Розділ п'ятий

|5|

                            Частина перша.

                              Стенлі Топаз.

Меган прокинулась в незнайомому для неї місці. Страх був зовсім малим, адже кімната, в якій дівчина прокинулась, була досить світлою і гарною. 

 - Мене викрали чи що?

Її трусило, а голос був схожим на хрипіння і звучав ледь чутно. Меган одягнута в довгу сіру футболку, схоже вона належала чоловікові. Дівчина повільно сіла на ліжко, закутавшись в ковдру по самі вуха. Голова нестерпно боліла, очі пекли, в роті пересохло, а горло поболювало, змушуючи сухо кашляти.

Сумка з ноутбуком лежала на м’якому кріслі поруч з вікном, але свого одягу дівчина не побачила. 

 - Не схоже на викрадення. — Меган прокашляла і встала з ліжка. Підійшла до дверей і опустила ручку. Не замкнено.

На кухні за столом сидів кучерявий брюнет, п’ючи каву і дивлячись в екран ноутбука.

 - Як я тут опинилася? — Прозвучало тихо і хрипло. Меган не була впевнена, що хлопець взагалі її почув. 

 - Нарешті прокинулася. Я вже почав хвилюватися. — Стенлі підвів погляд на Мег. - Чому ти боса? Я залишив капці на підлозі біля ліжка. 

 - Я..не помітила. Почав хвилюватися? Чому? — Закуталась в ковдру ще сильніше, а зуби цокотіли тільки гучніше. 

 - Ти спала два дні. Сідай за стіл, ти все ще хвора. Хочеш чай?

 - Так, дякую. — Меган підійшла до столу і сіла на стілець. - Хвора? А як я тут опинилася? 

 - Зараз. — Стенлі закрив ноутбук і пішов до чайника. - Ти думала, що посиденьки на морозі пройдуть безслідно? Я забрав тебе до себе.

 - Для чого?

 - Ти ж хотіла поїхати з нами, чи вже передумала?

 - Що..? Точно. Так, хотіла. Дейв передумав?

 - Ні. — Заваривши чай, хлопець поклав чашку на столі перед Меган і повернувся на своє місце. - Я відповідаю за тебе. Будемо називати це випробувальним терміном. 

 - Чому ти.. — Меган прокашляла, закривши рот долонею. - Чому ти повернувся? Навіщо тобі було брати відповідальність за мене?

 - З’явилася думка, що це саме те правильне рішення і потім я не шкодуватиму. 

 - Що буде, якщо помилився?

 - Дейв вижене мене з банди. Тому моє місце в сім’ї цілком і повністю в твоїх руках. 

 - Я зрозуміла. Можна ще питання?

 - Ага, давай. 

 - Де мій одяг?

 - У ванній. Всі речі геть промокли. Якби я залишив тебе в них — ти б точно підхопила пневмонію, а так обійшлась застудою. До речі, термометр, льодяники від кашлю і болю в горлі, ще сироп від кашлю і решта таблеток у нижній шухляді тумбочки, котра одразу поруч з ліжком в тій кімнаті, де ти прокинулася. 

 - Дякую, що переодягнув і подбав про все.

 - Будь ласка, і можеш не перейматися через те, що менше хвилини була роздягненою. Я нічого не бачив і не робив. — Стенлі мило посміхнувся, і Меган усвідомила, що навіть не переймалася через той факт, що він бачив її оголене тіло, поки вона лежала непритомною у нього вдома. Посмішка Стена була доброю і не схожою на ту, якою завжди світився Вейт чи Тоні. 

 - Так, подруго, тепер моя черга ставити питання. Даси відповіді? Так буде чесно. 

 - Авжеж. — Зробила ковток чаю і сховала руки в ковдру. 

 - Чому ти хотіла поїхати з нами? Тільки мені потрібно знати справжню причину. 

 - Я хочу втекти з цього міста і опинитися подалі від людей, які робили вигляд, що я їхня подруга і потрібна їм, а потім вирішили пожартувати над тим, що робить мені боляче. Я не придумала кращого варіанту, окрім як втекти геть, принаймні на деякий час, поки картина не стане чіткою і не з’явиться план дій. Буде краще, якщо всі вважатимуть, що я мертва, а може так було б дійсно краще, якщо б це виявилося правдою.

