4.
15:00.
центральний відділок міста Сан-Франциско.
До камери Доусон увійшов охоронець.
- Вставай. Слідчі хочуть продовжити допит.
Ейда встала з місця та протягнула руки до охоронця.
- Заламувати не обов’язково.
Кайданки цокнули на руках дівчини, після чого вона пішла вперед до вже знайомої кімнати допитів.
Підходячи до дверей Ейду зупинив знайомий голос, який викрикував її ім’я.
- Прошу, пропустіть мене до Ейди Доусон! Дайте поговорити хоча б зі слідчими. —Викрикував високий хлопець на іншому кінці коридору.
Ейда хотіла розгледіти його, проте охоронець штовхнув її вперед і зачинив двері до кімнати, в якій вже сиділи Тернер та Грей.
- Отже так, продовжимо.
- Там дехто прийшов, вам не повідомили?
- Не заважай працювати, Доусон.
Артур поглянув на Річарда.
- Піди дізнайся в чому діло, а ми поки продовжимо розмову.
Грей встав зі свого крісла і гримнув кулаком в двері.
- Містер Тернер, я хотіла спитати, чи повідомили ви моїй мамі про затримання?
- Про ваше затримання вже все місто знає, а до вашої матері ми відправили двох офіцерів ще вчора вночі.
- Що ж, добре. Ви хотіли продовжити, чия справа на цей раз?
Артур збирався показати Ейді наступну фотокартку, але в кімнату зайшов Річард і покликав його до себе.
Кілька хвилин потому до кімнати повернулися слідчі, а з ними знайомий для дівчини хлопець.
- Рафаель? Що ти тут робиш?
- Боже мій, Ейда. — Чоловік зробив крок в бік дівчини, але рука слідчого вперлась йому в груди.
- Дистанція, містер Еван. Вам поки не дозволено торкатися та наближатися до затриманої.
- Дайте нам поговорити кілька хвилин наодинці, будь ласка.
- Ха, що? Про побачення з затриманими треба домовлятися і чекати своєї черги. Тим паче до Доусон не можна, триває допит.
Артур забрав руку Річарда з грудей Рафаеля та поглянув на хлопця.
- У вас п’ять хвилин, ми будемо за дверима.
Річард, не приховуючи свого невдоволення, вийшов за двері. Артур залишив папку на столі і вийшов з кімнати. Після того, як двері зачинилися, Рафаель підійшов до Ейди та міцно обійняв її.
- Я не дивлюся новини і не хочу чути це від когось іншого, не хочу вірити в це через слова інших.
- Раф, я би з радістю обійняла тебе, але не можу.
Хлопець трохи відійшов, а Ейда припідняла руки, які були в кайданках прикованими до столу.
- В новинах правда і мені немає чого додати.
- Я привезу сюди адвоката, він придумає, як тобі допомогти.
- Не роби цього. Я зізналась в двох вбивствах, в інших теж зізнаюсь. Я більше не хочу від цього втікати.
Хлопець знову обійняв дівчину, міцно притискаючи до себе, ніби намагався запам’ятати кожен її вигин та тепло.
- Чому ти це робила, Ейда, скажеш?
- Так треба було, Раф, так треба і згодом ти все зрозумієш.
Рафаель прокашляв та трохи відійшов від Ейди, дивлячись в її темно зелені очі.
- Я хочу щоб ти знала. Я вірю тобі та готовий чекати на інформацію скільки завгодно, адже чомусь ти не вбила мене ще після знайомства.
- Тобі й так відома причина. Думаю тепер відома.
- Ейдо, що я можу для тебе зробити? Тільки скажи.
Дівчина посміхнулась, так само дивлячись в його карі очі.
- Краще їдь з цього міста і не забувай вітати Меделін з різдвом та днем народження за мене, добре?
- Ти сама зможеш це робити після звільнення, та вже потім ми разом поїдемо з міста. Ти точно тут не помреш і не покинеш мене.
