи за чужими діями. Єдине чого йому хотілось, це заплющити очі та відкинути готову на спинку дивану, але пропустити фантазії, які стали дійсністю, він дозволити собі не міг — Ти знаєш що потрібно робити? — Ад підняв голову, звільняючи таким чином свої губи для відповіді. 

 

— Так, але краще щоб ти направляв мене — Молодший відпустив пальці брата, які секунду тому були з ним в замку, та поставив собі на маківку — І ще, не дивись так на мене, мені і без того соромно.

 

— Вибач, не можу. Ти занадто гарячий, щоб відірватися від тебе — Адам відвів погляд, намагаючись забути про ці слова, оскільки знав, що ще більше залився червоною фарбою від них. Взявши свій сором в руки, він знову обхопив плоть губами, але цього разу, намагаючись взяти більше довжини, виконуючи при цьому надані вказівки. Він почав водити вісімку головою, з кожним разом намагаючись поглинути член все глибше, поставивши собі за мету взяти його в себе повністю, але закашлявся, намагаючись зробити все знову — Не потрібно повністю, поглинай на скільки тобі комфортно. І трохи обережніше з зубами — Сказав Мейн, припиняючи боротьбу брата з блювотним рефлексом. Ад звільнив плоть, та почав проводити по всій довжині язиком, вимальовуючи кожну вену, а коли повернувся до головки, різко, але обережно захопив її на зручну для нього довжину, та майже випускаючи, знову заповнював себе нею. Рука на голові легенько натискала в потрібний момент, оголошуючи таким чином потрібний темп, який ставав все швидшим, а кімнату заповнили стогін й зітхання, що повідомляли про вірні дії та насолоду, яку вони приносять. Коли почувся більш гучний та протяжний стогін, а в ротовій порожнині відчулась вʼязка, гіркувата рідина, молодший ковтнув її, та відірвався від плоті, витираючи губи від мокрого сліду слини, підняв шорти та білизну з підлоги, підтягуючи їх на тазову зону, повертаючи в попереднє розташування, та подивився на брата, який був червоний та важко дихав з закритими очима, намагаючись втримати залишки насолоди — Чому ти ковтнув? 

 

— Тому, що захотів — Сказав молодший, та сів поруч, притиснувшись до оголеного тіла, примостивши голову на плече.

 

— Це було підло, бо я перший хотів це зробити. І взагалі, ти стаєш червоним як помідор, коли я просто цілую тебе, а зараз витворяєш таке. Як це працює? 

 

— А хто тобі сказав, що я не соромився? Я хотів зробити тобі приємно, от і все.

 

— І у тебе це неймовірно вийшло, навіть якщо не враховувати, що ти робиш це вперше. Чи все ж ні?

 

— Вперше. Я б повідомив про це, коли ти питав чи я цнотливий, оскільки ввжаю це за секс, хоча і оральний. Чи ти таким чином лестиш мені? 

 

— Нічого подібного. Але все ж, як це ти був таким вправним? 

 

— Я дуже багато читав, за останні місяці так точно. 

 

— А навіщо? 

 

— Для роботи потрібно було — Мовив Адам, занадто невпевнено, що брат все ж не повірив йому.

 

— Брешеш. Фантазував про це? 

 

— Навіть якщо і так, це не твоє діло! 

 

— Я думаю, що як раз таки моє. Оскільки, я хочу зробити тобі максимально приємно — Він наблизився до обличчя напроти, та залучив Адама в поцілунок, різко перериваючи його — І ще одне питання, яке нам необхідно обговорити, трохи зарано, але все ж — Він потягнув паузу, вдивляючись в обличчя брата — Ти хочеш бути активом чи пасивом? 

 

— Пасивом. 

 

— Ти впевнений? Тобі буде боляче в перший раз, яким обережним я б не був.

 

— Ну, по-перше, я не бачу себе в ролі актива, та ти набагато більше знаєш, вмієш, і тобі в цьому плані я довіряю набагато більше, чим собі. По-друге, я хочу — Ад замʼявся, було трохи соромно говорити таке — Я хочу відчути тебе в собі — Він відвернув погляд десь в шию брата, ховаючи таким чином свої почервонілі щічки. Він чекав вульгарних жартів, які і без подібних слів, іноді викидав Мейн.

 

— Тоді, я буду ще більше старатися зробити тобі як можна приємніше, чим планував — Старший поцілував його в темне волосся, після чого почав перебирати пасма — Але я досі хвилююсь, що тобі буде боляче.

 

— Я не закінчив — Адам підняв голову, з трохи здивованим лицем, оскільки насмішок не було, але це навіть краще, молодший зрозумів, наскільки це важливо для брата — По-третє, боляче мені буде чи ні, залежить від чутливості мого тіла, а я не знаю яка вона.

 

— Ти неймовірно чутливий.

 

— Хіба? 

 

— Ти стогнав просто від того, що я цілую тебе, так що у твоїй чутливості я не вагаюсь. 

 

— Це зовсім інше! — Адам встав з плеча Мейна, та почав шукати свою футболку десь на підлозі, в спробах відволіктись та не так соромитись слів брата — Мені так приємно, тому що це ти, а не тому, що у мене тіло чутливе — Він одягнув футболку.

 

— Так або інакше, тебе все одно треба підготувати. Завтра я куплю необхідне, але почнемо, тільки коли ти скажеш.

 

— Добре — Молодший трохи засоромився, розуміючи, що мав на увазі брат під «підготовкою», та намагаючись приховати емоції, обняв його, коротко цілуючи в шию, після чого кінчиками пальців став обережно обводити синці, які були зроблені в пристрасті, дивуючись своїй рішучості.

 

Вечір почався на хорошій ноті, оскільки вони стали ще ближче, і більше не сумнівалися в почуттях один одного, було спокійно й добре, в тілі відчувалось приємне стомлення, та трохи хилило в сон.