 - Не думаю, що так було б краще. Що вони зробили? 

Меган розповіла Стенлі про Керолайн, появу Вейта і Тоні, а потім про повідомлення і їхню суть. Дівчина розплакалася, згадуючи деякі частини тексту, а ще дужче плакала, коли казала, хто виявився автором. Плакала, коли казала, що вона дурепа, яка сліпо довіряла не тим людям.

Стен зупинився за спиною Мег, поклавши руки на її плечі. 

 - Ти не дурепа. Невпевненим у собі людям властиво принижувати тих, кого вони вважають кращим за себе. Так вони намагаються покращити свій статус і потішити своє его. А цей..Вейт, він просто образився, що ти не прийняла його залицяння і потім ще й порадила дівчині піти від нього після зради. Він злився і для нього твої дії стали ще тим ударом нижче пояса, тому цей телепень не придумав нічого кращого, окрім як зачепити болючі для тебе теми, до всього не маючи сміливості і ховаючись за дурнуватими символами і відсутністю аватарки.

 - Ти так переконливо говориш. — Ридання помалу перетворювались на схлипування. - Чому Кер..?

 - Розповідала йому все?

 - Так.

 - Хотіла якось принизити тебе і виглядати краще в очах цього придурка. Ти казала про знайомство в кафе і те, як він зробив комплімент твоєму вигляду.

 - Після цього вона завжди казала, що без окулярів мені краще. 

 - Розумієш, про що я?

 - Здається так. 

 - Вона переймалася, що ти сподобаєшся Вейту більше ніж вона, і він її кине. — Посміхнувся, впершись підборіддям в плече Меган. - Вона боялась тебе, бачила в тобі сильного конкурента. Припиняй плакати, Мег, інакше голова точно вибухне. 

Стенлі став рівно і приклав руку до чола дівчини. 

 - Температура все ще тримається. Тобі потрібно повертатися в ліжко і відпочити. Одужаєш і тільки після цього будеш думати, що хочеш зробити далі, гаразд? Я знаю, що так. Решту питань задам потім, а зараз мені треба поїхати в одне місце, повернусь через кілька годин. 

 - Якщо я передумаю їхати з вами?

 - Тоді просто підеш і житимеш далі так, як тобі захочеться. 

Хлопець забрав з полиці ключі від байка. 

 - Таблетки в шухляді, не забудь. 

Стенлі накинув куртку і вийшов за двері. Меган допила чай і віднесла чашку на місце, роздивляючись кухню. 

Не лише кімната, в якій Меган прокинулась, виявилась світлою і затишною. Такою була майже вся квартира. У вітальні камін, полиці з книгами, здебільшого з програмування, кілька фігурок персонажів з Гаррі Поттера, пара шкіряних рукавиць, диски, і нижня полиця повністю закладена музичними пластинками. На дивані лежало багато різнобарвних подушок і посередині м’яка іграшка: зелений кіт. 

  Меган хворіла ще два тижні. Увесь цей час дівчина провела в кімнаті. Переважно спала, або мовчки лежала під ковдрою, іноді плакала, а іноді сиділа в кріслі перед вікном, закутавшися у ковдру по самі вуха. Коли застуда майже облишила — Меган почала малювати, знайшовши блокнот і олівці в комоді, який простягався вздовж м’ятних стін кімнати. 

 Стенлі не тиснув на Меган з питаннями. Він чекав, коли дівчина оговтається і буде готова до розмови. Хлопець готував їжу, кілька разів купував для своєї сусідки одяг, займався своїми справами, їздив кудись на кілька годин: Меган була переконана, що Стен навідується до Дейва і банди. 

  Меган Марш просиділа в квартирі Стенлі Топаз до весни. В один з ясних березневих ранків Меган нарешті вийшла з кімнати. Стенлі сидів у вітальні, читаючи книгу, а Мег зупинилася перед ним.

 - Я хочу їх вбити. 

 - Впевнена? — Опустив книгу.

