5.
Наступного дня в центральному відділку міста Сан-Франциско.
Артур сидів у своєму кабінеті та писав звіт на основі показів Ейди Доусон стосовно трьох вбивств за її участі.
В двері постукали.
- Заходьте.
Артур підняв погляд від екрану монітора і глянув на двері, які відчинилися і до кабінету зайшов високий, світловолосий чоловік у чорному костюмі.
- Чим можу допомогти? — Спитав Артур дивлячись на чоловіка, який дістав свої документи та поклав їх перед слідчим.
- Я Леон Альфі, адвокат Ейди Доусон. Від сьогодні я буду присутній на її допитах.
Тернер пробіг поглядом по документах які підтверджували особу Альфі, після чого встав з крісла та протягнув руку адвокату.
- Артур Тернер, як ви вже знаєте — слідчий по справі Доусон.
Леон потиснув руку і сів в крісло навпроти Артура.
12:30.
Кімната для допитів.
Охоронець привів затриману, прикувавши одну руку до столу. Згодом до кімнати увійшли Артур та Річард, за ними зайшов Леон і глянув на дівчину.
- Здрастуйте. Я Леон Альфі, ваш адвокат.
- Говорити хто я немає сенсу. Вас Рафаель привіз?
- Так, але ми обговоримо це наодинці трохи згодом.
Всі сіли на свої місця. Річард взяв дві папки зі справою інших жертв Доусон.
- Ейдо, як ви себе почуваєте? Можливо я помиляюсь, але ви виглядаєте дещо інше ніж вчора. — Мовив Артур, кладучи на стіл пачку цигарок для дівчини.
- Дякую за турботу містер Тернер, все гаразд. З чиїми історіями познайомити вас сьогодні?
- Добре. Сьогодні Пол Фролло та Дені Бауерс.
Тернер взяв дві фотокартки і поклав їх перед дівчиною.
- Дозвольте. — Леон взяв фото і уважно роздивися їх, після чого повернув дівчині.
- Тоді я почала працювати в лікарні для онкохворих пацієнтів.
Чотири роки тому.
Міська лікарня Сан-Франциско, відділ онкології.
- Ейдо, не забудь віднести ліки містеру Фролло.
- Гаразд, Катрін.
Ейда взяла візок, на якому розкладено по два пластикові стаканчики під якими лежали папірці з іменами та номером палати хворого, після чого пішла розносити таблетки, паралельно питаючи про їхнє самопочуття та перевіряючи показники апаратів.
З палати містера Фролло чулися крики.
- Ти мене вже дістав, скільки можна нити? Я й так приходжу до тебе коли можу, чи мені покинути свої справи і жити в цій… клініці поруч з тобою?
Доусон відчинила двері та зайшла до палати хворого.
- Попрошу покинути приміщення. Тут хворі люди яким треба спокій, а не ваші крики.
Пол глянув на Ейду і пролаявся про себе.
- Лайку заберіть з собою. Дякую, що зайшли навідати свого батька. Зараз вам час.
- Та пішли ви. — Пол пройшов повз дівчину, штовхнувши її в плече, після чого грюкнув дверима палати.
- Містер Фролло, я принесла ваші таблетки. —Взяла стакан з пігулками і стакан з водою, віддаючи його чоловікові років п’ятдесяти.
- Дякую тобі. — Він забрав пігулки та воду, випивши які віддав посудину Ейді та ліг.
- Як ви себе почуваєте? Цього разу знову, як завжди?
- Він постійно кричить, що я вимагаю до себе багато уваги, хоча він приходить навідати мене лише раз в два тижні. Я сумую за домом та рідними, Ейдо, тому поговорити з ним для мене вже велике свято. — Містер Фролло витер сльози, які вже не міг стримувати.
Дівчина сіла поруч та взяла чоловіка за руку.
- Ви самі знаєте, що завжди можете натиснути он ту кнопку і я прийду поговорити з вами, щоб було не так самотньо.