 

Вранці, за сніданком, Мейн неочікувано запитав: 

 

— Ти не хочеш сьогодні сходити на побачення? — Адам після цих слів, помітно збадьорився та повеселішав, демонструючи це неконтрольованою посмішкою, старший побачив це — Це означає «так»? — На його питання, заплющили очі, та підтверджуючи похитали головою — Є місце, яке б ти хотів відвідати? 

 

— Та ніби ні. Оскільки я досі, достатньо добре не вивчив місто.

 

— Можемо сходити в якийсь заклад й культурно посидіти, чи на ковзанку, або квест-кімната, можливо просто прогулятися містом? 

 

— Ну, для того, щоб культурно посидіти, я не маю відповідного одягу. На ковзанах я не вмію кататися, хоча звучить цікаво, та і ідея з квест-кімнатою мені подобається, але при цьому я і містом прогулятися хочу. Боюсь, на всі мої забаганки не вистачить часу. 

 

— Якщо ми підемо одразу після сніданку, то думаю вистачить — Після сказаним братом слів, Ад почав швидше їсти — Не обовʼязково так поспішати, тільки одинадцята — Мейн зворушився реакцією молодшого, та мимоволі випустив короткий смішок. 

 

Хлопці зібралися за пів години, та вийшли з квартири, а як тільки Адам, закривши вхідні двері, сховавши ключі в сумку звільнив свої руки, Мейн взявся за одну із них, переплітаючи пальці, молодший зрадів такій дії, та посміхнувся, та трохи непокоячись, що їх помітять сусіди, коротким поцілунком торкнувся губ. 

 

Першою в списку була ковзанка, тому, щоб краще познайомити Ада з містом, вони вирішили пройтися до неї пішки, зайняло це близько сорока хвилин, але на вулиці була весна, яка тільки починала дарувати людям своє тепло, сонце та легенький теплий вітерець, зовсім не заважав й не приносив дискомфорту прогулянці. 

 

На ковзанці було трохи холодніше чим на вулиці, але активний відпочинок допомагав зігрітися. Пробувши там близько двох годин, наступним місцем була квест-кімната, яка знаходилась за десять хвилин від ковзанки, а по часу зайняла десь з годину й коли вони вийшли з неї, зголодніли від спочатку фізичних, а потім і розумових вправ, та не довго думаючи пішли в сторону вже давно знайомого торгового центру, який знаходився не так далеко від їхнього дому, зайшли в улюблену там кавʼярню, замовляючи напої та щось на легенький перекус й сіли за вільний столик поруч з панорамним вікном. 

 

— Мені трохи ніяково, що ти за мене платиш весь день — Сказав Адам, поставивши свій верхній одяг на диван напроти, сівши поруч з братом. 

 

— Це ж я запросив тебе, тому все по-чесному. 

 

— Хіба тебе не звільнили з роботи? 

 

— А мали? — Здивовано запитав Мейн, крутячи у пальцях подовгий, паперовий пакетик з цукром. 

 

— Ти ж пив постійно, от тому я і хвилююсь.

 

— Хоч я і пив, все одно виконував те, що від мене потребувалось. А оскільки вона дистанційна, ніхто нічого не помічав.

 

— Я і досі вважаю, що ти дарма пив. Чому не можна було знайти інший спосіб? Наприклад увійти з головою в роботу або навчання? 

 

— Роботу я вже виконую автоматично, а в навчання я і увійшов з головою, але потім почались довгі зимні вихідні. 

 

— А чому ти тоді шукав собі жінку на одну ніч? Тобі було мало алкоголю? 

 

— Пити на самоті стало нудно. Я починав спілкуватися з кимось, а потім все якось саме виходило. Та спілкувався я не тільки з жінками.

 

— Тобто ти спав з чоловіками?

 

— Та ні, просто ми їхали до нього і продовжували пити там. Тільки одного разу я майже переспав з хлопцем. 

 

— А чому «майже»? 

 

— Тому, що в останній момент я відмовився. 

 

— І чому ж? 

 

— Я був настільки пʼяний, що не міг себе контролювати, а потім злякався, що я зараз вдома і намагаюсь зробити з тобою жахливі речі. Я просто втік звідти. Знаю, звучить дивно, але розповідаю як є. 

 

— Це було пророцтво. 

 

— Яке ще пророцтво? 

 

— Ти і так будеш робити зі мною жахливі речі.

 

— Я не збираюсь бути з тобою грубим — Мейн злегка розлючено зітхнув — Чому ти постійно думаєш, що єдине, чого я потребую від тебе це секс? — Він схрестив руки на грудях — Я не настільки жахливий, так я хочу тебе, але при цьому я готовий чекати скільки ти скажеш, та навіть якщо ти повідомиш мені, що не хочеш, я примирюсь з цим, я хочу, щоб ти був поряд та не приховувати свої почуття, все інше це тільки моя надія, яка не обовʼязково має збуватися. 

 

— Ей, чому ти так розлютився? — Адам поставив руку на плече брата, починаючи легко його масажувати. 

 

— Тому, що мене це ображає.

 

— Вибач, я просто хотів пожартувати. І чому ти вирішив, що маєш чекати? Я вже говорив, що хочу, а зараз я впевнений що готовий до цього. Просто єдине, що я маю зробити, це підготуватися до проникнення, щоб все було правильно. Якщо хочеш, зробимо це сьогодні ввечері — Адам трохи соромився свого останнього речення, але з усім тим, почав гладити стегно Мейна під столом, в спробах заспокоїти його. 

 

— Сьогодні навряд чи, я говорив, що цього не станеться допоки я не підготую тебе. Я не хочу, щоб ти відчував біль. Після кавʼярні, зайдемо ще декуди. 

 

Мейн все ж розтанув від дотиків Адама, особливо в момент, коли той вирішив залізти своїми холодними пальцями під широку толстовку брата, починаю пестити живіт та груди. Старший навіть трохи засоромився від дій молодшого в такому людному місці, дивуючись цій зміні поведінки та неймовірної впевненості, що він залишиться непоміченим, але забирати його руку від свого тіла він не став, Ад сам припинив, коли помітив наближення в їхню сторону офіціанта, з вже готовими напоями та стравами. 