 - Так. Тільки я не хочу робити це прямо зараз.

 - Коли?

 - Тоді, коли вони згадуватимуть мене все менше і менше.

Меган залізла на диван, підкотивши ноги. Її погляд змінився, Стенлі добре бачив кожну зміну в цій дівчині, і кожна її зміна подобалася йому все більше і більше. 

 - І як ти збираєшся це зробити? 

Він посміхнувся і повернувся боком, з цікавістю дивлячись на серйозне обличчя перед собою. 

 - Ти сумніваєшся, що я це зроблю?

 - Ні, я тобі вірю. 

 - Чому посміхаєшся?

 - Просто так, совочко. 

 - Совочко? 

 - Мег, дуже багато питань, — тикнув в щічку - а я б хотів відповідь.

 - Що ти робиш?

 - М? То як ти збираєшся їх вбити?

 - Я тобі це пригадаю, от побачиш. — Поклала голову на спинку дивану, не зводячи погляду з обличчя Стенлі. - Поки не знаю, але я чекатиму потрібного моменту. Це має статися тоді, коли вони забудуть, хто така Меган Марш. Вона зникне з їхніх життів. Зникне з університету, з будинку матері, з соцмереж, і фото Меган Марш не буде в альбомі групи після випускного. Вони мають розпочати нові життя, а минуле має стати туманним спогадом, який з’являється рідше і рідше. Я знатиму про кожен їхній крок, кожну дію. Буду готова до моменту останньої зустрічі. Першою буде МакНіл. Вона вчинила ще гірше, ніж її бойфренд з повідомленнями. Вона дозволила собі насміхатися з того, що мені болить. Дозволила Вейту цим скористатися. Я прийду по Керолайн МакНіл тоді, коли вона тільки но стане щасливою дружиною і почне забувати цю блядську частину свого життя. 

Наступним буде Вейт Сібілс. Я прийду по нього тоді, коли він опуститься і більше не буде самовпевненим, самозакоханим виблядком. 

Останнім буде Тоні Купер. Він погано закінчить, я впевнена. З роками його і Вейта нічого не пов’язуватиме, окрім як паскудного минулого. Тоні лицемір, а ще боягуз і далеко не такий, яким здавався з самого початку. Мені навіть не доведеться надто сильно старатися, аби він розповів правду. 

 - А що буде з Меган Марш? 

Дівчина приклала пальці до скроні, ніби пістолет. 

 - А Меган Марш мертва. Вона померла ще в грудні двадцятого року. Дівчина не витримала знущання і покінчила з життям. 

 - В такому разі, совочко, на тебе чекають великі зміни. 

                             Частина друга.

                    Народження Ліліт Джонс.

 - Буде дуже проблемно дістати нові документи? 

 - Я про це подбаю. 

 - Маєш впливових знайомих?

 - Ні, всього на всього знайомий з Кевіном.

 - Той бородань з банди?

 - Ага. Але цього мало. Коли Кевін знайде тобі чисті документи — доведеться змінювати зовнішність. 

 - Добре, я навіть рада, що все так. 

 - Чому?

 - Я більше не буду такою наївною. Маю можливість почати інше життя. Буду вірною своїм принципам. І найголовніше — я познайомилася з тобою. 

 - Мег, пообіцяй, що після останнього вбивства ти поїдеш зі мною якомога далі звідси і не будеш озиратися назад. 

 - Я поїду з тобою і не буду озиратися назад, обіцяю. 

  Того ж дня Стенлі поїхав до Кевіна. Нові документи для Меган були готові через місяць. Перш ніж повернутися додому, Стен заїхав до магазину, придбав дві пачки фарби для волосся, шкіряні рукавички, кілька футболок на розмір більше від тих, які носила Меган, пару чорних штанів, жіночу шкіряну куртку, нову сім карту і телефон.

Меган чекала на хлопця у вітальні, сидячи за ноутбуком. 

 - Здрастуй, Ліліт Джонс. 

Стенлі, посміхаючись, закинув пакети на крісло і сів поруч з Мег.

 - Ліліт Джонс?

 - Тепер це твоє ім’я. 