Чоловік посміхнувся і подивився на дівчину.
- Знаю, спасибі.
- Завжди будь ласка, містер Фролло, головне не сумуйте, адже це погано вплине на ваше лікування. А зараз вибачте, мені потрібно до інших людей, я зайду трохи пізніше, а ви відпочиньте. Катрін скоро прийде змінити вам крапельницю.
Хворий кивнув та з посмішкою ліг зручніше, закриваючи очі.
Ейда поправила його ковдру і згодом пішла до інших пацієнтів.
13:00.
Кімната для допитів.
- Чому Пол Фролло так ставився до батька?— Спитав Леон, дивлячись на Ейду.
- Містер Фролло потрапив до лікарні ще задовго до того, як я почала там працювати. Катрін розповідала, що Пол бісився через бажання батька бачитись частіше, тому постійно кричав на нього і декілька разів пропонував йому — вазала на фото Дені Бауерса. - Не надати допомогу містеру Фролло під час чергового нападу. — Ейда взяла цигарку та запалила. - Таке відношення Пола з кожним разом ставало тільки гіршим і хворий чоловік почав страждати від нападів частіше ніж зазвичай.
Чотири роки тому.
Міська лікарня Сан-Франциско, відділ онкології.
- Містер Фролло сьогодні ледь не вмер від нападу, а Бауерс відтягував і не дозволяв зайти до його палати. — Мовила Катрін, складаючи історії хвороби пацієнтів лікарні. Ейда відклала ручку та поглянула на колегу.
- Пол знову заходив до нього?
- О так, після пішов до Бауерса і говорив з ним досить довго.
- Як зараз містер Фролло?
- Не дуже. — Катрін підійшла до вікна. - Він непритомний. Якщо буде новий напад і Дені знову не пустить нас завчасно, то боюсь містер Фролло помре.
- Може поговорити з Дені?
- Ейдо, він бездушна тварина, яку цікавлять тільки гроші, тому це марна справа. — Катрін сумно подивилась на Ейду і пішла по своїх справах.
13:30.
Кімната для допитів.
- Через кілька днів у містера Фролло стався черговий напад, але чомусь тривожної кнопки біля його ліжка ми не знайшли. —Зробила затяжку і потерла шию, прикриваючи очі. - Чоловік помер від нападу. Бауерс не впустив лікарів допомогти йому. В довідці про смерть написав, що Фролло помер від прогресуючої пухлини трахеї і лікування не допомагало.
- Чому ти вирішила, що винен Бауерс? — Мовив Річард, стукаючи пальцями по столі.
- Містер Грей, попрошу трохи поваги до міс Доусон. — Спокійно проговорив Леон, дивлячись на Річарда.
- Ще чого?
- Річ, ми працюємо.
Ейда криво усміхнулась і подивилась на Річарда.
- Тому що в мене був доступ до аналізів хворих, я бачила результати обстеження містера Фролло і якби тоді він зміг натиснути тривожну кнопку — був би живий.
- Так, отже Дені Бауерс не такий вже і святий лікар, яким здавався. — ромовив Артур, потираючи лоба. - Коли ви вбили Пола Фролло?
- Через тиждень після нещасного випадку в лікарні.
- Про який випадок йде мова, міс Доусон? —Питав Леон, склавши руки перед собою на столі.
- Через кілька днів після смерті Фролло в лікарні вибухнув кабінет рентгенівського опромінення. Наш лікар-рентгенолог завжди казав Бауерсу, що потрібно замінити деталі, але для Дені було важливіше забрати гроші до своєї кишені, аніж оновити обладнання лікарні. — Остання затяжка. - Від вибуху надійшла велика кількість радіації, яка зачепила і самого Дені. Окрім нього в той день постраждав лікар-рентгенолог, ще кілька працівників, та Катрін. — Ейда помовчала, кидаючи недопалок до попільнички.