 

Після закінчення трапези, вони пішли в місце, про яке згадував Мейн, воно виглядало трохи дивно, тому що серед скляних магазинів, з широким проходом, саме це приміщення відрізнялось матовим склом, через яке було незрозуміло що знаходиться всередині, та єдині такі ж непроглядні невеличкі двері. Коли вони зайшли всередину, молодший зрозумів навіщо була така прихованість, це був магазин для інтимних занять, що трохи налякало, оскільки було невідомо що саме його брат збирався тут придбати. Але всі його страхи зникли, коли він почув бажані братом товари, це був лубрикант та презервативи, навіть один своїм виглядом вони показували, що більш якісні та надійні, порівняно з тими, що продаються в супермаркетах або аптеках. Дівчина на касі без зайвих питань та рекомендацій, дістала потрібний товар й поставила його на касу, оголошуючи ціну, та після оплати, упакувала все в пакет і побажала хорошого дня, брати вийшли з магазину. 

 

— Чому так дорого? — Трохи відійшовши від приміщення, запитав Адам. 

 

— Тому, що я не збираюсь ризикувати твоїм комфортом, користуючись дешевими і неякісними аналогами. 

 

— Ми почнемо сьогодні? 

 

— Не обовʼязково, та я не наполягаю, ти напевно, стомився за день.

 

— Так, є трохи. А ще я хотів би лягти раніше, оскільки завтра знову на навчання. І тобі до речі теж. Як ти збираєшся закривати всі ті борги які у тебе накопичились по навчанню? 

 

— Борг у мене тільки один, перед Бланш. Вона робила за мене всі завдання весь цей час та відмічала мене на парах. Треба якось віддячити їй за це.

 

— Ого, вона нічого не говорила мені. Хоча, я напевно б убив тебе за це — Адам легенько вдарив брата по потилиці та тихенько засміявся — Але не надійся, що тобі від мене не дістанеться.

 

Згодом вони дійшли додому, на вулиці вже були сутінки, та їх зустріла темна квартира допоки вони не ввімкнули в ній світло. Готувати вечерю не було ні сил, ні бажання, тому брати вирішили одразу піти спати, прийнявши перед цим душ. Мейн зайшов до кімнати та почав знімати з себе речі, залишаючись в одній білизні, поки Адам, не помічаючи махінацій брата, щось шукав в сумці, старший підійшов ззаду, та обняв хлопця за талію, іншою рукою знімаючи резинку з чорного волосся, та розправляючи його по плечах.

 

— Не хочеш скласти мені компанію в душі? — Запитав старший, починаючи повільно цілувати шию.

 

— Хочу, але не буду — Відповів Адам, намагаючись стримати в собі бажання піддатися ласкам.

 

— Соромишся? 

 

— Це теж, але моя головна причина – покарати тебе за твої прогули — Мейн зітхнув, розуміючи що так просто брат не здасться, оскільки не бачив реакції на свої дії, що було нетипово для молодшого. 

 

— І як довго буде продовжуватись моє покарання? 

 

— Я ще не вирішив, але декілька днів точно. 

 

— Ну, як знаєш тоді. Сьогодні я тебе пожалію, тому що ми двоє втомились, але завтра від моєї спокуси ти не втечеш — Мейн поцілував брата за вухом та легенько вкусив за мочку, звільняючи того від хомутів своїх рук, та направився у ванну. 

 

Старший згодом повернувся, весь червоний, тому що приймав гарячий душ, та з мокрим, навислим на чоло волоссям, яке закривало очі свого господаря. Коли він зайшов до кімнати, то не помітив Адама й направився до сусідньої, знайшовши там свого брата.

 

— Не говори, що сьогодні і ще невідомо скільки днів, ми спимо окремо. Не думаєш що це занадто? — В його голосі була відчутна образа, він не вважав свої прогули такими вагомими, щоб над ним так знущались. 

 

— Я не збираюсь ще більше катувати себе, караючи тебе. Мені потрібно знайти одяг, в якому я б міг спати, тому що весь інший в пральній.

 

— Міг би взяти щось із мого домашнього одягу, як робиш це завжди. 

 

— Футболку я вже взяв, але всі твої штани великі на мене, та постійно злітають.

 

— А чому б тобі не спати без них? Та і без футболки теж. В ідеалі взагалі голим — Молодший тільки закотив очі на цю пропозицію, дивуючись нахабності свого брата — Так все-все, я просто жартую, але можеш справді спати сьогодні без штанів, до завтра ті що в пральній мають висохнути, до того ж у тебе дуже гарні стегна, і я б з задоволенням милувався ними.

 

— Ну якщо ти так кажеш… — Адаму було приємно чути це, тому він вирішив погодитися з ідеєю — Добре, вмовив — Молодший відійшов від шафи, та направився у ванну, беручи в руки футболку. 

 

Коли й Ад закінчив з ванними процедурами, він пішов в кімнату брата, застаючи того за ноутбуком, здається в пошуках увімкнути щось перед сном, молодший підходив все ближче, та намагався як можна нижче опустити футболку, хоча та і так закривала одну четверту стегна, Мейн помітив ці спроби, підмічаючи наскільки мило це виглядає, але нічого не сказав, тільки підняв один з кінців ковдри, та ввімкнувши якесь відео, поставив електронний пристрій на тумбу поруч з ліжком, повертаючись до неї спиною, але лицем до брата, спочатку проводячи тонкими пальцями по рисах обличчя, а потім ніжно цілуючи. Від Адама приємно пахло шампунем та гелем для душу, що трохи засмучувало старшого, тому що ставало важче вдихати запах тіла, він перебивався іншими, більш різкими ароматами. Під час поцілунку Мейн пестив стегна молодшого, насолоджуючись ніжністю блідої шкіри, але не переходив межу, яка б заборонила їх дотикам стати менш ніжними, але більш збуджуваними. Від турботливих й приємних дотиків, Адам швидко заснув, обійнявши брата за корпус.

