7.
Батлер і Астор провели в будинку Пейджа п’ять днів. Перші два дні Зоя лишалась такою ж милою по відношенню до Чарлі, але на третій день дівчина стала іншою: відповідала холодно, дивилась косо, уникала обіймів та елементарних розмов. Зоя так і не розповіла своїй сім’ї про те, що вони з Чарлі зустрічаються, але й без зізнань Пейджі про все здогадувалися.
Чарлі всі ночі спав у гостьовій кімнаті на першому поверсі, і в жоден з днів Зоя не покликала хлопця до себе. Рана майже загоїлась, принаймні на грудях слід був ледь-ледь помітним. Кілька разів Батлер телефонував до Бейлі, і вони розмовляли годинами, бо перебуваючи в Техасі хлопець почував себе самотнім, вже не враховуючи ті короткі розмови з близнюками та Ейданом, але цієї деталі сестрі він не сказав — не хотів засмучувати і давати причини для злості. За розмови з хлопцями він почував себе краще, веселіше. Ще краще підіймали настрій розмови з Харпер. Брюнетка показала своє місце тренування, і ще кілька цікавих місць на території, якою володіла її сім’я. Зоя не помічала відсутності Чарлі. Хлопцеві здавалося, що їй байдуже, але він не здогадувався, що саме так було насправді, і що зовсім скоро його, нещодавно збалансований і наповнений сенсом, внутрішній світ полетить до прірви.
Вечір був теплішим, ніж всі попередні. Томас запропонував повечеряти на задньому дворі. Ніхто не заперечував. За вечерею Ейдан сказав, що збирається залишати батьківський дім і їхати до Нью-Йорка. Пейдж, певна річ, хвилювався, але заперечувати синові не став, оскільки розумів, що рано чи пізно його діти захочуть будувати власне життя за стінами батьківського дому. Фред і Бенджамін таких грандіозних планів, як у Ейдана, не мали. Харпер вечеряла мовчки. До норовливого характеру доньки Томас вже пристосувався і добре знав, що не варто ставити питань про її плани на майбутнє. Харпер любила свою свободу і завжди говорила татові, що відмовиться від вільного дівочого життя тільки за обставин, як вдасться зустріти когось справді цього вартого. Зоя розповіла Томасові про себе майже все, будучи поруч з ним не цілий тиждень, тому чоловік звернувся до Чарлі.
- Чим ви займаєтеся, Чарлі? Можете не відповідати, якщо це приватна тема.
- Не обов’язково звертатися до мене на «ви», Томас. Я не проти опустити ці формальності.
Батлер відклав виделку.
- Я працюю в IT. Перевага моєї роботи в тому, що можна працювати з будь-якої точки світу. До цього, років двадцять тому, я працював охоронцем у одного заможного чоловіка. Певна річ, він не знав хто я насправді, інакше правда ускладнила б мені життя. Через кілька років він помер від хвороби. З того часу я в комп’ютерній сфері.
- Ти не розповідав про свою роботу. — Мовила Зоя, з, незрозумілою для Чарлі, злістю в погляді.
- Ти не запитувала про це. — Спокійно проказав Батлер.
- Ви..ти одразу видався мені розумним, Чарлі. Я не помилився. Де ти живеш?
- Мило з твого боку, Томас. — Чарлі посміхнувся. - В Пенсільванії, але родом з Род-Айленда.
- Далеко від батьківського дому. Не сумуєш за родиною?
- Батько залишив Чарлі в лісі Пенсільванії ще підлітком. Гадаю він звик до життя в самотності. — Випалила Зоя.
- Зоє!
Томас був здивований поведінкою доньки, водночас йому було неприємно за такий її тон.
- Все добре, тим паче це правда.
Чарлі ледь помітно посміхнувся, відчуваючи наростаючу образу по відношенню до Зої.
- Я думала, що тебе виховували в цивілізованому середовищі. Чи в людей прийнято кидатися чужими історіями з життя, які до всього ще й не надто приємні?
