Не зрозуміло, коли і за яких обставин це почалося, але Гаррі волів би того не знати. І краще б це все взагалі не починалося. Якого дідька він почав так часто думати про Мелфоя? Про того самого задеркуватого Мелфоя, який не давав Гаррі спокій ще з першого курсу? Як взагалі могло таке статися? Як він міг закохатися у нього? Жодна з можливих реальностей не допускала подібного, але чомусь саме тут і зараз Драко не полишає думок Гаррі. Навіть у цей самий момент очі бігають по напису «Драко Мелфой» на карті мародерів. Чудово, він, певно, наближається до Астрономічної Вежі, де й перебуває Гаррі. Знову слухати нові образи і мовчки терпіти, не заслужено виправдовуючи цього хлопця.
Як тепер впоратися з цими почуттями? Куди їх діти? Навіть розповісти нікому, адже друзі ненавидять Драко справжньою ненавистю. І він теж мав би. Але, мабуть, правду кажуть: від ненависті до кохання один крок. Бо так воно і є.
Ще навіть не придумавши, як слід поводитися, Гаррі заховав карту, приготувавшись до неминучої зустрічі. З хвилини на хвилину Драко мусив зіткнутися з ним у цьому вподобаному їм обом місці.
Перший раз таке зіткнення не привело ні до чого доброго.
Того дня була перша ніч після Тричаклунського турніру. Смерть Седріка не виходила з голови Гаррі. Він обіперся на поручні і опустив голову донизу, спостерігаючи за кожним згасаючим ліхтарем у вікнах Гоґвортсу.
Раптову тишу порушило тільки тихе поскрипування від чиїхось важких кроків. Гаррі різко випростався, приготувавшись нести покарання через перебування поза межами кімнати у комендантську годину. Але то був лише Мелфой, який навіть слова не зронив в його сторону. Він просто застиг на місці, відколи Гаррі розвернувся.
Бажання говорити, тим більше з Драко, не було, отож Гаррі без зайвих слів подарував йому своє місце, повертаючись назад. Коли вони порівнялися одне з одним, Гаррі на мить, усього на маленьку мить, зустрівся поглядом з Мелфоєм. Це вперше він не прочитав у ньому жодного презирства, хіба ледь помітну тінь співчуття. Незграбно обходячи Драко, Гаррі випадково торкнувся його плечем, одразу перепросивши. Від цього доторку по тілу пробіжав струм.
Він не знав, чи на той момент у нього були почуття до Драко, але логіка підсказувала, що так.
От і зараз він дивився на застиглу фігуру Драко, згадуючи ту ніч. Цікаво, чи думав він про те саме?
Цього разу Гаррі наважився протримати зоровий контакт довше, хоч і достоту не знав навіщо.
Та саме це допомогло розглянути в погляді Драко щось більше, ніж просто награну ненависть. У той момент Драко відвів очі першим, а його лице залив легкий рум’янець.