 

Ранок був схожим на всі попередні будні дні, вони як завжди збиралися, снідали, одягалися, єдиним відхиленням від звичності, були постійні довгі поцілунки й обійми, які скорочували час, через що брати підійшли до університету значно пізніше ніж зазвичай. Починаючи з суботи, кожна їхня прогулянка, похід в магазин, чи подібна ходьба на вулиці, супроводжувалась сплетеними між собою пальцями, але підходячи до університету все ближче, їх руки розʼєдналися, в страху що їх помітять друзі, знайомі, одногрупники чи викладачі. Зайшовши в середину, вони розділились та пішли кожен у свою аудиторію, а на великій перерві знову побачились в буфеті.

 

Бланш та Льюіс ще на першій парі були здивовані появою Мейна, до того ж в хорошому гуморі й чудовому настрої. Дівчина, сівши поруч з другом, почала тихо розпитувати хлопця про вечір пʼятниці, щоб її не почув навіть Льюіс, який сидів доволі близько, проте Мейн мовчав. Коли почалась велика перерва, вони пішли в буфет, де на них вже чекали Барбара та Адам. Через велике скупчення людей в одному приміщенні, в повітрі було спекотно, через що старший з братів розстібнув два ґудзики на високому комірі своєї сорочки, забувши про свої червоні плями на шиї, які одразу помітила Бланш, підсунувшись до хлопця ближче, та прошепотіла на вухо: 

 

— Я так бачу, ви надолужуєте згаяне? 

 

— Про що ти? — Мейн не зрозумів запитання дівчини. 

 

— Хоч би посоромився, а то по твоїй шиї одразу видно, чим ви займалися на вихідних — Рудоволоса вказала пальцем на залишки суботньої пристрасті — Не думала що Ад такий розпусник — Мейн швидко застібнув сорочку, повертаючи її в попередній вигляд, надіявшись що помітила це тільки Бланш. 

 

— Та нічим ми таким не займались. 

 

— Ага, ще скажи, що це тебе комарі покусали в такий холод — Вона посміялась, але продовжувати свій допит не стала, їй вистачало зніяковілого й червоного обличчя Мейна. 

 

Після закінчення пар, брати зібралися іти додому, перед цим заглянувши у магазин, придбавши там деякі продукти. Відкривши двері квартири, вони поставили пакети на підлогу, та почали знімати верхній одяг й взуття. Потім прийняли душ, переодягнулись та почали розкладати придбані харчі по своїм місцям. Адам виглядав якимось напруженим, та відводив погляд й червонів, кожного разу як тільки бачив карі очі на собі, не розуміючи такої поведінки, Мейн запитав: 

 

— Щось сталося? — І знову та ж реакція молодшого, він якийсь час мовчав, та ігнорував питання, але потім підтверджуючи кивнув — Можливо скажеш що саме? 

 

— Ну, сьогодні був дуже важкий день.

 

— Хіба? Якщо до тебе хтось чіплявся, одразу скажи. 

 

— Все було спокійно, не в цьому справа — Мейн здивовано дивився й мовчав, чекаючи більш розгорнутої відповіді — Річ у тім, що схоже моє покарання прийдеться закінчити. Я цілий день хочу тебе, і не розумію причину. Тобто, я розумію, але не знаю чому так сильно і постійно. 

 

— Навіть зараз? 

 

— Так, починаючи з самого ранку — Адам опустив голову, він був схожий на дитину, яку зараз будуть сварити, проте старший тільки підійшов ближче й підняв за підборіддя, наказуючи поглянути на себе, що молодший і зробив, але раптового його підняли на руки й потягнули в спальну, обережно опускаючи на мʼяке ліжко й нависли зверху — Ти не маєш цього робити, якщо не хочеш. 

 

— Знущаєшся? Серйозно думаєш, що я не хочу? — На його питання ніхто не відповів, тільки повернули голову на бік, через що він взяв за запʼясток руку брата, та направив її на свій пах, щоб той долонею відчув збудження — Це сталося тільки через твоє зізнання. Чи ти досі сумніваєшся? — Замість слів, йому відповіли пристрасним поцілунком, який супроводжувався обвитими навколо шиї руками, які згодом стягнули домашню сорочку та намагалися на дотик, розвʼязати мотузку спальних штанів, що вдавалось не дуже — Зачекай — Мейн розірвав поцілунок та сів на стегна молодшого, намагаючись швидко впоратись з вузлом, що згодом вдалося, він збирався знову нависнути зверху, проте зробити цього йому не дали, перевертаючи на спину, осідлали, починаючи горзатися на збудженні, паралельно виціловуючи груди — Е ні, сьогодні доміную я — Мейн перевернув брата в попереднє положення, починаючи повільно роздягати його, ніби випробовуючи витримку, яка до слова, виявилась не такою міцною, оскільки Адам піднявся та сів на ліжко, швидко стягуючи з себе речі, та ліг назад. Старший цілував руки, плечі, шию, ключиці, груди, живіт та стегна з внутрішньої сторони, та коли вирішив, що зараз його прелюдії для молодшого як катування, стягнув з нього останній шматок тканини, починаючи детально роздивлятися.