- Що ти маєш на увазі, Харпер?
- Те, що ти невихована сука, Зоє.
- Харпер! Зоє! Помовчте обидві. — Крикнув Томас. - Що за поведінка? Вам має бути соромно.
- Хто, як не старша сестра, вкаже на погану поведінку?
Харпер усміхнулася, продовжуючи неквапливо їсти.
- Старші сестри..
- Годі! — Втрутився Ейдан, не давши Зої закінчити речення. - Я б хотів повечеряти за нормальної розмови. — Глянув на Чарлі. - У тебе взагалі нікого не лишилося? Звісно ти можеш не відповідати, я все зрозумію.
- У мене є старша сестра. Мені було десь близько тридцяти, коли я дізнався про існування Бейлі. Відтоді ми не припиняємо спілкуватися.
- Це чудово. Точно краще, ніж цілковита самотність.
- Згоден.
- Маєш якісь плани на майбутнє? — Спитала Харпер.
- Авжеж. Я б хотів відкрити школу для таких дітей, як ми. Гадаю, що у них є право на навчання і вони заслуговують на своє безпечне місце, де можна бути собою.
- Це дуже мило і класно, Чарлі. Перш ніж вдасться відкрити, тобі доведеться обійти чимало кабінетів і отримати чимало дозволів. Ти готовий до цього?
- Радий, що ця ідея не здається тобі божевіллям. Звісно, я розумію, але це не зменшує мого бажання відкрити цю школу. Я готовий хоч до президента дійти, тільки аби отримати позитивний результат.
- Якщо знадобляться помічники — ми з Бенджаміном завжди раді.
- Я теж не проти допомогти. — Мовив Ейдан.
- Завжди можеш розраховувати на мою допомогу та підтримку. — Продовжила Харпер, посміхнувшись.
- Дякую, я цього не забуду.
Чарлі вдячно посміхнувся до Пейджів, але й у цей момент дивне відчуття точило його серце.
- Бажаю тобі успіху з втіленням такої благородної мрії, Чарлі.
- Дуже дякую, Томас.
Зоя гучно відклала столові прибори і встала з-за столу, пішовши в протилежному від будинку боці.
- Зоє!
- Перепрошую. — Чарлі піднявся. - Піду перевірю, чи все добре.
- Так, добре, дякую Чарлі.
Томас кивнув, роблячи ковток води аби трохи заспокоїтися.
Чарлі пішов за Зоєю. Дівчина стояла біля воріт, різко ходячи то в один бік, то в інший.
- Можемо поговорити?
- Чого тобі?
Вона не зупинялася. І не говорила. Вона кричала.
- Я не розумію, що відбувається? Все було добре, коли ми приїхали, а потім тебе ніби підмінили.
- Не розумієш? Ти реально такий тупий чи ти тільки прикидаєшся?!
Астор зупинилася перед Чарлі, скривившись від наростаючої злості.
- Зоє, в чому справа?
- Мене вже нудить від тебе! Я дивуюся, як взагалі змогла протриматися стільки часу. Такий увесь хороший, добрий. Мерзота! Ти дійсно віриш, що в тебе хтось закохатися може?
- Що я зробив не так?
Чарлі справді не розумів причину такої злості, яка лавиною вирвалась із Зої.
- Все! Все зробив не так! Припини бути таким добрим. Я. Ніколи. Тебе. Не. Кохала! Чуєш? НІКОЛИ! Хто може покохати чудовисько? Кому треба кохати чудовисько? Ти монстр, Чарлі. Ти завжди будеш монстром за голову якого влада буде готова відвалити кілька мільйонів. Я ж знаю, що ти особливо сильна почвара. Думаєш я випадково з’явилася саме в лісі біля твого клятого дому? Дзуськи! Я знала хто там живе.
- Припини, будь ласка.