Хлопець дістав з внутрішньої кишені своєї куртки паспорт і права.

 - І це теж твоє. 

Меган розглядала документи. На фото дівчина з темно блакитним волоссям, на кінцях в’ється легкими кучерями, ледь помітною посмішкою , наскільки це допустимо на фото для документів, одягнена в шкіряну куртку і світлу футболку під нею.

 - Тепер я маю стати Ліліт Джонс. Я не вмію водити.

 - Я навчу. 

 - Дякую. Що Кевін хотів натомість?

 - Не переймайся через це, я все владнав. В пакетах є частина того, що допоможе тобі у зміні іміджу. Потім замінимо твої окуляри на лінзи. Я знаю, що це незручно, але принаймні на людях маєш з’являтися без них. 

 - Стенлі, тобі не страшно?

 - Чому мені має бути страшно? 

 - Я збираюся вбити людей, стану вбивцею, а ти так спокійно допомагаєш мені до цього підготуватися. 

Меган відклала документи на закритий ноутбук і глянула на Стенлі.

 - Ні, мені не страшно. 

Хлопець зняв рукавиці і взяв Меган за руку. Його бліда шкіра повністю підходила до холоду витончених пальців, які були надто ідеальними і не завжди зустрічалися в інших чоловіків. Дівчина відчувала, як її щоки червоніють кожного разу, коли прохолодні, ніжні руки хлопця торкаються її шкіри, і їй не хотілося, аби колись це припинилося. 

 - Якщо ти хочеш забруднити свої руки кров’ю — я зроблю те саме. 

 - Твої руки надто прекрасні для подібного. 

 - Як і твої. Тому для початку пропоную забруднити їх фарбою. 

 - Фарбою?

 - Так, мадам Джонс. В пакеті є фарба для волосся. Ми могли б скористатися перукою, але це лише ускладнить тобі життя. 

 - Ти дуже уважний до дрібниць, дякую. Допоможеш мені? 

 - Пофарбувати волосся?

 - Ага. Я не впораюсь з цим сама. 

 - Дай мені кілька хвилин, я тільки переодягнусь. 

 - Авжеж, я поки все підготую. 

Меган змішала фарбу і Стенлі уважно виконував своє завдання. У хлопця виходило досить навіть непогано, ніби він робить щось подібне вже не вперше. Коли час очікування минув — Меган змила фарбу, а Стенлі взявся сушити її волосся. 

 - По-моєму вийшло ще краще, ніж я очікувала. — Мег крутилася перед дзеркалом, поправляючи пасма волосся. 

 - Тобі личить. 

 - Дякую. Це все завдяки тобі. Ходи сюди.

Вона розкрила руки для обіймів, і Стенлі охоче відповів взаємністю. 

 - Будь ласка, совочко.

 - Чому совочка? 

 - Бо ти не спиш вночі. 

 - Ах ти ж..стежиш за мною? 

 - Так. — Посміхнувся. - Насправді ні. 

 - Я знаю. — Мег зробила крок назад, підвівши погляд на обличчя Стенлі. - Можемо розпочати уроки водіння вже завтра? 

 - Добре. Будемо тренуватися за містом, а потім поїдемо до Дейва. 

 - Навіщо? 

 - Він хоче тебе побачити. Дейв у захваті від твоєї наполегливості і він оцінив твою завзятість на заправці. Сам такого, звісно, не скаже, але я давно його знаю. 

 - Дуже давно?

 - З народження.

 - Тобто, Дейв..

 - Так, совочко, Дейв мій батько, але ми не любимо про це говорити на людях. 

 - Я нічого не знаю і взагалі не маю навіть найменших здогадок, що про мене дбає син головного банди крутих байкерів. 

Стенлі розсміявся, як і Меган. 

 - Так, тобі нічого не відомо. 

 - То ти у нас принц. 

 - Чого б це раптом?

 - Бо Дейв мені схожий на короля, який дбає про свій народ, захищає його від можливих небезпек і не підпускає чужинців надто близько, а ти переймаєш від батька ті самі риси, стаєш його ще кращою версією і це до біса привабливо. 

 - Може станеш моєю королевою? 