 

— Не витріщайся так — Мовив Адам, та почав прикривати промежину руками, в спробах зупинити нахабство свого брата, але його руки моментально забрали, та легенько притиснули за запʼястя до ліжка, по обидві сторони від його ніг. Мейн наблизився до рожевої голівки та злизав прозоре мастило, яке було трохи солонувате на смак, від цих дій молодший здригнувся, від неочікувано приємних відчуттів, через вологість та теплоту язика, стало трохи лоскотно, але як тільки прийшло усвідомлення хто і чим приніс це задоволення, думки заполонив сором. Старший підняв погляд в гору, заглядаючи в зелені очі, та не відриваючи його, став поглинати плоть глибше, спостерігаючи за реакцією, яка одразу показала себе. Стегна подавались вперед, руки закривали обличчя, але продовжували слідкувати за діями знизу, іноді в насолоді заплющувались очі, які було важко тримати відкритими, в кімнаті чувся тихенький стогін, який порушував повну тишу разом зі звуками мокрого хлюпання. Мейн зупинився на півдороги й потягнувся руками до тумби, з якої дістав вчорашні покупки, та перед тим як відкрити лубрикант, додав: 

 

— Можемо почати зараз, якщо ти звісно хочеш — Після сказаних слів, у нього з рук забрали маленьку пляшечку з густуватою рідиною, швидко відкрили її, та вилили йому на пальці, відкидаючи пластикову тару кудись на ліжко. Мейн торкнувся стисненого кільця мʼязів, з німим питанням заглянувши в очі, на що йому кивнули, та він повільно ввів перший палець, починаючи трохи його згинати — Як ти себе почуваєш? Не боляче? 

 

— Ні, просто незвично. Давай далі — Мейн витягнув палець, проте згодом повернув назад вже два, вказівний та середній, розводячи їх в подобі ножиць. На його здивування, Адам не стискався та і ніяких звуків, які б оголошували про сильний дискомфорт чи біль, не видавав, хоча по його обличчі можна було помітити, що це все йому не дуже подобається й тому, щоб відвернути увагу брата, Мейн наблизився до трохи впавшого статевого органу, починаючи стимулювати його губами та ротом, не припиняючи при цьому рухи пальцями всередині. Було трохи важко концентруватися на одразу двох відповідальних зараз речах, але йому це вдавалося, й зрозумівши що молодший став більш еластичний, він витягнув пальці трохи менше чим на половину, намагаючись знайти ту саму «точку насолоди», став блукати подушечками по стінках, та коли з губ чорноволосого парубка вирвався більш гучний стогін, він зрозумів що знайшов бажане — Будь ласка, зроби так ще раз — Сказав Адам, та він зробив, повторюючи свої дії не один раз, паралельно все глибше поглинаючи член, та відчувши пульсацію, витягнув його з ротової порожнини, й вільною рукою почав швидко стимулювати, допоки тугий струмінь еякулята, не вирвався назовні, повільно розтікаючись по животі молодшого. Мейн злизав вʼязку білу рідину, та діставши серветки, витер шкіру від неприємного мокрого сліду слини. Коли він закінчив, Адам притягнув того за шию, обвиваючи її руками, уткнувся своїми губами в чужі, залучивши в вологий поцілунок, він проштовхував кінчик свого язика попри призму у вигляді губ — Зайдімо ще далі? — Запитав Адам, коли губи трохи опухли, від довготривалого поцілунку. 

 

— Куди далі? — Відповів запитанням Мейн, він розумів, що саме має на увазі його брат, про те продовжував удавати, що поняття не має про що той говорить. 

 

— Не змушуй говорити це прямо. 

 

— М? — Вираз обличчя страшного видавав його, оскільки на обличчі зʼявилась хтива посмішка. 

 

— Я хочу зайнятися сексом. Так зрозуміло? — Ад потягнувся до резинки спідньої білизни брата, намагаючись стягнути її, проте зробити цього йому не дали, піднявши руки над головою, та в спробі відволікти, почали пестити шию, але швидко зупинились. 

 

— Ще зарано — Мейн почав крутити головою в пошуках одягу молодшого, та коли знайшов, став одягати голе тіло, яке помітно пручалося. 

 

— Але я вже готовий. Хіба ти погано мене підготував? 

 

— Ні, але не в тому справа, я думаю що цього все ж недостатньо. Потрібно ще декілька днів, щоб підготуватися.

 

— Але мені не було боляче, тому ми можемо спробувати. 

 

— Адам ні — Голос старшого прозвучав більш грубо та серйозно, через що гримаса молодшого з благання перейшла в обурення, він встав з ліжка, та збирався піти геть — Ну куди ти вже зібрався? — Мейн обійняв брата за корпус, в спробах втримати. 

 

— Відпусти, мені потрібно в душ. Я весь липкий і мокрий.

 

Й Мейн відпустив, навіть по кроках було зрозуміло, що Адам злився, а коли він гримнув дверима, це тільки підтвердилось. «Образився» подумав старший та ліг на ліжко, але згодом все ж піднявся та встав під дверима ванної, стукаючи в них.

 

— Можна скласти тобі компанію? — Запитав він, та потім почув, що воду в душі вимкнули. 

 

— Ні — Відповів Адам, та знову ввімкнув воду, Мейн тільки зітхнув.

 

Він пішов на кухню, та заглянув у холодильник, в животі неприємно тягнуло від голоду, тому він вирішив щось приготувати. Як тільки він поставив ще сирі продукти на плиту, з ванної вийшов Ад, він невдоволено глянув на дії брата, та пішов до своєї кімнати, зачиняючи за собою двері. 

 

Коли їжа була готова, Мейн зайшов у свою спальню й не виявивши там брата, пішов до дверей поряд, спочатку стукаючи в них, але не почувши відповіді, взявся за дверну ручку, та відкрив. 

 

— Я не говорив, що ти можеш увійти — Повідомив молодший, не відволікаючись від свого пристрою. Мейн підійшов до стола за яким сидів його брат, та забравши графічний планшет з рук, вимкнув його, обережно поставивши в шухляду в столі, закриваючи її, Адам лише роздратовано зітхнув, спираючись на спинку стільця — Я сплю сьогодні у своїй кімнаті, тому тобі немає сенсу знаходитись тут. 

 

— Добре, тоді я також сплю тут. 

 

— Ні, ти спиш у своїй кімнаті. 

 

— За що ти так образився на мене? 

