Темної ночі, як зорі покрили небеса, а сонце сіло за обрій, сузір’я Касіопея споглядало на юнака. Здавалося хлопець зачарувався виднокраєм. І це б було зрозуміло. На обличчі його виблискувало мереживне мерхтотіння світла, а очі поринали в цей загадково прекрасний пейзаж. Взявши свій рюкзак з землі, який раніше там лежав, хлопець вирішив направитися до місця, яке було йому рідніше власної домівки. Повільною ходою він невпевнено пошкандибав далі…
Єдиною вагомою причиною не рішучості був час на годиннику. Проте буйність молодих гормонів обіцяла, що ця саме ніч стане кращою в його похмурій буденності.
Обійшовши маленький та вже ледь живий паркан Кирило ввійшов до занедбаного будинку. Будівля була зовсім обшарпана та вкрита шаром густого пилу. Оглянувшись, він піднявся на дах й зручно вмостився. Краєвид хоч і був м’яко кажучи дивним проте мав свій шарм. Кинувши для зручності рюкзак під себе, Кирило потроху розслаблявся, все споглядаючи на чаруючі зорі, він думав про майбутнє й яким стане його жалюгідне життя.
Всі думки змішувалися в кашу, а накопичення нав’язливих спогадів все ніяк не зупинялося як би він не старався зупинити цей потік. Та й ймовірність того що завтра його не стане була значно вищою за ймовірність загибелі середньостатичного європейського юнака. Війна вплинула на кожного у нашій країні і Войчук не став виключенням. Страх смерті змішався з апатію до всіх навколо, що утворило стан його пермакризи. Звісно це не є єдиною причиною, проте зіграло свою роль.
Думки замотувалися в густий кокон котрий обвивав його тіло немов метелика, що застряг в неминучій пастці. Хоч і рішення здавалося було поряд, але щось не давало зрозуміти цього. Проблеми все нашаровувалися і нашаровувалися, останньою краплею стало усвідомлення його сексуальності.
- Як мене це все дратує… Я просто хочу звичайного.. звичайного.. життя де мені не треба боятися.. - Напівшепотом пробурмутів юнак тримаючись долонею за його чоло.