 - Жартуєш?

 - Я абсолютно серйозно. 

  Їхні стосунки давно перестали бути просто дружніми. Стенлі ледь не з самого початку закохався в Меган і його радощам не було меж, коли дівчина відповіла на озвучену пропозицію ”так„

До кінця літа Ліліт Джонс освоїла навички водіння. Разом із Стеном дівчина часто їздила до Дейва і решти байкерів, аби звикнути до них, освоїтися і стати своєю. Дейв Топаз прийняв Ліліт у свою сім’ю. Про причину більше не питав, адже довіряв синові і не ставив під сумнів його вибір. 

  За день до вбивства Керолайн МакНіл Ліліт зателефонувала до матері. 

 - Ало?

 - Якщо ти зараз не сама, то просто скажи, що тобі незручно розмовляти. 

 - Мені трохи незручно розмовляти. Кажете, що якась проблема з кредитною карткою?

 - Я зрозуміла. Мамо..вибач, що жодного разу не давала про себе знати. Це необхідно і зараз я не можу всього тобі розповісти, але потім, трохи згодом, я зателефоную знову і ми поговоримо, гаразд?

 - Так, я вас зрозуміла. Проблему можна вирішити? 

 - Все..в порядку. Я в безпеці, зі мною надійна людина. Колись я обов’язково вас познайомлю. У тебе все добре?

 - Дякую за вашу оперативність, чекатиму подальших вказівок, і так, кредитку я не губила, все добре. Коли все виправите, зателефонуєте?

 - Авжеж, я обов’язково подзвоню. Продовжуй робити вигляд, що мене більше немає і тобі невідомо, що зі мною сталося. Мамо, я люблю тебе. 

 - На все добре. Навзаєм. 

Емма завершила дзвінок і Ліліт відклала телефон подалі від себе.

 - Все добре?

 - Мама в порядку. 

Стенлі обійняв Ліліт ззаду, нахилився, поцілувавши в щоку. 

 - Заберемо її до себе, коли мине достатньо часу і про їхню смерть всі забудуть. 

 - Думаєш, мені вдасться зробити все правильно?

Джонс накрила руки Стенлі своїми.

 - Я вірю, що ти зробиш все правильно. Ти пам’ятаєш про свою обіцянку? 

 - Я поїду з тобою і не буду озиратися назад. 

                          Частина третя.

                                 Чикаго.

Джонс опустила голову Тоні під воду. Хлопець опирався, але недовго. Йому бракувало сил, які полишили його тіло через пристрасть до згубних звичок. Руки опустилися, спричинивши сплеск води, а бульбашки повітря закінчилися. Ліліт вимкнула воду і струсила її залишки зі своєї шкіряної рукавиці і куртки. Біля виходу одягнула шолом і залишила дім Тоні Купера позаду, їдучи до місця зустрічі зі своєю новою сім’єю. 

 - Яка це вже сигарета? — Кевін зиркнув на Стенлі, який стояв збоку магазину, роблячи затяжку за затяжкою. 

 - Облиш його і не чіпляйся. Він хвилюється і таким чином намагається тримати себе в руках. — Дейв сів на байк, заводячи двигун. - Час їхати, хлопці. 

 - Ми наздоженемо. — Стенлі відкинув недопалок.

 - Не баріться. 

Один за одним байки полишали заправку. Через п’ятнадцять хвилин поруч з байком Стенлі зупинився іще один. Ліліт зняла шолом і, посміхаючись, звернулася до Стенлі, який вже йшов в її бік.

 - Скільки цигарок постраждало? 

 - Ти змусила мене хвилюватися, совочко. 

Стенлі посунув блакитні пасма з обличчя, поцілувавши кохану і, трохи заспокоївшись та переконавшись, що вона справді тут, відсторонився.

 - З тобою все добре? 

 - Так, тепер стало ще краще. Стенлі, я кохаю тебе, і я готова поїхати з тобою, не озираючись назад. 

Вони мчали трасою, приєднуючись до своєї сім’ї.

Обіцянку було виконано — Стенлі Топаз і Ліліт Джонс зникли з останніми променями сонця.