Батлер відчував, як давно забуте, сильне відчуття гніву починає прокидатися. Так само як і того разу, коли батько лишив його посеред лісу. Тоді Чарлі криком повалив дерева навколо себе, утворивши галявину.
- Я знала, що там живе монстр. Я була готова ризикнути і потрапити в його лігво, тільки аби отримати своє. Не було великою проблемою обвести тебе навколо пальця. Вистачило кількох ніжних фраз про закоханість і було більш ніж достатньо переспати разів зо три. І вуаля! Ти готовий на все, тільки аби я була задоволена. А ще ж, Чарлі, та стріла, якою тобі груди наскрізь пробило. Це теж я. Я домовилася з кількома місцевими хлопцями. Сказала, як не повернуся до міста за кілька днів, то хай йдуть до твого дому і всадять стрілу прямо в серце. Тільки я забула їм подзвонити і все скасувати. Ти мав померти, якби відмовився допомогти мені з пошуками тата і не повівся на розмови про кохання. Ті ідіоти ледь мені все не зіпсували.
- Зоє, припини. Припини говорити, поки ще не пізно.
Вітер посилювався, перекидаючи каштанове волосся Астор. Чарлі пекло в грудях. Пекли долоні. Його темні очі починали ледь помітно мерехтіти, з кожним разом посилюючи синій вогник.
- Потім ще й Бейлі приперлась. Вона ледь все не зіпсувала. Ти мені противний, Чарлі. Я просто використала тебе задля безпечних пошуків тата. Я не знала, що може трапитися дорогою, тому було розумно мати своє чудовисько, ще й закохане і готове задля моєї безпеки на все. Ти мені не потрібен. Ти нікому не потрібен. Ти назавжди лишишся жити в тій хаті серед лісу, далеко від людей, на самоті. Тебе ніхто й ніколи не покохає. Ти завжди будеш сам, клятий Батлер. У тебе не народяться кляті близнюки, яких ти так хочеш. Ти будеш сам, до самого скону, а я буду єдиним яскравим і водночас сумним спогадом в твоїй голові, і ти не зможеш цього позбутися. Ніколи, Чарлі. НІКОЛИ!
- ГОДІ!
Чарлі закричав. Його темні очі сховалися за холодним, синім сяйвом, а від його ніг землею потягнулися сині, ніби крижані вени, стежки, швидко несучись до вуличних ліхтарів, за секунду в яких лампочки розлетілися скляним, дрібним, дощем.
Зоя відступила назад, замовкнувши.
- Дурна ідея дратувати і не слухатися чудовисько, Зоє. Дурна ідея намагатися використати чудовисько в своїх цілях.
- Вб’єш мене на очах у батька і сім’ї?
На крики справді прийшов Томас зі своїми дітьми, але вітер був надто гучним, аби розчути, про що вони говорили до Чарлі. Напевно Томас просив, аби Батлер зупинився. Насправді Чарлі знав, що не зашкодить Зої, і справа вже не в коханні. Батлер не хотів бути чудовиськом, яким його вважала влада, вважали люди, вважала Зоя. Чарлі ніколи не вбивав людей. Чарлі не вбивав добрих людей. Тепер Зоя була поганою, але Чарлі не хотів її смерті. Іноді життя значно гірше за смерть, і вона мала відчути увесь його жах сповна.
- Вбити тебе? Ні. Живи, Зоє, живи і дійди до свого покарання за цей вчинок сама. Я не збираюся ставати твоїм катом. Сподіваюсь ти зіштовхнешся з куди більшим і пекучішим болем, ніж той, котрого завдала мені.
Дерева важко стогнали під тиском вітру, який ніяк не вщухав аж до тих пір, поки машина Батлера не зникла з поля зору Пейджів.
Харпер підійшла до Зої, щосили вліпивши їй ляпаса.
- Що ти з ним зробила, мала суко?
Зоя впала на землю, ховаючи в долонях червону, болючу, щоку.
- Відправила туди, де йому й місце!