 

— Серйозно? Ти досі не зрозумів цього? 

 

— Я піклувався про тебе, та стримав тебе від необдуманих вчинків, які ти збирався зробити коли був сильно збуджений. Тому я серйозно не розумію причину злитися на мене — Старший присів поруч з ногами брата, ніжно пестивши його коліна.

 

— Але ти навіть не уявляєш як я хотів тебе.

 

— Уявляю, я хочу тебе точно так само, якщо не більше. Але я знаю яку шкоду це може тобі принести, тому і стримую свої бажання. Всього декілька днів зачекай, цього має бути достатньо. Добре? — Він поцілував Ада в стегно, та встав в попереднє положення — Ти напевно голодний, а я приготував смачний обід, тому пішли їсти, а потім можемо трохи пограти, якщо звісно хочеш — Адам піднявся зі стільця, після чого його одразу обійняли й поцілувавши в плече, відпустили та взявши за руку повели на кухню.

 

Вони пообідали, пограли в приставку, повечеряли й лягли спати, разом, Адам сам пішов в кімнату за братом, ігноруючи слова, які сказав раніше про їх сон в різних кімнатах.

 

Непорозумінь більше не було, але підготовка Адама продовжувалась, в пʼятницю Мейн навіть сказав, що той ніби як готовий, але переходити далі вони не стали й ініціатором цього на диво був саме Ад. 

 

Виспавшись та прокинувшись перед обідом суботнього дня, брати поснідали й невдовзі Мейн пішов на зустріч з Бланш, він же пообіцяв якось відплатити за те як вона виручила його, ось і настав цей час –  витрачати гроші за допомогу. І як тільки старший покинув квартиру, Ад побіг у ванну, оскільки готуватися прийдеться ретельно, та закінчивши головне очищення, він прийняв душ, потім зволожив всю шкіру нещодавно придбаним маслом для тіла, з легким, цитрусовим ароматом, та витерши залишки паперовим рушником, оголений пішов у кімнату, укутавшись в білу, чисту ковдру, та став чекати появи брата. Через годину, під вечір, він все ж дочекався.

 

— Я вдома — Почулось з передпокою. 

 

— Іди в душ, я зараз трохи зайнятий — Було чутно з кімнати старшого з братів, Мейн нічого не став запитувати, а просто почав виконувати сказане. Через приблизно пʼятнадцять хвилин, він вийшов, стоявши під дверима своєї спальні, він постукав та запитав: 

 

— Ти досі зайнятий? Я можу ввійти? — Сказав Мейн, та почув кроки, які наближались до нього, після чого двері широко відкрились і його погляду показався брат, який стояв в одній лише ковдрі, та одразу обійняв, через що тканина впала на підлогу, повністю оголюючи тіло — Чому ти голий?

 

— Я подумав, що тобі сподобається, якщо я так зустріну тебе. Але вийти голим в передпокій я не наважився — Адам мовчав деякий час, ніби набираючись впевненості — Тобі подобається? Якщо ні, я можу одягнутися. 

 

— Навіть не смій — Він розпочав пристрасний поцілунок, повільно ідучи в сторону ліжка, та за мить вони опинились на його поверхні. Мейн сів поруч, та коли розпрощався зі своїм одягом, став роздивлятися тіло яке лежало поруч — Чому ти раніше цього не робив? Ти неймовірний — Мейн почав проводити рукою по тілу, ніби вивчаючи його, проте згодом навис зверху, спостерігаючи за червонявим обличчям й зеленими очима, які дивились куди завгодно, тільки не навпроти — Не соромся ти так, я ж взагалі-то теж повністю голий — Сказав Мейн й почав пестити ніжну шкіру на животі.

 

— Саме це мене і соромить — Він взяв у свої руки голову брата, та притягнув до свого обличчя, залишаючи декілька сантиметрів між ними — Дай мені трохи заспокоїтись, серце шалено стукає — Молодший залучив того в поцілунок, помітно беручи ініціативу на себе, ніби в спробах підвищити свою впевненість. Спочатку він лагідно обсмоктував нижню губу, потім перемикнувся на верхню, згодом кінчиком свого язика намагався проникнути всередину, і розуміючи ці дії, Мейн слухняно привідкрив рот. По тілу старшого блукали тонкі руки, пестили живіт, легенько дряпали плечі, стискали руки та стегна. Ад зупинив поцілунок, беручи чуже обличчя у свої долоні — Мені вже краще, думаю, нам пора починати — Молодший піднявся на ліктях, тягнучись до тумби, беручись за вже знайомий лубрикант ставлячи його поруч з собою, згодом взяв в руки темну невеличку коробочку, дістаючи звідти один квадратний, сріблястого кольору презерватив, та протягнув його брату — Мені здається, ти краще впораєшся з тим, щоб одягнути його — Мейн взяв з чужих рук блискучий предмет, та поставив його ліворуч, а сам спустився до стегон брата, починаючи цілувати їх, залишаючи рожеві плями, які майже одразу зникали. Він взявся за пластикову тару, та вилив трохи вмісту на свої пальці, вводячи у середину одразу три — Хіба мені досі потрібна підготовка? — Здивовано запитав Адам, відчуваючи як всередині, старший розводить пальці.

 

— На всякий випадок — Мовив Мейн, після чого з його словами мовчки погодились. Через декілька хвилин, молодший почав сам насаджуватися, легенько тягнучи брата за волосся. 

 

— Мейн, давай нарешті почнемо? — Сказав Адам, вже буквально скиглячи від нетерпіння. 

