Розділ другий

|2|

 - Я здогадувалася, що тебе занесе в подібну діру. 

Меган провела пальцями по запиленій, дерев’яній поверхні полиці з інструментами, а потім струсила пил з пальців і опустила погляд на хлопця під автомобілем.

Вейт виліз з-під авто і піднявся на ноги, поправляючи лямки комбінезону. 

 - Здається ви помилилися адресою або сплутали мене з кимось.

 - Це вже точно ні. Я ні з ким не сплутаю таку падлюку, як ти. — Мег зняла сонцезахисні окуляри, кладучи їх до внутрішньої кишені своєї байкерської куртки. 

 - Перепрошую? — Вейт примружився, розглядаючи обличчя, а потім усміхнувся. - Чорт забирай, Меган! Та сама сіра миша Меган з універу. Я не впізнав одразу. Ти зараз вже не така..сіра. Зачіску змінила? 

 - А ти, наша зірочка, закінчував універ задля того, аби влаштуватися на СТО і ремонтувати автомобілі?

 - Ще й сукою стала. — Вейт скинув рукавицю. - Нащо прийшла?

 - Виникло бажання згадати студентські роки. 

 - Мені ніколи. Маю працювати.

 - Авжеж, працюй, працюй. — Меган глянула на верхні кутки авто майстерні. - Підтримуєш зв’язок з кимось із старої компанії?

 - Не-а. — Блондин повернувся під автомобіль. - Кер вийшла заміж через рік після закінчення університету, а Тоні не зміг злізти з солі. 

 - Я знаю. Мені відома кожна деталь про кожного з вас.

 - Сталкерка чи що? 

 - Та ні, куди там. 

Меган закінчила свої пошуки на наявність камер відеоспостереження і опустила погляд на ноги Вейта.

 - Ще мені відомо, хто був автором тих повідомлень. 

 - Яких повідомлень? — Вейт завмер.

 - Ти ж пам’ятаєш, як казав, що це Реґіна погрожувала мені?

 - Гадки не маю, про що ти кажеш.

 - Ти завжди був поганим брехуном. Розумієш, ви не звернули уваги на те, що я проводила багато часу за ноутбуком. Мабуть вважали, що я готую чергову презентацію і все так само зосереджена на навчанні і геть не тямлю в IT. Але от як вийшло, друже. Пошук IP-адреси зайняв кілька хвилин і я знала місцезнаходження свого співрозмовника майже одразу.

 - Для чого мені потрібна ця інформація?

 - Хочу аби ти знав, що стало причиною твоєї смерті. Кібербулінг карається, Вейт, в твоєму випадку карається жорстоко.

Меган зробила кілька кроків назад, повернулась боком і вдарила ногою по домкрату, який тримав авто над Вейтом. Почувся неприємний, мокрий, хруцкіт. Ноги блондина смикнулися і одразу по цьому завмерли. 

                            Частина перша.

  Третій зайвий, або знайомтесь: Вейт Сібілс.

Керолайн і Вейт зустрічалися вже місяць. Дівчина ледь не почала літати від щастя, а її радощам від втілення плану ”замутити з місцевим красенем„ не було меж. Вона часто лишалася на ніч у Вейта, і вони все менше і менше часу проводили з Меган.

 - Мег, скасуй всі плани на сьогоднішній вечір.

 - Чому? — Меган закрила ноутбук вже розуміючи, що спокійно попрацювати не вдасться.

 - Я хочу познайомити тебе з Вейтом.

 - Ще чого? Можна пропустити цей життєво важливий етап.

 - Ні! Ти моя подруга і я хочу, щоб ви з моїм коханим знали один одного.

 - Коханий? Як же це огидно.

 - Ну Мег, припиняй! Вейт сам хоче познайомитися і увесь час питає, чому я ховаю тебе.

 - Я не хочу заважати вашій романтиці.

 - Ми посидимо в кафе, ви познайомитеся, потім він підкине тебе назад до гуртожитку. Піде?

 - Окей. О котрій?

 - Ти найкраща! О п’ятій. Тому починай збиратися, часу мало.

Дівчата сиділи в кафе о 16:45. Кер сказала, що варто прийти завчасно, аби не змушувати Вейта чекати. Хлопець прийшов кілька хвилин після призначеної години. Він широко посміхався, коли помітив Керолайн, а сівши поруч — поцілував.

 - Привіт, люба. Я трохи затримався, це ж не проблема?

 - Привіт, милий. Авжеж ні, що ти? Ми тільки прийшли.

 - Як добре. — Перевів погляд на Меган, оцінюючи, але не зменшуючи посмішки. - Привіт, Меган, так?

 - Ага, привіт Вейт.

 - Радий знайомству. До речі, гарні окуляри, тобі дуже личить. 

