— Ллойде, — він чує спокійний голос батька.
Ллойд обертається і бачить Ґармадона, а у нього за спиною біле полуденне світло.
— Тату? — він завмирає, — Тату! — він біжить до нього і обіймає.
— Сину, — Ґармадон пригортає його до себе. Ллойд утикається носом в плече, сльози застилають очі, він сміється. Він знову разом з батьком і здається ніщо більше не забере його.
— Це справді ти? Я так скучив
— Я теж, — усміхається він.
Ллойд піднімає голову й дивився на батька, світло позаду нього згасає і з’являються брунатні стіни гір та сіре небо.
— Ходімо, я ще мав тобі так багато розказати і показати, — Ґармадон розриває обійми, а відчувається так ніби він зникне, якщо відпустить його. Ллойд втирає сльози і простує за батьком.
Вони йдуть і розмовляють, а про що — він вже не згадає. Та йому байдуже. Головне, що тато тут, з ним. Байдуже скільки він йтиме — Ллойд буде з ним.
Ґармадон зупиняється, кладе руку на синове плече і якусь хвильку мовчить. А той пильно вдивляється в знайомі батькові риси і не може зрозуміти що не так. Що змушує його отак нестерпно мовчати?
— Сину, ти знаєш, що мене колись нестане, — батько дивитися серйозно і водночас сумно, — Але я хочу щоб ти пам’ятав: де б я не був, що б зі мною не трапилось — я завжди буду з тобою.
Ллойд киває. На душі у нього спокійно, хоч дивне відчуття не покидає його.
Ґармадон усміхається і йде. Ллойд хоче піти за ним, але зупиняється. Щось сковує тіло в ланцюги, відбирає мову, стає важко дихати. Тихо, тільки чути гучне серцебиття.
Ні…
Горизонт загоряється червоним. Постать батька поволі стає прозорішою. Перші промені сягають гір і він зникає, розвіюється, як примара.
Ллойд прокидається.
Він лежить, спорожніло дивиться кудись у пітьму.
Тиша. Наче усе розчинилось у темряві. Сльози затремтіли на очах.
Ллойд схлипує і швидко-швидко кліпає.
Його немає. Давно.
Він скручується клубочком і затуляє обличчя.
Порожнеча розростається, виїдає зсередини, залишає змарнілу чорноту. Темрява огортає його з усіх боків, душить. Душить і той надривно хапає повітря. Вона закутує його в свої обійми і стає тихо.
Сонце повільно підіймається край неба.
Світає.
«Ти завжди будеш зі мною, тату»