2.
7:30, центральний відділок міста Сан-Франциско.
В кімнату для допитів увійшли два працівники правоохоронних органів і сіли навпроти затриманої.
- Я Артур Тернер, а це Річард Грей, мій помічник у вашій справі.
Дівчина підняла погляд на чоловіків і посміхнулась.
- Бачу ваш колега не налаштований до розмови, Артур. Якби вас тут не було, впевнена, він би давно випустив кулю мені в голову.
- А чого ти чекала? М? Ти тварюка, яка забрала два десятки життів.
- Агов, Річард, ми на роботі. Свої емоції треба контролювати, адже це..
Ейда додала
- Непрофесійно з вашого боку, містер Грей.
Річард піднявся з крісла та вдарив кулаком по столу.
- Я бачу ти в нас розумна.
- Річ, візьми себе в руки. Ми прийшли працювати та дізнатися те, що допоможе справі, а не піддаватися власній неприязні.
Ейда відвела погляд на вікно, що захищене гратами та розташоване високо вгорі стіни.
Через кілька хвилин Артуру вдалося заспокоїти колегу і вони розпочали свою роботу.
- Отже, міс Доусон.
- Давайте просто Ейда. Гадаю нам доведеться довго розмовляти і вся ця офіційність явно зайва.
- Отже, Ейда, брехати немає сенсу, вам краще допомогти нам і все розповісти.
- Авжеж, я розумію. Можна мені цигарок і трохи кави?
- Звичайно, ще чогось? — Саркастично промовив Річард і з огидою поглянув на дівчину.
Артур зажмурився і глибоко вдихнув.
- Так, тільки якщо ви почнете говорити.
- Обіцяю.
- Ти здурів, Артур? — Крикнув Річард. - Може ми ще й випустимо її на волю?
- Помовч трохи. — Артур підійшов до металевих дверей та попросив охоронця принести цигарки та каву, після чого повернувся на місце.
Кілька хвилин потому хлопець в формі зі зброєю на поясі та пачкою цигарок і паперовим стаканчиком кави в руках зайшов до кімнати, ставлячи перед дівчиною її невеличку забаганку.
- Дякую. — Ейда взяла цигарку та запалила.
- Тепер можемо розпочати?
- Так, що ви хочете знати?
Артур дістав дві папки та дві фотокартки, після чого повернув їх до Ейди.
- Майкл та Ентоні Браун. Ці імена вам щось говорять?
Дівчина взяла фото Майкла і зробила чергову затяжку.
- Багато чого говорять. — Відкинула фото на стіл. - Мій батько помер за декілька місяців до мого народження, тому коли мені виповнилося два — мама вийшла заміж вдруге за цього покидька Майкла та народила йому доньку.
6 років тому.
Сан-Франциско, Річмон Стріт, будинок Майкла Брауна.
- Мамо, я вдома.
Сходами вниз спустилася дівчинка і побігла обіймати сестру.
- Ейда, нарешті ти приїхала.
- Привіт, Меделін.
- Я сумувала, і..мені було страшно без тебе.
- Що трапилось? І де мама?
- Мама пішла до тітки Ліси. — Дівчинка взяла сестру за руку та повела на кухню. На підлозі лежав розбитий посуд і виднілися сліди крові.
- Меделін, ти не поранилась?
- Ні. Я гралась у дворі, але потім прийшов тато і сказав мені не заходити в дім. Через кілька хвилин я почула, як мама кричить, а ще через хвилину почула звук розбитих тарілок. Я вирішила зайти в дім. Мама сиділа на підлозі і витирала кров з носу і обличчя, а тато підіймався сходами і лаявся.
- Сонечко, іди до себе в кімнату, а я поки приведу дім до ладу щоб порадувати маму, добре?
- Потім прийдеш до мене?
- Звичайно. Розповім тобі про пригоди на навчанні, іде?
- Іде. — Меделін посміхнулася і міцно обійняла сестру, після чого взяла свого улюбленого білого ведмедика та піднялася в кімнату.
Ейда стала на ноги, повернулась до вікна і вперлась руками об кухонний стіл.
- Мамо, ну скільки разів тобі казати одне і те саме? — Проговорила в порожнечу та через деякий час взялась прибирати кухню.
Мама повернулась додому по обіді і принесла на кухню пакети з продуктами.
- Ох, доню, ти вже повернулась. Вибач, що не зустріла тебе, треба було допомогти тітці Лісі.
- Чи це їй потрібно було допомогти тобі замаскувати рани?
- Меделін проговорилась? — Міс Ейсуза зняла своє пальто і сіла на стілець. - Він не такий поганий, як тобі здається, Ейда, просто зараз в нього труднощі на роботі і він злиться.
- А після напивається та лупцює тебе і б’є посуд?