 - Дуже мило з твого боку.

Посмішка з обличчя Кер зникла, а потім повернулась, проте вже більш натягнутою.

 - От ви і познайомилися. Давайте щось замовляти, я зголодніла.

  Вейт Сібілс мав сто вісімдесят сантиметрів зросту, підтягнуте і струнке тіло, світлу шкіру, зелені очі і біляве волосся. Він посміхався, але та посмішка була хитрою, що спочатку лякало Меган, а з часом ця посмішка стала однією з причин, які тільки посилювали її ненависть до цього хлопця. Вейт мав кілька помітних шрамів від опіків на передпліччі, зліва на шиї і на зап’ясті лівої руки. Як потім пояснила Керолайн — нещасний випадок ще з далекого дитинства. Увесь університет знав, що Сібілс бабій і він геть не проти раз на місяць чи кілька тижнів трахнути якусь першокурсницю, адже саме нові студентки шаленіли від цих хлопців і кожна з них вважала, що особлива, що зустріла кохання. Керолайн теж була ознайомлена зі славнозвісною репутацією Вейта, але на такі слова лише відмахувалась, кажучи, що він точно її кохає і зраджувати не буде. 

Після знайомства в кафе минуло три місяці. Квітень підходив до завершення. За цей час Керолайн зрідка розповідала щось про Вейта і Меган думала, що вони посварилися, а подруга не хоче цього казати, тому не розпитувала.

Близько сьомої вечора телефон Мег задзвонив. Телефонував невідомий номер. 

 - З ким я розмовляю?

 - Привіт, Меган. — Говорив Вейт.

 - Вейт? Звідки у тебе мій номер?

 - Керолайн дала. До речі, про Кер. Вона вдома? 

 - Ні.

 - Давно пішла? І куди, якщо тобі відомо?

 - Пішла на день народження сестри, десь о другій. Точно не знаю, бо не звернула уваги на час.

 - Я трохи хвилююсь. Вона не відповідає на мої дзвінки і повідомлення.

 - Ну, день народження, сестра, свято..розумієш, про що я?

 - Не зовсім.

 - Вейт, вона просто зайнята і проводить час з сестрою. Мабуть там надто гучно і тому вона не чула дзвінків і повідомлень.

 - Так, це можливо, але я всеодно хвилююсь. Ти знаєш, де живе її сестра?

 - Припустімо.

 - Меган, я хочу переконатися, що з Кер все добре. Ти хіба не переживаєш за подругу?

 - Я просто знаю Кер. Гаразд. Я скину адресу.

 - Гадаю буде краще, якщо ти поїдеш зі мною. 

 - Сам не впораєшся?

 - Буде дивно, коли я постукаю в двері і там..

 - Боже..добре, з мене досить твоїх виправдань. Адресу гуртожитку ти знаєш.

 - А я власне вже під твоїми вікнами. 

 - Я спущусь через десять хвилин.

Меган скинула дзвінок і глянула у вікно. Чорне ауді Вейта й правда чекало на вулиці. Дівчина одягнула темно-зелене худі, чорні спортивні штани, зав’язала волосся в пучок і пішла на вулицю.

 - Ще раз привіт. — Вейт широко посміхнувся, коли Меган відчинила задні двері авто. - Сідай поруч. Звідси краще вказувати дорогу.

 - Привіт, привіт. — Меган видихнула і сіла на переднє сидіння. - Їдьмо. 

 - Як скажеш. 

Вейт завів двигун і акуратно влився в потік автомобілів.

 - Гадаєш, все правда добре?

 - Це ж Керолайн, звичайно все добре.

 - Ми говорили ще вранці і вона здалася мені роздратованою. Ви не посварилися?

 - Ні, у нас все добре. Я думала, що це ви посварилися.

 - Проблема не в нас. Мабуть є щось іще.

 - Мабуть. На перехресті продовжуй їхати прямо. 

 - Так точно. Маєш плани на вечір?

 - Маю.

 - Термінові?

 - Можеш сказати прямо, що тобі потрібно.

 - Хотів запропонувати потусити. Мій друг повернувся в штат і сьогодні ми збиралися зустрітися. Кер мала їхати зі мною, але чомусь затримується в сестри. 

 - Гарна пропозиція, але я відмовлюсь. 

 - Може все-таки подумаєш? Даси відповідь після того, як заберемо Керолайн.

Через годину Вейт зупинив авто перед будинком бабусі Керолайн.

Меган швидко пробігла до дверей, аби не промокнути під дощем.

 - Меган? Здрастуй. — Літня жінка з посмішкою глянула на Мег.

 - Здрастуйте, пані МакНіл. Керолайн ще тут?

 - Так, вона..перебрала з випивкою і зараз сидить у своїй кімнаті.