 

— Впевнений? — На його питання, старшого потягнули на себе, залучаючи в поцілунок, набагато пристрасніший чим минулого разу, а рукою обхопивши збуджений член. Він обережно витягнув пальці й встав на коліна, на дотик шукаючи необхідний зараз предмет, а коли знайшов, швидко відкрив його, дістаючи вологий кружечок й зажавши пальцями силіконовий горбок, розтягнув латекс по всій довжині, після чого видавив багато штучного мастила зверху, підставив голівку до анального отвору, починаючи повільно входити. Всередині було так тепло і вузько, що самоконтроль став повільно покидати розум, але поглянувши на обличчя брата, Мейн миттєво повернув його, й увійшовши на половину, зупинився, даючи звикнути до нових відчуттів, та в спробах відволікти від них, став поцілунками обсипати шкіру, іноді кусаючи, іноді засмоктуючи її. Це спрацювало, й замість розчарованого скиглення, кімнату наповнили тихі зітхання насолоди, та почувши це, старший вирішив діяти далі, не перериваючи свої маніпуляції. Шкіру на спині, неприємно стягували, проте Мейн не став забирати руки, або говорити щось, він розумів що Адаму потрібно максимально відволікти себе, але все ж почав входити ще повільніше, а коли ввійшов до кінця, перестав рухатись, даючи звикнути брату до чужорідного тіла в собі. Відсторонившись, він підняв погляд на Ада, спостерігаючи за червоними очима — Сонечко, дуже боляче? — Турботливо запитав Мейн, погладжуючи пальцями вилиці та щоки. 

 

— Ні, терпимо. Можеш рухатись — Відповів молодший, після чого відчув короткий поштовх, який на диво не приніс болю, скоріш за все через повільне проникнення та довге звикання. Згодом поштовх повторився, а за ним ще кілька, вони були не сильними, але з кожним разом все інтенсивнішими, а коли Мейн зрозумів що особливого дискомфорту його рухи не приносять, він майже вийшов, але різко ввійшовши назад, попадаючи по кільцю нервів, від чого Адам вигнувся в спині, та протяжно простогнав, притягуючи брата за шию до себе. Фрикції ставали дедалі швидшими, поштовхи сильнішими, стогін голосніший. Адам дряпав спину брата від насолоди, не в змозі контролювати свої дії, через що на ранок шкіра буде вся в червоних подряпинах, але зараз це малого кого хвилювало. Мейн міцно стискав талію молодшого, інколи трохи підіймаючи худе, податливе тіло, яке з кожним поштовхом залишало довгі червоні лінії на плечах. Звільняючи одну руку, старший схопився за чужий член, оскільки відчував, що до фіналу йому не далеко, та бажаючи принести ще більшого задоволення, став стимулювати орган, якій швидко став тремтіти, в підсумку чого, випустив своє сімʼя. Мейн збирався вийти з Адама, закінчивши рукою, про той не дав цього зробити, стискаючи в середині — Продовжуй, я хочу відчути це — Простогнав молодший, благаючи у своєму тоні й Мейн продовжив, проте через кілька поштовхів вилився всередину, стискаючи чуже стегно.

 

Через кілька миттєвостей, він вийшов з брата, та стягнувши силіконовий предмет, завʼязав його, кидаючи десь в сторону смітника, після чого ліг поруч, віддихуючись, й обійняв тіло, яке було поруч та майже засинало. Через декілька хвилин, Мейн сів на ліжко, але повернувшись обличчям до стомленого брата, взяв його на руки й поніс у ванну кімнату, вмикаючи воду. Адам обійняв старшого за шию, тримаючись за неї. Він відчував як його тіла торкаються теплі, намилені гелем для душу руки, які стирали з його тіла неприємні липкі краплі, згодом змивши густу піну. Вимкнувши воду, Мейн почав витирати спочатку тіло брата, а потім і своє рушником, після чого поніс в кімнату, опускаючи на стілець поруч зі столом. Старший шукав в шафі чисту постільну білизну, а коли знайшов, став заміняти вологі, липкі простирадла на сухі й чисті, та швидко впоравшись з завданням, вимкнув світло опускаючи своє і тіло Ада на прохолодні, ароматні тканини. Він вкрив їх ковдрою, та як тільки обійняв молодшого, одразу почув тихе сопіння, тільки сильніше притиснувши до себе. 

 

Вранці Мейн прокинувся перший, що дуже здивувало його, але тихенько вставши з ліжка, він одягнув білизну й шорти, та пішов спочатку у ванну, а потім на кухню, в спробах максимально безшумно приготувати сніданок. Це були млинці з малиновим джемом, на створення яких не пішло багато часу, тому знайшовши тацю, про існування якої він не підозрював, поніс красиво викладену на ній страву в кімнату й поставив поруч зі сплячим Адамом, обережно потрусивши його за плече. Молодший став потягуватися, розплющуючи очі й посміхаючись подивився на брата. 

 

— Доброго ранку — Мовив Мейн й поцілував Ада в щоку — Я сніданок приготував — Він поставив тацю зі стравою на коліна брата, після того, як той сів, спираючись об спинку ліжка. 

 

— Доброго — Молодший подивився на свої ноги, помічаючи там обережно складені млинці, які були политі рожевим чи то сиропом, чи то джемом — Це так мило — Він обняв старшого, потершись носом о його шию — Ти ж будеш зі мною їсти? А то тут порція занадто велика.

 

— Якщо ти наїсися і ще залишиться, то так — Відповів Мейн, помічаючи як Ад бере в руки вилку й нанизавши на неї один млинець, протягнув його до нього.

 

Порція справді була великою, що дозволила наїстись двом. Єдине куди сходив Адам за цей день, це була ванна кімната і кухня, оскільки тіло нило й це були наслідки вчорашнього вечора. Мейн трохи розімʼяв поперек брату, після чого тому стало ще краще. Взагалі всі вихідні були чудові, як і наступні місяці, допоки не почалось літо й довгі канікули, які вони обіцяли провести разом з батьками. 

 

Збирання валіз, таксі, аеропорт, батько з матірʼю які їх з нього забрали, і ось вони вже на порозі рідного будинку. 