- Ейдо, ти майже увесь час на навчанні і ти не знаєш всієї ситуації.
- Дідько. — Дівчина сіла навпроти мами. - Я вчуся щоб в майбутньому змогла хоч якось допомогти тобі та Меделін, щоб ви не жили з Майклом і дитина не дивилася на його п’яні концерти.
- Він її батько, вона буде жити поруч з ним і я теж.
Ейда закрила обличчя руками і помовчала кілька хвилин, після чого знову подивилась на маму і продовжила.
- Ти заздалегідь напиши листа, в якому розповіси Меделін чому її татусь вбив маму, тому що я не підберу потрібних слів. — Вставши з стільця Доусон ще раз подивилась на матір, стиснувши руку в кулак, після чого піднялась в кімнату сестри.
Наш час.
Центральний відділок міста Сан-Франциско.
- І ти вирішила вбити його швидше, аніж би він вбив твою матір? — З посмішкою промовив Річард Грей.
Доусон поглянула на чоловіка і погасила недопалок.
- А ви б дозволили якомусь покидьку лупцювати свою маму і псувати дитинство сестри?
Посмішка з лиця Річарда зникла так само швидко, як і з’явилась.
- Так я і думала.
- Ейдо, що було потім?
- Я сиділа в кімнаті Меделін та грала з нею в чаювання.
Сан-Франциско, Річмон Стріт, будинок Майкла Брауна, того ж вечора.
- І твій ведмедик полюбляє чай?
- Звичайно, з малиною.
Ейда посміхнулась, дивлячись на сестру, яка додавала невидимий джем в чашку іграшкового ведмедя.
Знизу почулися крики Майкла.
- Сонечко, налий мені ще трохи чаю, а я скоро прийду.
Малеча кивнула і продовжила гратися.
Дівчина зачинила двері кімнати та вийшла на кухню.
Майкл ледве стояв на ногах і замахувався на Ейсузу, поки вона закривала обличчя руками.
- Ти в мене зараз отримаєш. Чому полізла до Ліси? А?
Доусон схопила чоловіка за руку, не дивлячись на те, що він був більше від неї в декілька разів і міг доволі легко збити з ніг одним ударом.
- Ще один крок і ти пожалкуєш.
Хватка Майкла трохи ослабла і він повернувся до Ейди.
- Ейсуза, коли твоя мала хвойда встигла приїхати в мій дім?
- Майкл, прошу, давай не будемо лякати малу. Ейда приїхала до неї і скоро знову поїде.
- Мамо, ти в своєму розумі?
- Тихо, Ейда, не втручайся.
Чоловік почав посміхатися і подивився на свою дружину.
- Принеси мені чогось поїсти і пляшку мою не забудь.
- Добре, милий, я все зроблю.
Хитаючись та притримуючись за стіни Майкл пішов до своєї кімнати.
Палаючи від злості Ейда кинулась до мами, кладучи руки на її плечі.
- Мамо, будь ласка, давай поїдемо звідси. У мене достатньо грошей щоб винайняти квартиру. Скоро я піду працювати і грошей буде більше.
- Ейдо, викинь це з голови. Ми з Меделін залишимося тут.
- А якщо він вас вб’є?
- Не вб’є. Він любить мене та твою сестру, а тобі краще поїхати і не втручатися в моє сімейне життя. Через тебе Майкл так біситься.
Ейда відійшла від матері і швидко витерла сльози.
- Можна я переночую і вже вранці поїду? Я посиджу в кімнаті малої, щоб не потрапляти йому на очі.
Ейсуза подивилась на доньку.
- Тільки сьогодні.
- Так, мамо. — Дівчина пішла до сходів і різко зупинилася за крок до першої сходини. - Мамо, в тебе немає знеболюючого? Голова дуже болить.
- Скажи Меделін, вона дасть тобі аптечку.
Ейда кивнула та пішла в кімнату сестри.
Наш час.
Центральний відділок міста Сан-Франциско.
- Що ви зробили після?
Затримана зробила кілька ковтків кави і подивилась на Артура.
- Далі я додала препарат в його пляшку з алкоголем. На ранок він помер від інфаркту.
- Звідки ти знала, що саме потрібно додати?
Дівчина посміхнулась.
- Бачу ви погано ознайомлені з моєю особистістю, містере Грей. Я здобула медичну освіту та згодом працювала в місцевій клініці для онкохворих.
- Отже ви вбили містера Брауна медикаментами. Чому його тіло не взяли на розтин?
- Його матуся пошкодувала грошей, тому влаштувала скромні поминки і забула про це, як про нічний кошмар.
- А ваша матір, міс Браун?
- Мама була вбита горем за
коханим. Їй було не до цього.
Артур взяв фото Ентоні Брауна і повернув до дівчини.
- Що на рахунок нього?
- Ентоні…