 - Я можу її побачити?

 - Прошу, заходь.

Заходити не довелося. Керолайн зупинилася за бабусею і засміялась. 

 - Мег! Хай! Що ти тут робиш?

 - По тебе приїхала.

 - Дякую! Я вже збиралася таксі викликати. Котра взагалі година?

 - Майже дев’ята вечора. Їдьмо додому. 

 - Додому? Ні, ні, ні, сьогодні вечірка у..Вейта. — Керолайн гикнула і засміялась ще дзвінкіше. 

 - Меган, подбай, аби Керолайн безпечно дісталась до свого ліжка, будь ласка.

 - Авжеж, пані МакНіл, з нею все буде добре. 

Меган взяла Керолайн за руку і допомогла взути босоніжки на підборах, без яких Кер не уявляла свого життя. Підійшовши до авто брюнетка закричала, що хоче їхати поруч з Вейтом. Меган не заперечувала і просто допомогла їй сісти та пристебнути пасок безпеки. 

 - Вейтик! Я скучила. 

 - Привіт, люба. Я взагалі-то хвилювався.

 - Пробааач. Я трохи забулась про час.

 - Якщо з тобою все добре, то питання закрите. 

Блондин поцілував п’яну Керолайн і завів двигун, глянувши на Меган через дзеркало.

 - Ти ж не залишиш її в такому стані саму? Я не певен, що впораюсь без твоєї допомоги.

 - Не легше відвезти нас в гуртожиток і вкласти Кер спати?

 - Я не хочу спати! Хочу ро-зва-жаа-тися-жаа-тися-тися!

 - Ми їй відмовимо? 

Вейт усміхався своєю хитрою усмішкою.

 - Поїхали вже до твого друга. 

                            Частина друга.

                            Нове обличчя.

Меган заїхала на перший поверх парковки. Зняла шолом і злізла з байка. Йдучи до ліфту новобудови дівчина перевірила телефон.

” - Тільки не кажи, що ти зникла на цілий день? 

- Я чекатиму в квартирі. Ти ж не проти?

- До речі, маю для тебе новину.

- Я задовбався чекати. Не знущайся з мене, кохана.„

Всі повідомлення були від однієї людини — Стенлі Топаз. Високий, близько сто дев’яносто сантиметрів зросту, байкер–IT-шник з чорним кучерявим волоссям, рукавом татуювань на правій руці, виразними темними очима і чарівною посмішкою, перед якою мало хто міг встояти.

Меган посміхнулась і вийшла з ліфту. Відчинила двері і зайшла до квартири.

 - Ти ще не помер від нудьги?

 - Помер, а ти спустилась до пекла і тепер вічність будеш моїм видінням, яке не дасть збожеволіти.

Хлопець лежав на дивані, обернувши голову набік. 

 - Ти написав, що маєш для мене новину. Що там?

 - Я закінчив з твоїми документами.

 - Коли я їх отримаю?

 - Завтра. 

 - Завтра якраз час останнього кроку.

 - Совочко.. — Стен піднявся і підійшов до дівчини. - Це мене й хвилює.

 - Я помітила, що ти дивно поводишся. Чому це тебе так хвилює?

 - Ти і Тоні, тобто, це в минулому, але хто зна, що може статися, коли ви зустрінетеся через стільки часу?

 - Отже ти ревнуєш.

Меган взяла Стенлі за руку. Його бліда шкіра повністю підходила до холоду витончених пальців, які були надто ідеальними і не завжди зустрічалися в інших чоловіків. 

 - Це буде так само, як побачитися з Кер і Вейтом. 

 - Ти більш ніж впевнена, що він нічого не викине?

 - Вейт тільки підтвердив, що Тоні наркоман, отже розібратися з ним буде найлегше і я знаю, як це зробити.

 - Я поїду з тобою.

Стенлі не був з тих, хто забороняв робити бодай крок без його відома. Він просто хвилювався, Меган це розуміла, тому не злилась.

 - Немає гарантій, що я лишусь непоміченою. Якщо мене накриють — ти будеш співучасником. Тобі ж краще почекати мене там, де ми домовлялися.

 - Якщо він тобі щось заподіє чи скаже щось з того, що ти не зможеш сприйняти спокійно, не зможеш віднестися до цього так само холоднокровно, як до слів двох попередніх, що тоді?

 - Нічого, Стенлі. Я не перейматимусь через слова того, хто брехав і підтримував ідею Вейта. 

 - Я довіряю тобі, але не довіряю тому шматку лайна.

 - Просто дозволь мені закінчити по-своєму. — Меган підняла їхні сплетені пальці вгору і поцілувала руку Стенлі. - Я повернусь до тебе і ми зникнемо з останніми променями завтрашнього сонця, обіцяю.