Such mornings

    Згори чулося тонке пронизливе тьохкання, перегукувалося із кряканням і цвіріньканням зливалось у какофонію над сплячим лісом. У досвітку легкий туман холодом лоскотав оголену шкіру. По плечах пробігли сироти й Габріелла остаточно прокинулась. Залишки напівсвідомої млості потроху зникали й голова почала яснішати повернувши спогади минулої ночі. Жінка зніяковіло посміхнулась сама собі й потягнулася усім тілом позіхнувши. Напруга й оніміння у м’язах танули й разом з тим на мить ніби зникало саме відчуття тіла. Така легкість.
     Знову війнуло прохолодою. По тілу пробігли дрижаки, необачно висунута з-під хутряної ковдри рука неприємно похолола. Змерзла кінцівка ковзнула назад під ковдру притуляючись до теплого оголеного тіла, одразу стало тепліше. Габріелла перевернулась на інший бік обличчям до подруги. Ксена все ще міцно спала й тихенько сопіла, хоч ніколи б сама цього не визнала. Її таке саме оголене плече також виглядало з-під хутра. Габріелла підтягла ковдру вище, прикриваючи засмаглу шкіру від холоду, рука жінки зупинилась прямо перед гострою вилицею прикритою темним пасмом, що ніби змія, вилося від голови ховаючись під ковдрою. Габріелла не втрималась і торкнулась пальцями щоки жінки заправляючи пасмо їй за вухо.
Ніч була прохолодною, але вона згадала як їм було гаряче у присмерку біля багаття. Вперше за довгий час вони отак були удвох насолоджуючись ніччю. Особливою, ніби створеною лише для них двох аби приховати від інших очей чи навіть усього світу ті пестощі, які вони дарували одна одній і нікому більше.
   З-під напіввідкритих повік Габріелла задивлялась на сплячу коханку. Коханка. Це слово звучить незвично приємно, солодко. Для всіх інших існують подруги, а для Габріелли вона дещо більше, ніж просто товаришка. Вона впевнена, що Ксена думає так само. Можливо, підбирає інші слова, але суть від того не змінюється. Ця жінка хвилює її ніби синя морська безодня, у її очах Габріелла пливе, і у них мерехтять зблиски на поверхні води схожі на перли. Хай як вони уживаються разом, але в такі моменти сварки не мають значення, на мить усе інше тане у сизому тумані. Є лише вони. Дві жінки, дві коханки, які за помахом долі зустрілись у правильному місці в правильний час. Габріелла згадує собі їхнє спільне життя. Нанизує в пам’яті спогади й думає, що вони не могли не прийти до цього. Крізь таку кількість пригод не пізнати одна одну як самих себе здається їй неможливим. І врешті вони тут. Голі. В обіймах одна одної. Разом. Габріелла торкнулась під ковдрою своїх ключиць, на одній з них защипав від дотику невеликий укус. Ніби кішка. Ксена любить кусатися. Цього неможливо уникнути, вона цілує й гріє шкіру теплими видихами, а потім вгризається в неї іклами й позначає своє. Габріелла ніколи не кусалась так сильно, за винятком, коли йшлося про самозахист. Вона впевнена, що коли Ксена прокинеться, Габріелла побачить на її тілі свої ледь помітні укуси які аж ніяк не поступаються червоним трояндам на її власних ключицях і грудях. Не те щоб їй це не подобалось, але заради всього святого, Ксена завжди забуває, що на тому місці все буде видно, чи, радше вдає, що забуває. Вона самовдоволено посміхається, коли гола Габріелла відвертається до річки й на її тілі розквітають червоні мітки. Габріелла вдає, що не помічає, але вона знає, що ховає ця посмішка. Її коханка непросто виказує почуття діями, вона заявляє про них, не стільки іншим чи Габріеллі, як самій собі. Ксені просто важливе підтвердження того, що поруч є хтось на кого можна покластися.Габріелла розуміє.
    Здалося, що за межами теплого ліжка вже тане прохолода, але Габріелла й не думає припиняти цю казкову годину. Вона совається ближче до жінки ледь торкаючись її тіла своїм. Їй невимовно легко бути тут зараз. Вдивляючись у спляче обличчя Ксени перед очима знову несуться спогади. Вони таки давно не були разом, настільки, що Габріеллі здається вчорашня ніч ще пристраснішою.

