.

            Неможливим дівчатам тільки й робити, що помирати на неіснуючих вулицях – вони називаються ще вулиці-пастки,

            в які не потрапити неможливо: ви наче споріднені душі, вас тягне одна до одної, розкажи, дівчинко, розкажи –

як це бути настільки самотньою, настільки самотньою – коли єдина душа, що з тобою споріднена – то неіснуюча вулиця?

 

В твоїх очах відбиваються відблиски Всесвіту – відбивається Всесвіт відблисків, червоні доріжки капілярів, дівчинко,

неможливо плакала знову, сльози пішли дощем: червоніють дороги в одному довгому місті, що довше за видимий Всесвіт,

скажеш – це неможливо! – але подивися на себе, моя неможливо самотня дівчинка, неможливо заплакана дівчинка.

 

Метелики в животі – то до закоханості, або ж до ефекту метелику, або ж ще кажуть, що легкий змах крила здіймає цунамі,

тільки будь ласка, не кажи, що це неможливо і ти такого ніколи не бачила, і не кажи, що тобі не сподобалось, і не кажи –

я знаю, не скажеш, неможлива дівчинко, бо тобі нікому: ти будеш мовчати, неможливо мовчати, бо твої слова здатні здійняти цунамі.

 

Ворони в животі – то до смерті, або ж до втрати, або ж до самотності, та хіба ти чогось боїшся, неможлива дівчинко,

нестерпно самотня, несамовито втрачена, мертвіша од неіснуючих вулиць: дівчинка-пастка, в якої тріпочить десь в животі живий птах,

зваблений твоїми неможливими вадами, безкінечними дефектами, травмами, які тобі замість хребта, замість ребр, замість віри у себе.

 

            Неможливим дівчатам тільки й робити, що помирати на неіснуючих вулицях: ворон виборсується з твоїх кишок, що тримали його,

            наче колючі стебла троянд: і смерть відчувається холодом внизу живота, зникає Всесвіт твоїх очей, неможлива дівчинко,

            твоя душа відлітає із вороном, перетворюючись на густий-густий дим. Тобі неможливо краще, проте тут як завжди:

 

            ти померла, але для світу було б краще,

            якби ти лишилася.