Ейда мовчки поцілувала Рафаеля, а після знову поглянула в його очі.
- Я вже мрець, Раф.
До кімнати повернулися слідчі.
- П’ять хвилин минуло. Містер Еван, покиньте кімнату будь ласка.
Артур сів на свій стілець, а Річард спровадив хлопця на вихід і повернувся на своє місце.
- Міс Доусон, продовжимо?
Ейда перевела погляд від стіни на Артура. Сіла на місце.
- Так, хто наступний?
Артур дістав фотокартку і поклав в бік Доусон.
- Впізнаєте?
- Повірте, обличчя своїх жертв забути важко. — Дівчина взяла пачку цигарок.
П’ять років тому .
Медичний університет, місто Сан-Франциско.
- Сьогодні вона така зла, я не знаю, як минулого разу пронесло з поверненням далеко по опівночі.
- Тоді цей тиждень не ризикуємо, а то так залишимося без кімнати.
Кім подивилась на подругу і вони обоє розсміялися.
- Ти це зараз не серйозно, Ейдо?
- Звичайно ні.
До дівчат підійшов Ендрю Геліс. Хлопець вчився на третьому курсі.
- Про що говорите? Заняття вже закінчились? — Подивився на Кім, а потім на Ейду.
- Про своє, так. А ти чого сам? — Мовила Кім, поправляючи ремінець своєї сумки.
- Я прийшов по вас, точніше запросити на нашу вечірку сьогодні. Ви вже напевно чули, що наш куратор повертається, от ми і вирішили це відсвяткувати. То що, прийдете?
- Ми подумаємо.
- Так, ввечері побачиш нашу відповідь.
Дівчата забрали свої речі і пішли до виходу.
Наш час. 15:40.
центральний відділок міста Сан-Франциско.
- Ми зібралися тут слухати про походеньки на вечірки?
Ейда видихнула дим і поглянула на Річарда.
- Так вам потрібно дізнатися, як відкинувся Геліс чи мені просто мовчати?
- Продовжуйте, я слухаю. — Артур склав руки на грудях і уважно спостерігав за дівчиною.
П’ять років тому.
22:30, вечірка у Геліса та його одногрупників.
Кім та Ейда прийшли на вечірку та зайняли місця в куті кімнати, де було менше народу та диму від цигарок.
Через деякий час до них підійшов Ендрю, а згодом і Карлайн.
- Я радий вас бачити, справді, думав ви відмовите. — Мовив задоволений Ендрю.
- Я збиралася залишитися в кімнаті і провести вечір за серіалом.
- Але ти тут, а серіал почекає. — Ендрю взяв Ейду за руку і повів за собою.
- А Кім?
- Карлайн не дасть їй сумувати. — Хлопець вийшов з кімнати і відчинив двері на балкон. Згодом дістав папірець, зробивши цигарку почав палити.
- Я не знала, що ти цим захоплюєшся.
- Хочеш спробувати?
- Ні, залиш свою траву для себе. — Доусон відвела погляд від хлопця і подивилась на нічне місто.
- Та годі тобі, невже ти настільки правильна?
- Ну знаєш, достатньо.
Ендрю підійшов ближче, кладучи свою руку на талію Ейди.
- Ендрю, по-моєму ти забуваєшся. Я прийшла на вечірку, а не ховатися з тобою балконами та лапати один одного в куточках.
- Може залишиш свої промови для когось іншого? — Опустив руку нижче і посміхнувся.
Вліпивши хлопцю ляпаса Ейда пішла до подруги.
- Кім, я йду додому, ти зі мною?
- Все нормально?
- По дорозі розповім, ідеш?
- Так, ходімо.
- Агов, куди? Ми не закінчили розмову. — Карлайн схопив Кім за лікоть, не даючи можливості піднятися. Ейда підійшла до хлопця і відкинула його руку.
- Забери від неї свої руки, інакше залишишся без, я тобі обіцяю.