Артур взяв блокнот.
- Як ми можемо зв’язатися з Катрін?Ви знаєте де вона може бути?
- Ніяк. Знаю. — Доусон подивилась у вічі Артуру. - Катрін померла через півроку після того випадку, як і інші працівники, яких сильно зачепила радіація. Вона пройшла обстеження і виявилось, що в неї четверта стадія лейкемії. — Трохи помовчала, згадуючи події того часу. - Потім я переїхала з гуртожитку, винайняла квартиру на вулиці В’язів і жила там до затримання, хоча вам це відомо. Я дізналася адресу Пола і дізналась куди він ходить після роботи. Це був нічний клуб «Амстердам». Я пішла туди одного вечора, після чого ходила частіше і саме звідти були інші жертви.
Річард хмикнув.
- Престижний клуб.
- Але не престижні відвідувачі, містер Грей.
Нічний клуб «Амстердам». Чотири роки тому.
- По-моєму ми вже бачились?—Пол сів поруч з Ейдою за барною стійкою.
- Бачились, але наше знайомство вийшло геть паскудним. — Ейда зробила ковток з свого стакану, після чого поклала його на гладку поверхню стійки та повернулася до хлопця. - Тому пропоную почати заново.
13:52.
Кімната для допитів.
- Після клубу ми пішли в мою квартиру. Пол був добряче під дією алкоголю, тому розповів мені багато чого і про домовленість з Дені Бауерсом теж. Ми ще трохи випили, а після він заснув. Я зробила йому ін’єкцію заспокійливого, згодом препарат увійшов в реакцію з алкоголем і Пол помер від інфаркту.
- Як ти позбулася від тіла?
- Тепер я жила одна, в квартирі було дві кімнати, тому тіло Пола валялося в іншій кімнаті десь два дні. За цей час я придбала декілька метрів плівки, щоб згодом застелити нею підлогу, та мішки для сміття. Спочатку мені було трохи страшно, адже пройшов певний час від смерті Майкла та Ентоні, і відтоді я не коїла подібного, проте потім мені стало байдуже. Я знала, що вбила не якогось там невинного хлопчика, тому докори сумління швидко зникли. — Ейда склала руки в замок. - Потім я розчленувала Пола і малі частини решток викинула з іншим сміттям, частини побільше розчинила в кислоті допоки це було можливо, а потім зібрала в мішки для сміття і відвезла на звалище. Ви самі знаєте, що ніхто не перевіряє тонни сміття.
Леон закрив обличчя рукою, Артур трохи помовчав дивлячись в підлогу, після чого заговорив.
- Що було з Дені Бауерсом?
- О, тут все набагато простіше. Його кабінет був поруч з рентгенівським, тому він добряче схопив радіаційних частин. Він лежав з четвертою стадією раку крові в нашій лікарні, точніше в новому корпусі, адже старий був зачинений через аварію. Йому ставало гірше з кожним днем і декілька разів мені потрібно було віднести йому таблетки. Я просто зменшила дозу необхідного препарату. Мені хотілось щоб він відчув те, що відчував містер Фролло перед своєю смертю. Я сказала, що така його плата за хабарі та причетність до смертей пацієнтів. — Подивилась на присутніх. - В будь-якому випадку він би помер, а мені не хотілось щоб йому все зійшло з рук.
Річард закрив папки Фролло та Бауерса.
- Ти наче Робін Гуд в жіночому обличчі. — Невдоволено промовив Грей і встав з місця.
- Називайте як хочете, я не шкодую про скоєне з ними двома.
- На сьогодні вистачить, міс Доусон. — Артур теж встав з місця та покликав охорону.
- Міс Доусон, згодом я прийду, щоб ми могли поговорити на рахунок вашо
ї справи та обговорити деякі деталі.
- До зустрічі, містер Альфі.
Охоронець забрав затриману до її камери.