 

Закінчивши розбирати речі на полиці шафи й переодягнувшись в домашній, зручний одяг, у хлопців нарешті зʼявився час побути на самоті, який марно витрачати було заборонено, і як тільки Мейн побачив що молодший закінчив, одразу поставив руки по обидві сторони від його тіла, залучаючи в поцілунок, все ж такий пристрасний ніби вперше. За ці декілька місяців, їхнє ставлення один до одного не змінилось, навіть навпаки, стало тягнути ще більше, що з одної сторони навіть лякало. 

 

За стіною почулися кроки, які ніхто з братів не помітив, а коли відкрилися двері, Адам відштовхнув брата від себе, зі страхом піднімаючи погляд. Це була матір. Проте, на превелике щастя, вона не помітила їх дій, оскільки двері шафи були відчинені, приховуючи за собою. Жінка підійшла ближче до центру кімнати, оглядаючи чи немає тут її синів й помітивши їх, почала гладити по головах, з посмішкою промовляючи:

 

— Обід готовий, так що мерщій на кухню — Розвернулась й пішла. Вона не помітила червоних облич й страху в очах, через що, Мейн полегшено зітхнув. 

 

— Нам слід бути обережними, ми все ж тут не одні — Мовив старший й коротко доторкнувся до губ напроти, помічаючи підтвердження й згоду з його словами. 

 

За обідом хлопці сіли поряд, а не навпроти чи по діагоналі як це було раніше, що приємно здивувало батьків. Згодом мати навіть підтвердила це словами:

 

— Ви стали такими дружніми, якщо порівнювати як ви поводились, коли минулого разу були тут. Я дуже рада цьому, ви ніби знову мої маленькі хлопчики — Жінка відсилала собі трохи овочевого салату й продовжила — Хоча ти Мейн, став таким мужнім, що хлопчиком тебе назвати важко, а от Ад все такий же малюк. Ніби і годували однаково, але дивлячись на вас, зовсім не скажеш що різниця у віці в вас всього рік. Стоп, Мейну вже ж двадцять виповнюється в цьому місяці. Мейн, ти старий дід! — Підкреслила мати і як ні в чому не бувало, продовжила трапезу. 

 

— Я не настільки старий. Мені буде всього двадцять. 

 

— Ну, я у свої двадцять два вже доглядала за маленьким Адом, а у тебе досі дівчини немає. 

 

— Навіщо мені дівчина, якщо мені і з Адамом живеться чудово? 

 

— Ну, розділяти побут це одне. Я ж говорю про кохання. 

 

— А чому ти вирішила, що я його не кохаю? — Після цих слів молодший здивовано подивився на брата, на що той тільки погладив коліно під столом, щоб інші цього не помітили. 

 

— Та я не про це кохання говорю! — Мейн залився сміхом, під обурений вигляд матері, яка тільки зітхнула, розуміючи що діла з цього діалогу не буде. 

 

Ці два місяці, які брати провели разом з батьками, були важкі, через постійні приховування, стримання, а в моментах коли це стримування закінчувалось, в спробах приховати стогін, звуки тіл, що бʼються в пристрасті, скрип ліжка або необхідність сходити в душ посеред ночі, яку вранці треба було виправдовувати нічною спекою або чимось подібним. 

 

В останній день перед відʼїздом, брати сиділи під тим самим великим деревом, яке було видно з їхньої спальні, ховаючи поцілунки під високим парканом, який огороджував їхній будинок, без страху бути поміченим навіть батьками, яких в цей момент не було вдома. Вони обіймалися, говорили, сміялися, проте в один момент, коли тільки починався вечір, Мейн неочікувано для Ада, побіг кудись в дім, а коли повернувся, сів навпроти, тримаючи одну руку за спиною. Він взяв долоню брата у свою, починаючи трепетно цілувати кожен палець, тильну сторону долоні й запʼясток, піднімаючи погляд, якось збентежено починаючи промову: 

 

— Я такий щасливий, що знаю тебе. Ти навіть не уявляєш, скільки нових почуттів ти подарував мені. Раніше, я навіть подумати не міг, що те що відбувається між нами зараз, може бути реальністю. Поруч з тобою, я справді почуваюся щасливим, шкода тільки, що нам потрібно приховувати це щастя, але головне що я можу не стримувати свої почуття, коли ми наодинці. Мені здається, що я кохаю тебе все сильніше з кожним днем, хоча кожного вечора, дивлячись на те як ти засинаєш, не можу зрозуміти куди далі, проте на ранок мої почуття і справді ростуть. Я божеволію від тебе, від кожного твого погляду на мене, руху, слів. Ти неймовірний як всередині, так і ззовні, інколи я задумаюсь, чи взагалі заслужив того, щоб ти був поряд. Я думаю що навʼязуюсь тобі, тому так рідко говорю подібне, вибач мені за це — По обличчі Адама, потекли солоні сльози, він навіть не розумів чому, але все ж обняв сидячого навпроти, ніжно заплутуючись у світлому волоссі, Мейн тільки обняв його вільною рукою й уткнувся в плече, відчуваючи як мокріють його очі — Я не знаю, як ти сприймеш мою пропозицію, тому сильно хвилююсь — Він дістав руку з-за спини, тримаючи в долоні маленьку коробочку, й поцілувавши Ада в шию, перервав обійми, поставивши руку на червону й мокру щоку — Ти будеш зі мною все своє життя? — Він відкрив оксамитовий футляр, дістаючи звідти сріблясте, кольору білого золота кільце, взявши одне із двох ювелірних приладь у своїх пальці, він підняв ліву руку брата, збентежено чекаючи відповіді. 

 

— Звісно — Мовив Адам, після чого сльози з більшим хистом хлинули з очей, і йому на безіменний палець одягнули прикрасу, спостерігаючи за її блиском, він потягнуся до футляра, беручи вже у свої пальці ювелірне приладдя — А чи будеш ти зі мною все своє життя? — На питання, його поцілували та прийнявши це за відповідь «так», Ад одягнув сріблясте коло на те саме місце, тільки вже братової руки, залучивши в новий поцілунок.