Карлайн не заперечував. Дівчата покинули вечірку.
Наш час. 16:00.
центральний відділок міста Сан-Франциско.
- Тобто ви не прийняли залицяння Геліса і у вас виникло непорозуміння з його другом, котрий, до речі, теж поповнює список ваших жертв. Я правильно зрозумів?
- Так, містер Тернер, все саме так.
- Що було далі?
- Я розповіла Кім в чому справа. Після цього ми не контактували з Ендрю та Карлайном десь місяць чи трохи більше. За цей час вже було ясно наче день, що Геліс наркоман і не обходиться однією тільки травою. Згодом він пустив слух, що я повія і після цього я вирішила поговорити з ним, хоча наперед здогадувалася якою вийде ця бесіда.
Ейда трохи помовчала і подивилась на годинник на стіні за спинами слідчих, який показував 16:15
- Він знову вирішив повторити спробу, як минулого разу, але я дала йому ляпаса і з опалу сказала, що прикінчу його за такі витівки. Під кінець тижня Кім розповіла, що Ендрю зґвалтував першокурсницю і тоді щось в мені перемкнулось.
П’ять років тому.
Гуртожиток медичного університету Сан-Франциско.
19:59. Кімната Ендрю Геліса.
- Ендрю, ти тут?
Хлопець стояв біля шафи. Почувши голос Ейди він засміявся та повернувся до неї обличчям.
- Ти передумала і стала слухняною дівчинкою?
- Так, а ще хотіла тобі дещо сказати.
Ейда зайшла до кімнати та зачинила за собою двері.
- Що?
- Мені варто було зробити це ще там, на балконі вночі. — Зробила кілька кроків до Ендрю. - Чи після занять у спортзалі. Я знаю, що ти частенько там затримуєшся.
Хлопець самовдоволенно посміхнувся.
- Так, люблю тримати себе у формі.
Ще крок, і Ейда стояла впритул до Ендрю. Вказівний палець пройшовся по грудях хлопця і торкання дівчини змушували його дихати частіше.
- І ти думаєш, що можеш ґвалтувати кого завгодно лише заради репутації та підтримки форми?
Доусон випрямила праву руку, яку до цього часу ховала за спиною, тримаючи шприц з розчином наркотичного засобу, після чого встромила голку в шию Ендрю та вколола препарат.
- Що ти…щось мені спати хочеться. — Ендрю зажмурився та пішов до ліжка.
Наш час. 16:40.
центральний відділок міста Сан-Франциско.
- Що ви йому вкололи?
- Меридіу. Вона була у нас в університеті і Ендрю часто нею коловся, в малих дозах звичайно.
- Далі?
- А далі він помер ще до опівночі. Спочатку думали, що його вбили, але його батько не хотів розголосу. Ну погодьтеся, якому бізнесмену вигідно розголошувати інформацію, що його син галімий наркоман та ґвалтівник? Думаю ніякому. — Покрутила фотокартку в руках. - Його батько заплатив слідчим і справу закрили під виглядом нещасного випадку. Сім’ю дівчини він теж підкупив, але вона скоїла самогубство через кілька днів після початку канікул. — Повернула фото обличчям донизу і поклала на стіл. - Якщо зараз ви, містер Грей, спитаєте, чи хоть трохи я жалкую про скоєне.. — Подивилася на слідчого, який все з тією ж огидою дивився на неї. - То я чесно скажу ні. Якщо б я могла повернутися в минуле, то вбила б цього покидька ще на балконі того вечора і, гадаю, тоді та дівчинка залишилась б живою, мала б шанс закінчити навчання і стати хорошим медиком, а потім і щасливою жінкою та матір’ю.
Річард забрав фото до інших документів по справі Ендрю Геліса і закрив папку.
- Це не виправдовує твоїх вчинків. — Г
рей поклав папку до двох інших, взявши наступну.
Ейда спостерігала за діями слідчого.
- Як і не виправдовує його поведінку та вседозволеність.