  Щоки червоніють і печуть коли Габріелла ковзає поглядом по губах воїтельки. Вчора ці губи заціловували її всюди, дарували п’янке задоволення, сміялись в поцілунок поки руки виводили кола на стегнах спускаючись нижче…
Обличчя палає. Вона давно вже не дівча, але як без сорому не згадувати, що робить з нею ця жінка?! Поруч із Ксеною завжди буде шаленство. В пригодах, в ліжку, навіть в тихій миті споглядання. В тілі Габріелли здіймається тремтіння, чутно як серце б’є по ребрах і ганяє кров, вона підбирає руки ближче до грудей не відводячи погляду від жінки. В цю мить невагомо тремтять довгі вії й на Габріеллу знову дивляться ясні Ксенині очі.
Блакитні скельця вже позбавлені залишків сну за звичкою бігають навкруги оцінюючи ситуацію і першим ділом вхоплюють обличчя навпроти. На ньому Ксена зупиняється.
— Раночку. - першою каже Габріелла й всміхається.
— Привіт.- Ксена усміхається у відповідь.- Я гадала, ти ще спатимеш.
— Випередила тебе всього на кілька хвилин. - відповідає білявка.
— Ще рано. Нам нема куди поспішати. - Ксена тягне руку з-під ковдри до обличчя Габріелли, трохи торкається лінії щелепи теплими пальцями й повільно тягнеться, щоб поцілувати. Габріелла подається у відповідь торкаючись м’яких губів і совається ближче тілом до тіла. Під ковдрою її рука ковзає по спині воїтельки захоплюючи в обійми. Й справді, їм нікуди квапитися. Поки остаточно не зійшло сонце, поки поза ковдрою гуляє ранковий холод вони можуть спинитися просто щоб бути тут і зараз. Ближче. Вони знову цілуються між короткими митями вдихів. Гріють одна одну гарячим подихом, Ксена обома руками охоплює стан жінки й з тихим зойком Габріелли перекочується на спину. Грайливим сміхом сповнюється простір поміж дерев. Світлі пасма лоскочуть щоки й шию коли Габріелла знову нахиляється до Ксени аби поцілувати її. Між оголеними тілами відстані не існує як явища в мить обіймів, тепло перетікає від однієї до іншої мінливо й ритмічно як коливання плеса¹ у безвітряний день. Габріелла спирається на лікті обабіч ксениного обличчя, охоплює долонями щоки засмаглі та рум’яні, легенько лоскоче шкіру за вухами своїми нігтями й знову торкається зімкнутих губів, що саме розтягуються аби усміхнутися до Габріелли.
Ліс над ними здіймається - він теж прокинувся, шум у верховітті закладає вуха й зливається з черговим ковтком повітря коли Габріелла врешті відхиляється закидаючи голову назад. Ксена яскраво бачить свою роботу - червоні сліди на її ключицях та нижче, біля грудей. Незабаром вони потемнішають і скидатимуться на синці, але зараз в самому розквіті, прикрашають світлу шкіру її коханки.
   Здалеку до них долинає химерний дзвін. Геть незначний, але Ксена першою помічає його за звичкою сіпається мов кішка й напружує тіло дослухаючись.
— Ти теж це чула? - стиха каже вона до Габріелли, що і собі завмерла сидячи зверху. Дівчина мовчить вочевидь так само спантеличена не природним звуком. Тим часом він стає ближче, і насторога спадає коли обидві жінки розрізняють у далекому гомоні дещо незграбний спів.
Габріелла, все ще спантеличена й насуплена виказує їхню спільну здогадку:
— Джоксер?
— Так, Джоксер.
— Заради бога чому зараз?!..- вже роздратовано білявка поспіхом відсуває ковдру підхоплюється на ноги хапаючи недбало скинутий одяг з землі.
Ксена дещо ліниво спостерігає за метушінням коханки, але здається геть не переймається наближенням «нещастя». Він справді прийшов невчасно - минулого разу коли вони розійшлися, вони з Габріеллою попрямували до Коринфа² і сьогодні вони б уже мали дійти до міста, однак Джоксер прямував дорогою до Еліди³ - в геть протилежному напрямку. Але Джоксер не був би собою, якби не його непослідовність і вочевидь він знову змінив свій маршрут, наздоганяючи їх.
Ксена закотила очі. Габріелла тим часом поспіхом трусила свій одяг від гілок і листя в яких він пролежав ніч, поруч були і її шкіряні обладунки, але воїтелька продовжувала лежати під хутром розглядаючи Габріеллу.

    Цього разу вона не обмежилась лише шиєю, її поцілунки були на ногах, під ребрами, на спині й сідницях, і певно вона знову скаже, що її покусали комарі, але все одно дражнити її для Ксени просто неоціненно.
І вона справді скаже це пізніше, коли напрочуд веселий Джоксер дійде до їхнього табору брязкаючи обладунками з лахміття, Ксена до останнього не обертатиметься заходжуючись біля Арго аби Габріелла не помітила її посмішки, вона вкраде у неї ще один поцілунок поки вони йтимуть позаду перш ніж в очах інших знову не з’являться лише подруги й до наступного такого ранку.